Постанова
Іменем України
07 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 760/16074/15-ц
провадження № 61-32235 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 17 серпня 2017 року у складі судді Соколової В. В.,
У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення з орендованого приміщення та стягнення грошових коштів.
Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 02 лютого 2016 року позов задоволено.
Виселено ОСОБА_2, ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 понесені нею збитки у розмірі 106 368 грн 72 коп.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі не належно виконують умови договору оренди квартири, зокрема не сплачують орендну плату за користування квартирою та комунальні платежі, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
У березні 2017 року ОСОБА_4 подала заяву про зміну порядку виконання заочного рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 02 лютого
2016 року, а саме: звільнити її від обов'язку сплати авансового внеску у розмірі двох відсотків від суми, що підлягає стягненню на виконання судового рішення, встановленого частиною другою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження.
Свої вимоги обгрунтовувала тим, що державний виконавець повернув їй виконавчий лист без виконання у зв'язку з тим, що вона не надала квитанцію про сплату авансового внеску, який вона не має можливості сплатити, оскільки є особою похилого віку, хворіє, будь-яких інших доходів окрім пенсії не отримує, має заборгованість по оплаті житлово-комунальних послуг, що свідчить про її скрутне матеріальне становище.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 30 березня 2017 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про зміну порядку виконання заочного рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 02 лютого
2016 року.
Ухвала суду мотивована відсутністю підстав для задоволення заяви ОСОБА_4, оскільки необхідність сплати авансового внеску стягувачем не є обставиною, що підлягає вирішенню у порядку зміни чи встановлення способу та порядку виконання рішення суду в розумінні приписів статті 373 ЦПК України 2004 року.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, 06 червня
2017 року ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу та клопотання про звільнення її від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 червня 2017 року відмовлено
ОСОБА_4 у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, апеляційну скаргу залишено без руху з підстав несплати судового збору та надано строк для усунення недоліків протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали суду.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 17 серпня 2017 року відмовлено
ОСОБА_4 у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 30 березня 2017 року визнано неподаною та повернуто заявникові.
Ухвала суду обгрунтована тим, що ОСОБА_4 не усунула недоліки апеляційної скарги, зокрема не сплатила судовий збір у розмірі 320, 00 грн, а обставини, на які вона посилається як на підставу для звільнення від сплати судового збору вже були предметом розгляду, та ухвалою віл 16 червня 2017 року визнані судом недостатніми для звільнення заявника від сплати судового збору. Доказів на підтвердження скрутного матеріального становища станом на 2017 рік позивач не надала.
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у вересні 2017 року, ОСОБА_4 просила скасувати ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 17 серпня 2017 року та направити справу до апеляційного суду для продовження розгляду, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована тим, що апеляційний суд не врахував вимоги Конвенції про захист прав людини і основоположних засад (далі - Конвенція), практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які мають найвищу юридичну силу та за змістом яких будь-які обмеження матеріального права на судовий захист, навіть і встановлені відповідним процесуальним законом, якщо вони перешкоджають доступу до суду, слід вважати такими, що суперечать вимогам Конституції України, Конвенції та практиці ЄСПЛ, якою неодноразово визналось порушення статті 6 Конвенції якщо не було забезпечено особі доступ до правосуддя. Механізми відстрочення, розстрочення та звільнення від сплати судового збору, мають бути можливістю практично реалізувати своє право на судовий захист, сплата судового збору не повинна перешкоджати доступу до правосуддя.
Крім того посилалася на те, що апеляційний суд не надав оцінки її доводам, як на підставу для звільнення від сплати судового збору про те, що юридична особа Великобританії Компанія «Vuldi (UK) Limited», ліквідатором якої є її син, не має права здійснювати будь-яку комерційну чи підприємницьку діяльність, не має відкритих розрахункових рахунків в установах банку, у зв'язку з чим син не отримує будь-яких доходів та не має заощаджень, а перебуває на її утриманні. Відтак вважала, що вона надала докази на підтвердження того, що є малозабезпеченою особою, а витрати, які вона вимушена нести є неспівмірними з її доходами, а тому апеляційний суд зобов'язаний був звільнити її від сплати судового збору в розмірі 320, 00 грн, сплата якого призведе до суттєвого зниження рівня її життя.
Ураховуючи, що за подачу заяви про зміну порядку виконання рішення суду вона була звільнена від сплати судового збору в силу закону, то покладення на неї обов'язку сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про зміну порядку виконання судового рішення є надмірним обтяження та не має законної мети.
Також вказувала на те, що апеляційний суд мав право, але не відстрочив їй сплату судового збору.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
30 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_4 не сплатила судовий збір, подала клопотання про звільнення її від сплати судового збору, яке обгрунтовувала її скрутним матеріальним становищем, що вже було встановлено судами та не змінилось на момент подачі апеляційної скарги, що підтверджується копіями судових рішень та листом Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної в м. Києві державної адміністрації від 29 травня 2017 року № 6329.
