03 липня 2018 року м.Київ № 810/2669/18
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради та просить суд:
визнати протиправною бездіяльність щодо перерахунку щорічної одноразової допомоги до 5 травня у розмірі, встановленому ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2018 рік;
зобов'язати здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити 7 719,00 (сім тисяч сімсот дев'ятнадцять) грн щорічної разової грошової допомоги як інваліду війни за 2018 рік відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» на момент проведених виплат, з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є інвалідом війни 2 групи, а тому відповідно Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на пільги для інвалідів війни. Відповідачем у 2018 році йому було нараховано та виплачено щорічну разову допомогу до 5 травня у розмірі 3 265 грн, проте позивач зазначає, що розмір такої допомоги повинен складати вісім мінімальних пенсій за віком.
На думку позивача, такі дії відповідача є протиправними та такими, що порушують його права та законні інтереси, у зв'язку з чим він звернувся з даним позовом до адміністративного суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.06.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Засобами поштового зв'язку 21.06.2018 від відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого він не погоджується з обґрунтуваннями, викладеними в позовній заяві та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 09.08.2011 та має право на пільги для інвалідів війни, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
07 травня 2018 року позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області з заявою, у якій просив провести перерахунок грошової допомоги та виплатити йому недооплачену суму в розмірі 7 719,00 грн.
На звернення позивача листом від 15.05.2018 № 5235 відповідач надав відповідь, у якій зазначив, що відповідно до ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", щорічна грошова допомога до 5 травня виплачується у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених Законом про Державний бюджет України.
У 2018 році щорічну грошову допомогу інвалідам війни ІІ групи виплачено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.03.2018 № 170 "Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" у розмірі 3265,00 грн. Тому, відповідач повідомив, що щорічну грошову допомогу у 2018 році позивачу виплачено 13.04.2018 відповідно до чинного законодавства України.
Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закону № 3551-ХІІ, в редакції, яка була чинна станом на 31.12.2007) передбачалось, що щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Згідно з вимогами п. 20 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007
№ 107-VI (далі - Закон №107-VI) ч. 5 ст. 13 Закону № 3551-ХІІ було викладено в такій редакції: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, п. 20 розділу II Закону № 107-VI.
Таким чином, починаючи з 22.05.2008 відновлено дію ч. 5 ст. 13 Закону № 3551-ХІІ, відповідно до якої розмір грошової допомоги інвалідам війни II групи мав становити вісім мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 17-1 Закону № 3551-XII (в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних відносин), щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених ст.ст. 12 - 16 цього Закону, здійснюють центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Як убачається з ч. 4 ст.17-1 Закону № 3551-ХІІ особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Разом з тим, п. 63 Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014 № 79-VІІІ, який набув чинності 01.12.2015, розділ VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено п. 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема, ст.ст. 12 - 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, з 01.01.2015 встановлено, що виплату одноразової грошової щорічної допомоги до 5 травня, яка передбачена Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", віднесено до компетенції та регулювання Кабінету Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань"" від 14.03.2018 № 170
(далі - Постанова № 170) установлено, що у 2018 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (далі - грошова допомога), здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення).
Районні органи соціального захисту населення перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання) у таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 3685 гривень; II групи - 3265 гривень; III групи - 2845 гривень.
Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин діяли нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, проте по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня для ветеранів війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012 визначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
Конституційний Суд України в п. 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 № 4-зп у справі набуття чинності Конституцією України зазначив про те, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована одно предметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується одно предметний акт, який діяв у часі раніше.
Таким чином, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суд повинен застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Враховуючи той факт, що Закон України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014 № 79-VIII прийнятий пізніше Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", то в даному випадку, підлягають застосуванню норми Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014 № 79-VIII.
Аналогічної правової позиції дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 03.04 2018 у справі № 336/7845/16-а, від 05.06.2018 у справі № 161/13021/17 та від 08.05.2018 у справі № 607/7918/17.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Конституційний Суд України в рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 зазначив, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування кожному достатнього життєвого рівня.
Конституційний Суд України виходить із того, що додержання конституційних принципів соціальної і правової держави, верховенства права обумовлює здійснення законодавчого регулювання суспільних відносин на засадах справедливості та розмірності з урахуванням обов'язку держави забезпечувати гідні умови життя кожному громадянину України.
Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може змінюватись державою, зокрема, через неможливість її фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Великода проти України" від 03.06.2014. зазначив, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу № 1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності. Суд зауважив, що першою і найважливішою вимогою статті 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. При цьому Суд зазначив, що зменшення розміру пенсії очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава.
Отже, враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про те, що виплата щорічної грошової допомоги позивачу до 5 травня у 2018 році регламентується Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014 № 79-VIII та постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви насильницьких переслідувань" від 14.03.2018 № 170.
Як встановлено судом та не заперечується позивачем, у 2018 році позивачу, як інваліду II групи, яка має право на пільги, встановлені законодавством для ветеранів війни - інвалідів війни, було виплачено щорічну одноразову грошову допомогу до 5 травня у розмірі
3 265,00 грн. Цей факт свідчить про те, що щорічна одноразова грошова допомога до 5 травня позивачу здійснена у відповідності до норм чинного законодавства.
Позивачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи було спростовано відповідачем. Натомість, відповідачем доведено суду правомірність та законність дій, що оскаржувалися позивачем.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, а відповідач в свою чергу при нарахуванні разової грошової допомоги позивачеву правомірно застосував положення чинного законодавства України, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, що є підставою для відмови в задоволенні адміністративного позову.
Керуючись ст.ст. 73 - 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Головенко О.Д.