Справа № 524/4204/18
Провадження № 2/524/1798/18
19.11.2018 року Автозаводський районний суд м. Кременчука у складі:
головуючого судді - Кривич Ж.О.,
секретаря судового засідання - Крижановської Я.О.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-
У травні 2018 року до суду звернулися ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
В обґрунтування позову ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зазначають, що вони є власниками квартири АДРЕСА_1. За вказаною вище адресою також зареєстрований син ОСОБА_1 зі своєю сім'єю, які не проживають у вказаній квартирі з 2004 року. Особистих речей відповідачів у квартирі немає, відповідачі жодним чином не піклуються про утримання житлового приміщення, платежів не сплачують.
Позивачі просять суд задовольнити позов та визнати ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування, житловим приміщенням, а саме: квартирою № 65 по пров. Героїв Бресту, 53, у м. Кременчук, Полтавської області.
Позивач ОСОБА_1 та представник позивачів ОСОБА_6 позов підтримали, просили задовольнити.
Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у судове засідання не з'явилися, про причини відсутності не повідомляли, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином через оголошення на веб-сайті судової влади України та поштою, відзив на позов не подавали.
Позивачі не заперечували проти заочного розгляду справи.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:
1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;
2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;
3) відповідач не подав відзив;
4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Керуючись ст. 281 ЦПК України, суд постановив провести заочний розгляд справи.
Ухвалою судді від 26.06.2018 року у справі відкрито провадження.
Ухвалою суду від 31.10.2018 року здійснено виклик відповідачів через оголошення на веб-сайті суд удової влади України.
Суд, вислухавши пояснення позивача, представника, свідків, вивчивши матеріали справи, встановив наступне.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва про право власності, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому міської Ради народних депутатів на підставі розпорядження від 16.10.1995 року за № 6574/1, являються власниками квартири АДРЕСА_1.
За даною адресою, окрім власників, зареєстровано також місце проживання сім'ї старшого сина ОСОБА_1: ОСОБА_3 (син), ОСОБА_4 (невістка), ОСОБА_5 (онук).
З 2004 року відповідачі не проживають в даній квартирі без поважних причин.
На теперішній час відповідачі за вказаною адресою не проживають, не несуть інших витрат по утриманню квартири, особистих речей у помешканні не має. ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виїхали на постійне місце проживання до м. Москва Російської Федерації, де на даний час і проживають.
Факт непроживання ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вищевказаному помешканні з 2004 року по теперішній час підтверджується актом про непроживання ТОВ «Житлорембудсервіс» за № 572 від 29.05.2018 року.
В судовому засіданні було допитано свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - сусідів, які підтвердили факт непроживання відповідачів у квартирі АДРЕСА_1, з 2004 року.
Внаслідок реєстрації місця проживання відповідачів, порушені права позивачів як власників квартири.
Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі рішення суду.
Статтею 41 Конституції України, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до закону № 175/97-ЕР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплено право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь - які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь - яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
У відповідності до ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
При цьому згідно до ст. 391 ЦК України, власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування і розпорядження своїм майном.
Згідно ч. 1 ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону, а відповідно ч. 2 ст. 405 цього Кодексу член сім'ї власника житла втрачає право на користування житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника житлового будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Суд, аналізуючи отримані докази та вказані норми законодавчих актів, приходить до висновку, що відповідачі втратили право користування спірним житловим приміщенням, не проживаючи в ньому понад один рік, без поважних причин.
При цьому, суд враховує, що відповідачі, продовжуючи бути зареєстрованими у спірному житловому приміщенні, фактично чинять перешкоди власникам цього приміщення, оскільки нарахування вартості житлово-комунальних послуг здійснюється з урахуванням кількості зареєстрованих осіб.
Згідно до вимог ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
На підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Враховуючи вище викладене, з відповідачів слід стягнути на користь позивача сплачений нею судовий збір в розмірі 704 грн. 80 коп.
Відповідно до ст.ст. 263-265 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_2), ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи НОМЕР_2, адреса: АДРЕСА_2), ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи НОМЕР_3, адреса: АДРЕСА_2) такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою № 65 по пров. Героїв Бресту, 53, в місті Кременчуці Полтавської області.
Стягнути з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_2), ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи НОМЕР_2, адреса: АДРЕСА_2), ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи НОМЕР_3, адреса: АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_4, реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи НОМЕР_4, адреса: АДРЕСА_2) сплачений нею судовий збір по 234 грн. 93 коп. з кожного, а всього 704 грн. 80 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через Автозаводський районний суд м. Кременчука.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя