07 листопада 2018 року м. ТернопільСправа № 921/289/18
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Хоми С.О.
при секретарі судового засідання: Ярославська З.І.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Збаразький горілчаний завод", Тернопільська обл., Збаразький район, м. Збараж, вул. Шолом Алейхема,1
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Квартал 5", вул. Д.Лук'яновича,1, м.Тернопіль.
про: стягнення 2 819 028,97 грн, заборгованості, з яких: основного боргу - 2 050 914,94 грн., пені -543605,33 грн., штрафу в розмірі 3% від простроченої суми боргу - 85 527,44 грн., три відсотки річних в сумі 47934,46 грн. та 91 046,80 грн. інфляційних втрат, судові витрати покласти на відповідача (з врахуванням Заяви №71 від 27.09.2018 про збільшення розміру позовних вимог).
За участю представників:
позивача: Сапьолкіна Н.В.- юрист, довіреність № без номера від 07.09.2018
відповідача: Ярук А.І. - адвокат, ордер серія КС №453362 виданий 23.08.2018
В порядку ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснюється повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Документообіг господарського суду".
Для робочого оригіналу звукозапису надано: диски CD-R, серійні номера NJ27VF25D8132873B2, NJ27VF25D8015293 С1.
Суть справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Збаразький горілчаний завод" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Квартал 5" про стягнення 2 819 028,97 грн, заборгованості, з яких: основного боргу - 2 050 914,94 грн., пені -543605,33 грн., штрафу в розмірі 3% від простроченої суми боргу - 85 527,44 грн., три відсотки річних в сумі 47934,46 грн. та 91046,80 грн. інфляційних втрат, судові витрати покласти на відповідача (з врахуванням Заяви №71 від 27.09.2018 про збільшення розміру позовних вимог).
Як зазначає позивач в позовній заяві, підставою звернення до суду з даним позовом до відповідача послужило те, що останній порушив свої зобов'язання за Договором поставки за №06/12/17 від 06 грудня 2017 року в частині оплати за товар.
Ухвалою суду від 24.07.2018 відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження та призначено підготовче засідання на 10.09.2018 на 10год. 00 хв., яке відкладалося на 19.09.2018 на 10 год. 00хв.
У зв'язку з перебуванням судді Хоми С.О. 19.09.2018 у відпустці ухвалою суду від 18.09.2018 підготовче засідання 19.09.2018 перенесено на 24.09.2018 на 10:00 год.
Ухвалою суду від 24.09.2018 в порядку ч.3 ст.177 ГПК України з ініціативи суду продовжено строк підготовчого провадження у даній справі на тридцять днів.
Разом з тим 27.08.2018 через канцелярію суду до матеріалів справи від відповідача поступив Відзив на позовну заяву №без номера від 23.08.2018 (вх. №16154) (з пропущеним строком), який відповідно до поштового штепмеля на конверті, відправлений на адресу суду засобами поштового зв'язку - 23.08.2018, в якому відповідач, зокрема, просить суд звернути увагу на те, що фактично позовна заява ТОВ "Збаразький горілчаний завод" була отримана представником ТОВ "Квартал 5" лише 17.08.2018 та після вивчення позовної заяви і додатків до неї - складено зазначений Відзив, зважаючи на викладену обставину просить подовжити строк на надання відзиву відповідачем.
Оскільки Відзив на позовну заяву вже був поданий відповідачем, проте - без заяви на поновлення процесуального строку, а тому суд згідно ухвали від 10.09.2018 запропонував відповідачу подати Заяву на поновлення пропущеного процесуального строку на подання Відзиву з наведенням поважності причин пропуску строку на подання Відзиву із документальним підтвердженням.
Ухвалою суду від 24.09.2018 в задоволенні Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Квартал 5" № без номера від без дати про поновлення строку на подання Відзиву відмовлено, так як не визнано поважними причини пропуску строку щодо подання відповідачем Відзиву на позовну заяву та враховуючи неподання відповідачем Відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, постановлено вирішувати дану справу за наявними матеріалами.
Крім того, ухвалою суду від 24.09.2018 в задоволенні Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Квартал 5" № без номера від 24 вересня 2018 року про призначення товарознавчої експертизи відмовлено та в задоволенні Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Квартал 5" № без номера від 24 вересня 2018 року про призначення судово-економічної експертизи відмовлено; відкладено підготовче засідання на 03.10.2018 року на 14 год 00 хв.
