Справа № 210/4058/16-ц
Провадження № 2/210/398/18
іменем України
"13" листопада 2018 р.
Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Скотар Р.Є.,
за участі секретаря Соколовської Т.О.,
за участі сторін не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку ч.2 ст.247 ЦПК України, цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-
Позивач Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» ( далі - ПАТ «УкрСиббанк» ) 31.08.2016 року звернувся до суду з вищезгаданим позовом, в якому просить звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №11107416000-3 від 25 січня 2007 року, що отриманий у спадок ОСОБА_3 -домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з: житлового будинок літ «А-1», житловою площею 38,6 кв.м, загальною площею 48,4 кв.м, літньої кухні літ. «Г», сараю літ. «Д», погребу літ «Е», гаражу літ. «В», вбиральні літ «Ж», замощення І, водоколонки П, парканів 1,2; земельної ділянки загальною площею 0,0964 га переданої для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель;встановити спосіб реалізації нерухомого майна, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій;з вартості реалізації предмету іпотеки задовольнити вимоги ПАТ «УкрСиббанк» (на рахунок №29090000000113, МФО: 351005, код ЄДРПОУ- 09807750) за Договором про надання споживчого кредиту №11107416000 від 25 січня 2007 року в розмірі 14436,07 доларів США; зобов'язати ОСОБА_3 отримати свідоцтво про право на спадщину та оформити право власності на нерухоме майно: домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , успадковане нею після смерті ОСОБА_5; стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» судові витрати у справі.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що 25.01.2007 року між ЗАТ «УкрСиббанк» , правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_5 укладено договір споживчого кредиту №№11107416000, відповідно до умов якого він отримав 35000 доларів США зі сплатою 12,3% , які зобов'язався повернути не пізніше 24.01.2018 року . З метою забезпечення виконання зобов'язань за вищеназваним кредитним договором між банком та ОСОБА_5 укладено іпотечний договір від 25.01.2007 року, предмет іпотеки - домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з: житлового будинок літ «А-1», житловою площею 38,6 кв.м, загальною площею 48,4 кв.м, літньої кухні літ. «Г», сараю літ. «Д», погребу літ «Е», гаражу літ. «В», вбиральні літ «Ж», замощення І, водоколонки П, парканів 1,2; земельної ділянки загальною площею 0,0964 га переданої для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель. ОСОБА_5 помер 25.08.2013 року. В січні 2015 року банк звернувся до суду з позовом до спадкоємців ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитом, однак рішенням Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу від 22.02.2016 року, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено. Станом на 23.08.2016 року заборгованість за кредитом складає 14436,07 доларів США, з яких 14315,37 доларів США - заборгованість за кредитом, 120,70 доларів США, тому позивач звернувся до суду з цим позовом.
В судове засідання представник позивача Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" ОСОБА_6 ( довіреність від 29.12.2017 року №23-1/52513, дійсна до 02.01.2019 року) в судовому засіданні присутнім не був, про час та місце розгляду справи повідомлений, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позов підтримав, просив задовольнити.
Відповідач ОСОБА_7 в судовому засіданні присутньою не була, скориставшись правом представництва відповідно до ст.58 ЦПК України.
Представник відповідача ОСОБА_7 - ОСОБА_8 ( договір про надання правової допомоги від 24.02.2017 року) в судовому засіданні присутнім не був, подав заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку з вирішенням питання мирним шляхом. Раніше надав суду заперечення проти позову, в яких зазначив, що позивач звернувся до суду поза межами строків, встановлених ст.1281 ЦК України; оскільки позовна заява датована позивачем 25.08.2016 року (боржник помер 25.08.2013 року) - доказів надходження поштового відправлення до відділення поштового зв'язку 25.08.2016 р. суду не надано, а зареєстровано позовну заяву в суді 31.08.2018 р., тому позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, просив у задоволенні позову відмовити у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності.
Проте, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи, оскільки судові засідання неодноразово відкладалися за клопотанням представника відповідача, доказів на підтвердження поважності причин відкладення розгляду справи суду не надано.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, приходить до наступних висновків.
Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIІІ внесено зміни до ЦПК України від 18.03.2004 року, які набирали законної сили з 15.12.2017 року.
