Справа № 214/2237/18
2/214/1802/18
Іменем України
21 листопада 2018 року м. Кривий Ріг
Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі
головуючої судді Хомініч С.В.,
секретар судового засідання Горбунова Л.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 214/2237/18
за позовною заявою ОСОБА_1
до Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат»
про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків
за участю:
представників позивача: ОСОБА_2 (довіреність серії НМТ 480125), ОСОБА_3 (договір про надання про надання правової допомоги № 1-06/6 від 06.06.2018, ордер серії ДП №/000043 від 06.06.2018)
представників відповідача: Лосєва Д.В. (довіреність № 52-16/10 від 16.01.2018), Дарій Л.М. (довіреність № 52-16/09 від 16.01.2018), -
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 50000 грн. моральної шкоди у зв'язку із втратою здоров'я на виробництві відповідача, без урахування податків з доходів фізичних осіб.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працював в шкідливих умовах на підприємстві відповідача з 18.09.1969 по 12.11.1969 помічником машиніста електровозу 5-го розряду; з 20.12.1971 по 13.11.1978 машиністом електровозу 5-го та 6-го розрядів, машиністом локомотива (електровозу); з 11.01.1979 по 02.01.1981 вантажником (сировини та палива), майстром вантажної служби залізничного цеху; з 25.03.1993 по 19.08.1996 помічником машиніста локомотива (електровозу) та машиністом локомотива (електровозу), внаслідок чого захворів на професійне захворювання.
Висновком МСЕК від 21.06.2000 йому первинно встановлено 20% втрати професійної працездатності за професійним захворюванням - пиловий бронхіт - 1 ст., емфізема легень першої ст., ДН І-ІІ ст., на термін з 12.07.200 по 01.07.2001.
В подальшому за висновком МСЕК від 22.04.2002 йому встановлено 40% втрати працездатності в тому числі: 20 % повторно, у зв'язку з таким профзахворюванням, як: пиловий бронхіт 1 ст.; 20 % первинно, у зв'язку з такими профзахворюваннями, як: облітеруючий ендертеліт судин нижніх кінцівок, дистальний тип, стеноз тібіальних артерій справа, тромбоз тібіальний артерій зліва, критична ішемія правої стопи 3 ст. (2003 рік) на термін з 15.04.2002 - безстроково.
Висновком МСЕК від 31.07.2007 йому встановлена третя група інвалідності та 65% втрата працездатності в тому числі: 40% у зв'язку з таким профзахворюванням, як хронічне обструктивне захворювання легень (хозл); 25 % у зв'язку з таким захворюванням як облітеруючий ендертеліт на термін з 31.07.2007 - безстроково.
Згідно Акту розслідування хронічного профзахворювання форми П-4 від 08.05.2000 встановлені причини його захворювання: тривала (13 років) робота в умовах впливу на організм пилу внітрушньокар'єрного, зі змістом у своєму складі від 10 до 70 % кремнію діоксида кристалічного, концентрація якого перевищує ГДК в 1,0-1,5 рази.
Він змушений для підтримання свого стану здоров'я постійно проходити лікування. У зв'язку із захворюванням змінився спосіб його життя та його якість, оскільки з 2000 року змушений постійно звертатись до закладів охорони здоров'я через погіршення самопочуття. Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, втрати своє здоров'я, завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що протягом тривалого часу він відчуває сильний біль у грудях, запаморочення, утруднене дихання, задишки при незначному фізичному навантаженні, приступоподібного кашлю, щоденні приступи задухи до 3-4 разів на добу, зниження слуху на обидва вуха, що його досить сильно морально пригнічує та змушує постійно лікуватися, але хронічний характер захворювання не дає надії на видужання у майбутньому.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю.
У судовому засіданні представник відповідача позов ОСОБА_1 не визнав, заперечував проти його задоволення з підстав викладених у відповіді на позовну заяву, в яких вважає позовні вимоги незаконними та необґрунтованими, просить у задоволенні позову відмовити (а.с. 45-50).
12.04.2018 ухвалою суду відкрито провадження по справі (а.с. 40-41).
