14 листопада 2018 року 10 год. 14 хв. Справа № 0840/2763/18 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Лазаренка М.С.,
за участю секретаря судового засідання Дєткова Р.О.,
за участю:
представника позивача - Плужник М.В.,
представника відповідача - Кравченко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 )
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся із адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду заяв ОСОБА_1 та зміни причини звільнення з військової служби; зобов'язати відповідача внести зміни до наказу №68-РС від 02.12.2017, зазначивши причину звільнення з військової служби ОСОБА_1 за п.п.“б” п.1 ч.5 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 02.12.2017 № 68-РС ОСОБА_1 звільнено з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту. В той же час, 06.11.2017 госпітальна військово-лікарська комісія ВЧ НОМЕР_2 встановила наявність захворювання, пов'язаного із проходженням військової служби. Тобто, на момент звільнення позивача з військової служби вже було встановлено військово-лікарською комісією той факт, що наявні у ОСОБА_1 захворювання пов'язані із проходженням військової служби. Згідно п. 12.9 Наказу Міністра оброни України від 10.04.2009 № 170, за наявності декількох підстав для звільнення, крім підстав звільнення, ви значених підпунктом 1 п.35 Положення, військовослужбовці за бажанням обирають ту з підстав, за якою передбачаються найбільші права та пільги після звільнення. У зв'язку із цим, позивач стверджує, що декілька разів звертався до командування із заявою про внесення змін до наказу про звільнення ОСОБА_1 , зазначивши при цьому за станом здоров'я, які залишились без відповіді та задоволення. Вважає бездіяльність відповідача щодо невнесення змін до наказу про звільнення від 02.12.2017 № 68-РС неправомірною та такою, що порушує його законні права.
Відповідач адміністративний позов не визнав, у поданій заяві від 09.10.2018 вих. № 1314/21/73с (по суті відзив на адміністративний позов) зазначає, що позивача звільнено у зв'язку із закінченням строку дії контракту ще 02.12.2017, а з позовом звернувся ОСОБА_1 лише у липні 2018 року, тобто за спливом місячного строку визначеного ч. 3 ст. 99 КАС України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Також зазначає, що позивач помилково посилається на положення п.п. «б» ч.5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», оскільки остання передбачає можливість звільнення з військової служби за станом здоров'я у мирний час. Вказує, що наданий час, Збройні Сили України та інші військові формування продовжують перебувати на штатах воєнного часу і в періоди між проведенням заходів мобілізації не переходять на штати мирного часу. Отже, особливий період почався з моменту оголошення часткової мобілізації в березні 2014 року і триває по сьогоднішній день. На підставі викладеного, просить відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Ухвалою суду від 16.07.2018 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Ухвалами суду від 07.08.2018 та 17.09.2018 підготовче судове засідання у справі відкладалось.
Ухвалою суду від 17.09.2018 продовжено строк підготовчого провадження у справі строком на 30 днів.
У підготовчому судовому засіданні оголошувалась перерва до 29.10.2018.
Ухвалою суду від 29.10.2018 закрито підготовче провадження у справі і призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 14.11.2018 позивачу поновлено строк звернення до суду.
У судовому засіданні 14.11.2018 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги з підстав, викладених вище.
Представник відповідач наполягав на відмові у задоволенні позовних вимог, з підстав викладених у відзиві.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно встановивши обставини справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, встановив наступне.
16.03.2010 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
13.06.2015 наказом командира військової частини НОМЕР_3 № 126 відповідно до п. 8 ст. 23 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» старшому прапорщику ОСОБА_1 техніку частини продовжено строк військової служби понад встановлені строки на період з 13.06.2015 до оголошення демобілізації.
02.10.2017 ОСОБА_1 подано рапорт командиру в/ч НОМЕР_3 про звільнення з військової служби у запас як військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом, дію якого було продовжено понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації та який вислужив не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту.
02.12.2017 наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » № 68-РС старшого прапорщика ОСОБА_1 , техніка транспортного відділу 331 складу топографічних карт звільнено з військової служби у запас за пунктом «ї» (які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу, крім випадків, визначених абз. 2ч.3 ст.23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
05.02.2018 ОСОБА_1 звернувся до Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » із заявою про внесення змін до наказу про звільнення, із зазначенням причини звільнення - «за станом здоров'я».
Не отримавши відповідь на звернення ОСОБА_1 21.03.2018 звернувся із скаргою до військового прокурора Військової прокуратури Запорізької області.
Супровідним листом Військової прокуратури Запорізького гарнізону від 30.03.2018 за вих.. № 6-2/1142 скаргу ОСОБА_1 надіслано за належністю до командира в/ч НОМЕР_1 .