Ухвалою від 03.10.2018 прийнято Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Збаразький горілчаний завод" про збільшення розміру позовних вимог №71 від 27.09.2018 (вх.18015 від 01.10.2018) до розгляду та відкладено підготовче засідання на 10.10.2018 року на 14 год. 00 хв.
Ухвалою суду від 10.10.2018 закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.10.2018 року на 14 год. 00 хв.
Ухвалою суду від 24.10.2018 в задоволенні Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Квартал 5" № без номера від 19.10.2018 (вх. №19401 від 23.10.2018) про відкладення розгляду справи №921/18 на іншу дату відмовлено.
Протокольною ухвалою від 24.10.2018 повідомлено учасників справи про перерву в судовому засіданні до 07.11.2018 о 14 год. 00 хв.
В судове засідання 07.11.2018 представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав повністю, з підстав, зазначених у позовній заяві, у наданій 10.09.2018 Відповіді на відзив № 65 від 05.09.2018 (вх. №16847 від 10.09.2018), Поясненнях №74 від 03.10.2018 (вх. №18125 від 03.10.2018), Запереченнях №без номера від 10.10.2018 (вх. №18706 від 10.10.2018) на пояснення відповідача по справі №без номера від 03.10.2018 та посилаючись на долучені до матеріалів справи докази.
Так, у зазначеній Відповіді на відзив та Запереченнях на пояснення по справі №без номера від 03.10.2018 позивач вважає заперечення відповідача проти позову необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності, з наступних підстав, зокрема:
- між сторонами існують господарсько-договірні відносини, які виникли на підставі Договору поставки №06/12/17 від 06.12.2017, під час укладення якого сторонами погоджено усі його істотні умови, тому пояснення відповідача про наявність позадоговірних відносин не відповідає дійсним обставинам справи;
- довіреністю №2 від 19.12.2017 (копія додається), яка підписана директором ТОВ «Квартал 5» ОСОБА_5, який діяв на підставі повноважень, наданих Статутом, уповноважено ОСОБА_6 представляти інтереси ТОВ «Квартал 5» під час здійснення виконання договору поставки, укладеного із ТОВ «Збаразький горілчаний завод» та надано право: отримувати товар, підписувати й подавати від імені Товариства (Покупця) усі необхідні для виконання цієї довіреності документи, а саме заявки на отримання товару, видаткові накладні, акти приймання-передачі, претензії, що пов'язані з недоліками товару й інші необхідні документи. Строк дії виданої довіреності встановлено до 31.05.2018, тобто на весь строк дії Договору згідно п. 8.1.;
- наявність підпису уповноваженого довіреністю представника Покупця та відбитку печатки Товариства, проставлених в момент поставки товару на видатковій накладній і є моментом переходу права власності на товар у відповідності до п. 2.5 Договору;
- 26.03.2018 вих. № 27 на адресу відповідача, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців було направлено рекомендованим листом, що підтверджується фіскальним чеком (копія додається) вимогу про сплачу заборгованості за поставлений товар;
- поданий до позовної заяви розрахунок штрафних санкцій є арифметично вірним та таким, що відповідає умовам Договору і чинному законодавству. Правова природа штрафу зовсім інша, оскільки штраф - це один із видів забезпечення виконання боржником зобов'язання (ст.ст. 546, 549 ЦК України) і його не можна віднести до одного виду відповідальності з пенею за укладеним Договором, оскільки штраф і пеня застосовуються за різні порушення: пеня - за порушення виконання грошових зобов'язань, а штраф - за порушення термінів погашення заборгованості.
Відповідач в судове засідання 07.11.2018 з'явився, заперечив проти позовних вимог в повному обсязі з підстав викладених у Поясненнях №без номера від 03.10.2018 (вх. №18214 від 03.10.2018), Відзиві на заяву про збільшення розміру позовних вимог №без номера від 10.10.2018 (вх. №18708 від 10.10.2018).
Так, у наданих відповідачем Поясненнях по справі №без номера від 03.10.2018 (вх. №18214 від 03.10.2018) зокрема, вказується, що відповідно до пп.1.1, 1.5 цього Договору зазначено, що Покупець (відповідач) не є кінцевим споживачем, а товар передається для реалізації третім особам. Між сторонами не погоджені умови договору постави, так як відсутнє погодження ціни, кількості товару та умови поставки.
У позовній заяві позивач залишає поза увагою відсутність замовлення від відповідача на товар (п.п. 2.1, 3.4 Договору), при цьому констатує факт отримання товару відповідачем. Відтак, відносини, що склались між сторонами є позадоговірними і відсутній предмет спору у даному судовому провадженні.
У відповідача відсутня довіреність №2 від 19.12.2017 на ОСОБА_7, який, як зазначає позивач, отримав товар по видаткових накладних.
Умовами Договору поставки не визначено коли саме відбувається перехід права власності на товар.
Жодних вимог про проведення розрахунку від позивача відповідач не отримував.
З боку відповідача відсутнє будь-яке порушення зобов'язання за Договором поставки №06/12/17 від 06.12.2017, тому немає підстав для нарахування штрафних санкцій. При цьому, п.6.2 та п.6.3 Договору поставки передбачена подвійна відповідальність відповідача за порушення одного і того самого ж зобов'язання - порушення строків розрахунку, що суперечить висновкам суду касаційної інстанції.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступні обставини.
06 грудня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Збаразький горілчаний завод» (надалі іменоване «Постачальник», з однієї сторони, та Товариство з обмеженою відповідальністю «Квартал 5», надалі іменоване «Покупець», з іншої сторони, було укладено договір поставки №06/12/17, відповідно до пункту 1.1. якого на умовах, визначених даним договором, Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити алкогольну продукцію (надалі іменується «Товар») для реалізації третім особам.
Згідно п.1.2. договору ціна товару та одиниці його виміру, співвідношення Товару (асортимент, номенклатура) визначаються сторонами у видаткових накладних, що є Додатком до цього договору.
Згідно п.1.4. договору загальна кількість Товару за Договором та загальна вартість Договору визначаються як сума усіх накладних, за якими проводилася передача Товару в рамках цього Договору.
Згідно п.1.5. договору Товар по даному договору передається Покупцю для реалізації третім особам. Покупець не є кінцевим споживачем Товару.
Відповідно п.2.1. договору поставка Товару здійснюється за попереднім письмовим замовленням Покупця, в якому вказуються місце та дата поставки, кількість продукції по ассортименту, ціна та вартість партії Товару.
Замовлення підписується уповноваженим представником Покупця і направляється на адресу Постачальника за допомогою факсимільного, поштового, електронного зв'язку (п.2.2. договору).
Відповідно до п.2.3. договору поставка товарів здійснюється на умовах EXW (правила «Інкотермс» в редакції 2010 року).
Умовами договору (п.2.5.) сторони передбачили, що перехід права власності на Товар відбувається в момент поставки відповідної партії товару, що оформляється видатковою накладною, яка підписується уповноваженими представниками сторін.
Згідно п.3.1. договору Покупець зобов'язаний прийняти Товар по кількості та якості, відповідно з видатковими накладними та документами, які підтверджують якість Товару.
Згідно п.3.2. договору Покупець зобов'язався оплачувати Товар згідно з умовами цього договору.
Також згідно п.3.4. договору Постачальник зобов'язався постачати Покупцю Товар в тій кількості, яка відповідає умовам п.3.1. цього договору на умовах, визначених цим договором.
Ціна та порядок розрахунків передбачено сторонами в розділі 4 договору, а саме:
-п.4.1.-ціна Товару вказується у національній валюті України;
-п.4.2.-розрахунки за поставлений Постачальником Товар здійснюються протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з моменту переходу права власності на Товар шляхом переказу грошових коштів на банківський рахунок Постачальника;
-п.4.3.-Товар вважається оплаченим з моменту зарахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника»;
-п.4.4.-кошти, що надходять від Покупця, зараховуються в погашення заборгованості за раніше зроблену поставку до проведення повного розрахунку за таку поставку.
Згідно п.6.2. договору в разі прострочення Покупцем оплати Товару у відповідності до пункту 4.2. договору Покупець несе відповідальність у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченого Товару за кожен день прострочення з врахуванням боргу і встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежу.
Згідно п.6.3. договору в разі прострочення Покупцем оплати Товару у відповідності до пункту 4.2. договору, на строк 7 днів і більше Покупець несе відповідальність у вигляді сплати штрафу у розмірі 3% від суми неоплаченого Товару.