21.05.2018 надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 45-50).
Представниками сторін подавались клопотання про перенесення судових засідань.
Інших заяв, клопотань від учасників справи не надходило. Інші процесуальні дії не вчинялися.
Вислухавши учасників процесу, дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, суд,-
Позивач ОСОБА_1 працював у шкідливих умовах праці на підприємстві правонаступником якого є відповідач з 18.09.1969 по 12.11.1969 помічником машиніста електровозу 5-го розряду; з 20.12.1971 по 13.11.1978 машиністом електровозу 5-го та 6-го розрядів, машиністом локомотива (електровозу); з 11.01.1979 по 02.01.1981 вантажником (сировини та палива), майстром вантажної служби залізничного цеху; з 25.03.1993 по 19.08.1996 помічником машиніста локомотива (електровозу) та машиністом локомотива (електровозу), що не оспорюється сторонами та підтверджується копією трудової книжки (а.с. 5-7).
08.05.2000 проведено розслідування хронічного професійного захворювання ОСОБА_1: пильовий бронхіт 1ст., емфізема легень 1ст. ДН - І-ІІ ст., про що складено Акт розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4, з якого видно, що професійне захворювання ОСОБА_1 виникло з причин: тривала (13) років робота в умовах впливу на організм пилу внітрушньокар'єрного, зі вмістом у своєму складі від 10 до 70 % кремнію діоксида кристалічного, концентрація якого перевищує ГДК в 1,0-1,5 рази (а.с. 8).
04.02.2002 проведено розслідування професійного захворювання ОСОБА_1, згідно якого встановлено, що ОСОБА_1 за період роботи в УЖДТ заходився в умовах охолоджуючого мікроклімату. Має захворювання: пильовий бронхіт 1ст., емфізема легень 1ст. ДН - І ст., нейросенсорну туговухість, про що складено Акт розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4, з якого видно, що професійне захворювання ОСОБА_1 виникло з причин: тривала робота в умовах впливу охолоджуючого мікроклімату (а.с. 75).
Згідно копії виписки із акту огляду у ЛТЕК від 21.06.2000 ОСОБА_1 первинно встановлено 20% втрати професійної працездатності за професійним захворюванням - пиловий бронхіт - 1 ст., емфізема легень першої ст., ДН І-ІІ ст., на термін з 12.07.2000 по 01.07.2001 (а.с. 79).
В подальшому за висновком МСЕК від 22.04.2002 ОСОБА_1 встановлено 40% втрати працездатності в тому числі: 20 % повторно, у зв'язку з таким профзахворюванням, як: пиловий бронхіт 1 ст.; 20 % первинно, у зв'язку з такими профзахворюваннями, як: облітеруючий ендертеліт судин нижніх кінцівок, дистальний тип, стеноз тібіальних артерій справа, тромбоз тібіальний артерій зліва, критична ішемія правої стопи 3 ст. (2003 рік) на термін з 15.04.2002 - безстроково (а.с. 77-78).
Висновком МСЕК від 31.07.2007 ОСОБА_1 встановлена третя група інвалідності та 65% втрата працездатності в тому числі: 40% у зв'язку з таким профзахворюванням, як хронічне обструктивне захворювання легень (хозл); 25 % у зв'язку з таким захворюванням як облітеруючий ендертеліт на термін з 31.07.2007 - безстроково (а.с. 9, 10).
Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про охорону праці" державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
У відповідності зі ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до ч.1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 08.11.2005 року " Кечко проти України" у випадках, коли з набуттям чинності певного закону його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права. При цьому рішенням Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08.10.2008, абз.9 п.5 встановлено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду №20-рп/2008 від 08.10.2008, положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону № 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. Проте Конституційний Суд України вважає, що саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавцем розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України.
Крім того, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Як роз'яснено у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31 березня 1995 року, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках та ін. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до п.13 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року (з відповідними змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди» роз'яснено, що судам необхідно враховувати те, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (у тому числі й виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної/немайнової/шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Частина 1 статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
За таких обставин суд вважає, що в даному випадку саме відповідач ПрАТ «ПівдГЗК» повинен виплатити позивачеві моральну шкоду, так як відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган, а статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
З урахуванням наведеного суд вважає, що спір про відшкодування моральної шкоди працівникові, завданої професійним захворюванням, повинен вирішуватися на підставі норм КЗпП України при доведеності виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах (ст.153 КЗпП України) та інших юридично важливих обставин. Зазначений спір є спором, що виникає із трудових правовідносин.
З врахуванням викладених обставин справи, суд вбачає наявність спричинення позивачу моральної шкоди незалежно від наявності з цього приводу висновку МСЕК, яку повинен відшкодувати позивачу відповідач, як власник підприємства, який не створив працівнику безпечні умови праці, що підтверджується актом, що призвело до ушкодження його здоров'я на виробництві, та моральних страждань потерпілого.
Таким чином, слід вважати, що самим фактом втрати позивачем ОСОБА_1 професійної працездатності, в зв'язку з отриманим професійним захворюванням, яке виникло через вплив шкідливих факторів під час роботи протягом тривалого часу у відповідача, йому спричинена моральна шкода, яка згідно ст. 237-1 КЗпП України може бути відшкодована одноразово за рахунок відповідача.
Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням у 2000 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров'я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, суд приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993, в редакції станом на 21.06.2000.
У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.
Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14 від 24 грудня 2014 року.
Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на 21 листопада 2018 року (час розгляду справи) становить 3 723,00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 18615 грн., а максимальний - 744600 грн.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
В судовому засіданні встановлено, що у зв'язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратила професійну працездатність у розмірі 20% , який встановлено безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він періодично проходить лікування.
Виходячи із наведених вище обставин, суд вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд врахував вказані роз'яснення Пленуму й виходячи з меж відшкодування моральної шкоди, встановлених ст. 440 - 1 ЦК України в редакції 1963 року та п. 11 Правил в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції, визначив її у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати на час розгляду справи.
Наведені вище докази свідчать про те, що ушкодження здоров'я, заподіяне позивачеві під час виконання ним трудових обов'язків, заподіює йому моральні й фізичні страждання, які обмежують його можливість вести звичний спосіб життя, тягнуть за собою не відновлення здоров'я, відчуття болю.
Зазначені обставини наступили у ОСОБА_1 у зв'язку із професійним захворюванням, що призвели до встановлення 20% втрати професійної працездатності, що було встановлено судом, тому суд приходить до висновку про те, що позивачеві заподіяна моральна шкода.
Вирішуючи питання про розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд враховує глибину фізичних та моральних страждань позивача, ступінь втрати ним професійної працездатності, яка встановлена безстроково, потребу в проходженні курсів лікування у медичних закладах, та, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, у вигляді одноразового відшкодування в сумі 22338,00 грн.
На підставі ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 704,80 грн.
На підставі ст.ст. 23, 1167 ЦК України, ст. 237-1 КЗпП України, ст.ст. 4, 12, 13, 76-83, 141, 223, 247, 259, 263, 264, 265, 280, 281, 282 ЦПК України суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, пов'язаного з використанням трудових обов'язків - задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», код ЄДРПОУ 00191000, адреса: 50026, м. Кривий Ріг, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у відшкодування моральної шкоди в зв'язку з ушкодженням здоров'я, 22 338 (двадцять дві тисячі триста тридцять вісім) гривень, без урахування податку з доходів фізичних осіб.
В задоволені решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», код ЄДРПОУ 00191000, адреса: 50026, м. Кривий Ріг, на користь держави судовий збір в розмірі 704 гривні 80 копійок.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Дніпровського апеляційного суду через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.
Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відомості про сторін:
Позивач: ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2
Представник позивача: ОСОБА_3, адреса місця знаходження: АДРЕСА_1
Відповідач: Публічне акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», код ЄДРПОУ 00191000, адреса: 50026, м. Кривий Ріг.
Повний текст рішення суду складено та підписано 27.11.2018.
Суддя Хомініч С.В.