ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про відмову у відкритті провадження
"26" листопада 2018 р. справа № 0940/2236/18
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Чуприна О.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Бандура Володимир Олексійович, до Державної архітектурно-будівельної інспекції в особі структурного підрозділу Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області про стягнення 84 168,00 гривень матеріального відшкодування і 10 000,00 гривень морального відшкодування, -
ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Бандура Володимир Олексійович (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1.), 22.11.2018 звернувся в суд з позовною заявою до Державної архітектурно-будівельної інспекції в особі структурного підрозділу Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області (надалі по тексту також - відповідач, Управління Держархбудконтролю в області) про стягнення 84 168,00 гривень матеріального відшкодування і 10 000,00 гривень морального відшкодування.
Позовні вимоги мотивовано тим, що вироком Коломийського міськрайонного суду в області від 27.06.2018, який набрав законної сили, ОСОБА_1 за інкримінованим йому злочином - одержання неправомірної вигоди, вчиненим повторно (стаття 368 частина 4 Кримінального кодексу України), - виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення та визнано винним за частиною 3 статті 15, частиною 1 статті 190 Кримінального кодексу України і звільнено від покарання у вигляді штрафу на підставі пункту 2 частини 1 статті 49, частиною 5 статті 74 Кримінального кодексу України. В ході кримінального провадження №12013090180001503 позивача в період з 01.10.2013 по 29.12.2014 протиправно ухвалами вказаного міськрайонного суду сім разів відсторонювали від посади начальника Південного інспекційного відділу, інспекційного управління №2 Інспекції Держархбудконтролю в Івано-Франківській області як застосування відповідного заходу забезпечення кримінального правопорушення. В період такого неправомірного, як вважає позивач, відсторонення у 2013-2014 роках ОСОБА_1 не виплачено заробітної плати в загальному розмірі 51 698,88 гривень, яка з урахуванням індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги, на час звернення до суду, становить 78 650,83 гривень, а також не виплачено вихідну допомогу при звільненні в розмірі середньомісячної заробітної плати в сумі 5 517,66 гривень. Враховуючи виправдувальний вирок за інкримінованим йому злочином, ОСОБА_1 вважає, що усі сім відсторонень від посади були протиправними, наслідком чого стала неправомірна не виплата заробітної плати. З посиланням на положення статей 1-4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", статті 154 Кримінального процесуального кодексу України , Закону України "Про оплату праці", статтями 15, 16, 23 Цивільного кодексу України, статей 44, 47, 115, 116, 237-1 Кодексу законів про працю України просить суд стягнути з відповідача 84 168,00 гривень матеріального відшкодування і у зв'язку з цим 10 000,00 гривень морального відшкодування.
Вирішуючи питання про наявність підстав для відкриття провадження в адміністративній справі за вказаною позовною заявою ОСОБА_1 слід виходити із наступних підстав і мотивів.
Відповідно до змісту позовної заяви і його матеріалів, відносини між сторонами виникли внаслідок застосування вході кримінального провадження такого заходу забезпечення кримінального правопорушення як відсторонення від посади, результатом чого стала невиплата заробітної плати і інших виплат в умовах трудових відносин із суб'єктом вданих повноважень.
Пунктом 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України) встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Частиною 2 статті 6 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (надалі по тексту також - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Однією із закріплених у наведеній нормі гарантій справедливого судочинства є доступ до суду, що передбачає можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав. Забезпечення такого права в національному законодавстві випливає з положень Конституції України.
Так, частиною 2 статті 55 Основного Закону передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із частиною 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Реалізація права на суд залежить як від інституційних та організаційних чинників, так і від особливостей здійснення окремих судових процедур.
Європейський суд з прав людини (надалі по тексту також - ЄСПЛ) у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №№29458/04 та 29465/04) указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
В контексті вказаного, слід звернути увагу на іншу складову закріпленого у статті 6 Конвенції - вимогу щодо законності суду, тобто суду, встановленого законом. Це поняття включає організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції) складову. Порушення під час визначення юрисдикції суду безумовно призводить до порушення права на справедливий суд.
За вимогами частини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року за №1402-VIII, суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах установленої компетенції. За загальним правилом основний спосіб розмежування предметної юрисдикції полягає в розмежуванні за видом спірних правовідносин.
Стаття 2 КАС України завданням адміністративного судочинства визначала справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктами 1 і 2 частини 1 статті 4 КАС України адміністративною справою визначено переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
Суд відзначає, що за змістом частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства (частина 5 статті 21 КАС України).
