Справа №587/3355/17 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/788/699/18 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами
21 листопада 2018 року колегія суддів з розгляду справ та матеріалів кримінального судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
потерпілої - ОСОБА_7 ,
цивільного позивача - ОСОБА_8 ,
третьої особи за цивільним позовом потерпілої ОСОБА_9 - ОСОБА_10 ,
представника потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_11 ,
захисника - ОСОБА_12 ,
обвинуваченого - ОСОБА_13 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_12 , представника потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_11 , прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_14 на вирок Сумського районного суду Сумської області, від 7 вересня 2018 року, яким
ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та мешканець АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
обвинувачений за ст. 286 ч. 2 КК України з призначенням покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Цивільний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_13 , моторно (транспортного) страхового бюро України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_13 на користь ОСОБА_9 178622 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 до моторно (транспортного) страхового бюро України відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_13 на користь держави, в особі Департаменту фінансів Сумської обласної державної адміністрації, для перерахування КЗ СОР «Сумська обласна клінічна лікарня» 130993,98 грн. в рахунок відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілих від кримінального правопорушення.
Стягнуто з ОСОБА_13 на користь держави 1786,22 грн. та 1309,94 грн. судового збору.
Цивільний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_13 , моторно (транспортного) страхового бюро України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, на підставі ст. 185 ч. 4 п. 1 ЦПК України, повернуто ОСОБА_8 , як особі, що не має процесуальної дієздатності.
За вироком суду ОСОБА_13 обвинувачений у тому, що він 9 вересня 2017 року, близько 7 год. 30 хв., керуючи технічно справним автомобілем марки «ЗАЗ ТF 698 К», реєстраційний № НОМЕР_1 , в салоні якого перебували ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , які сиділи на задньому пасажирському сидінні, рухаючись неподалік будинку № 24 по вул. Калинова в с. Верхня Сироватка Сумського району Сумської області у напрямку до м. Суми, порушивши вимоги п. п. 12.3, 13.1, 13.3, 2.3 «б» Правил дорожнього руху України, відволікся від керування транспортним засобом та, при появі в нього об'єктивної можливості виявити на шляху свого руху перешкоду, у вигляді нерухомого автомобіля марки «МАЗ 6501С5», реєстраційний № НОМЕР_2 , не вжив заходів для зменшення швидкості, аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкод з дотриманням безпечного інтервалу, у зв'язку з чим допустив зіткнення з нерухомим автомобілем марки «МАЗ 6501С5», внаслідок чого пасажири автомобіля марки «ЗАЗ ТF 698 К», реєстраційний № НОМЕР_1 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 отримали тяжкі тілесні ушкодження.
На вирок суду надійшла апеляційна скарга від захисника ОСОБА_12 в якій захисник просить вирок суду змінити, пом'якшивши призначене ОСОБА_13 основне покарання, шляхом звільнення його від відбування покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України, з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Мотивуючи свої апеляційні вимоги, захисник вказує, що суд першої інстанції, призначаючи відносно ОСОБА_13 покарання, вірно встановив обставини які пом'якшують покарання та позитивно характеризують особу обвинуваченого, у той же час не врахував, що ОСОБА_13 не становить підвищеної небезпечності для суспільства, на даний час продовжує лікування для відновлення працездатності, у зв'язку з чим його виправлення можливе без реального відбуття призначеного основного покарання.
Зазначає захисник й про те, що оскільки за вироком суду залишився не вирішеним цивільний позов ОСОБА_8 то питання відшкодування шкоди завданої ОСОБА_7 потребує додаткового вирішення в поряду цивільного судочинства, а тому, реальне відбування обвинуваченим призначеного основного покарання у виді обмеження волі буде перешкодою для вирішення такого цивільного позову.
Представником потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_9 - адвокатом ОСОБА_11 подано апеляційні скарги в інтересах обох потерпілих в яких ставляться питання про зміну вироку суду в частинах призначеного ОСОБА_13 основного покарання та вирішення цивільних позовів представника потерпілої ОСОБА_7 - ОСОБА_15 та потерпілої ОСОБА_9 .