Договір набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін, але не раніше дати отримання Постачальником ліцензії на право оптової торгівлі алкогольними напоями та діє до 31 травня 2018 року. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від виконання тих зобов'язань за договором, які залишились невиконаними (п.8.1. договору поставки №06/12/17 від 06 грудня 2017 року).
06 грудня 2017 року між сторонами була укладена Додаткова угода до договору поставки №06/12/17 від 06 грудня 2017 року, згідно п.1 якої сторони домовились внести зміни до п.2.3. розділу 2 «Умови та порядок поставки» договору, доповнивши його пп.2.3.1. наступного змісту: «2.3.1. Сторони дійшли згоди, що Постачальник відшкодовує Покупцю транспортні витрати останнього, пов'язані з поставкою Товару».
Відтак, як слідує з матеріалів справи між сторонами виникли правовідносини на підставі договору поставки.
Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Як визначається в ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Приписами частини 1 статі 216 Господарського кодексу України (надалі ГК України) визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі Договору поставки № 06/12/17 від 06.12.2017 у позивача як Постачальника виникли обов'язки в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі поставити Покупцю (відповідачу по справі) для реалізації третім особам товар (алкогольну продукцію), а у відповідача як Покупця виникли обов'язки в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі прийняти товар та оплатити його вартість.
У відповідності до частини 1 статті 509ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. 2 ст. 193ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачені загальні умови виконання зобов'язання, а саме зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання взятих зобов'язань за Договором поставки №06/12/17 від 06.12.2017 поставив відповідачу товар, що підтверджується видатковими накладними:
-№37 від 20.12.2017 на суму 373 008 грн;
-№38 від 20.12.2017 на суму 375 072 грн;
-№1 від 04.01.2018 на суму 336 294 грн;
-№2 від 04.01.2018 на суму 387 660 грн;
-№3 від 04.01.2018 на суму 368 976 грн;
-№4 від 22.01.2018 на суму 361 392 грн;
-№5 від 22.01.2018 на суму 383 460 грн;
-№6 від 22.01.2018 на суму 265 052 грн 94 коп;
Всього позивачем поставлено відповідачу товару на загальну суму 2 850 914 грн 94 коп. (належним чином засвідчені копії видаткових накладних знаходяться в матеріалах справи).
Факт отримання відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Квартал 5" вказаного у видаткових накладних товару підтверджується підписом повноважного представника відповідача (ОСОБА_6) по Довіреності №2 від 19.12.2017 та відбитком печатки відповідача на зазначених видаткових накладних.
Згідно п. 2.5 Договору поставки №06/12/17 від 06.12.2017 перехід права власності на Товар відбувається в момент поставки відповідної партії товару, що оформляється видатковою накладною, яка підписується уповноваженими представниками сторін. А відтак, твердження відповідача, викладені в Поясненнях по справі №без номера від 03.10.2018 (вх. №18214 від 03.10.2018) щодо того, що умовами договору поставки не визначено коли саме відбувається перехід права власності на товар, не приймається судом до уваги.
Видаткові накладні, які є в матеріалах справи відповідають вимогам ст.9 Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Дані накладні є первинними документами, які фіксують здійснення господарської операції (поставка товару), а також є документами, які фіксують початок перебігу 21-денного строку для оплати за поставлений товар, згідно п. 4.2 договору.
Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач порушив свої зобов'язання за Договором та лише частково розрахувався за отриманий товар у сумі 800 000 грн. 00 коп., що підтверджується:
- платіжним дорученням №40019 від 15.05.2018 на суму 400 000 грн;
- платіжним дорученням №41324 від 07.06.2018 на суму 200 000 грн;
- платіжним дорученням №42487 від 20.06.2018 на суму 100 000 грн;
- платіжним дорученням №42712 від 21.06.2018 на суму 100 000 грн.
Відтак, за твердженням позивача, ціна поставленого та неоплаченого за Договором товару станом на дату подання позову сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 2 050 914 грн. 94 коп.
Згідно ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч. 2 ст. 692 ЦК України).
