ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.11.2018Справа № 910/19903/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО"
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНП.КОМ"
відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Серго"
про стягнення 359 133,74 грн.
Суддя Гумега О.В.
секретар судового засідання
Мухіна Я.І.
Представники:
від позивача: Дрозд Т.О. за довіреністю № 302 від 11.05.2018
від відповідача-1: Сураєв К.Ю. за довіреністю б/н від 29.08.2018
від відповідача-2: не з'явився
У листопаді 2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКО" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНП.КОМ" (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Серго" (відповідач-2) про стягнення солідарно з відповідача-1 та відповідача-2 1000,00 грн.; про стягнення з відповідача-1 358133,74 грн., з яких: 289067,01 грн. помилково перерахованих коштів та 69066,73 грн. процентів за користування чужими коштами.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2017 (суддя Курдельчук І.Д.) порушено провадження у справі № 910/19903/17, прийнято позовну заяву до розгляду, призначено розгляд справи.
22.01.2018 відповідач-1 подав до суду заяву про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Дніпропетровської області.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2018 постановлено справу № 910/19903/17 розглядати за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2018 вирішено передати справу № 910/19903/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНП.КОМ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Серго" про стягнення 359 133,74 грн. на розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2018 у справі № 910/19903/17 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.01.2018 у справі №910/19903/17 задоволено, ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.01.2018 у справі № 910/19903/17 про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Дніпропетровської області - скасовано, направлено справу №910/19903/17 до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.
Відповідно до розпорядження керівника апарату Господарського суду міста Києва від 08.05.2018 № 05-23/564 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/19903/17.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.05.2018 справу № 910/19903/17 передано на розгляд судді Гумезі О.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2018 прийнято справу № 910/19903/17 до провадження судді Гумеги О.В. та призначено підготовче засідання у справі на 05.06.2018 о 09:10 год., викликано учасників справи у підготовче засідання, визнано їх явку обов'язковою.
29.05.2018 матеріали справи № 910/19903/17 були скеровані до Київського апеляційного господарського суду, у зв'язку з надходженням касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2018 у справі № 910/19903/17.
31.05.2018 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якого позивач просив суд прийняти до розгляду зазначене клопотання та стягнути солідарно з відповідача-1 та відповідача-2 1000,00 грн., а також стягнути з відповідача-1 371085,75 грн., з яких: 289067,01 грн. помилково перерахованих коштів; 69066,73 грн. процентів за користування чужими коштами; 10177,22 грн. інфляційних втрат та 2774,79 грн. трьох процентів річних. При цьому в обґрунтування заявлених позовних вимог у даній заяві позивач послався також на приписи ч. 1 ст. 1212 ЦК України, зазначивши, що Договір поставки припинив свою дію 31.12.2015, а тому платежі, які помилково були здійснені позивачем на рахунок відповідача-1 після закінчення строку дії цього договору, у розумінні норми ст. 1212 ЦК України вважаються безпідставно набутим майном.
Ухвалою Верховного Суду від 11.07.2018 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНП.КОМ" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2018 у справі № 910/19903/17.
24.07.2018 матеріали справи були повернуті до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2018 призначено підготовче засідання у справі на 03.09.2018 о 11:30 год., викликано учасників справи у підготовче засідання, визнано їх явку обов'язковою.
31.08.2018 через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНП.КОМ" надійшла зустрічна позовна заява у справі № 910/19903/17 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО", Товариства з обмеженою відповідальністю "Серго" про визнання недійсними п. 5.16, п. 5.18, п. 10.3, п. 10.4 Договору поставки № 12546К від 04.02.2014, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТНП.КОМ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКО".
31.08.2018 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-1 просив суд відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі.
У підготовче засідання, призначене на 03.09.2018, з'явилися представники позивача та відповідача-1. Представник відповідача-2 у підготовче засідання 03.09.2018 не з'явився.
У підготовчому засіданні, призначеному на 03.09.2018, суд розпочав вчинення дій, визначених частиною другою статті 182 ГПК України, необхідних для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
У підготовчому засіданні, призначеному на 03.09.2018, представник відповідача-1 звернувся до суду з усним клопотанням про відкладення розгляду справи з метою надання часу для ознайомлення з матеріалами справи.
Представник позивача проти задоволення зазначеного клопотання не заперечував.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 відкладено підготовче засідання у справі на 24.09.2018 о 12:20 год.
