Україна
Донецький окружний адміністративний суд
26 листопада 2018 р. Справа№200/11022/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шинкарьова І.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Торецького об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
У жовтня 2018 року ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Торецького об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Донецької області (надалі - Торецьке УПФУ, відповідач) про визнання протиправною бездіяльність щодо не виплати пенсії та зобов'язання відновити нарахування та виплату пенсії, виплатити заборгованість за весь період, починаючи з моменту припинення пенсії, а саме з 01 квітня 2016 року, за місцем реєстрації.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач перебуває на обліку в Торецькому об'єднаному управлінні Пенсійного Фонду України Донецької області. Однак, з квітня 2016 року відповідач припинив виплату пенсії, оскільки довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи була скасована, незважаючи на те, що позивач здійснив реєстрацію місця проживання за фактичною адресою перебування на підконтрольній українській владі території. Листом Управління від 21 серпня 2018 року позивачу повідомлено про припинення виплати пенсії з 01 квітня 2016 року до з'ясування місця фактичного проживання.
Позивач вважає такі дії УПФ незаконними, оскільки вони порушують його конституційні права на пенсійне забезпечення. Виходячи з наведеного, позивач просить визнати дії про припинення виплати пенсії протиправними та у судовому порядку зобов'язати виплатити призначену пенсію і сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01 квітня 2016 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін, поновлено строк звернення до суду з даним позовом. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
У відзиві на позов від 19 листопада 2018 року представник відповідача зазначив, що позивач перебуває на обліку в Торецькому об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області (раніше - Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську) на підставі розпорядження, даних електронної пенсійної справи та письмової заяви, як внутрішньо переміщена особа. Відповідач зазначає, що управління під час вирішення питання виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам керується Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, Постановою КМУ від 01 жовтня 2014 року № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб", Постановою КМУ від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", Постановою КМУ від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат особам", Постановою КМУ від 18 лютого 2016 року № 136 "Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування". Відповідач звертає увагу суду на те, що вищезазначені акти не позбавляють права позивача на отримання пенсії, а встановлюють певний порядок її отримання в умовах проведення антитерористичної операції. Відповідач зазначає, що реалізація права на отримання пенсійних виплат пов'язана з фактом реєстрації пенсіонера як внутрішньо переміщеної особи, що має бути підтверджено відповідною довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Так, згідно довідки від 26 листопада 2014 року №002077 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, фактичне місце проживання позивача зареєстровано за адресою: м. Торецьк. Відповідач вказує на те, що 01 квітня 2016 року виплата пенсії позивачу припинена для з'ясування фактичного місця проживання. Відповідно до витягу з протоколу засідання Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам в призначенні (відновленні) соціальних виплат відмовлено, у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання позивача. Рішенням управлінням вирішено відмовити у відновленні виплати пенсії на підставі п. 5 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", п. 5 ст. 12 Закону України № 1706, а. 14 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/ перебування, затвердженого Постановою КМУ № 365 від 08 червня 2016 року, у зв'язку із скасуванням довідки про взяття на облік ВПО. Відповідач зазначає, що для поновлення виплати пенсії позивач повинен бути зареєстрований, як тимчасового переміщена особа, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та фактичного проживання за адресою, що зазначена у довідці в межах міста Торецьк Донецької області. Відповідач вважає, що відмовляючи у поновленні виплати пенсії позивачу діяв в межах чинного законодавства.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, призначена пенсія за віком, що не заперечується сторонами.
Позивачка була взята на облік як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, а саме: з м. Горлівки Донецької області до м. Дзержинчськ (нині - м. Торецьк), що підтверджується відповідною довідкою управління соціального захисту населення від 12 лютого 2015 року № 1421003438.
Місто Горлівка Донецької області включено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р.
Згідно розпорядження № 8868 від 03 березня 2015 року управлінням призначено позивачу пенсію за віком .
Як зазначає позивач у позовній заяві, в квітні 2016 року їй відповідачем було припинено виплату пенсії без повідомлення причин та надання відповідно рішення про припинення вплати пенсії.
Згідно витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 18 від 19 жовтня 2016 року вирішено у зв'язку із закриттям довідок про взяття на облік ВПО в результаті закінчення терміну дії довідок та в результаті надання ВПО недостовірних даних та згідно з п. 5 статті Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" припинити соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам згідно додатку № 5.1 та 5.2 (а.с. 35).
Відповідно до додатку до протоколу комісії № 18 від 19 жовтня 2016 року вирішено припинити соціальні виплати позивачу.
Судом встановлено, що управлінням прийнято рішення № 187425 про припинення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі від 23 жовтня 2016 року, відповідно до якого зазначалось про те, що у відповідності з п. 5 частини 1 ст. 49 Закону № 1058 та п. 3, п. 5 абз. 8 ст. 12 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706, п. 14 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання, затвердженого постановою КМУ від 08 червня 2016 року № 365, на підставі п. 5 Витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 19 жовтня 2016 року № 18 відмовити у призначенні (відновленні) пенсійних виплат позивачу, у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання позивача. Крім того, у рішенні відповідач зазначав про відмову у відновленні виплати пенсії позивачу.
Відповідно до супровідного листа УПФУ в м. Дзержинську Донецької області від 23 жовтня 2016 року за вих. № 9104/03 встановлено, що рішення № 186957 від 23 жовтня 2016 року була направлено на адресу позивача за місцем фактичного проживання згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи .
Однак суд зазначає, що відповідачем не надано суду належних доказів направлення вищезазначеного рішення на адресу позивача, а саме поштової квитанції про направлення поштового відправлення або повідомлення про вручення поштового відправлення.
