Постанова
Іменем України
31 жовтня 2018 року
м. Київ
справа № 489/990/16-ц
провадження № 61-22881 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Автогаражний кооператив «Граніт»,
третя особа - Брик В'ячеслав Миколайович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду
м. Миколаєва від 10 лютого 2017 року у складі судді Кокорєва В. В. та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2017 року у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Лисенка П. П., Серебрякової Т. В., та касаційну скаргу Автогаражного кооперативу «Граніт» на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2017 року у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Лисенка П. П., Серебрякової Т. В.,
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Автогаражного кооперативу «Граніт» (далі - АГК «Граніт») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання відновити трудову книжку.
На обгрунтування позовних вимог зазначала, що з 20 квітня 2010 року вона перебувала в трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посаді бухгалтера. 15 вересня 2015 року її було звільнено із займаної посади у зв'язку з втратою довір'я на підставі пункту 2 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Посилаючись на те, що її звільнення відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, відповідач відмовляється видати трудову книжку з підстав її відсутності, просила поновити її на посаді бухгалтера в АГК «Граніт», стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та зобов'язати голову правління АГК «Граніт» Брика В. М. поновити її трудову книжку.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 лютого 2017 року позов задоволено частково.
Зобов'язано АГК «Граніт» відновити трудову книжку ОСОБА_1
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 з 20 квітня 2010 року по 15 вересня 2015 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем, а тому дійшов висновку, що її трудова книжка з моменту працевлаштування знаходилася у кооперативі, відтак відповідач зобов'язаний видати трудову книжку при звільненні працівника, а у разі її втрати - видати її дублікат, що свідчить про обгрунтованість вимоги ОСОБА_1 про поновлення її трудової книжки.
Відмова у задоволенні решти позову мотивована тим, що ОСОБА_1 не належно виконувала трудові обов'язки, покладені на неї посадовою інструкцією, з якою вона була ознайомлена, допускала порушення фінансової дисципліни, зокрема делегувала повноваження на отримання членських внесків не уповноваженим на це особам (охоронцям АГК «Граніт»), внаслідок чого роботодавець втратив до неї довір'я.
Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 лютого 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову частково.
Стягнуто з АГК «Граніт» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за затримку видачі трудової книжки у період з
18 вересня 2015 року по 01 березня 2016 року у розмірі 9 013, 98 грн, без утримання прибуткового податку з громадян та інших обов'язкових платежів.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки, та ухвалюючи у цій частині нове рішення, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції, задовольнивши вимогу про покладення на відповідача обов'язку відновити трудову книжку, залишив поза увагою вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з затримкою видачі трудової книжки, відповідно до частини четвертої статті 235 КЗпП України за визначений нею період.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про поновлення на роботі, апеляційний суд виходив з доведеності відповідачем неналежного забезпечення позивачем операцій з прийому, обліку, видачі та зберігання грошових коштів, а тому звільнення ОСОБА_1 у зв'язку із втратою довір'я здійснено з дотримання норм трудового законодавства.
У квітні 2017 року АГК «Граніт» звернувся із касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Апеляційного суду Миколаївської області
від 20 березня 2017 року, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на пропуск позивачем строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України, який застосовується незалежно від заяви сторін. На обґрунтування своїх доводів вказував на те, що позивач була звільнена
15 вересня 2015 року, тоді як з позовом про поновлення її на роботі звернулася 02 березня 2016 року.
24 квітня 2017 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва
від 10 лютого 2017 року та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2017 року в частині відмови у задоволенні її позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, і ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на неправильність висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для поновлення її роботі, оскільки відповідач не надав жодного доказу на підтвердження порушення нею трудових обов'язків та дисципліни, договір про матеріальну відповідальність з нею не укладався, з посадовою інструкцією вона не ознайомлювалась. В порушення вимог чинного законодавства при її звільненні не було проведено ревізію, наказ про звільнення від 15 вересня 2016 року відповідач для ознайомлення не надав, і не направив його та трудову книжку засобами поштового зв'язку.
У червні 2017 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив АГК «Граніт» на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому заявник просив її касаційну скаргу залишити без задоволення.