Системний і послідовний аналіз коментованих норм процесуального закону вказує на те, що адміністративними судами можуть бути вирішені вимоги про відшкодування (а не стягнення) шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, однак, при умові одночасного (в одному провадженні) прийняття адміністративним судом одного з рішень, визначених пунктами 1-4 частини 1 статті 5 КАС України, за позовною вимогою про вирішення публічно-правового спору. В іншому ж випадку вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства
ОСОБА_1, посилаючись в описової частині позову на норми статей 44, 47, 115 і 116 Кодексу законів про працю України, якими гарантовано право на отримання заробітної плати і вихідної допомоги, в прохальній частині позовної заяви не заявляє жодної вимоги про вирішення публічно-правового спору, визначених пунктами 1-4 частини 1 статті 5 КАС України.
В той же час, позивач своє право на стягнення матеріального відшкодування і моральної шкоди в першу чергу обґрунтовує положеннями Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (надалі по тексту також - Закон №266/94-ВР).
Так, згідно пункту 1 частини 1 стаття 1 Закону №266/94-ВР відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Згідно приписів пунктів 1 і 2 частини статті 2 Закону №266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
У наведених в статті 1 цього Закону 266/94-ВР випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; моральна шкода (пункти 1, 5 частини 1 статті 3 Закону №266/94-ВР).
Згідно часини 1 і 2 статті 12 Закону №266/94-ВР розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.
У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.
Статтею 13 Закону №266/94-ВР визначено, що питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Заяву про оскарження постанови про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури, на вибір громадянина може бути подано до суду за місцем його проживання або за місцезнаходженням відповідного органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури. Сторони в цих справах звільняються від сплати судових витрат (статті 14 Закону №266/94-ВР).
За вимогами частин 1, 2, 6 і 7 статті 1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Зміст коментованих норм свідчить, що положеннями Цивільного кодексу України і Закону №266/94-ВР чітко врегульовано питання відшкодування шкода, завдана громадянинові незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, які обмежують права громадян, в тому числі щодо відшкодування заробітку (заробітної плати), інші грошові доходи (вихідної допомоги), а також моральної шкоди.
Відшкодування (повернення) громадянину заробітку та інших грошових доходів, які він втратив внаслідок коментованих дій, в тому числі відшкодування моральної шкоди, на переконання суду, в інший порядок ніж той, що визначений Законом №266/94-ВР є порушенням інституту підсудності за відповідними галузями права, і як наслідок права "на суд встановлений законом".
Закон №266/94-ВР визначає відповідні органи та суди, які вирішують питання такого відшкодування.
Зазначене вище обумовлює висновок, що компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд заявлених вимог, є загальний місцевий суд.
Позивач не надав суду доказів не можливості вирішення даного спору саме за правилами Закону №266/94-ВР, чи відмови загальним місцевим судом приймати до розгляду такий позов.
З приводу посилання позивача на судову практику зокрема правову позицію, викладену в постанові Рівненького окружного адміністративного суду від 05.11.2004 у справі №817/1110/14, суд відзначає, що у вказаному випадку відсторонення від посади мало місце за наказом наймодавця (керівника суб'єкта владних повноважень) у зв'язку порушенням провадження у справі про адміністративне корупційне правопорушення, а не за відповідною ухвалою суду у кримінальному провадженні.
Як вже зазначено судом вище, ОСОБА_1 не заявляє будь якої вимоги про вирішення публічно-правового спору.
Таким чином, без заявлення вимоги про вирішення публічно правового спору, вимоги позивача про стягнення матеріального відшкодування і моральної шкоди в силу вимог частини 5 статті 21 КАС України, не можуть бути вирішенні за правилами адміністративного судочинства.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 5, 21, пунктом 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-
Відмовити ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Бандура Володимир Олексійович, у відкритті провадження у адміністративні справі за позовними вимогами до Державної архітектурно-будівельної інспекції в особі структурного підрозділу Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області про стягнення 84 168,00 гривень матеріального відшкодування і 10 000,00 гривень морального відшкодування.
Роз'яснити ОСОБА_1 право на звернення із вказаними вимогами до загального місцевого суду в порядку Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" або в порядку цивільного судочинства.
Повернути ОСОБА_1 позовну заяву з усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала суду не були вручені у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала постановлена під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя /підпис/ Чуприна О.В.