07.09.2018 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання судом задоволено.
10.09.2018 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшла відповідь на відзив відповідача-1 на позовну заяву.
У підготовче засідання, призначене на 24.09.2018, з'явилися представники позивача та відповідача-1.
Представник відповідача-2 у підготовче засідання 24.09.2018 не з'явився.
У підготовчому засіданні 24.09.2018 суд заслухав пояснення представників позивача та відповідача -1.
У підготовчому засіданні 24.09.2018 здійснювався розгляд клопотання представника позивача, поданого 31.05.2018 через відділ діловодства суду, про збільшення розміру позовних вимог.
Представник позивача у підготовчому засіданні 04.09.2017 зазначене клопотання підтримав.
Представник відповідача-1 заперечував проти задоволення клопотання позивача про збільшення розміру позовних вимог.
Статтею 46 ГПК України встановлено, що до закінчення підготовчого засідання позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог (п. 2 ч. 2 наведеної статті), також, до закінчення підготовчого засідання, позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви (ч. 3 наведеної статті).
Виходячи зі змісту поданого позивачем клопотання про збільшення розміру позовних вимог, а також змісту раніше поданої позивачем позовної заяви, суд дійшов висновку, що фактично позивачем, окрім заявлених у позовній заяві вимог про стягнення солідарно з відповідача-1 та відповідача-2 1000,00 грн. та про стягнення з відповідача-1 289067,01 грн. помилково перерахованих коштів, 69066,73 грн. процентів за користування чужими коштами, заявлено також вимоги про стягнення з відповідача-1 10177,22 грн. інфляційних втрат та 2774,79 грн. трьох процентів річних, які не було заявлено в позовній заяві. Наведене, в свою чергу, свідчить про одночасну зміну і предмета, і підстав позову, що протирічить приписам ч. 3 ст. 46 ГПК України, у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача про збільшення розміру позовних вимог та розглядає по суті раніше заявлені позивачем у позовній заяві вимоги, а саме про стягнення солідарно з відповідача-1 та відповідача-2 1000,00 грн.; про стягнення з відповідача-1 358133,74 грн., з яких: 289 067,01 грн. помилково перерахованих коштів та 69066,73 грн. процентів за користування чужими коштами.
В частині зміни підстав позову, суд приймає заяву позивача до розгляду, а саме посилання позивача на ст. 1212 ЦК України, як на підставу позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2018 продовжено строк підготовчого провадження, відкладено підготовче засідання у справі на 05.10.18 о 10:50 год., повідомлено учасників справи про дату, час і місце судового засідання, визнано їх явку не обов'язковою.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2018 повідомлено учасників справи про неможливість розгляду справи № 910/19903/17 05.10.2018 та призначено підготовче засідання у справі на 10.10.2018 о 10:50 год.
10.10.2018 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли письмові пояснення у справі з додатками.
10.10.2018 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшло клопотання про призначення у справі судово-економічної експертизи.
У підготовче засідання, призначене на 10.10.2018, з'явилися представники позивача та відповідача-1. Представник відповідача-2 у підготовче засідання 10.10.2018 не з'явився.
У підготовчому засіданні, призначеному на 10.10.2018, суд продовжив вчинення дій, визначених частиною другою статті 182 ГПК України, необхідних для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
У підготовчому засіданні, призначеному на 10.10.2018, здійснювався розгляд клопотання представника відповідача-1, поданого 10.10.2018 через відділ діловодства суду, про призначення у справі судово-економічної експертизи.
Клопотання представника відповідача-1 про призначення у справі судово-економічної експертизи судом відхилено як необґрунтоване.
У підготовчому засіданні, призначеному на 10.10.2018, судом долучено до матеріалів справи письмові пояснення, подані представником позивача 10.10.2018 через відділ діловодства суду.
У підготовчому засіданні, призначеному на 10.10.2018, представник відповідача-1 повідомив суд про необхідність ознайомлення з зазначеними письмовими поясненнями.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2018 відкладено підготовче засідання у справі на 22.10.2018 о 15:50 год.
11.10.2018 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання судом задоволене.
22.10.2018 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшли заперечення на відповідь позивача на відзив.
22.10.2018 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшло клопотання про призначення у справі судово-економічної експертизи.
У підготовче засідання, призначене на 22.10.2018, з'явилися представники позивача та відповідача-1. Представник відповідача-2 у підготовче засідання 22.10.2018 не з'явився.
