Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
16 листопада 2018 р. Справа № 2040/6706/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Супруна Ю.О.,
при секретарі судового засідання - Вязмітіновій Т.В.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Шпараги М.Ю.,
розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3, який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4 (АДРЕСА_1) до Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (61036, м. Харків, вул. Гольдбергівська, 15, код ЄДРПОУ 41247824) про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_3, в інтересах малолітнього ОСОБА_4 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, в якому просить суд:
- визнати незаконними дії Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова та рішення від 09.07.2018 року, які полягають у відмові у призначенні пенсії малолітньому ОСОБА_4, у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 року;
- зобов'язати Слобожанське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова призначити моєму малолітньому сину ОСОБА_4, пенсію з ІНФОРМАЦІЯ_3 у відповідності з вимогами ч. 19 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» із розрахунку 60% від середнього заробітку щомісячної (чинної) заробітної плати ОСОБА_5, згідно довідки прокуратури Харківської області № 18-228 від 18.04.2017 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Слобожанським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України м. Харкова при прийнятті рішення про відмові у призначенні пенсії малолітньому ОСОБА_4, у зв'язку з втратою годувальника не враховано положення Закону України «Про прокуратуру» та стаж його матері, який вона набула працюючи в органах прокуратури.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу у підготовчому засіданні.
До канцелярії Харківського окружного адміністративного суду 18.10.2018 року від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, згідно з яким відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі з підстав їх необґрунтованості.
До канцелярії Харківського окружного адміністративного суду 16.11.2018 року від позивача надійшла відповідь на відзив.
В судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги, посилаючись на зміст обґрунтувань викладених у позові та відповіді на відзив.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі, посилившись на правову позицію викладену у відзиві на позов.
Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Стаття 6 КАС України встановлює, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечувалось відповідачем у відзиві на позов, позивач 03.07.2018 року звернувся до відповідача з заявою щодо переведення на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про прокуратуру» на дитину ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 за померлу ІНФОРМАЦІЯ_3, мати ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Рішенням від 09.07.2018 року № 854442 відповідачем відмовлено позивачу в переведенні на пенсію по втраті годувальника, оскільки останнім не надано документ (довідку), що засвідчувала б факт у померлого годувальника стаж роботи в органах прокуратури 10 років.
Не погоджуючись з прийнятим відповідачем рішенням позивач звернулась до суду з даним позовом.
Згідно довідки Прокуратури Харківської області від 07.12.2017 року № 11-1147 вих-2017 ОСОБА_5 дійсно працювала в органах прокуратури Харківської області з 04.08.2006 року по 07.04.2017 року. Останнє місце роботи - на посаді прокурора Немишлянського відділу Харківської місцевої прокуратури № 3 Харківської області. Окреслена інформація та період часу відповідає змісту трудової книжки ОСОБА_5 серії НОМЕР_2.
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 26 лютого 2010 року був зареєстрований шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5.
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 03 грудня 2011 року народився ОСОБА_4 батьками якого визначені ОСОБА_3 та ОСОБА_5.
Відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_5 зазначено, що 28.08.2017 року померла ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Оцінивши за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців; з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років; з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців; з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років; з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців; з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років; з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців; з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років; з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців; з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
Відповідно до ч. 2 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
Згідно частини 6 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» зазначено, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, зазначених у статті 15 цього Закону, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; слідчими, суддями; на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; у науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання; на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Національній академії прокуратури України; на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання; відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.
Суд зазначає, що з 15.07.2015 року введено в дію новий Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII, статтею 86 якого в редакції на день звернення за призначенням пенсії, регулюються питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури України.
На час прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02.03.2015 та станом на 01.06.2015 (до 15.07.2015 року) діяв Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ, статтею 50-1 якого регулювались питання пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих органів прокуратури України.
Будь-які зміни до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697 в частині відсутності права працівникам прокуратури України на призначення пенсії за вислугу років законодавцем на сьогоднішній день не внесено та не прийнято.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надання зворотної дії в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
Згідно копії довідки прокуратури Харківської області від 07 грудня 2017 року за № 11-1147 вих-2017 та копії трудової книжки ОСОБА_5 мала би вислугу років, яка б давала їй право на пенсійне забезпечення, за Законом України «Про прокуратуру» № 1697-VII, а також з матеріалів справи вбачається, що на момент звернення позивача з заявою про призначення пенсії, її стаж роботи, який можливо зарахувати для вислуги років, перевищує 27 років, про що також вказував ОСОБА_3, у тому числі, стаж роботи на посадах прокуратури перевищує 10 років.
У силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За змістом частини першої статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника. Згідно ч. 1 ст. 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Статтею 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначені умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, за яких пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Згідно з частиною 2 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що непрацездатними членами сім'ї вважаються: 1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону; 2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.
Відтак ОСОБА_4 є сином ОСОБА_3, та ОСОБА_5, що не заперечувалось учасниками справи, а отже має право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з частиною третьою статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
З огляду на положення статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" позивач у зв'язку з втратою годувальника має право на даний вид пенсії, оскільки є непрацездатним членом сім'ї померлого годувальника, для якої його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, адже зі слів позивача розмір пенсії померлого годувальника був більшим у три рази розміру пенсії позивача.
Статтею 37 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначений розмір пенсії у зв'язку з втратою годувальника, згідно якої пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника. Згідно статті 38 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.
За змістом частини третьої статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та абзацу п'ятого пункту 2.3. Постанови правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у випадку переведення пенсії позивача на пенсію у зв'язку з втратою годувальника заробіток для розрахунку пенсії визначається за документами, що є в пенсійній справі померлого годувальника.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Законом, що відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій є Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні.
За правилами пункту б частини третьої статті 37 Закону України "Про пенсійне забезпечення" непрацездатними членами сім'ї вважаються батько, мати, дружина, чоловік, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до статті 38 Закону України "Про пенсійне забезпечення" члени сім'ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.
Аналогічні норми містяться й у Законі № 1058-IV, а саме, пункт 1 частини другої статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", де зазначено, що непрацездатними членами сім'ї вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Відповідно до частини третьої статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.
У зв'язку з цим, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у задоволенні заяви про переведення її з одного виду пенсії на інший.
За наведених обставин, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що доводи позивача є обґрунтованими.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій та прийняття рішення від 09.07.2018 року.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та їх задоволення в повному обсязі.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 13, 14, 139, 241, 243, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_3, який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4 до Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.
Визнати незаконними дії Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова та рішення від 09.07.2018 року, які полягають у відмові у призначенні пенсії малолітньому ОСОБА_4 (АДРЕСА_1), у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII від 14.10.2014 року.
Зобов'язати Слобожанське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова призначити ОСОБА_4 (АДРЕСА_1), пенсію з ІНФОРМАЦІЯ_3 у відповідності з вимогами ч. 19 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" із розрахунку 60% від середнього заробітку щомісячної (чинної) заробітної плати ОСОБА_5, згідно довідки прокуратури Харківської області № 18-228 від 18.04.2017 року.
Стягнути на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1), який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4 (АДРЕСА_1) сплачену суму судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок, за рахунок бюджетних асигнувань Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (61036, м. Харків, вул. Гольдбергівська, 15, код ЄДРПОУ 41247824).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 26 листопада 2018 року.
Суддя Ю.О. Супрун