Що стосується апеляційних вимог в частині призначеного ОСОБА_13 основного покарання то обидві апеляційні скарги адвоката ОСОБА_11 обґрунтовані тим, що суд першої інстанції при визначенні обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_13 , зайняв необ'єктивну та не справедливу позицію. На думку адвоката ОСОБА_11 , молодий вік обвинуваченого - 33 роки, в порівнянні з віком потерпілих 1997 та 1998 років народження, не може бути обставиною, що пом'якшує покарання. Посилання суду на те, що обвинувачений з 2005 року залишився без батька і виховується матір'ю - пенсіонеркою, не може впливати на визначення судом ОСОБА_13 виду та розміру покарання, оскільки в 2005 році обвинуваченому було 20 років і він не має обмеженої дієздатності.
Часткове відшкодування шкоди потерпілим, не самим обвинуваченим, а його родичами є незначним в порівняні з понесеними збитками, що відповідно до ст. 66 КК України, не може бути обставиною, що пом'якшує покарання, оскільки вказана норма закону вимагає повного відшкодування завданої шкоди.
В апеляційній скарзі адвоката ОСОБА_11 , поданої в інтересах потерпілої ОСОБА_9 , також ставиться питання про зміну вироку суду в частині відмови суду у задоволенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_9 до моторно (транспортного) страхового бюро України.
Апеляційні вимоги в цій частині адвокат ОСОБА_11 обґрунтовує тим, що ст. 41 п. п. 41.1 «а» Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правоввої відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено обов'язок моторно (транспортного) страхового бюро України відшкодувати шкоду потерпілим у випадку заподіяння шкоди транспортним засобом власник якого не застрахував свою цивільну - правову відповідальність.
Адвокат ОСОБА_11 вважає, що посилання суду на ст. 26 Закону України «Про страхування» щодо неповідомлення потерпілою до моторно (транспортного) страхового бюро України протягом трьох діб про страховий випадок, є незаконним, оскільки такої підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування не передбачено спеціальним законодавчим актом - Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Крім того, на думку адвоката ОСОБА_11 повідомлення моторно (транспортного) страхового бюро України про страховий випадок є обов'язком водія ОСОБА_13 , а не потерпілої особи, враховуючи що потерпілі, як ОСОБА_9 так і ОСОБА_7 , після дорожньо - транспортної пригоди, перебували у тяжкому стані здоров'я, і фізично не мали змоги повідомити про страховий випадок до моторно (транспортного) страхового бюро України.
Посилаючись на такі обставини, представник потерпілої ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_11 ставить питання про стягнення з моторно (транспортного) страхового бюро України на користь потерпілої ОСОБА_9 матеріальну шкоду в сумі 115200 грн. та моральну шкоду в сумі 5000 грн.
В апеляційній скарзі адвоката ОСОБА_11 , поданої в інтересах ОСОБА_7 , також ставиться питання про зміну вироку суду в частині рішення суду про повернення цивільного позову ОСОБА_8 до ОСОБА_13 , моторно (транспортного) страхового бюро України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.
Апеляційні вимоги в цій частині адвокат ОСОБА_11 обґрунтовує тим, що суд, приймаючи рішення про повернення позову ОСОБА_8 , не врахував, що потерпіла ОСОБА_7 у зв'язку з отриманими травмами та за станом свого здоров'я не мала змоги подати позов у грудні 2017 року та приймати участь у розгляді кримінального провадження, а тому, виходячи з ст. ст. 55 ч. 5, 61 ч. 3, 128 ч. 5 КПК України, батьки цієї потерпілої не були позбавлені права подавати цивільний позов в інтересах потерпілої ОСОБА_7 , виходячи з того, що стан здоров'я потерпілої унеможливлює подання такого позову безпосередньо нею.
Також, адвокатом ОСОБА_11 в інтересах потерпілої ОСОБА_7 в апеляційній скарзі за вищенаведених мотивів обґрунтовані й вимоги щодо незаконності рішення суду про повернення ОСОБА_8 її позовної заяви до моторно (транспортного) страхового бюро України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.
Посилаючись на такі обставини, адвокат ОСОБА_11 ставить питання про стягнення з моторно (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_8 матеріальну шкоду завдану потерпілій ОСОБА_16 в сумі 115200 грн. та моральну шкоду в сумі 5000 грн., а також з ОСОБА_13 на користь ОСОБА_8 250000 грн. моральної шкоди, змінивши при цьому вирок суду.
На вирок суду надійшла апеляційна скарга від прокурора у кримінальному провадженні в якій ставиться питання про скасування вироку суду в частині повернення цивільного позову ОСОБА_8 та ухвалення судом апеляційної інстанції свого рішення про задоволення в повному обсязі цивільного позову ОСОБА_8 .
