Справа № 184/1985/18
Номер провадження 2/184/652/18
26 листопада 2018 рокум. Покров
Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області в складі:
головуючої судді - Гукової Р.М.,
за участю секретаря судових засідань - Дорош І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Покров Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_2) до відповідача ОСОБА_3 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1) про усунення перешкод в користуванні житловим будинком шляхом визнання особи такою, що втратила право користування ним та шляхом зняття з реєстрації, -
Позивач звернувся до Орджонікідзевського міського суду з вищевказаним позовом, в якому просить постановити рішення, яким усунути йому перешкоди у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування будинком та шляхом зняття його з реєстрації. В обґрунтування своїх позовних вимог вказав на те, що вказаний житловий будинок він придбав за договором купівлі-продажу у відповідача ОСОБА_3, який до сих пір, хоча не проживає в ньому більше 15 років, зареєстрований в ньому. Оскільки відповідач добровільно не бажає знятись з реєстрації, позивач змушений звернутись з даним позовом до суду.
У процесі розгляду справи, позивач свої позовні вимоги, з викладених у позовній заяві підстав, підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити. Разом з тим, 07.11.2018р. позивач надав заяву про розгляд справи у його відсутність, проти винесення заочного рішення по справі не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, відзив не надав, причини неявки суду не повідомив.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд ухвалив рішення про заочний розгляд справи, відповідно до ст..280 ЦПК України.
Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги обґрунтовані та підлягають до задоволення за наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку ОСОБА_4 належить будинок АДРЕСА_1 (а.с. 6). Наведене підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, згідно якої позивачу на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 7).
Відповідно до домової книги за адресою АДРЕСА_1 зареєстрований на два роки ОСОБА_3 (а.с. 8-10).
Згідно довідки Виконавчого комітету Покровської міської ради №321 від 25.09.2018 року за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11).
Згідно акту квартального комітету від 26.09.2018 року ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, але фактично з 2002 року за вказаною адресою не проживає (а.с. 12).
В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 вказав на те, що відповідач не є йому членом сім'ї, він є колишнім власником житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 Однак добровільно знятись з реєстрації відповідач не бажає, що порушує його право вільно користуватись та розпоряджатись своїм майном.
Крім того, в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 надав покази, згідно яких він є батьком позивача ОСОБА_2 Вказує, що коли він вирішив купити своєму сину будинок за адресою вул..АДРЕСА_1 відповідач на той час вже не жив у вказаному будинку. ОСОБА_3 обіцяв знятись з реєстрації у вказаному будинку, однак своєї обіцянки не виконав. Останній раз він бачив відповідача близько 4 місяців потому, однак той відмовився знятись з реєстрації добровільно.
Статтями 47, 48 Конституції України закріплено право громадян на житло, як найважливішою ланкою соціально-економічного права.
Згідно із ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною 1 статті 383 ЦК України та ст. 150 Житлового кодексу УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частиною першою ст.156 Житлового кодексу УРСР передбачено, що члени сім'ї власника житлового будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Відповідно до ч. 4 ст. 156 Житлового кодексу УРСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу, а саме дружина наймача, їх діти і батьки; членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про користування цим приміщенням.
Приписами ст. 317 ЦК України унормовано, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
У свою чергу п.1 ч.1 ст.346 ЦК України передбачає, що право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.
Як встановлено в судовому засіданні, на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку ОСОБА_4 належить будинок АДРЕСА_1
На даний час в зазначеній квартирі зареєстрований, але не проживає колишній власник житлового будинку ОСОБА_3, що підтверджується показами свідків та долученими до матеріалів справи документами.
Факт реєстрації відповідача в житловому будинку АДРЕСА_1 порушує права позивача як власника та створює для нього відповідні незручності, які обмежують права останнього у частині володіння та розпорядження своїм майном, зокрема, позивач не має можливості отримати субсидію.
Разом з цим, згідно з положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 16.11.2016 р. у справі №6-709цс16, в якій Суд прийшов до висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-якій час.
Таким чином, з огляду на встановлені у судовому засіданні обставини та наведені норми чинного законодавства, позовні вимоги ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком шляхом визнання особи такою, що втратила право користування ним є обґрунтованими, підтверджуються зібраними у справі доказами, а тому підлягають до задоволення.
Що стосується позовної вимоги про зняття з реєстрації місця проживання відповідача, суд вважає що така не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема на підставі: заяви особи або її законного представника; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, тощо.
Реєстрація місця проживання є похідним правом від права користування житлом, а тому зняти відповідача з реєстрації місця проживання можна лише за умови втрати ним права користування цим житлом чи у зв'язку з його виселенням (добровільно чи у примусовому порядку).
Таким чином, рішення суду по справам даної категорії є окремою безпосередньою підставою зняття з реєстрації особи, яка визнана за рішенням суду такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.
Відповідно до ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові, зокрема, для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування.
Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Орган реєстрації, керуючись ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення відповідача права користування житловим приміщенням, зобов'язаний зняти відповідача з реєстрації.
Тому виходячи з правового аналізу норм закону, суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 265, 280-283, 289 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_2 до відповідача ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком шляхом визнання особи такою, що втратила право користування ним та шляхом зняття з реєстрації - задовольнити частково.
Усунути ОСОБА_2 перешкоди у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи, яким повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, мають право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом 30 днів, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено 26.11.2018 року.
Суддя Орджонікідзевського міського суду Р. М. Гукова