У підготовчому засіданні, призначеному на 22.10.2018, судом розглянуто та відхилено як безпідставне та необґрунтоване клопотання представника відповідача-1, подане 22.10.2018 через відділ діловодства суду, про призначення у справі судово-економічної експертизи.
У підготовчому засіданні, призначеному на 22.10.2018, судом долучені до матеріалів справи заперечення відповідача-1, подані 22.10.2018 через відділ діловодства суду.
У підготовчому засіданні, призначеному на 22.10.2018, суд вчинив дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2018 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 20.11.18 о 11:40 год.
У судове засідання, призначене на 20.11.2018, з'явилися представники позивача та відповідача-1.
Представник відповідача-2 у судове засідання 20.11.2018 не з'явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Разом з тим, в матеріалах справи міститься заява, подана представником відповідача-2 28.11.2017 через відділ діловодства суду, про розгляд справи без участі представника (а.с. 153 т. 1).
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Зважаючи на наведені обставини та приписи ст. 202 ГПК України, суд дійшов висновку про можливість здійснення розгляду справи у судовому засіданні 20.11.2018 за відсутності відповідача-2 (його представників).
У судовому засіданні 20.11.2018 судом здійснювався розгляд справи по суті.
Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
При розгляді справи по суті в судовому засіданні 20.11.2018 судом заслухано вступне слово представників позивача та відповідача-1.
Представник позивача підтримав повністю заявлені у позовній заяві вимоги, підставою стягнення коштів визначив ст. 1212 ЦК України з огляду на подане ним 31.05.2018 через відділ діловодства суду клопотання, прийняте судом до розгляду в частині зміни підстав позову (а.с. 12-15 т. 3).
Представник відповідача-1 заперечував проти задоволення позову повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, поданому 31.08.2018 через відділ діловодства суду.
У судовому засіданні 20.11.2018 судом з'ясовано обставини справи та досліджено наявні в матеріалах справи докази, після чого суд перейшов до судових дебатів.
Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 20.11.2018 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.
Заслухавши представників позивача та відповідача-1, з'ясувавши обставини справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши в судовому засіданні докази, якими сторони обґрунтовували відповідні обставини, суд
1. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідачів.
При зверненні з позовом до суду позивач посилався на приписами ст.ст. 536, 541, 543, 627-629, 1046, 1048 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Договір поставки № 12546К від 04.02.2014, укладений між позивачем (постачальник) та відповідачем-1 (покупець) (далі - Договір поставки) та Договір поруки № 14/02/04 від 01.12.2014, укладений між позивачем (кредитором) та відповідачем-2 (поручителем) (далі - Договір поруки). Зокрема, згідно Договору поруки відповідач-2 зобов'язався у разі порушення відповідачем-1 (боржником) обов'язку за Договором поставки відшкодувати всі збитки боржника перед кредитором, але не більше 1000,00 грн.
Позивач вказав, що на виконання умов Договору поставки відповідачем-1 були здійснені поставки товару позивачу на загальну суму 1207834,20 грн., в свою чергу, позивачем було повернуто відповідачу-1 товар на загальну суму 36577,77 грн., позивачем також було здійснено оплату поставленого за цим договором товару на загальну суму 1140000,00 грн., крім того, між позивачем та відповідачем-1 було укладено угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, згідно яких було проведено взаємозалік за Договором поставки та Договорами про надання послуг № 3049Е від 01.01.2013, № 3194Е від 04.02.2014 та № 3283Е від 01.01.2015 на загальну суму 321323,44 грн.
За таких обставин позивач вказав, що ним помилково перераховано відповідачу-1 кошти у розмірі 290067,01 грн., які відповідачем-1 не повернуто позивачу, не дивлячись на направлення позивачем на адресу відповідача-1 Вимоги (претензії) про повернення коштів № 18/777юв від 17.10.2018.
З огляду на наведене, позивач звернувся з даним позовом до суду з вимогою про стягнення солідарно з відповідача-1 та відповідача-2 1000,00 грн. та про стягнення з відповідача-1 помилково перерахованих коштів у сумі 289067,01 грн. та процентів за користування чужими коштами у сумі 69066,73 грн. на підставі ст.ст. 536, 1046, 1048 ЦК України.