Свої апеляційні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що суд, приймаючи рішення за позовом ОСОБА_8 , не врахував вимоги ст. ст. 55 ч. 6, 128 ч. 5, 129 ч. 1 КПК України та не взяв до уваги, що потерпіла ОСОБА_16 на час подання позовної заяви за станом здоров'я не в змозі була реалізовувати свої права щодо подачі нею позову особисто. У зв'язку з цим прокурор вважає, що суд безпідставно керувався ст. 185 ч. 4 п. 1 ЦПК України, замість того щоб прийняти одне з рішень, передбачених ст. 129 ч. 1 КПК України.
Заслухавши суддю - доповідача щодо суті вироку та поданих апеляційних скарг, думку прокурора ОСОБА_6 про часткову підтримку апеляційних скарг адвоката ОСОБА_11 та прокурора у кримінальному провадженні та заперечення апеляційної скарги захисника ОСОБА_12 , думку захисника ОСОБА_12 та пояснення обвинуваченого ОСОБА_13 про підтримку їх апеляційної скарги та заперечення апеляційних скарг адвоката ОСОБА_11 та прокурора у кримінальному провадженні, думку адвоката ОСОБА_11 та пояснення потерпілої ОСОБА_7 , цивільного позивача ОСОБА_8 , третьої особи за цивільним позовом потерпілої ОСОБА_9 - ОСОБА_10 , про підтримку апеляційної с карги адвоката ОСОБА_11 та заперечення апеляційної скарги захисника ОСОБА_12 , дослідивши матеріали кримінального провадження та, піддавши аналізу доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_12 задоволенню не підлягає, а апеляційні скарги адвоката ОСОБА_11 , прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_14 підлягають до часткового задоволення.
Колегія суддів вважає, що суд, піддавши аналізу досліджені у судовому засіданні докази в їх сукупності, на законних підставах дійшов до висновку про винуватість ОСОБА_13 в порушенні ним, під час керування транспортним засобом, п. п. 12.3, 13.1, 13.3, 2.3 «б» Правил дорожнього руху України, що спричинило потерпілим ОСОБА_7 та ОСОБА_9 тяжкі тілесні ушкодження та необхідність кваліфікації дій ОСОБА_13 за ст. 286 ч. 2 КК України.
Вказані висновки суду ніким із учасників судового розгляду не оспорюються, у зв'язку з чим колегія суддів, здійснюючи апеляційний розгляд відповідно до ст. 404 КПК України, не ставить під сумнів законність вказаних висновків суду.
Відповідно до ст. 404 КПК України, колегія суддів не вбачає підстав для перегляду вироку суду в частині призначеного ОСОБА_13 додаткового покарання та вирішення цивільного позову прокурора в інтересах держави, оскільки вказані рішення суду не ставляться під сумнів у апеляційних скаргах учасників кримінального провадження.
Перевіряючи висновки суду в частині призначеного ОСОБА_13 основного покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді обмеження волі на строк 3 роки, колегія суддів, враховуючи суспільно - небезпечні наслідки, які настали від кримінального правопорушення, вважає, що суд призначаючи основне покарання, нижче від найнижчої межі передбаченої санкцією ст. 286 ч. 2 КК України, допустив неправильне застосування ст. 65 КК України, як закону України про кримінальну відповідальність, внаслідок чого призначив основне покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_13 кримінального правопорушення, особі обвинуваченого ОСОБА_13 , через м'якість.
У той же час, виходячи з меж апеляційних вимог, відповідно до ст. ст. 404; 420 КПК України, колегія суддів не вправі прийняти рішення про призначення ОСОБА_13 більш суворого покарання, оскільки питання про призначення біль тяжчого покарання обвинуваченому ставиться лише в апеляційних скаргах адвоката ОСОБА_11 , поданих ним в інтересах потерпілих, в яких адвокат просить призначити ОСОБА_13 біль тяжче основне покарання шляхом зміни вироку суду першої інстанції, а не ухвалення судом апеляційної інстанції нового вироку.
Враховуючи вимоги ст. ст. 404, 420 КПК України, дотримуючись верховенства права та законності, як загальних засад кримінального провадження, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості визначити ОСОБА_13 більш суворе покарання, тобто погіршити його становище, як обвинуваченого, крім як у спосіб, передбачений процесуальним законом.
