Справа № 304/864/18
Провадження № 2/304/326/2018
22 листопада 2018 рокум. Перечин
Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:
головуючого - судді Чепурнова В. О.,
за участю секретаря судового засідання - Гавій Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу № 304/864/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору - Перечинська міська рада Закарпатської області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації місця проживання, -
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору - Перечинська міська рада Закарпатської області про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття його з реєстрації місця проживання. Свої позовні вимоги мотивує тим, що є власником квартири № 15, розташованої за адресою: м. Перечин, вул. Лєрмонтова, № 10. У вказаній квартирі з 23 червня 2008 року зареєстрована відповідач ОСОБА_2, яка фактично вже тривалий термін у такій не проживає, не є для неї родичкою, жодного відношення до її сім'ї не має, участі в утриманні житлового будинку не бере, не допомагає по господарству та не сплачує за комунальні послуги, що спричиняє їй як власниці квартири значні незручності. Оскільки прописка відповідача створює їй перешкоди в укладенні договору купівлі-продажу своєї квартири, тому просить позов задовольнити.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, однак попередньо подала заяву, в якій просила розглянути справу у її відсутності, підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити, посилаючись на обставини позову.
У судове засідання відповідач не з'явилася, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, причину неявки не повідомила, відзив не подала, а тому суд зі згоди позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Представник Перечинської міської ради Закарпатської області як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору у судове засідання також не з'явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутності, не заперечує проти задоволення позовних вимог.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
У судовому засіданні встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира № 15, що знаходиться за адресою: Закарпатська область м. Перечин, вул. Лєрмонтова, будинок 10, що стверджується Договором дарування квартири від 10 серпня 2009 року та Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 08 вересня 2009 року (а. с. 7-12).
Також встановлено, що у зазначеній квартирі зареєстрована відповідач ОСОБА_2, що стверджується копією будинкової книги для прописки громадян, що проживають ІНФОРМАЦІЯ_1 та відомостями Перечинської міської ради Закарпатській області від 05 липня 2018 року, що перешкоджає позивачу у праві користування та розпорядження своїм майном (а. с. 13-18, 22).
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України, 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ч. 1 ст. 319 цього Кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК УРСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм матеріального права правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є, із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.
Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час
Згідно статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним судом України у постанові від 05 листопада 2014 року під час розгляду справи № 6-158цс14, право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) зазначив, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла.
Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.
Разом з цим, враховуючи те, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрована у квартирі №15/будинку № 10 з 23 червня 2008 року (а. с. 14, 15), а право користування вказаним житлом у колишнього власника припинилося 10 серпня 2009 року з моменту укладання Договору дарування квартири позивачу, що відповідно тягне за собою втрату його членами сім'ї права користуватися житлом. Право користуватися житлом для членів сім'ї власника може виникати та існувати лише за умови, якщо особа, членами сім'ї якої вони є, сама володіє правом власності на житло.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що відповідає положенням ч. 1 ст. 141 ЦПК України.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 317, 319, 321, 328, 383, 391, 405 ЦК України, ст. ст. 9, 71, 72 Житлового Кодексу Української РСР, ст. ст. 6-13, 76, 89, 141, 223 ч. 4, 259, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд, -
позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1; місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2) до ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2; місце реєстрації: 89200 Закарпатська область м. Перечин, вул. Лєрмонтова, № 10/15), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору - Перечинська міська рада Закарпатської області (код ЄДРПОУ 04351274, місцезнаходження: 89200 Закарпатська область м. Перечин, пл. Народна, № 16) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації місця проживання - задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, такою, що втратила право користування квартирою № 15 в будинку № 10 по вул. Лєрмонтова в м. Перечин Закарпатської області, знявши її з реєстраційного обліку.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Головуючий: ОСОБА_3