Відзив мотивовано тим, що трудова книжка не була видана позивачеві у день її звільнення з причин її відсутності у кооперативі, оскільки ОСОБА_1 не надавала її при прийнятті на роботу, у зв'язку з тим, що вона офіційно працювала в інших установах, а тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час її вимушеного прогулу у зв'язку з затримкою видачі трудової книжки. Посилання ОСОБА_1 про не ознайомлення її з наказом про звільнення спростовуються актом
від 15 вересня 2015 року, складеним членами правління АГК «Кооператив», яким засвідчено відмову позивача ставити підпис про ознайомлення з наказом. Вважав обгрунтованими висновки судів про відмову у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі, а викладені у її касаційній скарзі доводи безпідставними.
У липні 2017 року надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу
АГК «Граніт», у якому вона просила відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що відповідач при звільненні не видав їй трудову книжку, що позбавляє її права на отримання пенсії. З позовом вона звернулась з дотриманням строків, передбачених статтею 233 КЗпП України.
Згідно статті 388 Цивільного процесуального кодексу України, який набув чинності з 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
11 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг та відзивів на касаційні скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги АГК «Граніт» та ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України
від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають, з огляду на наступне.
Судами установлено, що наказом АГК «Граніт» від 20 квітня 2010 року № 2 ОСОБА_1 призначено на посаду бухгалтера.
Наказом від 15 вересня 2015 року ОСОБА_1 звільнено з посади бухгалтера у зв'язку з втратою довір'я на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України.
04 вересня 2015 року правління АГК «Граніт» виcловило недовіру ОСОБА_1, оскільки вона видала заробітну плату електрику, не зважаючи на наявність заборгованості кооперативу за сплату послуг з постачання електроенергії.
15 вересня 2015 року правління кооперативу АГК «Граніт» повторно виcловило недовіру ОСОБА_1 з послідуючим її звільненням з підстав порушення трудової дисципліни, не виконання покладених на неї обов'язків, зокрема зберігання членських внесків у себе вдома та їх прийняття охоронцями гаражного кооперативу, здійснення підміни звітів.
Трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (пункт 2 частини першої статті 41 КЗпП України).
Розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір'я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.
Правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає обов'язкового настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов'язкової умови для звільнення працівника. Звільнення з підстави втрати довір'я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).
Виходячи з наведеного та розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей необхідно дійти висновку, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, - це особи, які, зокрема, одержують їх під звіт.
Вирішуючи питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з'ясувати: чи становить виконання операцій, пов'язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов'язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.
Зазначений висновок міститься у постанові Верховного Суду України
від 20 квітня 2016 року № 6-100цс16.
Суди попередніх інстанцій, виходили з того, що відповідно до посадової інструкції бухгалтера-касира від 20 грудня 2012 року, з якою
ОСОБА_1 була ознайомлена, вона зобов'язана була, зокрема: вести фінансові, матеріальні та господарські розрахунки, складати звіти, баланси; здійснювати операції по прийому, обліку, видачі та зберіганні грошових коштів з обов'язковим дотриманням правил, які забезпечують їх зберігання. Оскільки на позивача було покладено прямий обов'язок здійснювати належний контроль за грошовими коштами кооперативу, то відсутність в кооперативі касира не надавала їй підстав для передачі повноважень з отримання членських внесків іншими особами, зокрема - охоронцями, що підтверджується доповідною охоронця АГК «Граніт» ОСОБА_4
від 05 вересня 2015 року та протоколами засідання правління АГК «Граніт»
від 29 серпня 2015 року та від 15 вересня 2015 року.
Однак, суди не звернули увагу, що відповідно до наказу АГК «Граніт»
від 20 квітня 2010 року № 2 ОСОБА_1 була призначена на посаду бухгалтера, а не бухгалтера-касира. Доказів на підтвердження того, що на позивача було покладено і обов'язок здійснення касових операції, відповідачем не надано, її підпис про ознайомлення з посадовою інструкцією бухгалтера-касира відсутній, зазначено лише її прізвище, ініціали та дата затвердження інструкції.
З урахуванням наведеного, суди дійшли передчасно висновку про те, що ОСОБА_1 є працівником, який безпосередньо обслуговує грошові та товарні цінності, до обов'язків якої віднесено операції по прийому, обліку, видачі та зберіганні грошових коштів, зокрема прийняття членських внесків, що свідчить про неповне встановлення судами обставин, що мають суттєве значення у справі. Також суди не перевірили та не надали оцінки наявності/відсутності інших порушень посадових обов'язків чи трудової дисципліни позивачем, що зазначені в протоколах засідань правління
АГК «Граніт» від 04 та 15 вересня 2015 року.