За наведених обставин колегія суддів не вправі виходити за межі апеляційних вимог про зміну вироку суду відносно ОСОБА_13 та визначення йому більш суворого покарання, оскільки у апеляційних вимогах адвоката ОСОБА_11 , про визначення ОСОБА_13 покарання у виді позбавлення волі, не ставиться вимога про ухвалення судом апеляційної інстанції нового вироку з призначенням ОСОБА_13 такого покарання..
За таких обставин, колегія суддів не може надати оцінку обставинам, з яких суд виходив призначаючи ОСОБА_13 основне покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, та змінити визначені судом вид та міру основного покарання, як на тому наполягає представник потерпілих - адвоката ОСОБА_11 у його апеляційних скаргах.
Виходячи з вищевикладеного, враховуючи обставини з яких виходив суд, призначаючи ОСОБА_13 покарання, а саме, особу ОСОБА_13 та тяжкість суспільно - небезпечних наслідків від вчиненого ним кримінального правопорушення, колегія суддів вважає, що суд дійшов вірного висновку про неможливість виправлення ОСОБА_13 без реального відбуття покарання, а тому доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_12 про необхідність звільнення ОСОБА_13 від відбування покарання, на підставі ст. 75 КК України, не можуть бути взяті до уваги, оскільки згідно ст. 65 ч. 2 КК України, особі яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
При цьому, доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_12 з приводу необхідності продовження лікування ОСОБА_13 та, що реальне відбування покарання обвинуваченим буде перешкодою для здійснення ним реального відшкодування шкоди потерпілим, висновків суду про необхідність відбування ОСОБА_13 покарання реально не спростовують, оскільки від вчиненого ОСОБА_13 кримінального правопорушення настали безповоротні тяжкі наслідки для здоров'я потерпілих - людей молодого віку, яким внаслідок отриманих травм було встановлено 1 групу інвалідності.
За наведених обставин колегія суддів не вбачає підстав для зміни вироку в частині призначеного ОСОБА_13 основного покарання, а отже й відсутні підстави для задоволення апеляційних вимог, як захисника ОСОБА_12 , так і представника потерпілих - адвоката ОСОБА_11 .
Вирішуючи апеляційні вимоги прокурора та представника потерпілих - адвоката ОСОБА_11 в частині вирішення судом цивільних позовів ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , колегія суддів виходить з наступного.
Так, з матеріалів провадження вбачається, що повертаючи цивільний позов ОСОБА_8 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_8 , яка являється матір'ю постраждалої від злочину ОСОБА_7 , не має процесуальної дієздатності на подачу позову.
Суд апеляційної інстанції не може погодитись з такими висновками суду, оскільки, як було встановлено у ході апеляційного розгляду, що як ОСОБА_8 так, і ОСОБА_7 , під час досудового розслідування зверталися до слідчого з заявами про їх залучення до кримінального провадження, як потерпілих, і їм були вручені пам'ятки про права та обов'язки потерпілого, що на думку колегії суддів й давало підстави ОСОБА_8 , як потерпілій у кримінальному провадженні, для подачі позову у цьому кримінальному провадженні (т. 2 а. п. 229 - 232).
Крім того, повертаючи цивільний позов ОСОБА_8 , суд першої інстанції допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону яке перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення в цій частині, оскільки, повертаючи позов ОСОБА_8 суд першої інстанції безпідставно керувався ст. 185 ч. 4 п. 1 ЦПК України, замість того щоб прийняти одне з рішень, передбачених ст. 129 ч. 1 КПК України. При цьому суд також не врахував вимоги ст. 55 ч. 6 КПК України, згідно якої, реалізувати права потерпілого може й близький родич чи член сім'ї потерпілого, якщо внаслідок кримінального правопорушення особа перебуває у стані, який унеможливлює вчинення нею процесуальних дій.
За таких обставин, відповідно до ст. ст. 409 ч. 1 п. 3; 412 ч. 1 КПК України вирок суду в частині повернення позову ОСОБА_8 підлягає до скасування.
Одночасно з цим колегією суддів були встановлені й інші істотні порушення судом вимог кримінального процесуального закону які, відповідно до ст. .ст. 409 ч. 1 п. 3, 412 ч. 1 КПК України також є підставою для скасування вироку й в частині вирішення позову поданого представником потерпілої ОСОБА_9 - адвокатом ОСОБА_11 .