Під час розгляду справи позивач змінив підстави позову на приписи ч. 1 ст. 1212 ЦК України, обґрунтовуючи таку правову підставу тим, що Договір поставки припинив свою дію 31.12.2015, а тому платежі, які помилково були здійснені позивачем на рахунок відповідача-1 після закінчення строку дії цього договору, у розумінні норми ст. 1212 ЦК України вважаються безпідставно набутим майном.
Відповідач-1 проти позову заперечував у повному обсязі з таких підстав:
- відповідач-1 вважає, що оскільки позивач просить стягнути з відповідача-1 кошти, які отримані за Договором поставки, який є чинним, то такі кошти набуто за наявності правової підстави (договірні зобов'язання) та вони не можуть бути витребувані відповідно до ст. 1212 ЦК України;
- відповідач-1 заперечує факт повернення товару, поставленого на підставі Договору поставки, оскільки в 35 накладних, наданих позивачем у підтвердження повернення товару за Договором поставки, не зазначено на підставі якого договору повернуто товар відповідачу-1, а у трьох таких накладних - містяться посилання на Договір № Р-1760 від 16.12.2010;
- відповідач-1 стверджує, що не отримував Вимогу (претензію) № 18/7772юв від 17.02.2017 про повернення ним позивачу протягом 7 (семи) банківських днів з дати отримання даної вимоги суми у розмірі 290067,01 грн., оскільки така вимога була направлена на адресу 49083, м. Дніпро, вул. Собінова, 1, тоді як відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресою відповідача-1 є 49085, м. Дніпро, вул. Калинова, 43;
- відповідач-1 заперечує проти заявлених позивачем вимог про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі ст. 536 ЦК України та аналогії закону, а саме ч. 1 ст. 1048 ЦК України, яка регулює подібні відносини, оскільки у Договорі поставки розмір процентів не встановлено. Заперечуючи такі доводи позивача, відповідач-1 зазначив, що договір позики між сторонами не укладався, підстави для застосування до спірних правовідносин аналогії закону відсутні, Договором поставки не встановлено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, законом або іншим актом цивільного законодавства не встановлено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами під час дії договору поставки.
Позивач заперечував доводи відповідача-1 з таких підстав:
- Договір поставки припинив свою дію 31.12.2015 відповідно до п.п. 12.1 та 12.4 цього договору, всі зобов'язання на момент припинення цього договору були виконані з обох сторін цього договору, а тому помилково перераховані відповідачу-1 кошти у розмірі 290067,01 грн. можна вважати у розумінні ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим майном, яке відповідач-1 зобов'язаний був повернути позивачу;
- твердження відповідача-1 про те, що Вимога (претензія) № 18/7772юв від 17.02.2017 була надіслана на неналежну адресу є безпідставними, оскільки у Договорі поставки (розділ "Реквізити і підписи сторін") вказано саме адресу відповідача-1, на яку було надіслано вказану вимогу, тоді як повідомлення про зміну юридичної адреси в порядку п. 12.8 Договору поставки відповідачем-1 позивачу не надсилалось;
- заперечення відповідача-1 про факт повернення йому позивачем товару на загальну суму 36577,77 грн. спростовуються з огляду на наявність підписів обох сторін на накладних на повернення товару, а також з огляду на те, що інших договорів, по яким міг би бути повернений поставлений товар, між позивачем та відповідачем-1 укладено не було (зокрема, по раніше укладеному між позивачем та відповідаче-1 Договору поставки № 10754К від 29.12.2011 всі розрахунки було виконано за судовими рішеннями у справі № 910/18009/16, строк дії цього договору закінчився 31.12.2013), крім того, позивач зазначив, що зареєструвавши у програмі М.E.Dос в період з 01.01.2016 до 31.12.2016 коригування по податковим накладним, пов'язані з поверненням товару ТОВ "ЕКО", ТОВ "ТНП.КОМ" фактично підтвердив перед фіскальними органами ці повернення товару;
- у поворотних накладних №ЖИ03-001667 від 25.07.2016, № КВ33-002150 від 16.11.2016 та № ХЕ01-002725 від 24.11.2016 було помилково вказано Договір № Р-1760 від 16.12.2010, який існує, але між іншими сторонами (ТОВ "ТД "ТНП" та ТОВ "СИМПАТИК"), тоді як у наведених накладних є всі належні реквізити позивача та відповідача-1 та підписи відповідальних осіб, підтверджуючі повернення відповідачу-1 товару позивачем;
- вимоги про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами позивач вважає законними в силу вимог закону, а саме положень ч. 2 ст. 1214 ЦК України, якими передбачено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу), а відповідно до ст. 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Оскільки між сторонами розмір процентів не встановлено, позивач вважає, що нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами слід здійснювати із застосуванням аналогії закону (ч. 1 ст. 8 ЦК України) на підставі ч. 1 ст. 1048 ЦК України, яка регулює подібні відносини та встановлює, що у разі не встановлення договором розміру процентів їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.
