12 жовтня 2018 року м. Київ № 810/3117/18
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши в місті Києві у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Рокитнянського відділення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (09600, АДРЕСА_1) з позовом до Рокитнянського відділення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області(09600, смт. Рокитне, вул. Ігоря Зінича, 2, ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21 липня 2016 року №99401-10.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що є власником транспортного засобу - автомобіля марки LAND ROVER, модель RANGE ROVER, державний номерний знак НОМЕР_1, 2012 року випуску з об'ємом дизельного двигуна 2993 куб.см., дата реєстрації - 23.05.2013, ринкова вартість якого є меншою, ніж визначена для об'єкта оподаткування в 2016 році згідно з підпунктом 267.2.1 пункту 267.2 статі 267 Податкового кодексу України (в редакції, станом на дату виникнення даних відносин).
Крім того вважає, що правила визначення об'єкта оподаткування транспортним податком, встановлені Законом України від 24.12.2015 року N 909-VIII, який набрав чинності 01.01.2016 року, не можуть застосовуватись у 2016 році, втім мають застосовуватись лише з початку нового бюджетного періоду з урахуванням вимог підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. З покликанням на те, що місцевою радою не приймалось рішення про встановлення місцевих податків та зборів (в частині транспортного податку) у зв'язку із зміною об'єкта оподаткування згідно з Законом України від 24.12.2015 року N 909-VIII,вважає протиправним справляння цього податку у 2016 році.
Наголошує також про порушення відповідачем підстав, порядку та способу прийняття податкового повідомлення - рішення від 26.07.2016, оскільки згідно з вимогами підпункту 267.6.2. пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України, податкові повідомлення-рішення про сплату сум транспортного податку надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Відтак наполягає, що оспорюване податкове повідомлення-рішення є протиправним та просить суд його скасувати.
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у його задоволенні з тих підстав, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним, винесено з урахуванням норм чинного законодавства. Зазначив, що транспортний засіб, який належить позивачу на праві власності, є об'єктом оподаткування у 2016 р.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.08.2018 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін про дату, час та місце проведення судового засідання.
Водночас, 03.10.2018 через канцелярію суду від позивача та відповідача надійшли клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Частиною дев'ятою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність потреби у заслуховуванні свідків чи експерта та визначених у статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, суд вирішив розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач є власником транспортного засобу - автомобіля марки LAND ROVER, модель RANGE ROVER, державний номерний знак НОМЕР_1, 2012 року випуску з об'ємом дизельного двигуна 2993 куб.см., дата реєстрації - 23.05.2013, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 від 23.05.2013.
Рокитнянським відділенням Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення № 99401-10від 21.07.2016 р., яким позивачеві визначено до сплати на 2016 рік суму податкового зобов'язання за платежем «Транспортний податок з фізичних осіб 18011000» у розмірі 25000,00 грн.
Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
01.01.2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" N 71-VIII від 28.12.2014 (надалі - Закон щодо реформи), яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України було введено новий транспортний податок.
Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Положення підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції до внесення змін згідно з Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 № 909-VIII (Закон N909-VIII) визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Базою оподаткування у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Згідно з пунктом 267.4 статті 267 Податкового кодексу України, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Законом N 909-VIII, який набрав чинності 01.01.2016, були внесені зміни до Податкового кодексу України, у зв'язку з чим підпункт 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України викладений у новій редакції, а саме, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Згідно з підпунктом 7.1.2 пункту 7.1 статті 7 Податкового кодексу України, під час встановлення податку обов'язково визначається такий елемент як об'єкт оподаткування.
В силу положень статті 22 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.
Отже, Законом N 909-VIII фактично були внесені зміни до об'єкту оподаткування транспортним податком з 01.01.2016.
Відповідно до статті 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону щодо реформи), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Отже, транспортний податок згідно з Податковим кодексом України є місцевим податком.
У свою чергу, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.
Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.
Згідно із статтею 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.
Відповідно до пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України (в редакції Закону щодо реформи, що чинна і на момент спірних правовідносин) місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Зі змісту наведених законодавчих норм випливає, що встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.
Одночасно підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) визначений порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Водночас норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок - бюджетний період) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).
На переконання суду, кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.
Зазначений порядок застосування рішень місцевих рад щодо встановлення місцевих податків є імперативним та універсальним, а отже поширюється на всі місцеві податки, в тому числі і на транспортний податок.
Надаючи правову оцінку оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню, суд виходить з наступного.
За переконанням суду, зміна вимог щодо об'єкта оподаткування згідно із Законом №909-VIII не може застосовуватись у 2016 році в цілях визначення об'єкта оподаткування, адже цей період не є плановим бюджетним періодом у розумінні податкового законодавства.
Плановим відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.
При цьому, за вимогами підпункту 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (підпункт 12.3.3 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).
При цьому, згідно з пунктом 12.5 статті 12 Податкового кодексу України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 цього кодексу.
Суд акцентує увагу на тому, що наведені положення Податкового кодексу України, у тому числі підпункту 12.3.4пункту 12.3 статті 12 цього кодексу, чинні на момент спірних правовідносин (на час прийняття спірного податкового повідомлення-рішення) та не зазнали змін у зв'язку з набранням чинності Законом № 909-VIII.
З огляду на викладене, відсутні підстави вважати, що змінилось правове регулювання в частині безпосереднього встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) відповідними рішеннями місцевих рад.
При цьому факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Законом N 909-VIII, а так само обов'язковість для місцевих рад впровадити транспортний податок, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, які за вимогами підпункту 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового Кодексу України обов'язково визначають об'єкт оподаткування, платника податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи.
Враховуючи викладене, виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно встановлення місцевих податків протягом бюджетного періоду, причому таке рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з урахуванням приписів підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.
Справді, запроваджуючи змінений в частині об'єкта оподаткування транспортний податок у 2016 році, законодавець відповідно до пункту 4 Перехідних положень ЗаконуN909-VIII обмежив дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України передбачивши, що ця норма не поширюється на рішення місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2016 рік.
Втім, суд акцентує увагу на тому, що вказаним Законом N 909-VIII не були внесені зміни до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України; дія зазначеної норми Законом N 909-VIII не зупинена, а відтак відсутні підстави для незастосування цієї норми у спірних правовідносинах.
Так, відповідно до пункту 2.1. статті 2 Податкового кодексу України, зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.
Відповідно до пункту 3.1. статті 3 Податкового кодексу України, податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.
Відповідно до пункту 7.3 статті 7 Податкового кодексу України, будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
На думку суду, Закон N 909-VIII в частині, відмінній від тієї, якою прямо вносяться зміни до Податкового кодексу України, не можна визнати пріоритетним по відношенню до правил Податкового кодексу України, адже порядок встановлення місцевих податків та зборів не вичерпується лише правилами підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.
Статтею 5 Податкового кодексу України визначені правила співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами.
Так, відповідно до пункту 5.2. зазначеної норми, у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.
Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.
На переконання суду, принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.
Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового Кодексу України).
Відповідно до пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
У свою чергу, принцип стабільності закріплений у підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.
Так, згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Принцип стабільності можна розглядати як надані платнику податку гарантії для реалізації його прав, закріплених у Конституції України.
Цей принцип розглядається законодавцем в двох аспектах:
- по-перше, його пов'язують зі строками набуття чинності змін, внесених протягом року до основних елементів податку. Відповідні зміни можуть бути внесені не пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного року, та набувають чинності не раніше 1 січня нового бюджетного року;
- по-друге, стабільність пов'язують із незмінністю умов оподаткування, елементів податків, оскільки можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних ним дій має фундаментальне значення для правильності його застосування, а у випадку неоднозначності нормативних приписів підлягає застосуванню підхід, відповідно до якого істотні правові сумніви мають тлумачитися на користь платника.
За наведених обставин та особливостей правового регулювання, суд вважає, що справляння транспортного податку у 2016 році - правомірне, але необхідно виходити з об'єкта оподаткування, передбаченого Законом України N 71-VIII від 28.12.2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см) та встановленого рішенням місцевої ради на 2016 рік.
На підтвердження правомірності оскаржуваного повідомлення-рішення відповідачем надано суду копію Рішення Рокитнянської селищної ради № 1711 від 29.01.2015 «Про встановлення транспортного податку на території Рокитнянської селищної ради на 2015 рік». Зі змісту рішення вбачається, що органом місцевого самоврядування вирішено встановити на території Рокитнянської селищної ради на 2015 рік транспортний податок в розмірі 25 000, 00 грн., з легкових автомобілів, що використовуються до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см та затверджено Положення про транспортний податок на території Рокитнянської селищної ради (а.с.35).
Однак, як вбачається з наявної у матеріалах справи копії техпаспорта, автомобіль позивача має об'єм двигуна 2993 куб. см, а тому не є об'єктом оподаткування на 2016 рік відповідно до вимог Податкового Кодексу України у редакції, що була чинною до внесення змін Законом N 909-VIII.
Враховуючи, що автомобіль позивача не відноситься до об'єктів оподаткування у 2016 році - правові підстави для визначення транспортного податку відсутні, а відтак податкове повідомлення-рішення є протиправним і підлягає скасуванню.
Що стосується тверджень відповідача про прийняття ним оскаржуваного рішення на підставі інформації, отриманої від Мінекономіки та про те, що позивач є платником транспортного податку, оскільки згідно Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 р. N 66, його автомобіль відноситься до об'єктів оподаткування транспортним податком у 2016 році, суд зазначає наступне.
Як зазначалось, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24.12.2015, який набрав чинності згідно Прикінцевих положень, з набранням чинності Законом України "Про державний бюджет України на 2016 рік" з 1 січня 2016 року змінено редакцію підпункту 267.2.1 Податкового кодексу України та викладено її наступним чином: об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньо ринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.
Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 66 затверджено Методику визначення середньо ринкової вартості легкових автомобілів та внесення змін у додатки 1 і 2 до Порядку визначення середньо ринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, якою встановлено механізм визначення середньо ринкової вартості легкових автомобілів для цілей віднесення таких автомобілів до об'єктів оподаткування транспортним податком.
Пунктом 2 зазначеної Методики в редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваного рішення, передбачено, що середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.04.2013 N 403, де за ціну нового транспортного засобу (Цн) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.
Згідно з пунктом 3 Порядку, визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою: Сср= Цн х (Г / 100) х (1 ± (Гк / 100), де Цн - ціна нового транспортного засобу в Україні; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1; Гк - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.
Таким чином, середньоринкова вартість автомобіля для цілей віднесення таких автомобілів до об'єктів оподаткування транспортним податком, крім іншого, залежить від його пробігу.
Зазначені вище критерії для визначення середньоринкової вартості є обов'язковими, відсутність будь-якої інформації по вказаних критеріях унеможливлює визначення середньоринкової вартості автомобіля, а як встановлено судом, інформація щодо пробігу авто, належного позивачеві, відповідачем, на момент прийняття оскаржуваного рішення, не встановлювалася.
Натомість, додаток 2 до Методики визначає таку величину як нормативний середньорічний пробіг транспортного засобу на рівні 27 тис. км за 1 рік. Однак суд звертає увагу на неможливість застосування вказаного показника під час визначення середньоринкової вартості легкового автомобіля позивача, оскільки Методика не передбачає коригування ринкової вартості ціни автомобіля, виходячи із нормативного середньорічного пробігу автомобілів.
Відповідно до пункту 12 Методики (чинної на час виникнення спірних правовідносин) коефіцієнт коригування ринкової ціни автомобілів залежно від пробігу визначається з урахуванням фактичного та нормативного середньорічного пробігу автомобілів.
У разі коли фактичний середньорічний пробіг автомобілів є вищим, ніж їх нормативний середньорічний пробіг, середньоринкова вартість зменшується, а у разі, коли фактичний середньорічний пробіг є нижчим, ніж нормативний середньорічний пробіг, середньоринкова вартість збільшується.
Тобто, нормативний середньорічний пробіг застосовується лише для порівняння величини фактичного середньорічного пробігу автомобілів для відповідного коригування ринкової ціни.
Таким чином суд констатує, що відповідачем не доведено належність автомобіля позивача до об'єкта оподаткування транспортним податком в силу вимог підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції станом на 01.01.2016), оскільки не здійснено розрахунку за Методикою та Порядком та не доведено перевищення у 2016 році його вартості 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Більше того, суд погоджується з доводами позивача про порушення відповідачем підпункту 267.6.2 пункту 267 статті 267 Податкового кодексу України, яким передбачено, що податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року). Базовим податковим (звітним) періодом для транспортного податку, як зазначалося вище, є календарний рік, який починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, датою визначення контролюючим органом податкового зобов'язання зі сплати транспортного податку за 2016 рік, є 21 липня 2016 року. Відтак, оскаржуване податкове повідомлення - рішення, направлене позивачеві після закріпленої у підпункті 267.6.2 пункту 267 статті 267 Податкового кодексу України дати.
Отже суд констатує, що суб'єктом владних повноважень вчинено дію поза межами наданого йому права, тобто прийнято рішення не на підставі та не у межах повноважень, наданих Податковим кодексом України.
Крім зазначеного, при вирішені даного спору суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, викладену в рішеннях Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» та від 07.07.2011 у справі «Серков проти України».
В обох справах Європейський Суд дійшов висновку про порушення прав заявників, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості закону» і не забезпечувало адекватного захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника-платника податку, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.
Відповідно, на думку Європейського Суду, відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства, яка призводила до його суперечливого тлумачення, порушує вимоги Конвенції щодо «якості закону».
Судом також враховано позицію Європейського суду у справі YvonnevanDuyn v. Home Office (Case 41/74 vanDuyn v. Home Office) відповідно до якого принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Отже, якщо держава задекларувала певні правила поведінки при внесенні змін до порядку оподаткування (принцип стабільності податкового законодавства), то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідач як суб'єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.
Отже, враховуючи наведене окремо та у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду з даним адміністративним позовом сплачено судовий збір у сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. (квитанція 21.06.2018 № 1292120015), доказів понесення інших судових витрат не надано. Тому, судові витрати щодо сплати судового збору у вказаній сумі підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 72-78, 90, 134, 139, 199, 205, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Рокитнянського відділення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області від 21 липня 2016 року № 99401-10.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) за рахунок бюджетних асигнувань Рокитнянського відділення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області (09117, бульвар Олександрійський, 12, м. Біла Церква, Київська область, код ЄДРПОУ 39468482), сплачений згідно квитанції від 21.06.2018 № 1292120015 судовий збір у сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.
Дата складення повного рішення суду 12.10.2018.
Суддя Панченко Н.Д.