21 листопада 2018 р. Справа № 804/16180/15
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
при секретарі судового засідання Зіненко А.О.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк Маргарити Миколаївни, третя особа-1: Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, третя особа-2: Товариство з обмеженою відповідальністю "Влада-2009", третя особа-3: Товариство з обмеженою відповідальністю "Днепроградострой" про визнання дій незаконними та скасування рішення від 04.11.2015р., -
07.12.2015р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк Маргарити Миколаївни, третя особа-1: Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, третя особа-2: Товариство з обмеженою відповідальністю "Влада-2009", третя особа-3: Товариство з обмеженою відповідальністю "Днепроградострой" та, з урахуванням уточненого адміністративного позову від 25.12.2015р., просить:
- визнати незаконними дії відповідача щодо прийняття 04.11.2015р. рішення від 04.11.2015р. про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Влада-2009";
- скасувати рішення відповідача від 04.11.2015р. про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Влада-2009".
Вказана справа перебувала в провадженні судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 та 16.03.2016р. згідно розпорядження Дніпропетровського окружного адміністративного суду за № 201д, у зв'язку із закінченням повноважень у судді ОСОБА_2, на підставі повторного автоматизованого розподілу справ, вказану справу було передано для розгляду судді Павловському Д.П.
Ухвалою судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Павловського Д.П. від 20.04.2016р. провадження у цій справі було зупинено до отримання витребуваних ухвалою суду від 20.04.2016р. доказів від Комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації".
Ухвалою судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Павловського Д.П. від 11.06.2018р. було поновлено провадження у даній справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні.
19.10.2018р. згідно розпорядження Дніпропетровського окружного адміністративного суду за № 2813д, у зв'язку із відстороненням судді Павловського Д.П. та на виконання розпорядження керівника апарату суду від 04.10.2018р. №116, на підставі повторного автоматичного розподілу справ, вказану справу було передано для розгляду судді Конєвій С.О.
Ухвалою суду від 24.10.2018р. дану справу суддею Конєвою С.О. було прийнято до свого провадження та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін відповідно до вимог ст.ст. 12, 262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано: позивача - протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали привести позов у відповідність до вимог ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України; відповідача - протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України, третіх осіб-1, 2, 3 - протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали надати суду надати суду письмові пояснення щодо позову з дотриманням вимог ст.ст. 165, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.210-211).
Позивач в судове засідання не з'явився без поважної причини, вимоги ухвали суду від 24.10.2018р. не виконав без поважної причини, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином 01.11.2018р., що підтверджується поштовим повідомленням, наявним у справі (а.с.213).
Відповідач в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду від 24.10.2018р. не виконав без поважної причини, проте, 08.11.2018р. від відповідача засобами поштового зв'язку на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі відповідача (а.с.215).
Треті особи-1, 2, 3 в судове засідання не з'явилися без поважної причини, вимоги ухвали суду від 24.10.2018р. не виконали без поважної причини, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином відповідно до вимог ч.11 ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується доказами, наявними у справі (а.с.214, 217-219).
Відповідно до ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Згідно до п.1 ч.3 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, належним чином повідомлених про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.
За приписами ч.9 ст.205 наведеного Кодексу, встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи наведене, належне повідомлення позивача, відповідача та третіх осіб про дату, час та місце судового розгляду справи, строки вирішення спору, встановлені ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності представників сторін у письмовому провадженні відповідно до вимог п.1 ч.3, ч.9 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку, що зазначений вище адміністративний позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а тому слід закрити провадження у даній справі, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.
Частиною 2 ст. 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 наведеного Кодексу, визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Таким чином, аналіз вказаних норм свідчить про те, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відповідно до ч. 3 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
За приписами ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у поряду цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Аналізуючи вказані норми, можна дійти висновку, що за загальним правилом у порядку цивільного судочинства суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема, спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства, при цьому, вимоги щодо реєстраційних дій державного реєстратора та прийнятого реєстратором рішення можуть бути похідними від спору щодо права власності на таке майно.
Як вбачається зі змісту позову та доданих до нього документів, позивачем оспорюється право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, яке було зареєстровано спочатку за ТОВ «Влада-2009», а в подальшому зареєстровано приватним нотаріусом Ярмолюк М.М. за Товариством з обмеженою відповідальністю «Днепроградострой» (а.с.28-35).
Таким чином, даний спір стосується права власності на квартиру між позивачем та ТОВ «Днепроградострой» та за своєю суттю і змістом є цивільно-правовим спором, а заявлені позовні вимоги про визнання протиправними дій державного реєстратора та скасування його рішення можуть бути похідними від спору про право власності на спірне майно.
Отже, вказаний спір не є публічно-правовим та не пов'язаний із захистом прав, свобод та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, а випливає із захисту прав, свобод та інтересів позивача щодо права власності на квартиру, тобто, даний спір стосується прав, інтересів та свобод позивача у цивільних правовідносинах сторін.
Тобто, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин.
Аналогічна правова позиція щодо юрисдикції таких спорів викладена і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018р. у справі №802/1792/17а, від 04.04.2018р. у справі №817/567/16, від 02.10.2018р. у справі №911/488/18.
Згідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також, судом враховується і те, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішення Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2016р. у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №29458/04, №29465/04) зазначено, що відповідно до прецидентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v.Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Таким чином, враховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад цього спору, суд приходить до висновку, що даний позов не містить ознак публічно-правового спору, а витікає із права власності, які існують між позивачем - фізичною особою та третьою особою-3: Товариством з обмеженою відповідальністю "Днепроградострой" щодо права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а тому не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
При цьому, слід роз'яснити позивачеві, що даний спір є цивільно-правовим спором та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у загальному місцевому суді за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин, провадження у даній адміністративній справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, згідно до ч.2 ст.238 Кодексу адміністративного судочинства України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує наступне.
Згідно ч.1 ст.142 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вирішення справи шляхом примирення, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу п'ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи, що суд приходить до висновку про необхідність закриття провадження у даній справі у зв'язку з тим, що її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, то і підстави для розподілу судових витрат, наведені у ч.1 ст.142 Кодексу адміністративного судочинства України, у адміністративного суду відсутні.
Керуючись ст.ст. 44-47, 205, п.1 ч.1 ст.238, ст.ст. 242, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк Маргарити Миколаївни, третя особа-1: Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, третя особа-2: Товариство з обмеженою відповідальністю "Влада-2009", третя особа-3: Товариство з обмеженою відповідальністю "Днепроградострой" про визнання дій незаконними та скасування рішення від 04.11.2015р. - закрити.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору не розподіляються згідно до вимог ст.142 Кодексу адміністративного судочинства України.
Роз'яснити позивачеві, що даний спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Також роз'яснити, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається згідно до вимог ч. 2 ст. 239 Кодексу адміністративного судочинства.
Ухвала суду може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку та у строки, встановлені ст.295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили у порядку та у строки, встановлені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва