Україна
Донецький окружний адміністративний суд
22 листопада 2018 р. Справа№200/10826/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році у розмірі 4 904 749,08 грн. та пені у розмірі 541 484,40 грн., -
У жовтні 2018 року Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» (далі - ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля», відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році у розмірі 4 904 749,08 грн. та пені у розмірі 541 484,40 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не створив у 2017 році робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до законодавчо встановленого нормативу, оскільки згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача становила 6538 осіб, тому відповідно до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» на підприємстві мало бути працевлаштовано 262 особи з інвалідністю, але фактично за даними звіту на підприємстві працювало лише 218 осіб, тобто не виконано норматив робочого місця. Згідно розрахунку, сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2017 році, склала 4 904 749,08 гривень. Позивач зазначив, що відповідно до ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та п. 4 «Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів» порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120% річних облікової ставки НБУ за кожний календарний день прострочення. У зв'язку з цим, станом на 12 жовтня 2018 року сума нарахованої пені складає 541 484,40 гривень.
Представник позивача до судового засідання не з'явився, надіслав клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Представник відповідача надав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
21 листопада 2018 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому вимоги позивача не визнав, просив відмовити в їх задоволенні в повному обсязі у зв'язку з тим, що відповідач вжив усіх передбачених законодавством заходів для працевлаштування інвалідів, а саме: надавав протягом 2017 року звіти про наявність вакансій форми №3-ПН, направляв листи щодо сприяння підприємству у працевлаштуванні осіб з інвалідністю до центру зайнятості, управління праці та соціального захисту населення, подавав до позивача звіт за формою 10-ПІ, створив 78 посад для осіб з інвалідністю, розміщував оголошення в міських засобах масової інформації про наявність вакансій для осіб з обмеженими можливостями приймав участь в ярмарках вакансій, що підтверджується листами територіального центру зайнятості. Протягом 2017 року 13 осіб з інвалідністю за направленням територіальних центрів зайнятості працевлаштовано. Також, станом на 31.12.2017 року на обліку в Добропільському міському центрі зайнятості перебувало 29 осіб з обмеженими фізичними можливостями, 22 з яких працевлаштовано на підприємстві, відмов у працевлаштуванні за направленням центру зайнятості особам з інвалідністю не було. Разом з цим, відповідач надав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки позивачем пропущений строк звернення до суду.
Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Таким чином, суд дійшов висновку щодо можливості розгляду даної справи у письмовому провадженні на підставі наявних у матеріалах справи доказів.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» є юридичною особою, яка зареєстрована та обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом 37014600, місцезнаходження юридичної особи: вул. Красноармійська, буд. 1 А, місто Білицьке, місто Добропілля, Донецька область, 85043; перебуває на податковому обліку Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків ДФС, про що свідчать відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 2 а.с. 75-77).
01 листопада 2016 року згідно наказу №95 «Про утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів» Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» на виконання Закону України «Про соціальну захищеність інвалідів в Україні» зарезервувало робочі місця для людей з обмеженими можливостями (т. 1 а.с. 40-41).
Протягом 2017 року щомісячно відповідачем та його відокремленими підрозділами були направлені звітності за формою №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (т. 1 а.с. 70-113, 133-212, 236-249, т. 2 а.с. 1-61).
Також, протягом 2017 року відповідач направляв листи до Добропільського міського центру зайнятості, Управління праці та соціального захисту населення Добропільської міської ради, Донецького обласного відділення ФСЗІ, громадської організації «Джерело» щодо сприяння підприємству у працевлаштуванні осіб з інвалідністю шляхом направлення цих осіб на підприємство для працевлаштування (т. 1 а.с. 45-69, 114-125, 132, 214-229).
14 лютого 2018 року позивачем був зареєстрований «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік» за даними якого середньооблікова кількість інвалідів у відповідача становить 6538 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність - 218 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 262 особи (т. 1 а.с. 34).
Відповідно до друкованих видань протягом 2017 року відповідач розміщував оголошення про запрошення інвалідів для працевлаштування (т. 1 а.с. 126-131, 213).
Встановлені обставини підтверджені матеріалами справи і не є спірними.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ) законодавство про соціальну захищеність інвалідів в Україні складається з цього Закону та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.
Згідно з частиною 3 статті 18 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі частини 3 статті 18-1 Закону №875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Статтею 19 Закону №875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Як вбачається з вимог статті 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Статтею 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
У відповідності до статті 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Отже, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
З аналізу норм Закону №875-ХІІ вбачається, що обов'язок щодо працевлаштування інвалідів покладено як на суб'єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.
Обов'язок суб'єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування інвалідів. В той же час, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України від 05.07.2012 №5067-VI «Про зайнятість населення», в редакції Закону України №2249-VIII від 19.12.2017, роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Порядок подання інформації про наявність вакансій врегульований наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)” та Порядку її подання».
Вказаним Порядком встановлена єдина форма призначена для інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та порядок її подання.
Протягом 2017 року відповідач виділяв робочі місця для працевлаштування інвалідів, про що інформував Добропільський міський центр зайнятості шляхом надання звітів про наявність вакансій та потребу у працівниках за формою №3-ПН та прийняв на роботу інвалідів, які були направлені для працевлаштування.
З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги, що відповідачем створені робочі місця для інвалідів у необхідній кількості, вчинено всі необхідні дії для працевлаштування інвалідів (запити до Центрів зайнятості, публікації в пресі, тощо), відмови відповідача у працевлаштуванні останніх судом не встановлено, заявлений адміністративний позов є необґрунтованим, а тому відсутні правові підстави для його задоволення.
Разом з тим, суд вважає клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду необґрунтованим, оскільки як зазначив позивач у позовній заяві, пеня нарахована відповідачу станом на 12 жовтня 2018 року, тому саме з цього часу починається відлік строку звернення до суду.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Докази, які б доводили обґрунтованість заявленого позову, суду не надані, а отже, зважаючи на викладене, та враховуючи що відповідачем вчинено всі передбачені чинним законодавством заходи спрямовані на працевлаштування інвалідів, однак робочі місця протягом 2017 року залишились вакантним з незалежних від відповідача причин, суд дійшов висновку, що Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів не має правових підстав вимагати сплати відповідачем адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів, працевлаштування яких здійснюється органами державної влади, місцевого самоврядування та громадськими організаціями інвалідів за умови наявності вакантних робочих місць, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постановах від 02 травня 2018 року (справа № 804/8007/14), 21 серпня 2018 року (справа № 817/650/17), а також у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 818/521/16.
Враховуючи приписи статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не підлягають відшкодуванню.
На підстав наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позову Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році у розмірі 4 904 749,08 грн. та пені у розмірі 541 484,40 грн. - відмовити повністю.
Судове рішення складене 22 листопада 2018 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Чучко В.М.