Так, відповідно до ст. 128 ч. 5 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Згідно ст. 264 ч. 2 ЦПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Як вбачається з резолютивних частин позовної заяви, поданої представником потерпілої ОСОБА_9 - адвокатом ОСОБА_11 (т. 1 а. п. 17 - 18) та доповнень до цієї позовної заяви (т. 1 а. п. 127 - 128) у позові ставиться питання про стягнення з ОСОБА_13 та моторно (транспортного) страхового бюро України матеріальну і моральну шкоди на користь ОСОБА_10 , як законного представника потерпілої ОСОБА_9 , а не на користь самої потерпілої ОСОБА_9 .
У той же час суд, в порушення ст. 264 ч. 2 ЦПК України, приймає рішення про стягнення моральної і матеріальної шкоди на користь самої потерпілої ОСОБА_9 , тим самим вийшовши за межі позовних вимог.
За таких обставин, виходячи з того, що вищевказане істотне порушення вимог кримінального процесуального закону перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення в частині вирішення позову поданого представником потерпілої ОСОБА_9 - адвокатом ОСОБА_11 , вирок суду підлягає скасуванню й в цій частині.
Скасовуючи вирок в частині вирішення судом цивільних позовів поданих представником потерпілих - адвокатом ОСОБА_11 , колегія суддів позбавлена можливості ухвалити своє рішення в цій частині, виходячи з наступного.
Так, як уже зазначалося, в позовній заяві представником потерпілої ОСОБА_9 ставиться питання про стягнення з ОСОБА_13 та моторно (транспортного) страхового бюро України матеріальної і моральної шкоди на користь ОСОБА_10 , як законного представника потерпілої ОСОБА_9 .
За змістом ст. 59 ч. 1 КПК України, законний представник у потерпілого може мати місце лише у випадку, якщо потерпілим є неповнолітня особа або особа, визнана в установленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною.
У той же час, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпіла ОСОБА_9 є повнолітньою дієздатною особою, а тому відсутні підстави для стягнення на користь представника завданої потерпілій шкоди.
Аналогічні обставини вбачаються й з цивільного позову та доповнень до нього, поданого в інтересах потерпілої ОСОБА_7 (т. 1 а. п. 50 - 53; 124 - 125). При цьому колегія суддів враховує, що у цивільному позові поданому в інтересах потерпілої ОСОБА_7 ставиться питання про стягнення шкоди на користь ОСОБА_8 не як потерпілої, а як матері потерпілої.
За таких обставин, враховуючи, що відповідно до ст. 127 КПК України, шкода завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення має бути відшкодована, однак чинними нормами КПК України та ЦПК України не передбачено можливості уточнення цивільного позову, або усунення його недоліків на стадії апеляційного провадження, то колегія суддів, з метою забезпечення права на справедливий суд, вважає необхідним скасувати ухвалений відносно ОСОБА_13 вирок в частині вирішення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , в інтересах ОСОБА_7 , до моторно (транспортного) страхового бюро України, ОСОБА_13 , про стягнення матеріальної та моральної шкоди, з призначенням нового судового розгляду в суді першої інстанції іншим складом суддів у порядку цивільного судочинства.
Скасовуючи вирок суду за наведених підстав та, призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, колегія суддів не вирішує апеляційні вимоги представника потерпілих та прокурора щодо позовних вимог потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_7 до моторно (транспортного) страхового бюро України, оскільки ці вимоги, виходячи з ст. 415 ч. 2 КПК України, мають бути перевірені та вирішені під час нового розгляду у суді першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 404; 405; 407; 409; 412; 415; 418; 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_12 , залишити без задоволення.
Апеляційні скарги представника потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_11 та прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_14 , задовольнити частково.
Вирок Сумського районного суду Сумської області, від 7 вересня 2018 року, відносно ОСОБА_13 , в частині вирішення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , в інтересах ОСОБА_7 , до моторно (транспортного) страхового бюро України, ОСОБА_13 , про стягнення матеріальної та моральної шкоди, скасувати з призначенням нового судового розгляду в Сумському районному суді Сумської області іншим складом суддів у порядку цивільного судочинства.
В іншій частині вирок Сумського районного суду Сумської області, від 7 вересня 2018 року, відносно ОСОБА_13 , залишити без зміни, а апеляційні скарги представника потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_11 та прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_14 , без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку, в частині залишення без змін вироку Сумського районного суду Сумської області, від 7 вересня 2018 року, відносно ОСОБА_13 , до Верховного Суду на протязі 3 - х місяців з дня її проголошення, а засудженим ОСОБА_13 у цей же строк з дня отримання ним копії цієї ухвали.
Ухвала в частині скасування вироку оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4