Номер провадження: 22-ц/785/7162/18
Номер справи місцевого суду: 520/13963/17
Головуючий у першій інстанції Салтан Л. В.
Доповідач Дрішлюк А. І.
Категорія: 46
судді Апеляційного суду Одеської області Дрішлюка А.І. стосовно постанови Апеляційного суду Одеської області від 08 листопада 2018 року за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 липня 2018 року в справі № 520/13963/17
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 08 листопада 2018 року було частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 липня 2018 року змінено в частині мотивування. Ознайомившись з мотивами Апеляційного суду Одеської області у вказаній постанові суддя Дрішлюк А.І. погоджується з постановою в частині не прийняття нових доказів судом на стадії апеляційного провадження, що відповідає вимогам національного процесуального закону, який це дозволяє робити лише у виключних випадках, та висновку щодо не спростування апелянтом в суді першої інстанції висновку органу опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради «Про доцільність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1» від 24.04.2018 року № 312/01-11, яким, було визначено вважати за доцільним проживання дитини з батьком та який є обов'язковим для врахування судом при прийнятті відповідного рішення. При цьому судом апеляційної інстанції було вірно звернено увагу на те, що розгляд питання щодо визначення місця проживання дитини неодноразово відкладався компетентним органом, аби забезпечити явку всіх сторін та належним чином вирішити питання місця проживання дитини, проте рішення було прийнято у відсутність мати ОСОБА_2, яка з різних причин не з'явилась на відповідні засідання.
Одночасно в умовах змагальності цивільного процесу та справедливого корегування Верховним Судом практики відповідної категорії спорів постановою Великої Палати Верховного суду від 17.10.2018 року, справа № 402/428/16-ц, якою Верховний суд вирішив відійти від висновку Верховного суду України в справі № 6-2445цс16 (на яку посилалася апелянт в своїй скарзі обґрунтовуючи порушення судом першої інстанції норм діючого законодавства при вирішенні даної справи), змінюючи обґрунтування судового рішення слід було зробити акцент на тому, що позиція сторони відповідача в справі була побудована лише на фактичній презумпції, що склалась протягом останніх десяти років в судовій практиці. Вказану презумпцію можна сформулювати таким чином, що матері дитини, за умови відсутності асоціальних факторів, впливаючих на її особистість (які фактично в частині формування доказової бази були позичені судовою практикою з практики розгляду іншої категорії справ - позбавлення батьківських прав) користувалась безумовною перевагою перед батьком дитини у визначенні місця проживання дитини. При цьому вік, стать дитини, її прихильність до батьків фактично ігнорувалась. Навпаки, визначення місця проживання дитини фактично автоматично здійснювалось з матір'ю без особливого та/або додаткового обґрунтування, про що свідчить вивчення ЄДРСР. Таку ситуацію в умовах визнання рівності національним законодавцем прав батьків (ст. 141 СК України) не можна було визнати вірною та такою, що відповідає основним ідеям та принципам, яким керується Європейський суд з прав людини в своїй діяльності (див. наприклад, «Зоммерфельд проти Німеччини» від 08.07.2003 року та «Цаунеггер проти Німеччини» від 03.12.2009 року, в яких зазначено, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаках статі, не повинні братися до уваги, а також на рішення «М.С. проти України» від 11.07.2017 року (заява № 2091/13).
Відповідно вирішуючи спори вказаної категорії слід виходити з доведеності стороною, що проживання дитини саме з нею буде відповідати найкращим інтересам дитини. При цьому позиція сторони не може будуватись виключно на презумціях сформованих практикою та/або дискредитації іншої сторони (його критиці особисто та/або його особистого життя) в очах суду. Так само зі справи вбачається, що між сторонами провадження виникли напружені стосунки та у стороннього спостерігача може скластися враження, що кожна зі сторін намагається визначити місце проживання дитини з нею лише з міркувань того, що в умовах сьогоднішньої юридичної практики та рівня правової культури населення це створить більш «сприятливі» для неї умови при подальшому визначенні режиму побачення з дитиною (що може бути предметом самостійного судового розгляду та цілком логічним витікає з розгляду цієї справи, де сторона не згодна з рішенням суду має право на його оскарження). З врахуванням зміни сімейних обставин у сторін та навіть сімейного статусу відповідача, з врахуванням можливості перегляду вказаного висновку органу опіки та піклування така позиція сторін йде на шкоду інтересам дитини. Між тим, як вказав в п. 76 рішення «М.С. проти України» Європейський суд з прав людини, що при визначенні кращих інтересів дитини в конкретній справі необхідно прийняти до уваги два міркування: по-перше, в кращих інтересах дитини складається за забезпечення взаємодії з сім'єю, крім тих випадків, коли сім'я виявляється виразно невідповідною або такою, що не функціонує; і по-друге, в кращих інтересах дитини складається її розвиток в безпечному і надійному оточенні, яке дійсно функціонує (див Mamchur v. Ukraine, № 10383/09, § 100, 16 липня 2015). Відповідно стабілізація та недопущення подальшої ескалації ситуації навколо дитини є першим та найголовнішим завданням батьків та державних органів. Вказаний акцент в практичному сенсі з врахуванням зібраних по справі доказів, частина яких була надана лише суду апеляційної інстанції, не дозволяє проводити перегляд рішення суду першої інстанції без альтернативного висновку органу опіки та піклування, який би враховував зміни в обставинах справи, що відбулись за час знаходження справи в апеляційному суді. При цьому захисту прав дитини та перевірки дотримання її прав та найкращих інтересів повинен сприяти не тільки той з батьків, з яким зараз знаходиться дитина, але й правоохоронні та інші державні органи в компетенцію яких входить перевірка інформації щодо дитини, її стану, місце знаходження тощо. Таким чином, наведене частково структурує по іншому та зміщає акценти в обґрунтуванні змін мотивів прийнятого судового рішення суду першої інстанції переглянуте Апеляційним судом Одеської області в межах цього провадження, проте є принциповим для захисту прав дитини.
Суддя апеляційного суду Одеської області А.І. Дрішлюк
Повний текст окремої думки виготовлено 26 листопада 2018 року.
Суддя апеляційного суду Одеської області А.І. Дрішлюк
08.11.2018 року м. Одеса