Повторно не отримавши відповіді, ОСОБА_1 подав скаргу від 17.05.2018 до військового прокурора Військової прокуратури Запорізької області.
Листом від 25.05.2018 за № 6-2/1799 вих. 18 повідомлено, що дане звернення в порядку ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» направлено за належністю командувачу Сухопутних військ Збройних Сил України для розгляду в межах компетенції.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність щодо невнесення змін до наказу та з вимогою вчинити дії, звернувся з даним позовом до суду.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі за текстом - Закон України № 2232-ХІІ).
За змістом ч.1 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Види військової служби визначені частиною шостою цієї ж статті, серед яких військова служба за контрактом осіб рядового складу.
Відповідно до ч.1 ст. 19 Закону України № 2232-ХІІ (в редакції на час укладання ОСОБА_1 контракту) військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну або повну загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов'язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.
Статтею 26 Закону №2232-XII визначено перелік підстав для звільнення військовослужбовців з військової служби.
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Пунктом «б» ч.2 ст. 26 Закону України № 2232-ХІІ встановлено, що звільнення зі служби проводиться, зокрема, військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, - на підставах, передбачених частиною шостою, з урахуванням випадків, визначених частиною восьмою цієї статті.
Згідно з ч. 8 вказаної норми, під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці: 1) з моменту оголошення мобілізації до часу, визначеного пунктами 2 або 3 цієї частини: а) жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу; б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу; в) у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку; г) у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання; ґ) через такі сімейні обставини або інші поважні причини: виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей віком до 18 років, які з нею (з ним) проживають, без батька (матері); утримання жінкою (чоловіком) - військовослужбовцем повнолітньої дитини віком до 23 років, яка є інвалідом I чи II групи, якщо вона (він) не висловила (не висловив) бажання продовжувати військову службу; необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років; наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років; утримання жінкою (чоловіком) - військовослужбовцем дитини - інваліда підгрупи А віком до 18 років, якщо вона (він) не висловила (не висловив) бажання продовжувати військову службу; д) у зв'язку з проведенням організаційних заходів у порядку, визначеному Генеральним штабом Збройних Сил України, за умови завершення виконання визначених завдань; е) через службову невідповідність осіб рядового, сержантського і старшинського (крім прапорщиків, старших прапорщиків, мічманів, старших мічманів) складу у разі невиконання службових обов'язків; є) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу у строки, визначені рішенням Президента України; ж) які вислужили строк військової служби за контрактом, укладеним на умовах, передбачених абзацом другим частини третьої статті 23 цього Закону; з) які досягли граничного віку перебування військовозобов'язаних у запасі, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду; и) які є студентами, аспірантами чи докторантами денної форми навчання та були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Такі особи можуть продовжувати військову службу, якщо вони виявили таке бажання; і) які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду; ї) які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу, крім випадків, визначених абзацом другимчастини третьої статті 23 цього Закону.
Військовослужбовці також можуть бути звільнені з військової служби з підстав, передбачених пунктами "в", "г", "е", "є", "и" частини шостої та пунктами "в", "г", "е", "є" частини сьомої цієї статті.
Закон України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон України № 3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Згідно з абзацами четвертим - шостим статті 1 Закону України № 3543-XII, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Правова позиція з приводу дії особливого періоду в Україні вже була викладена Верховним Судом у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 813/1919/16.
Висловлюючи свою позицію у справі № 813/1919/16 Верховний Суд дійшов висновків про наступне.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року №303 було оголошено проведення часткової мобілізації. Саме з цим моментом відповідно до норм Закону України №3543-XII законодавець пов'язує настання особливого періоду.
Згідно з абзацом четвертим статті 1 вищезазначеного Закону завданням мобілізації є, зокрема, здійснення комплексу заходів, спрямованих на переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
Отже, сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію. Закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення такого стану, а тому колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що на даний час в Україні діє особливий період.
В даному випадку однією з умов завершення особливого періоду слід вважати припинення воєнного конфлікту, який зумовив його настання.
Відповідно до п. 225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом президента України від 10.12. 2008 № 1153/2008 (далі за текстом - Положення № 1153/2008) звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: 2) з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до прийняття рішення про демобілізацію - на підставах, передбачених пунктом 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Враховуючи те, що в Україні наразі діє особливий період, звільнення військовослужбовців з військової служби, в тому числі за контрактом, має здійснюватись на підставі ч. 8 ст. 26 Закону України № 2232-ХІІ.
