ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
16 листопада 2018 року №826/10367/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві про скасування рішення,
До Окружного адміністративного суду міста Києва, (також далі - суд), надійшла позовна заява ОСОБА_1, (далі - позивач, ОСОБА_1.), до Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві, (далі - відповідач, ГУ ДМС України в м. Києві), в якій позивач просив суд скасувати рішення відповідача від 30 березня 2017 року про скасування рішення ГУ ДМС України в м. Києві від 17 вересня 2012 року про оформлення набуття громадянства України на підставі ч. 1 ст. 8 Закону України "Про громадянство України" ОСОБА_1, (далі - оскаржуване рішення).
Ухвалою суду від 16 серпня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/10367/18, (далі - справа), яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Крім того, ухвалами суду від 06 липня 2018 року та 09 листопада 2018 року відмовлено у задоволенні заяв ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки прийняте відповідачем на підставі висновків, які не відповідають фактичним обставинам.
Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки оскаржуване рішення прийняте ним на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
17 вересня 2012 року ГУ ДМС України в м. Києві прийнято рішення оформити ОСОБА_1 набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч.1 ст. 8 Закону України "Про громадянство України".
Крім того, 29 серпня 2012 року позивачем подано відповідачу письмове зобов'язання припинити іноземне громадянство, згідно якого ОСОБА_1 зобов'язався протягом 2 років з моменту набуття громадянства України припинити громадянство Республіки Білорусь і подати до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України документ про припинення громадянства Республіки Білорусь, а у разі неотримання з незалежних від позивача причин документа про припинення громадянства останній зобов'язувався подати декларацію про відмову від громадянства цієї держави та повернути національний паспорт громадянина Республіки Білорусь до уповноваженого органу цієї держави.
У подальшому, 30 березня 2017 року відповідачем на підставі подання Деснянського РВ ГУ ДМС України в м. Києві №3/2017 прийнято оскаржуване рішення, яким скасовано рішення ГУ ДМС України в м. Києві від 17 вересня 2012 року про оформлення ОСОБА_1 набуття громадянства України за територіальним походженням у зв'язку з тим, що громадянство України було набуто, але не виконано подане зобов'язання про припинення іноземного громадянства, тобто неподання документа про припинення цього громадянства, а незалежні від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства не існують (лист СБУ від 23 березня 2017 року №5/2/1-5770).
Вважаючи, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем протиправно, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначено Законом України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 року №2235-III, (далі - Закон №2235-III).
Так, відповідно до ст. 2, п. 2 ст. 6, ч.ч. 1, 5, 8 ст. 8, ч. 6 ст. 9, ст. 21 Закону №2235-III, законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах:
1) єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України;
2) запобігання виникненню випадків безгромадянства;
3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України;
4) визнання права громадянина України на зміну громадянства;
5) неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя;
6) рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;
7) збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.
Громадянство України набувається, зокрема, за територіальним походженням.
Особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов'язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства.
Іноземці, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Вимога про взяття зобов'язання повернути паспорт іноземної держави не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні.
Рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 8 та 10 цього Закону шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Разом з тим, Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215 затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, (далі - Порядок №215), яким визначено перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.
Згідно з п. 88, абз. 11 п. 92, п.п. 96, 97 Порядку №215, для скасування рішень про оформлення набуття громадянства України відповідно до статті 21 Закону органами міграційної служби, дипломатичними представництвами чи консульськими установами України готуються такі документи:
а) подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України;
б) документи, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням (стаття 8 Закону) або була поновлена у громадянстві України (стаття 10 Закону) шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянства України (довідка органу міграційної служби, дипломатичного представництва чи консульської установи про те, що іноземець, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, не подав документ про припинення цього громадянства, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації його громадянином України, а незалежні від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства не існують (частина п'ята статті 8 та частина друга статті 10 Закону); інформація органу міграційної служби про те, що іноземець, який подав декларацію про відмову від іноземного громадянства, не повернув паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави (частина восьма статті 8 та частина сьома статті 10); інформація про те, що на момент реєстрації громадянином України існували підстави, за наявності яких особа не поновлюється у громадянстві України (частини перша та друга статті 10 з урахуванням частини п'ятої статті 9 Закону; частина п'ята статті 10 Закону); інформація про інші неправдиві відомості та фальшиві документи, які були подані для набуття громадянства України відповідно до статей 8 та 10 Закону, або інформація про приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України відповідно до статей 8 та 10 Закону).
До повноважень органів міграційної служби також належить скасування прийнятих ними рішень про оформлення набуття громадянства України у випадках, передбачених статтею 21 Закону.
Подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України у випадках, передбачених статтею 21 Закону, стосовно особи, яка проживає в Україні, готується управлінням, відділом (сектором) міграційної служби в районі, районі у місті, місті обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення, до якого цією особою подавалися документи щодо оформлення набуття громадянства України.
Подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України разом із документами, передбаченими підпунктом "б" пункту 88 цього Порядку, надсилається до головного управління (управління) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі.
Рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується начальником головного управління (управління) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі або його заступником.
Шляхом логічного аналізу зазначених вище норм судом встановлено, що однією з підстав для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням є, зокрема, довідка органу міграційної служби, дипломатичного представництва чи консульської установи про те, що іноземець, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, не подав документ про припинення цього громадянства, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації його громадянином України, а незалежні від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства не існують (частина п'ята статті 8 та частина друга статті 10 Закону).
Як вже зазначалось вище, оскаржуване рішення прийнято відповідачем на підставі ст. 21 Закону №2235-III у зв'язку з тим, що громадянство України було набуто, але не виконано подане зобов'язання про припинення іноземного громадянства, тобто неподання документа про припинення цього громадянства, а незалежні від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства не повідомлені відповідачу.
Вказані вище твердження відповідача ґрунтуються на надісланому йому листі Служби безпеки України від 23 березня 2017 року №5/2/1-5770, в якому повідомлялось, що ОСОБА_1 після подачі декларації про відмову від іноземного громадянства та отримання паспортів громадянина України та громадянина України для виїзду за кордон свідомо продовжує користуватися правами громадянина Республіки Білорусь та використовувати паспорт громадянина Республіки Білорусь для виїзду за кордон серії ВМ №1915657, в тому числі під час перетину державного кордону України.
Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 1 Закону №2235-III, у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні, зокрема:
- зобов'язання припинити іноземне громадянство - письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України;
- незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства - невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), документа про припинення громадянства (підданства) у встановлений законодавством іноземної держави термін (за винятком випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років від дня подання клопотання, якщо термін не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства за ініціативою особи чи якщо така процедура не здійснюється або вартість оформлення припинення іноземного громадянства (підданства) перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що 17 вересня 2012 року ОСОБА_1 подано до ГУ ДМС України в м. Києві декларацію про відмову від іноземного громадянства, відповідно до якого позивач відмовився від громадянства Республіки Білорусь у зв'язку з тим, що існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення громадянства, а саме, вартість оформлення виходу з громадянства Республіки Білорусь становить 1785,00 грн., що перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, установленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України; станом на 17 вересня 2012 року розмір мінімальної заробітної плати в Україні становив 1102,00 грн.; у зв'язку з викладеним зобов'язувався повернути паспорт громадянина Республіки Білорусь до уповноважених органів цієї держави, не користуватися правами громадянина Республіки Білорусь і не виконувати обов'язків, передбачених її законодавством.
Судом встановлено, що 18 вересня 2012 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку надіслано на адресу Посольства Республіки Білорусь власний паспорт громадянина Республіки Білорусь ВМ 1915657, що підтверджується копією опису про вкладення у лист 03726514 з відповідною відміткою поштового відділення (т. 1. а.с. 47).
Крім того, судом встановлено, а також не заперечувалось відповідачем, що згідно відомостей, які розміщені на офіційному веб ресурсі Посольства Республіки Білорусь http://ukraine.mfa.gov.by, при поданні заяви про вихід із громадянства необхідно подати квитанцію про сплату консульського збору в розмірі 250 євро, що за курсом НБУ на 17 вересня 2012 року в розмірі 10,466834 грн. складало 2616,71 грн. Разом із тим, мінімальна заробітна плата в Україні відповідно до Закон України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" станом на 17 вересня 2012 року складала 1102,00 грн.
Виходячи з того, що для позивача вартість виходу з громадянства Республіки Білорусь перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати в Україні, встановленому на день набуття громадянства, суд приходить до висновку про наявність в межах спірних правовідносин незалежної від позивача причини неотримання документа про припинення громадянства Республіки Білорусь.
Водночас, як вже зазначалось вище судом, позивачем виконано зобов'язання щодо повернення паспорту громадянина Республіки Білорусь до уповноважених органів цієї держави.
Враховуючи вищезазначене у сукупності, суд приходить до висновку, що висновок відповідача відносно того, що позивачем набуто громадянство України, але не виконано подане зобов'язання про припинення іноземного громадянства, тобто не подано документа про припинення цього громадянства, а незалежні від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства не існують, є необґрунтованими, а тому оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві про скасування рішення є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.
Суд також звертає увагу, що відповідно до вимог п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів, відтак, суд вважає за доцільне, задовольняючи позов, викласти зміст резолютивної частини постанови, з урахуванням специфіки позовних вимог, відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена сума судового збору у розмірі 704,80 грн.
На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: 01014, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві (місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А; код ЄДРПОУ 37768863) про скасування рішення задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві від 30 березня 2017 року про скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві від 17 вересня 2012 року про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про громадянство України" ОСОБА_1.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.Т. Шрамко