Щодо доводів касаційної скарги АГК «Граніт» про порушення позивачем строків звернення до суду за захистом порушеного права.
Відповідно до частини другої статті 47 КЗпП України у разі звільнення працівника за ініціативи власника або уповноваженого ним органу власник зобов'язаний у день звільнення видати працівнику копію наказу про звільнення з роботи та видати трудову книжку.
Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Обов'язок видати працівнику у день звільнення копію наказу про звільнення та трудову книжку покладено на власника або уповноважений ним орган, і саме з цього часу у працівника починається перебіг строку на звернення до суду за захистом порушеного права.
Суди встановили, що підпис в наказі від 15 вересня 2015 року про звільнення, який би свідчив про ознайомлення з його змістом, ОСОБА_1 відмовилась ставити, що підтверджується актом від 15 вересня 2015 року, складено та підписаного членами правління АГК «Граніт».
За таких обставин, доводи позивача про не отримання нею наказу про звільнення спростовуються вказаним актом, доказів на підтвердження протилежного не надано.
З позовом про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'зання відповідача відновити трудову книжку, ОСОБА_1 звернулася 02 березня 2016 року, тобто з пропуском строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України. Заяву про поновлення цього строку з обгрунтуванням поважності причин його пропуску, позивач не подавала.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9, встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного чи тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи і обов'язки сторін.».
Однак у порушення зазначених приписів трудового законодавства, суди наведеного не перевірили та не обговорили питання пропуску строку звернення з позовом до суду. Таким чином, доводи касаційної скарги
АГК Граніт» щодо неправильного застосування до спірних правовідносин статті 233 КЗпП України є обґрунтованими.
Щодо доводів касаційної скарги АГК «Граніт» про безпідставне задоволення вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання відновити її трудову книжку.
Задовольняючи в цій частині позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що наявність між сторонами трудових відносин дає підстави для висновку про наявність у роботодавця трудової книжки. Однак такого висновку суд дійшов передчасно, без належної перевірки доводів та заперечень відповідача та наданих ним доказів.
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 із змінами (далі - Інструкція № 58) на осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи.
Відповідно до пункту 2.14 Інструкції № 58 робота за сумісництвом, яка оформлена у встановленому порядку, у трудовій книжці працівника зазначається окремим рядком.
Запис відомостей про роботу за сумісництвом здійснюється за бажанням працівника власником або уповноваженим ним органом за місцем основної роботи, оскільки саме там зберігається трудова книжка працівника.
Відповідно до довідки Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Скороходово» (далі - ОСББ «Скороходово») від 11 серпня 2016 року, ОСОБА_1 у періоди з 01 листопада 2009 року по 01 січня 2011 року та з 01 квітня 2011 року по 01 липня 2012 року працювала на посаді бухгалтера по трудовій книжці, як за основним місцем роботи.
Згідно з довідки Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Перлина» (далі - ОСББ «Перлина») від 17 серпня 2016 року, у період з
11 листопада 2000 року по 01 листопада 2010 року ОСОБА_1 обіймала посаду бухгалтера та працювала по трудовій книжці.
В запереченнях на позов голова правління АГК «Граніт» Брик В. В. вказував на те, що встановити чи надавала при прийнятті на роботу ОСОБА_1 трудову книжку неможливо, оскільки вона була прийнята на роботу за розпорядженням попереднього керівника АГК «Граніт». Натомість вона говорила про те, що трудова книжка знаходиться у неї вдома, оскільки їй, як пенсіонеру, записи в трудовій книжці не потрібні.
Таким чином, суди попередніх інстанцій не встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема чи було покладено на позивача обов'язок приймати членські внески АГК «Граніт», не перевірили дотримання ОСОБА_1 визначених законодавством строків звернення до суду за захистом порушеного права, та чи зберігалась її трудова книжка в АГК «Граніт» у період з 20 квітня 2010 року по 15 вересня 2015 року, а тому оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними і обгрунтованими та такими, що відповідають основоположним засадам цивільного судочинства.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Разом з тим, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ураховує тривалість розгляду зазначеної справи в суді, разом з тим, оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин справи, надання оцінки та переоцінки доказів, зазначене унеможливлює ухвалення ним нового судового рішення.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні позовних вимог допустили порушення норм матеріального і процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваних рішень із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_1 та Автогаражного кооперативу «Граніт» задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 лютого 2017 року та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді: В. О. Кузнєцов
С.О. Погрібний
О.В. Ступак
Г. І. Усик