26 листопада 2018 року Справа № 160/8836/18
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Тулянцева Інна Василівна, перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
23 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_1;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області витребувати пенсійну справу або відновити її, перерахувати розмір та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 року, як не працюючому пенсіонеру, з врахуванням компенсації втрати частини доходів, з підвищенням та індексацією пенсії відповідно до статей 27, 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», доплатою до пенсії за понаднормативний стаж відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», надбавкою до пенсії як дитині війни, здійснити осучаснення пенсії відповідно до пенсійної реформи України, починаючи з 01.10.2017 року та здійснювати виплату пенсії на визначений пенсіонером банківській рахунок.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником).
Пунктом 1 частини 1 статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені, зокрема, довіреністю фізичної особи.
Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою (частина 2 статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частиною 6 статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи.
З позовної заяви вбачається, що позовна заява від імені ОСОБА_1 підписана представником позивача - ОСОБА_2
До позовної заяви додана ксерокопія довіреності від 07.03.2018 року, видана ОСОБА_1, на право представництва її інтересів ОСОБА_2, яка посвідчена нотаріусом у державі Ізраїль, однак не завірена у встановленому законодавством України порядку.
Відповідно до статті 34 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 року № 2709-IV (далі - Закон № 2709-IV), порядок видачі, строк дії, припинення та правові наслідки припинення довіреності визначаються правом держави, у якій видана довіреність.
Статтею 13 Закону № 2709-IV визначено, що документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
На підставі Закону України «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів» від 10.01.2002 року №2933-III Україна приєдналася до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (вчинена в Гаазі 5 жовтня 1961 року; далі - Гаазька Конвенція).
Згідно зі статтею 1 Гаазької Конвенції, ця Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.
Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.
Відповідно до статей 2, 3, 4 Гаазької Конвенції, кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.
Єдиною формальною процедурою, що може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 Конвенції апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Передбачений в частині першій статті 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції.
Гаазька Конвенція набрала чинності для України 22 грудня 2003 року і застосовується у відносинах з Ізраїлем, яка також є країною-членом Конвенції.
Таким чином, для цілей прийняття складеної в Державі Ізраїль довіреності, як документа, що підтверджує повноваження представника, та звільнення її від процедури легалізації, цей документ повинен містити апостиль або бути скріпленим з апостилем.
Всупереч наведеним положенням, копія довіреності позивача на право представництва її інтересів ОСОБА_2, яка залучена до матеріалів позову, завірена особисто ОСОБА_2, не містить штампу апостиля та не легалізована в установленому законом порядку, тобто, не є належним документом, що підтверджує право особи, яка подає позов, на вчинення такої дії.
Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеній в ухвалі від 01.03.2018 року по справі №822/2239/17.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовна заява підписана особою, у якої відсутні повноваження на вчинення таких дій.
Пунктом 3 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
Керуючись статтями 169, 248, 256, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - повернути представнику позивача.
Копію ухвали разом з позовною заявою та доданими матеріалами надіслати представнику позивача.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Тулянцева