Відповідно до вимог частини 3 статті 3 ЦПК України в редакції від 15.12.2017 року, встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно п. 9 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції від 15.12.2017 року справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою суду від 12.02.2018 року вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
В силу ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, в судовому засіданні встановлено, що 25.01.2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» , правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_5 укладено договір споживчого кредиту №11107416000, відповідно до умов якого він отримав 35000 доларів США зі сплатою 12,3% , які зобов'язався повернути не пізніше 24.01.2018 року /а.с.7-12/.
Порядок погашення кредиту врегульовано договором та графіком погашення кредиту /а.с.13,14,16-18/.
Відповідно до Додаткової угоди №1 до Договору про надання споживчого кредиту №11107416000 погоджено порядок сплати процентів за користування кредитом /а.с.15/.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вищеназваним кредитним договором між банком та ОСОБА_5 укладено іпотечний договір від 25.01.2007 року, предмет іпотеки - домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з: житлового будинок літ «А-1», житловою площею 38,6 кв.м, загальною площею 48,4 кв.м, літньої кухні літ. «Г», сараю літ. «Д», погребу літ «Е», гаражу літ. «В», вбиральні літ «Ж», замощення І, водоколонки П, парканів 1,2; земельної ділянки загальною площею 0,0964 га переданої для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, яке належить ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу 16.11.1977 року, посвідченого нотаріусом Третьої криворізької державної нотаріальної контори, номер за реєстром №2-3882 та зареєстровано в КП «КБТІ»; земельна ділянки належить на підставі державного акту на право власності на землю, серія ДП №000016, виданого 15.01.1996 на підставі рішення виконкому Криворізької міської ради народних депутатів від 15.11.1995 р. №566 /а.с.19-22/.
Відповідно до п.1.1 договору іпотеки за домовленістю сторін вартість домоволодіння на день укладення договору складає 272700,00 грн. /а.с.19/.
ОСОБА_5 помер 25.08.2013 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-КИ № 525866 від 26.08.2013 року /а.с.31/.
Позивачем 21.01.2014 року подано до Третьої криворізької нотаріальної контори претензію до спадкоємців боржника щодо заборгованості за кредитним договором в сумі 14436,07 доларів США /а.с.32/.
З листа державного нотаріуса Третьої криворізької нотаріальної контори №96/02-14 від 29.01.2014 року вбачається, що після смерті ОСОБА_5 на підставі претензії банку заведено спадкову справу №26/2014 від 29.01.2014 року, спадкоємці боржника з заявами про прийняття та/або відмову від спадкових прав не зверталися/а.с.33,34/.
Згідно з положеннями статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).
Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).
За життя ОСОБА_5 заповіт не складався, що вбачається з Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) /а.с.103/ та відповідей на запити нотаріуса щодо надання даних ідентифікуючих заповідача /а.с.109-111/.
Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем спадщини визначені у частинах 3, 4 статті 1268, статті 1269 ЦК України.
Так, згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина пята статті 1268 ЦК України).
Так, після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина, яка складається з зазначеного вище домоволодіння, яке перебуває в іпотеці.
З матеріалів спадкової справи за № 26/2014 вбачається, що ОСОБА_9 - син ОСОБА_5 21.02.2014 року відмовився від прийняття спадщини, що відкрилась після смерті його батька, на користь дружини померлого ОСОБА_3 /а.с. 98/.
Відповідач ОСОБА_7 із заявою про прийняття спадщини у строк, визначений ст. 1268 ЦК України не зверталася.
Разом із цим, ОСОБА_7 зареєстрована разом з спадкодавцем на день його смерті за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.58,101/, отже фактично прийняла спадщину.
Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Однак, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що хоча отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов'язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора. Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов'язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, зокрема, з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця.
Керуючись положеннями ст.ст. 1281, 1282 ЦК України, ПАТ «УкрСиббанк» у січні 2015 року звернувся до суду з позовом до спадкоємців ОСОБА_5 - ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу від 22.02.2016 року у задоволенні позову відмовлено /а.с.35-38/. Рішення оскаржено,залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 06.07.2016 року /а.с.39-41/.
Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення з спадкоємців заборгованості за кредитом, суд керувався положеннями закону, якими встановлено, що оскільки зі смертю боржника зобов'язання по поверненню кредиту включаються до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї норми.
Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобовязані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Відповідно до частини першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Частиною третьою статті 23 Закону України «Про іпотеку» передбачено, якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.
Підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені у статтях 12, 33 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до цих норм такими підставами є порушення іпотекодавцем умов іпотечного договору, невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов'язання.
Станом на 23.08.2016 року заборгованість за кредитом складається з кредитної заборгованості 14315,37 доларів США, заборгованості по процентах - 120 доларів США, нарахованих з 01.08.2013 року по 24.08.2013 року /а.с.23-30/, тобто розрахунок заборгованості боржника здійснено на день його смерті, встановлено розмір боргу, обов'язок про повернення якого перейшов до спадкоємців у межах вартості спадкового майна, яке є предметом іпотеки на час вирішення цих вимог.
Окільки, син ОСОБА_5 - ОСОБА_9 відмовився від прийняття спадщини, на користь дружини померлого ОСОБА_3, інформація щодо звернення до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини або відмову від прийняття спадщини ОСОБА_10 в матеріалах спадкової справи відсутня, єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_5 є його дружина - ОСОБА_7
ПАТ «УкрСиббанк», враховуючу наявну заборгованість, скористався належним йому правом, передбаченим законом та договором, і заявив вимогу до ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення вищевказаної заборгованості.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
У силу статей 525, 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У частині першій статті 17 Закону України «Про іпотеку» визначені підстави припинення іпотеки, а саме: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізація предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.
Отже, такої підстави припинення іпотеки як смерть боржника за основним зобов'язанням законом не передбачено.
У разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (частини перша та друга статті 23 Закону України «Про іпотеку»).
Частинами першою та третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Суд не знаходить підстав для застосування строків позовної давності з урахуванням наступного.
Оскільки зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою.
Поняття «строк пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців» не тотожне поняттю «позовна давність». Так, частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред'явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Тоді як згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Так, ч.ч.2,3 ст.1281 ЦК України встановлено, що кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.
Позивач звернувся з вимогою до спадкоємців боржника 21.04.2014 року протягом шести місяців з дня його смерті (25.08.2013 року), надіславши претензію до нотаріальної контори.
Проте, оскільки порядок звернення стягнення на предмет іпотеки встановлений спеціальним Законом України «Про іпотеку», строк, в межах якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлюється загальними положеннями про позовну давність.
Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа (кредитор) довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд (частина п'ята статті 261 ЦК України).
Так, строк позовної давності вимоги позивача до спадкоємців боржника починається з часу смерті боржника, у такому разі, строк звернення до суду з позовом закінчується 26.08.2016 року.
Згідно зі статтею 1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.
Доказів повідомлення спадкоємцями боржника кредитора про відкриття спадщини суду не надано.
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Якщо, початок перебігу строку позовної давності відраховувати відповідно до ч.1 ст.261 ЦПК - строк позовної давності починається з 21.01.2014 року (позивач звернувся до нотаріальної контори , дізнавшись про смерть боржника) та закінчується з 22.01.2017 року.
Таким чином, навіть відраховуючи початок перебігу строку позовної давності з дати смерті боржника (про настання якої спадкоємці боржника кредитора не повідомили), позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності, оскільки позов датовано 25.08.2016 року (судовий збір сплачено 23.08.2016 року), надіслано через відділення поштового зв'язку, позов надійшов до суду 31.08.2016 року, що відповідає нормативним строкам пересилання простої та рекомендованої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку ( пп. 14, 15 Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12 грудня 2007 року № 1149).
Тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності.
Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється з урахуванням положень статті 39 Закону України «Про іпотеку».
Однак, при вирішенні питання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, суд виходить з положень ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм ст. 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна дійти висновку, що у розумінні норми ст. 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою ч. 6 ст. 38 цього Закону.
Згідно з ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку», ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.
Про необхідність визначення та зазначення позивачем саме початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні за процедурою, передбаченою ч. 6 ст. 38 цього Закону, наголошено й в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2017 року, постановленої у справі 175/4901/15-ц.
При укладенні договору іпотеки за домовленістю сторін вартість домоволодіння на день укладення договору складає 272700,00 грн. /а.с.19/.
При зверненні до суду позивач просить визначити початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
При цьому, суд позбавлений можливості самостійно визначити початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Велика Палата Верхового Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц (провадження № 14-11цс18) дійшла висновку про те, що не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні не має вирішального значення та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.