Відповідач-2 відзив на позовну заяву після прийняття справи до провадження судді Гумеги О.В. без поважних причин не подав.
Відповідно до наявного в матеріалах справи відзиву на позовну заяву, поданого відповідачем-2 28.11.2017 через відділ діловодства суду (а.с. 154 т. 1), останній підтвердив факт укладення між ним та позивачем Договору поруки №14/02/04 від 04.02.2014, повідомив суд про відсутність у відповідача-2 інформації щодо порушення боржником (відповідачем-1) обов'язку за Договором поставки № 12546К від 04.02.2014 та просив суд розглянути справу за наявними матеріалами.
2. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Відповідно до ч.ч. 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (ст.ст. 76-79 ГПК України).
Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 4 ст. 165 ГПК України встановлено, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Судом встановлено, що 04.02.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКО" (покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТНП.КОМ" (постачальник, відповідач-1) укладено Договір поставки № 12546К з Протоколом узгодження розбіжностей від 04.02.2014 (далі - Договір поставки), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцеві товар на підставі замовлення останнього та відповідно до специфікації, а покупець зобов'язується прийняти поставлений постачальником товар та оплатити його вартість у порядку і на умовах, погоджених сторонами у цьому Договорі (п. 2.1 Договору поставки).
Право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент приймання товару покупцем від постачальника. Підтвердженням приймання товару є підписання сторонами (уповноваженими представниками), зокрема, накладної (п. 2.2 Договору поставки).
Відповідно до пункту 5.1 Договору поставки товар поставляється постачальником на умовах базису поставки DDP згідно міжнародних правил тлумачення комерційних термінів Інкотермс (у редакції 2000 року) з урахуванням умов цього Договору.
Згідно пункту 5.16 Договору поставки сторони погодили, що покупець має беззастережне право на свій розсуд повернути постачальнику поставлений ним за договором товар з підстав, наведених у даному пункті, в тому числі, але не обмежуючись. Повернення товару оформлюється відповідною накладною (п. 5.18 Договору поставки).
Відповідно до пункту 8.1 Договору поставки покупець оплачує поставлений постачальником товар на свій вибір та в такі строки: по закінченню 90 (дев'яносто) календарних днів з дати поставки Товару постачальником (п.п. 8.1.1); по мірі реалізації товару кінцевому споживачу (п.п. 8.1.2).
Згідно пункту 12.1 Договору поставки він набуває чинності 04.02.2014 року і діє до 31.12.2014 року включно, а в частині невиконаних зобов'язань сторін, що виникли на момент дії даного Договору - до їх повного виконання.
Разом з тим, пунктом 12.2 Договору поставки узгоджено, що будь-яка сторона має право в односторонньому порядку, не вказуючи підстав і не звертаючись до суду, достроково розірвати Договір, у письмовій формі проінформувати про це іншу сторону за 30 днів до дати розірвання.
Якщо за 1 (один) місяць до закінчення терміну дії Договору, визначеному пунктом 12.1 Договору, жодна із сторін не висловить в письмовій формі свій намір припинити дію Договору, даний Договір вважається продовжений на наступний рік (п. 12.4 Договору поставки).
Станом на час розгляду справи по суті Договір поставки є чинним, докази протилежного в матеріалах справи відсутні. Так, з матеріалів справи вбачається, що жодна зі сторін письмово не повідомляла іншу сторону про припинення дії Договору в порядку пункту 12.4 Договору, а тому даний Договір вважається продовженим на наступний рік.
Як вбачається з доданого до позовної заяви "Переліку прибуткових накладних за Договором № 12546К від 04.02.2014 р." (а.с. 40-49 т. 1), на виконання умов вказаного Договору поставки відповідачем-1 згідно наведених накладних у період з 04.02.2014 по 20.05.2015 було поставлено позивачу товар на загальну суму 1207834,20 грн. Факт поставки та отримання товару на підставі Договору поставки згідно цих накладних сторонами не заперечувався, рівно як не заперечувався і факт наявності цих накладних у сторін.