Оскільки заборгованість відповідача перед позивачем на час прийняття рішення повністю не сплачена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується документально, а відповідачем не надано суду будь-яких документальних доказів, які б спростовували доводи позивача, тому вимога про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 2050914 грн. 94 коп. обгрунтована та підлягає задоволенню.
З матеріалів справи вбачається, що сума основного боргу відповідачем своєчасно не сплачена, тобто має місце прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розрахунки за поставлений Постачальником товар здійснюються протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з моменту переходу права власності на товар шляхом переказу грошових коштів на банківський рахунок (п. 4.2 Договору).
Відповідно до п. 1.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Нормами статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В інформаційному листі від 17.07.2012 №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.
Позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати в сумі 91046 грн. 80 коп. за період з січня 2018 року по квітень 2018 року, а також - 3% річних в сумі 47 934 грн. 46 коп. за період з 11.01.2018 по 28.09.2018 із врахуванням здійснених відповідачем платежів в рахунок погашення заборгованості.
Згідно проведеного судом перерахунку інфляційних втрат за визначений позивачем період, правомірним є нарахування останніх в сумі 91 046 грн. 80 коп., які підлягають до задоволення (розрахунок проведений судом знаходиться в матеріалах справи).
Згідно проведеного судом перерахунку 3% річних за визначений позивачем період, суд встановив, що сума 3% річних, котра розрахована позивачем є меншою за суму, що розрахована судом, а тому вимоги щодо стягнення 3% річних як правомірно заявлені підлягають до задоволення в сумі 47934 грн. 46 коп. (розрахунок проведений судом знаходиться в матеріалах справи).
Враховуючи зазначене, позовні вимоги про стягнення 91 046 грн. 80 коп. інфляційних втрат та 47934 грн. 46 коп. 3% річних є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.61 Конституції України: "Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення."
Предметом даного спору є стягнення заборгованості та штрафних санкцій згідно укладеного між сторонами Договору.
Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Таким чином, видами штрафних санкцій є штраф та пеня.
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК, частиною 6 статті 231 ГК та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК.
При цьому, в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК, тобто, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З урахуванням викладеного, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто, не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 17 травня 2018 року у справі №910/6046/16, від 25 травня 2018 року у справі №922/1720/17.
Суд приймаючи до уваги, що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати та вказане не є притягненням до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, а тому твердження викладені відповідачем у Поясненнях по справі №без номера від 03.10.2018 та його представником у судових засіданнях щодо подвійного стягнення не спростовують доводів позивача про можливість стягнення пені і штрафу одночасно.
Нормами ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Також, у п. 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питанні практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено що до пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис ч. 6 ст. 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати 6 місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.
Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.
Згідно п.6.2. договору в разі прострочення Покупцем оплати Товару у відповідності до пункту 4.2. договору Покупець несе відповідальність у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченого Товару за кожен день прострочення з врахуванням боргу і встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежу.
Згідно п.6.3. договору в разі прострочення Покупцем оплати Товару у відповідності до пункту 4.2. договору на строк 7 днів і більше Покупець несе відповідальність у вигляді сплати штрафу у розмірі 3% від суми неоплаченого Товару.
На підставі наведених вище положень Договору, зважаючи на наявність простроченої заборгованості, позивач просить суд стягнути з відповідача 543 605 грн. 33 коп. пені за період з 11.01.2018 року по 28.09.2018 року (пеня нарахована на суму заборгованості за відповідні періоди, помісячний розрахунок пені доданий до матеріалів справи) та 3% штрафу відповідно до п. 63 Договору в сумі 85 527 грн. 44 коп. (розрахунок 3% штрафу доданий до матеріалів справи).
В п. 1.12 згаданої постанови пленуму ВГСУ зазначено, що господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Зважаючи на приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, суд прийшов до висновку, що нарахування пені у період з 11.01.2018 по 28.09.2018 є безпідставним, оскільки правомірним є нарахування пені за період з 11.01.2018 по 11.07.2018.
Перерахувавши суму пені (з врахуванням ч. 6 ст. 232 ГК України) за період з 11.01.2018 по 11.07.2018 суд вважає, що позовні вимоги про стягнення пені підлягають до задоволення частково в сумі 387 061 грн. 54 коп.
