Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
23 листопада 2018 р. № 2040/7375/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зоркіної Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Харківської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд: визнати неправомірними дії відповідача Чугуївського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Харківської області по припиненню та не виплаті пенсії позивачці ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, загальною сумою 28875,09грн (двадцять вісім тисячі вісімсот сімдесят п'ять грн. 09 коп.) за період з 01.03.2017 по 31.07.2018 року; зобов'язати відповідача Чугуївське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Харківської області виплатити заборгованість з пенсії позивачці ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, загальною сумою 28875,09грн (двадцять вісім тисячі вісімсот сімдесят п'ять грн. 09 коп.) за період з 01.03.2017 по 31.07.2018 року; зобов'язати відповідача Чугуївське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Харківської області провести індексацію невиплаченої заборгованості з пенсії позивачці ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, згідно діючого законодавства; зобов'язати відповідача Чугуївське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Харківської області відновити виплату пенсії позивачу ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1; зобов'язати відповідача Чугуївське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Харківської області повернути позивачу ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, судові витрати в розмірі 704,80 грн.; встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов'язати відповідача Чугуївське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Харківської області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування заявлених вимог позивачка зазначила, що має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою від 02.11.2017 року № 0000389807. З 01.03.2017 року Чугуївським об'єднаним Управлінням Пенсійного фонду України Харківської області позивачку взято на облік, а нарахування відповідач почав здійснювати з 01.01.2018 року без урахування заборгованості та перерахунку належної позивачці пенсії. Позивачка з зазначеним не погоджується, та вважає дії відповідача незаконними та такими, що порушують права позивача.
28.09.2018 року через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач наголошує, що затримка в виплаті заборгованості пенсії за минулий час відбувається не з вини Пенсійного фонду України та просить в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову, відзиву, відповіді на відзив та заперечень суд встановив наступне.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо невиплати пенсії, позивач звернувся до суду для захисту своїх порушених прав та інтересів.
Дана справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (Пз/9901/20/18).
Статтями 19, 22, 46 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі по тексту - Закон № 1058-IV).
Відповідно до положень ч.3 ст.4 Закону № 1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Варто зазначити, що вищезазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.
Як встановлено судом з відзиву відповідача та листа від 05.06.2018 року № 5879-07/23 виплата доплати за минулий час внаслідок перерахунку пенсій, в результаті продовження строку призначення пенсії, неоплати попередніх періодів тощо, включається до "поточної" або "відкладеної" доплати в залежності від періоду, за який вона обчислена. "Поточна" доплата включається у виплатні документи в загальному порядку, "відкладена" доплата обліковуються та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Згідно заяви пенсіонера "поточна" доплата складає 22544,01грн і буде сплачена в червні 2018 року в загальному порядку, "відкладена" доплат; складає 7514,67грн за січень і буде сплачена після прийняття окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Суд зазначає, що надходження інформації про відсутність особи за місцем проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанови Кабінету Міністрів України є підзаконними нормативно-правовими актами, які обмежують встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постанові від 13 березня 2018 року (справа № 235/4162/17).
Суд вважає за необхідне зазначити, що в п.1 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 05.11.2014 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296).
Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.
Тобто, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".
У рішенні "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд зазначив, що ст. 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України" (Заяви №23759/03 та №37943/06) від 14 жовтня 2010 року, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).
Перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
У рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу.
У цьому рішенні Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст.49 цього Закону. Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач, не приймаючи рішення відповідно до ч.1 ст.49 Закону України № 1058-ІV, призупинив виплату пенсії позивачці за відсутності визначених законом підстав, визначених статтею 49 Закону № 1058-IV. Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачці здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним, а тому, позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо припинення виплати позивачеві пенсії та зобов'язання здійснити виплату пенсії підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язати Чугуївське об'єднане Управління Пенсійного фонду України в Харківській області не вчиняти протиправні дії по припиненню в подальшому виплати пенсії позивачці та зобов'язання провести індексацію, суд зазначає наступне.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає начебто певні положення норм законодавства впливають на його правове становище.
При цьому, суд звертає увагу на те, що доказів порушення права позивачки в частині подальшої виплати пенсії, а також не здійснення індексації суду не надано.
Чинним КАСУ не передбачено здійснювати захист не порушених прав та законних інтересів позивача на підставі правовідносин, які можливо будуть мати місце в майбутньому.
З огляду на фактичні обставини справи та зумовленого ними нормативного регулювання спірних правовідносин, суд виходить з того, що заявлена позивачем вимога про не вчинення в подальшому незаконних дій по припиненню позивачу належної йому пенсії та проведення індексації є передчасною, а тому, задоволенню не підлягає.
У зв'язку з викладеним, адміністративний позов у цій частині задоволенню не підлягає.
Щодо вимог позивачки, заявлених в порядку ст. 382 КАС України, відносно встановлення судового контролю суд зазначає, що в силу положень ч.1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, зазначене є правом суду, а не обов'язком, водночас, позивачем не наведено обставин, які б викликали у суду сумнів у тому, що відповідач може ухилятись від виконання судового рішення.
Таким чином, у даному випадку суд не знаходить підстав для застосування приписів ст. 382 КАС України щодо встановлення судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з підстав викладених вище.
Суд також зазначає, що п.1 ч. 1 ст. 371 КАС України передбачено негайне виконання рішення суду щодо присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць. Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення пенсії за один місяць.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст.ст.133, 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
вирішив
Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса для листування: АДРЕСА_1) до Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (код ЄДРПОУ 40386356, адреса: 63503, м. Чугуїв, вул. Леонова, 4-а, секція А.)- задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Чугуївського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Харківської області по припиненню та не виплаті пенсії ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, загальною сумою 28875,09грн (двадцять вісім тисячі вісімсот сімдесят п'ять грн. 09 коп.) за період з 01.03.2017 по 31.07.2018 року;
Зобов'язати Чугуївське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Харківської області виплатити заборгованість з пенсії ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, загальною сумою 28875 (двадцять вісім тисячі вісімсот сімдесят п'ять) грн. 09 коп. за період з 01.03.2017 по 31.07.2018 року;
Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер платника податківНОМЕР_1) сплачену суму судового збору в розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Чугуївського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Харківської області (63503, м. Чугуїв, вул.. Леонова, 4-а, секція А; код ЄДРПОУ 40386356);
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць звернути до негайного виконання.
В частині інших позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі безпосередньо до Харківського апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду у відповідності до ст. 295 цього Кодексу. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Зоркіна Ю.В.