При цьому позивач стверджував, ним на підставі п.п. 5.16, 5.18 Договору поставки в період з 07.07.2016 по 08.12.2016 було здійснено повернення відповідачу-1 товару на загальну суму 36577,77 грн. згідно накладних про повернення товару, перелік яких наведено у таблиці № 2 (а.с. 50 т. 1), копії яких наявні в матеріалах справи (а.с. 51-89 т. 1).
З наявних в матеріалах справи платіжних доручень (а.с. 90-108 т. 1) вбачається, що позивач в період з 10.10.2014 по 21.02.2017 перерахував відповідачу-1 грошові кошти на загальну суму 1140000,00 грн. з призначенням платежу: "Опл. за пром. товари зг. дог. № 12546К від 04.02.2014".
Крім того, між позивачем та відповідачем-1 було укладено угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог (а.с. 109-143 т. 1), згідно яких було проведено взаємозалік за Договором поставки № 12546К від 04.02.2014 та Договорами про надання послуг № 3049Е від 01.01.2013, № 3194Е від 04.02.2014 та № 3283Е від 01.01.2015 на загальну суму 321323,44 грн., що не заперечувалось відповідачем-1.
Саме з огляду на наведені обставини позивач вказав, що помилково перерахував відповідачу-1 кошти у розмірі 290067,01 грн. (1207834,20 грн. - 36577,77 грн. - 1140000,00 грн. - 321323,44 грн. = - 290067,01 грн.).
Крім того, 04.02.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКО" (кредитор, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Серго" (поручитель, відповідач-2) укладено Договір поруки № 14/02/14 (далі - Договір поруки), відповідно до якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНП.КОМ" (боржник, відповідач-1) згідно Договору поставки № 12546К від 04.02.2014 (основний договір), укладеного між кредитором та боржником. Розмір зобов'язань становить 1000 гривень 00 коп. (п. 1.1, п. 2.1 Договору поруки).
Відповідно до п. 3.1 Договору поруки поручитель зобов'язаний у разі порушення боржником обов'язку за основним договором відшкодувати всі збитки боржника перед кредитором, але не більше граничного розміру, визначеного у п. 1.1.
Згідно з п. 4.1 Договору поруки він набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до моменту припинення поруки на підставах, визначених ст. 559 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України (в редакції, яка діяла до внесення змін в дану норму згідно із Законом України від 14.06.2016 № 1414-VIII, який набрав чинності 19.10.2016) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Аналогічні приписи містить ч. 4 ст. 559 ЦК України в чинній редакції (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 14.06.2016 № 1414-VIII), а саме: порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 559 ЦК України, суд дійшов висновку, що Договір поруки припинив свою дію 05.02.2015, оскільки умовами наведеного Договору поруки строк його дії не встановлено, строк виконання зобов'язання з повернення коштів за поставлений товар умовами Договору поставки не встановлено, а матеріали справи не містять доказів пред'явлення кредитором (позивачем) відповідного позову до поручителя (відповідача-2) протягом одного року з дня укладення Договору поруки (з 04.02.2014).
Отже, станом на час звернення позивача з даним позовом до суду (13.11.2017) Договір поруки припинив свою дію.
17.10.2017 позивач звернувся до відповідача-1 з Вимогою (претензію) № 18/7772юв від 17.02.2017 (а.с. 144-145 т. 1) про перерахування останнім протягом 7 (семи) банківських днів з дати отримання даної вимоги на розрахунковий рахунок позивача 290067,01 грн. надлишково перерахованих коштів, посилаючись при цьому на вищенаведені правовідносини сторін на підставі Договору поставки, а також на приписи ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Дана вимога залишена відповідачем-1 без виконання, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення солідарно з відповідача-1 та відповідача-2 1000,00 грн. та про стягнення з відповідача-1 помилково перерахованих коштів у сумі 289067,01 грн. та процентів за користування чужими коштами у сумі 69066,73 грн. При цьому підставою стягнення коштів позивачем була визначена ст. 1212 ЦК України, яка регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Разом з тим, встановлені судом обставини справи свідчать, що перерахування позивачем відповідачу-1 спірних грошових коштів у сумі 290067,01 грн. відбулось на виконання умов Договору поставки та під час дії даного договору.
