22 листопада 2018 рокум. Ужгород№ 0740/1041/18
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої - судді Маєцької Н.Д.
при секретарі судового засідання - Данча М.І.,
за участю:
позивач - не з'явився,
представник відповідача - не з'явився,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Верхньокоропецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії , -
У відповідності до ч.3 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 22 листопада 2018 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено 27 листопада 2018 року.
ОСОБА_1 (далі- позивач, ОСОБА_1, в особі представника ОСОБА_2, звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Верхньокоропецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області (далі - відповідач, Верхньокоропецька сільська рада), якою просить: 1) Визнати протиправним та скасувати рішення № 477 Верхньокоропецької сільської ради, в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 0,32 га, що знаходиться на території Верїньокоропецької сільської ради в межах населеного пункту поряд з будинком АДРЕСА_1; 2) Зобовязати Верхньокоропецьку сільську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 на черговій сесії Верхньокоропецької сільської ради та видати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 0,32 га.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06 червня 2018 року позивач подав голові Верхньокоропецької сільської ради клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 0,32 га, що знаходиться на території Верхньобистрянської сільської ради в межах населеного пункту поряд з його будинком АДРЕСА_1. Рішенням Верхньокоропецької сільської ради від 03 липня 2018 року № 447 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства. Прийнятим рішенням не вказано жодної підстави для відмови у задоволенні клопотання позивача, відтак протиправно відмовив позивачу у наданні такого дозволу.
02 листопада 2018 року до суду надійшло клопотання представника позивача про розгляд справи за його відсутності, заявлені позовні вимоги підтримує повністю.
Відповідач відзив на позовну заяву не подав, у судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце судового розгляду справи.
У відповідності до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно вимог ч.4 ст. 229 КАС України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (в тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного:
Судом встановлено, що позивач 05 червня 2018 року звернувся до голови Верхньокоропецької сільської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку на території Верхньокоропецької сільської ради за адресою: АДРЕСА_1, орієнтовною площею 0,32 га. У клопотанні позивач зазначив, що вказана земельна ділянка була передана йому рішенням Верхньокоропецької сільської ради від 07 вересня 1993 року, однак потребує заміни, оскільки змінився порядок видачі та оформлення таких рішень органів місцевого самоврядування.
Рішенням Верхньокоропецької сільської ради від 03 липня 2018 року № 477 "Про розгляд клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою", відповідно до ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" та протоколу постійної депутатської комісії сільської ради з питань регулювання земельних відносин від 25 червня 2018 року, відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, у зв'язку з тим, що площа земельної ділянки не співпадає з реальними площами (згідно запису Погосподарських книг), частково знаходиться за межами населеного пункту та є у користування Мукачівського радгоспу-заводу.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно п. "б" ч.1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
У відповідності до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно до ч. 2 ст. 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Дана норма кореспондується зі змістом абз. 1 ч.3 ст.123 ЗК України, якою визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
З огляду на вказані норми права, суд дійшов висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17 та від 24 квітня 2018 року № 814/1961/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вже встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, відповідачем в даному випадку згідно Протоколу №3 від 25 червня 2018 року та Рішення №477 від 03 липня 2018 року Верхньокоропецької сільської ради було відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, з підстав, які не передбачені ст. 118 ЗК України.
Відтак, оскільки позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав, що не передбачені ст. 118 ЗК України, суд вважає, що позовна вимога позивача про визнання протиправним та скасування рішення № 477 Верхньокоропецької сільської ради від 03 липня 2018 року в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 0,32 га, що знаходиться на території Верхньокоропецької сільської ради в межах населеного пункту поряд з будинком АДРЕСА_1 підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання Верхньокоропецької сільської ради повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 на черговій сесії Верхньокоропецької сільської ради та видати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 0,32 га., то така підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Завданням адміністративного суду є контроль за правомірністю прийняття рішення та відповідності його чинному законодавству, а тому рішення суду про зобов'язання відповідача видати наказ про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність земельної ділянки є формою втручання у повноваження відповідача.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є контроль за законністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
В даному випадку, питання щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою віднесено до компетенції відповідача - Верхньобистрянської сільської ради.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Враховуючи вищенаведене, позовна вимога у цій частині підлягає задоволенню у спосіб зобов'язання Верхньокоропецької сільської ради повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 на черговій сесії Верхньокоропецької сільської ради щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 0,32 га з урахуванням висновків суду.
Таким чином, позовна вимога у цій частині підлягає задоволенню у спосіб зобов'язання Верхньокоропецької сільської ради повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 на черговій сесії Верхньокоропецької сільської ради щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 0,32 га. з врахуванням висновків суду викладених у рішенні.
За правилами встановленими ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відтак суд враховує, що в даній справі обов'язок доказування правомірності спірного рішення покладено на відповідача та він не навів суду переконливих, належних та допустимих доказів правомірності оскаржуваного рішення, при цьому не подавши письмового відзиву на позовну заяву з обґрунтуванням своєї правової позиції.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить висновку, що вимоги позивача щодо визнання рішення Верхньокоропецької сільської ради відповідають вимогам законодавства та встановленим судом обставинам справи, що підтверджені належними та допустимими доказами, в зв'язку з чим позов підлягає частковому задоволенню та необхідно визнати протиправним та скасувати наказ Верхньокоропецької сільської ради про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою та зобов'язати відповідача повторно на черговій сесії розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, при цьому, в задоволенні позову в іншій частині (зобов'язати Верхньокоропецьку сільську раду надати дозвіл на розроблення такого проекту ) необхідно відмовити з вищенаведених підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 708,80 грн. У зв'язку із частковим задоволенням позову, необхідно стягнути на користь позивача судові витрати у розмірі 352,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Верхньокоропецької сільської ради.
Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Верхньокоропецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області (Закарпатська область, Мукачівський район, с. Верхній Коропець, вул. Шенборна, 16, код ЄДРПОУ 04350263) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Верхньокоропецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області (Закарпатська область, Мукачівський район, с. Верхній Коропець, вул. Шенборна, 16, код ЄДРПОУ 04350263) від 03 липня 2018 року № 477 "Про розгляд клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою", в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 0,32 га, що знаходиться на території Верхньокоропецької сільської ради в межах населеного пункту поряд з будинком АДРЕСА_1.
3. Зобов'язати Верхньокоропецьку сільську раду Мукачівського району Закарпатської області (Закарпатська область, Мукачівський район, с. Верхній Коропець, вул. Шенборна, 16, код ЄДРПОУ 04350263) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 на черговій сесії Верхньокоропецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 0,32 га з урахуванням висновків суду викладених у рішенні.
4.В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Верхньокоропецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області (Закарпатська область, Мукачівський район, с. Верхній Коропець, вул. Шенборна, 16, код ЄДРПОУ 04350263) судові витрати у розмірі 352,40 грн.(триста п'ятдесят дві гривні сорок копійок).
6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені пп. 15.5 п. 15 Розділу VII КАС України).
Суддя Н.Д. Маєцька