Відмовляючи у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, та залишаючи апеляційну скаргу без руху, суд апеляційної інстанції виходив з того, що заявник не надала жодних доказів на підтвердження неспроможності сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги, в тому числі не надала лист Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної в м. Києві державної адміністрації від 29 травня 2017 року № 6329, на який посилається як на підтвердження скрутного матеріального становища. Судові рішення, якими ОСОБА_4 було звільнено від сплати судового збору, ухвалювались у 2013 та 2015 роках, а тому неможливо з'ясувати дійсний майновий стан заявника станом на момент подачі апеляційної скарги.
На виконання вимог ухвали, у серпні 2017 року надійшла заява, у якій заявник просив вважати апеляційну скаргу на ухвалу Солом'янського районного суду
м. Києва від 30 березня 2017 року такою, що не оплачується судовим збором, у випадку протилежного - звільнити ОСОБА_4 від сплати судового збору.
На обгрунтування своїх вимог повторно зазначала про своє скрутне матеріальне становище, посилалась на приписи Конвенції, практику ЄСПЛ щодо заборони перешкоджання доступу до правосуддя. Зазначала, що матеріали справи містять достатньо доказів на підтвердження наявності обставин для звільнення її від сплати судового збору, вказувала на те, що її дохід становить лише пенсія, за рахунок якої вона не тільки несе витрати на своє утримання, а й утримує сина, який є ліквідатором юридичної особи та не отримує заробітну плату, а тому вимога суду про сплату 320, 00 грн є надмірним її обтяженням, що призведе до суттєвого зниження їх рівня життя.
Відмовляючи у задоволенні клопотання та повертаючи апеляційну скаргу, суд зазначив про недоведеність скрутного матеріального становища належними та допустимими доказами та послався на практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що право на суд не є абсолютним. Законом може бути встановлений певний порядок участі осіб у судовому розгляді, який повинен бути додержаний.
З такими висновку суду апеляційної інстанції слід погодитись з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 297 ЦПК України 2004 року до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 295 цього Кодексу, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення статті 121 цього Кодексу.
Згідно частини першої, другої та п'ятої 121 ЦПК України 2004 року суддя, установивши, що апеляційна скарга оформлена з порушенням вимог статті
295 ЦПК України 2004 року або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє особу, яка подала апеляційну скаргу, і надає їй строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання особою ухвали.
Сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України.
Нормативно-правовим актом, який визначає правові засади справляння судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, є Закон України «Про судовий збір» (далі - Закон).
Відповідно до частини першої статті 4 Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Статтею 8 Закону України «Про судовий збір» (в редакцій чинній на момент подання апеляційної скарги) передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.
За змістом положень статті 8 Закону питання про відстрочення та розстрочення судом сплати судового збору, зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати з підстав майнового стану сторони вирішується судом в кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та обґрунтованості доводів сторони належними і допустимими доказами на підтвердження того, що майновий стан сторони перешкоджає сплаті нею судового збору в установленому порядку і розмірі, а також на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Таким чином, статтею 8 Закону України «Про судовий збір» передбачено право суду, а не його обов'язок щодо звільнення від сплати судового збору, при цьому, статтею 129 Конституції України, як одну з засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Встановивши, що ОСОБА_4 не надала доказів на підтвердження свого скрутного матеріального становища, а інші наведені заявником причини не знайшли свого підтвердження, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для звільнення заявника від сплати судового збору.
Зокрема, не можуть вважатись допустимими на підтвердження наявності скрутного матеріального становища судові рішення про звільнення від сплати судового збору за подання заяв/скарг, наявні у матеріалах справи, оскільки були ухвалені протягом 2013-2015 років, тоді як апеляційна скарга подана у червні 2017 року. Не є підставою для звільнення від сплати судового збору і посилання заявника на утримання нею сина, який є повнолітньою та працездатною особою.
Доступ до правосуддя у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не привести судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, передбаченого ЦПК України.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.
У рішеннях Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» та від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Не є обгрунтованими і доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_4 звільнена від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду про відмову у задоволенні заяви про зміну порядку виконання судового рішення.
Перелік заяв і скарг, за подання яких не справляється судовий збір, наведений у частині другій статті 3 Закону України «Про судовий збір», зокрема за подання заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення.
Проте пунктом 9 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакцій чинній на момент подання апеляційної скарги) встановлено ставку судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду фізичною особою становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно зі статтею 7 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2017 року становить 1600,00 грн, а тому судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу про відмову у задоволенні заяви про зміну способу виконання судового рішення становив 320, 00 грн.
Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_4 не належить до пільгової категорії осіб, які звільнені від сплати судового збору, а відтак за подання апеляційної скарги на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва
від 30 березня 2017 року має сплачувати судовий збір на загальних підставах.
За таких обставин, установивши відсутність у матеріалах справи доказів сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі, та доказів на підтвердження скрутного матеріального становища, за наявності яких можливо було звільнити заявника від сплати судового збору, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про невідповідність апеляційної скарги позивача вимогам статей 121, 297 ЦПК України 2004 року, наслідком чого є її повернення.
Не може бути підставою для скасування оскаржуваної постанови і посилання на ОСОБА_4 на те, що апеляційний суд не надав оцінку всім її доводам, оскільки Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції не допустив порушення процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваної ухвали.
Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 17 серпня 2017 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді: В. О. Кузнєцов
А.С. Олійник
О.В. Ступак
Г.І. Усик