Разом з тим, позивач при проведенні нарахування штрафу в розмірі 3% від суми неоплаченого відповідачем товару визначає початок періоду прострочення з18.01.2018 на суму 748 080, 00грн. (дата поставки 11.01.2018), з 01.02.2018 на суму 1092 930, 00 грн. (дата поставки 26.01.2018) та з 22.03.2018 на суму 1009904,94 грн. (дата поставки 13.02.2018), тоді як слід враховувати те, що розрахунки за поставлений товар здійснюються протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з моменту переходу права власності (п. 4.2. Договору) та після спливу 7 днів і більше виникає право позивача на нарахування такого штрафу.
Перерахувавши суму штрафу суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 85 527 грн. 44 коп. штрафу у розмірі 3% від суми неоплаченого товару, який нараховано на початок періоду прострочення з 09.02.2018 в розмірі 22 442 грн. 40 коп., на початок періоду прострочення з 24.02.2018 (судом нараховано на суму неоплаченого товару, що становить 1092930, 00 грн.) в розмірі 32 787 грн. 90 коп. та на початок періоду прострочення з 14.03.2018 в сумі 30 297,14 грн. підлягають до задоволення, як обгрунтовано заявлені, підтверджені матеріалами справи (розрахунки пені та штрафу здійснені судом, додано до матеріалів справи).
Обгрунтування відповідача щодо необхідності закриття провадження у справі №921/289/18 з підстав викладених у п. 2 ст. 231 ГПК України, які зазначені у Клопотанні про закриття провадження по справі №921/289/18 № без номера від 24.09.2018 (вх. №17592 від 24.09.2018), зокрема про те, що при укладенні договору сторони зобов'язані погодити предмет, ціну та строк дії договору, а також, доводи відповідача у Письмових поясненнях по справі №без номера від 03.10.2018 та його представника в судових засіданнях про те, що між сторонами не погоджені істотні умови договору поставки, такі як: ціна, кількість товару та умови поставки, а також - доводи про відсутність замовлення від відповідача на товар, які мають відповідати вимогам п. 2.1, п. 3.4 Договору, а тому зазначені обставини як стверджує відповідач свідчать про наявність позадоговірних відносин між сторонами і відсутність предмету спору у даному судовому провадженні, суд оцінює критично з наступних підстав.
Сторони у договорі, а саме п. 1.2 договору передбачили, що ціна товару та одиниці його виміру, співвідношення Товару (асортимент, номенклатура) визначаються сторонами у видаткових накладних, що є Додатком до цього договору.
Також сторони у п.1.4 договору передбачили, що загальна кількість Товару за Договором та загальна вартість Договору визначаються як сума усіх накладних, за якими проводилася передача Товару в рамках цього Договору.
Крім того, згідно п.3.4. договору Постачальник зобов'язався постачати Покупцю Товар в тій кількості, яка відповідає умовам п.3.1. цього договору на умовах, визначених цим договором.
Пунктом 3.1. договору визначено, що Покупець зобов'язаний прийняти Товар по кількості та якості, відповідно з видатковими накладними та документами, які підтверджують якість Товару.
У видаткових накладних, копії яких позивачем додано до матеріалів справи, зазначено підставу поставки Договір №06/12/17 від 06.12.2017, а також, у видаткових накладних вказано найменування (асортимент) товару, кількість товару та його ціна.
Договір поставки №06/12/17 від 06.12.2017, який знаходиться в матеріалах справи та на який позивач посилається як на підставу позовних вимог, містить підписи уповноважених представників обох сторін (позивача та відповідача у справі), скріплений печатками підприємств, зауважень щодо укладення цього договору, або доказів, що спростовують факт вчинення даного правочину або визнання такого договору недійсним в судовому порядку суду не представлено, відтак даний договір слід вважати таким, що породжує встановлені ним права та обов'язки для сторін. У п.8.1 Договору поставки №06/12/17 від 06 грудня 2017 року сторони узгодили, що договір набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін, але не раніше дати отримання Постачальником ліцензії на право оптової торгівлі алкогольними напоями та діє до 31 травня 2018 року. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від виконання тих зобов'язань за договором, які залишились невиконаними.
За приписами ст. 266 Господарського кодексу України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Нормами статті 271 ГК України передбачено, що Кабінет Міністрів України відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів затверджує Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки виробів народного споживання, а також Особливі умови поставки окремих видів товарів.