Разом з тим, відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження мають право заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж та, що зазначена у резолютивній частині рішення суду, якщо, наприклад, вартість майна змінилася.
Таким чином, визначення початкової ціни предмета іпотеки у резолютивній частині рішення суду не є остаточною, оскільки під час здійснення виконавчого провадження ціна предмету іпотеки може бути переглянута та повторно визначена на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 11 липня 2018 року у справі № 275/997/13-ц (провадження № 61-9778 св 18).
Сторонами клопотання про проведення експертизи з метою визначення вартості предмету іпотеки не заявлялося.
За таких обставин, суд вважає можливим визначити початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Щодо вимоги позивача зобов'язати відповідача ОСОБА_3 отримати свідоцтво про право на спадщину та оформити право власності на успадковане нерухоме майно, суд приходить до наступних висновків.
Чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України "Здійснення права на спадкування") та оформлення спадщини (глава 89 ЦК України «Оформлення права на спадщину»).
Таким чином, спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (ч.3 ст.1268 ЦК України).
Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина пята статті 1268 ЦК України).
Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини ( ч.1 ст.1298 ЦК України).
Спадкоємець, який прийняв спадщину у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, але він не обмежений у часі, тому може звернутися до нотаріуса у будь-який час після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що хоча отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов'язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, та враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, оскільки заборгованість за кредитним договором має місце, забезпечення вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки передбачено договором, укладеним між позивачем та боржником, тому суд задовольняє позов в частині цих вимог та відмовляє у задоволенні позову в частині зобов'язання відповідача отримати свідоцтво про право на спадщину та оформити право власності на успадковане нерухоме майно .
Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 5476,57 грн. ( а.с.1, а.с.75).
Пунктом 1 частини 7 статті 265 ЦПК України передбачено, що у разі необхідності в резолютивній частині також вказується про порядок і строк виконання рішення.
Так, 7 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Згідно з п.п.1 п.1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає лексичному значенню цього слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.
Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільнення від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) зазначене майно.
Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до і після прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» залишаються в силі, а їх виконання зупиняється до вдосконалення механізму, передбаченого статтею 3 цього Закону.
Крім того, згідно зі статтею 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1196цс15 та від 10 червня 2015 року у справі № 6-2096цс16, постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 275/997/13-ц (провадження № 61-9778 св 18).
Оскільки житловий будинок № 49 по вул. Травнева у м.Кривому Розі виступає як забезпечення зобов'язань за споживчим кредитом, наданим в іноземній валюті, в матеріалах справи відсутні дані, які б підтверджували наявність у відповідача іншого житла, площа цього будинку не перевищує 140 кв. м, суд в частині звернення стягнення на предмет іпотеки зупиняє виконання рішення на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 253, 257, 261, 525, 526, 629, 1216,1218,1219,1220,1231, 1268,1270,1281,1282 ЦК України, ст.ст.17,23,33,38,39 Закону України «Про іпотеку», 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» , ст.ст.4,5,13,77,81,121,141,265, 354 ЦПК України,-
Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки - задовольнити частково.
Звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №11107416000-3 від 25 січня 2007 року, що отриманий у спадок ОСОБА_3 -домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з: житловий будинок літ «А-1», житловою площею 38,6 кв.м, загальною площею 48,4 кв.м, літня кухня літ. «Г», сарай літ. «Д», погріб літ «Е», гараж літ. «В», вбиральня літ «Ж», замощення І, водоколонка П, паркани 1,2; земельна ділянка загальною площею 0,0964 га передана для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель.
Встановити спосіб реалізації нерухомого майна, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
З вартості реалізації предмету іпотеки задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (на рахунок №29090000000113, МФО: 351005, код ЄДРПОУ- 09807750) за Договором про надання споживчого кредиту №11107416000 від 25 січня 2007 року в розмірі 14 436,07 доларів США, яка складається з кредитної заборгованості 14315,37 доларів США, заборгованості по процентах - 120 доларів США, нарахованих з 01.08.2013 року по 24.08.2013 року.
В решті позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (на рахунок №29090000000113, МФО: 351005, код ЄДРПОУ- 09807750 судовий збір в сумі 5476,57 грн. ( п'ять тисяч чотириста сімдесят шість гривень 57 копійок).
Зупинити виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його проголошення через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи,якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя: Р. Є. Скотар