З матеріалів вбачається, що представник позивача звертався до Торецького УПФУ з запитом про надання інформації стосовно підстав припинення виплати пенсії позивачу.
З огляду на викладене, суд зазначає, що позивачу припинено виплату пенсії у зв'язку із скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачеві, у зв'язку із скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право відповідно до ч. 2 ст. 46 Конституції України гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел, і забезпечується ч. 2 ст. 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058 (далі по тексту - Закон № 1058) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за /днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Приписами статті 47 Закону № 1058 визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Закон № 1058 або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав зупинення або непоновлення виплати вже призначеної пенсії, є тільки підстави припинення виплати пенсії, які визначені статтею 49 цього Закону.
Згідно ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Суд звертає увагу, що жоден з вищезазначених випадків щодо позивача не застосований управлінням та не доведений.
Крім того, суд вказує на те, що управлінням прийнято рішення № 186957 про припинення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі від 25 жовтня 2016 року, відповідно до якого позивачу відмовлено у відновленні виплати пенсії, однак зазначене рішення прийнято з порушенням норм чинного законодавства, оскільки Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначає вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії, який не визначає підставу для припинення виплати пенсії скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, який врегульований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706 (далі по тексту - Закон № 1706).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 7 Закону № 1706, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно відновлення всіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які зареєстровані як внутрішньо переміщені особи, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Положеннями статті 1 Конвенції, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Таким чином, право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
До такого висновку суд дійшов і з врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", в якій встановив обов'язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Припиняючи виплату пенсії позивачу, у зв'язку з скасуванням довідки про взяття на облік особи, яка перемістилась з території проведення антитерористичної операції, відповідач послався на Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 №509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб", який не є законом, та безпосередньо на Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 №1706-VІІ в редакції, що діяла на момент отримання позивачем довідки.
Суд зауважує, що в даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для неї на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення. З огляду на викладене, суд вбачає в діях відповідача ознаки дискримінації по відношенню до позивача як внутрішньо переміщеної особи та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно з діючим законодавством.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", ніхто не може позбавляти її права на отримання призначеної їй пенсії по втраті годувальника.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідачем у справі не надано відомостей, що позивач отримує пенсію в іншому територіальному органі Пенсійного Фонду України на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.
Суд зазначає, що скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи позивач не може позбавляти її права на отримання пенсії за віком через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб та отримання відповідної довідки.
Суд також звертає увагу на те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законами, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.
В обґрунтування своєї бездіяльності відповідач послався на Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 № 365, п. 13 якого передбачає, що комісія, крім підстав відмови у призначенні (відновленні) соціальної виплати, передбачених законодавством, може відмовити заявникові у призначенні (відновленні) такої виплати в разі його відсутності за фактичним місцем проживання (перебування), зазначеним у заяві про призначення (відновлення) соціальної виплати.
Водночас, зазначена постанова не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Крім того, суд зазначає, що вищезазначена позиція викладено у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18-а (Пз/9901/20/18), яке набрало законної сили 04 вересня 2018 року.
В силу вимог частини п'ятої статті 13 Закону України від 02 червня 2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Крім того, згідно частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, враховуючи, що пенсія, яка призначена позивачу є виплатою довічною та постійною, суд прийшов до висновку про порушення відповідачем вимог ст. 19 Конституції України, ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-VI, оскільки з 01 квітні 2016 року позивачеві не виплачується пенсія без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав.
Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не наведено жодного порушення з боку позивача, яке б відповідно до чинного законодавства було б підставою для припинення виплати її пенсії. Діючи поза законом, відповідач тим самим свавільно втрутився у право позивача на отримання пенсії, що призвело до його порушення, а тому воно підлягає захисту шляхом задоволення вимог позивача в частині зобов'язання відповідача поновити виплату їй пенсії з часу припинення.
Суд зазначає, що згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
Фактично суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ч. 2 ст. 9 КАС України, а також враховуючи те, що Управлінням Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області прийнято рішення № 187425 про припинення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі від 23 жовтня 2016 року, яким відмовлено у відновленні виплати пенсії позивачу, суд вважає за доцільне визнати протиправним та скасувати рішення Управлінням Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області № 187425 про припинення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі від 23 жовтня 2016 року, яким відмовлено у відновленні виплати пенсії.
На підставі вищевикладеного, суд приходить висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01 квітня 2016 року, зобов'язання Торецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити ОСОБА_1 виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період починаючи з 01 квітня 2016 року.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом подання звіту, то суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі. Тобто, питання щодо зобов'язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановлення судового рішення.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Приписами частини 1 стаття 371 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Відповідно до вимог частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, суд приходить до висновку про стягнення на користь Державного бюджету України судового збору в розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо про визнання протиправною бездіяльність щодо не виплати пенсії та зобов'язання відновити нарахування та виплату пенсії, виплатити заборгованість за весь період, починаючи з моменту припинення пенсії, а саме з 01 квітня 2016 року - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01 квітня 2016 року.
Визнати протиправним та скасувати рішення Управлінням Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області № 187425 про припинення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі від 23 жовтня 2016 року, яким відмовлено у відновленні виплати пенсії ОСОБА_1.
Зобов'язати Торецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити ОСОБА_1 виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період починаючи з 01 квітня 2016 року.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42170475, 85200, Донецька область, м. Торецьк, вул. Дружби, 22) на користь Державного бюджету України судовий збір за розгляд справи у суді в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.
Повний текст рішення складено та підписано 26 листопада 2018 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя Шинкарьова І.В.