Згідно з п. 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) військовий комісаріат, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Пунктом 234 Положення № 1153/2008 передбачено, що перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
З військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом, перед їх звільненням проводиться бесіда з питань звільнення (п. 236 Положення № 1153/2008).
Із долученого до матеріалів справи подання на звільнення ОСОБА_1 вбачається, що з ним проводилась співбесіда, стаж пораховано, заперечень не має.
Згідно з п. 237 Положення № 1153/2008 у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту видання наказу про звільнення та здача посади військовослужбовцем повинні бути здійснені не пізніше дня закінчення строку контракту, якщо інше не передбачено законодавством.
Враховуючи те, що позивачем 02.10.2017 подано рапорт командиру в/ч НОМЕР_3 про звільнення з військової служби у запас як військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом, дію якого було продовжено понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації та який вислужив не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, припинення дії контракту правомірно та обґрунтовано було здійснено на підстав положень ч. 8 п.п. «ї» ст. 26 Закону України № 2232-ХІІ (під час дії особливого періоду).
Посилання позивача в обґрунтування позовних вимог на положення п. 12.9 Наказу Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 суд вважає безпідставними з огляду на таке.
Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Відповідно до п. 12.9 Наказу (в редакції на час звільнення позивача) документи на звільнення військовослужбовців з військової служби надсилаються безпосередньо до кадрового органу посадової особи, яка має право на звільнення такого військовослужбовця з військової служби, у таких випадках звільнення: за підставами, передбаченими підпунктами "б" і "г" пункту 2 частини третьої, пунктами "е", "є", "ж", "і", "й", "л" частини шостої, пунктами "е", "є", "ж", "з", "ї" частини сьомої, підпунктами "б", "г", "д", "є" пункту 1, пунктами 2 та 3 частини восьмої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу"; за підставами, передбаченими підпунктами "а" і "ґ" пункту 2 частини третьої, пунктами "а", "б", "в", "д", "к", "м" частини шостої, пунктами "а", "б", "в", "д", "і" частини сьомої, підпунктами "а" і "ґ" пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", якщо звільнення відбувається за рішенням військовослужбовця.
Редакція п. 12.9 Наказу, на яку посилається позивач в адміністративному позові була змінена ще Наказом Міністерства оборони № 181 від 19.03.2013.
Також, слід зазначити, що позивач просить суд зобов'язати відповідача внести зміни до наказу №68-РС від 02.12.2017, зазначивши причину звільнення з військової служби ОСОБА_1 за п.п.“б” п.1 ч.5 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”. Однак, ч. 5 ст. 36 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” не містить будь-яких підпунктів та визначає, що військовослужбовці, звільнені зі строкової військової служби в запас або у відставку, забезпечуються відповідним обмундируванням за переліком, установленим Міністерством оборони України, проїзними документами до місця проживання, харчуванням на час перебування в дорозі, грошовою допомогою в розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці строкової військової служби за їх бажанням можуть бути звільнені в запас у власному цивільному одязі.
В свою чергу, підпункт «б» ч.6 ст. 26 Закону України № 2232-ХІІ має застосуватись з урахуванням випадків, визначених частиною восьмою цієї статті (Пунктом «б» ч.2 ст. 26 Закону України № 2232-ХІІ).
Відтак, заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги про протиправну бездіяльність відповідача щодо невнесення змін у наказ № 68-РС від 02.12.2017 про зміну причини звільнення за п.п. «б» п.1 ч. 5 ст. 26 Закону України № 2232-ХІІ суд вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Натомість суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 243 Положення № 1153/2008 після видання наказу про звільнення військовослужбовця з військової служби підстава звільнення зміні не підлягає, якщо при звільненні не допущені порушення законодавства і не виникли нові обставини, пов'язані зі звільненням.
Частина 8 ст. 26 Закону України № 2232-ХІІ передбачає, що звільнення за станом здоров'я відбувається на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії.
В матеріалах справи міститься висновок військово-лікарської комісії № 1981 від 13.10.2017, про існування такого висновку зазначено також у поданні на звільнення від 07.11.2017.
Враховуючи те, що постанова (висновок) військово-лікарської комісії № 1981 від 13.10.2017 складений ще до звільнення ОСОБА_1 , вказані обставини неможливо розцінювати, як нові обставини передбачені п. 243 Положення № 1153/2008, оскільки про них було відомо обом сторонам у справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст.); жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 90); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 3 ст. 90).
Під час судового розгляду не встановлено обставини щодо порушення відповідачем прав, свобод та інтересів позивача, а позивачем та його представником не надано суду належних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.
У зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення виготовлено в повному обсязі 23.11.2018.
Суддя М.С. Лазаренко