В даному випадку мова йде про Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання, які затверджені поставною Ради Міністрів СРСР від 25.07.88 р. N 888 (надалі - Положення).
У п. 3 Положення про поставки товарів народного споживання визначено, що поставка продукції здійснюється за договорами. Договір є основним документом, що визначає права та обов'язки сторін з постачання всіх видів товарів.
Згідно п. 20 Положення про поставки товарів народного споживання, кількість належних для поставки товарів, не передбачених державним замовленням, визначається на підставі замовлення покупця. Розгорнутий асортимент належних для поставки товарів визначається в договорі на підставі замовлення покупця.
У Запереченнях на пояснення відповідача по справі №без номера від 03.10.2018 позивач зазначає, що замовлення ТОВ "Квартал 5" на поставку продукції погоджувалися між сторонами Договору поставки товару №06/12/17 від 06.12.2017 в телефонному режимі.
Сторонами узгоджено у п.2.1. договору, що поставка Товару здійснюється за попереднім письмовим замовленням Покупця, в якому вказуються місце та дата поставки, кількість продукції по асортименту, ціна та вартість партії Товару.
Замовлення підписується уповноваженим представником Покупця і направляється на адресу Постачальника за допомогою факсимільного, поштового, електронного зв'язку (п.2.2. договору).
Відповідач будь-яких доказів на підтвердження направлення замовлень позивачу, як і самих замовлень підписаних уповноваженим представником Покупця не подав до матеріалів справи. Відсутність таких замовлень і доказів направлення їх позивачу підтвердив і представник відповідача в ході проведення підготовчого провадження.
Однак, з аналізу наявних у матеріалах справи вбачається, що між сторонами у справі існують договірні відносини згідно Договору поставки №06/12/17 від 06.12.2017, не зважаючи на відсутність замовлень та доказів їх направлення відповідачем позивачу. Також, на виконання прийнятих сторонами договірних зобов'язань позивач поставив відповідачу продукцію згідно видаткових накладних, а відповідач отримав таку продукцію згідно таких видаткових накладних.
Всі інші доводи та заперечення відповідача судом відхиляються, як безпідставні та необґрунтовані.
Згідно ст.129 Конституції України до однієї із основних засад судочинства відноситься змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Змагальність сторін проявляється в тому, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Вказані докази повинні містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Відповідно до ч.1 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом (ч.2 ст.13 ГПК України).
Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,крім випадків, встановлених законом.
Згідно ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1)письмовими, речовими і електронними доказами;
2)висновками експертів;
3)показаннями свідків (ч.2 ст.73 ГПК України).
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.3 ст.74 ГПК України).
Згідно ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно ч.2 ст.86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Збаразький горілчаний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Квартал 5" про стягнення основного боргу - 2 050 914,94 грн., пені - 543605,33 грн., штрафу в розмірі 3% від простроченої суми боргу - 85 527,44 грн., три відсотки річних в сумі 47934,46 грн. та 91046,80 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню в частині стягнення - 2 050 914 грн. 94 коп. основного боргу, 387 061 грн. 54 коп. пені, 91 046 грн. 80 коп. інфляційних нарахувань, 47 934 грн. 46 коп. 3% річних та 85 527 грн. 44 коп. 3% штрафу у розмірі 3% від суми неоплаченого товару. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до п.58 рішення від 10.02.2010 (заява №4909/04) Єропейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29).
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (п. 54 рішення від 28.10.2010 (заява №4241/03) Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 46, 73-79, 86, 129, 194, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Квартал 5", вул. Д.Лук'яновича,1, м.Тернопіль, ідентифікаційний код 38926278, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Збаразький горілчаний завод", Тернопільська обл., Збаразький район, м. Збараж, вул. Шолом Алейхема,1, ідентифікаційний код 41139214:
- 2050914 грн. 94 коп.- основного боргу;
- 387 061 грн. 54 коп.- пеня;
- 91046 грн. 80 коп.- інфляційних втрат;
- 47934 грн. 46 коп.- 3% річних;
- 85527 грн. 44 коп.- 3% штрафу;
- 39937 грн. 27 коп. судового збору в повернення сплачених судових витрат.
3.В решті позову відмовити.
4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
5.Копію рішення направити сторонам рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
В зв'язку із перебуванням судді на лікарняному повне рішення складено: 26 листопада 2018 року.
Суддя С.О. Хома