3. Норми права.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За приписами частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно частин першої, другої статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.ст. 525, 526 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Отже, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв'язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі №6-88цс13, від 02.09.2014 у справі №910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі №910/1913/14, від 02.02.2016 р. у справі №6-3090цс15 та у постановах Верховного Суду від 19.03.2018 у справі №904/5844/17, від 10.04.2018 у справі №910/6129/17, від 05.04.2018 у справі №914/833/17, від 04.05.2018 у справі № 927/468/17.
Крім того, суд зазначає, що за змістом положень статті 1212 ЦК України про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави цей вид зобов'язань породжується наявністю таких юридичних фактів: 1) особа набула або зберегла у себе майно за рахунок іншої особи; 2) правові підстави для такого набуття (збереження) відсутні або згодом відпали. А отже, кошти, отримані як оплата за поставку товару (виконання робіт, надання послуг) за договором і набуті за наявності правових підстав для цього, не можуть бути витребувані згідно зі статті 1212 ЦК як безпідставне збагачення. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.01.2013 у справі N 5006/18/13/2012, від 14.10.2014 у справі № 922/1136/13 та у постанові Верховного Суду від 19.03.2018 у справі №904/5844/17.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України (в редакції, яка діяла до внесення змін в дану норму згідно із Законом України від 14.06.2016 № 1414-VIII, який набрав чинності 19.10.2016) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Судом враховано правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 17.09.2014 у справі № 6-53цс14, згідно з якою аналіз статті 559 ЦК України дає підстав для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині 4 статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може. Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.
4. Мотивована оцінка аргументів, наведених учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
Суд відхиляє твердження позивача про те, що Договір поставки № 12546К від 04.02.2014 припинив свою дію 31.12.2015, оскільки з матеріалів справи вбачається, що жодна зі сторін письмово не повідомляла іншу сторону про припинення дії Договору в порядку пункту 12.4 Договору.
В свою чергу, доводи позивача про те, що спірні платежі були "помилково" здійснені ним на рахунок відповідача-1 після закінчення строку дії Договору поставки, судом відхиляються як безпідставні, оскільки такі платежі були здійснені позивачем на підставі Договору поставки та під час дії даного договору, враховуючи встановлений судом факт чинності Договору поставки станом на час розгляду справи по суті. Додатково суд звертає увагу, що платіжні доручення, згідно яких позивач в період з 10.10.2014 по 21.02.2017 перерахував відповідачу-1 грошові кошти, містять таке призначення платежу: "Опл. за пром. товари зг. дог. № 12546К від 04.02.2014".
Доводи відповідача-1 про те, що оскільки позивач просить стягнути з відповідача-1 кошти, які отримані за Договором поставки, який є чинним, то такі кошти набуто за наявності правової підстави (договірні зобов'язання) та вони не можуть бути витребувані відповідно до ст. 1212 ЦК України, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.
5. Висновки суду.
Судом встановлено, що:
- Договір поставки № 12546К від 04.02.2014, укладений між позивачем та відповідачем, є чинним;
- перерахування позивачем відповідачу-1 спірних грошових коштів у сумі 290067,01 грн. відбулось на виконання умов Договору поставки № 12546К від 04.02.2014 та під час дії даного договору;
- Договір поруки припинив свою дію 05.02.2015.
З огляду на викладене, враховуючи те, що правовідносини сторін у даному спорі регулюються нормами зобов'язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо вимоги повернути позивачу сплачені кошти (надлишково перераховані) у зв'язку з виконанням умов Договору поставки № 12546К від 04.02.2014, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача-1 289067,01 грн. помилково перерахованих коштів не підлягають задоволенню. В свою чергу, позовні вимоги про стягнення з відповідача-1 69066,73 грн. процентів за користування чужими коштами, також не підлягають задоволенню, оскільки носять похідний характер від основної вимоги позивача про стягнення 289067,01 грн. помилково перерахованих коштів, заявленої на підставі ст. 1212 ЦК України.
Позовні вимоги про стягнення солідарно з відповідача-1 та відповідача-2 1000,00 грн. також не підлягають задоволенню з огляду на таке:
щодо відповідача-1 - з вищенаведених підстав,
щодо відповідача-2 - з урахуванням того, що відповідно до умов Договору поруки, укладеного між позивачем та відповідачем-2, останній поручився перед позивачем за виконання обов'язку відповідача-1 (ТОВ "ТНП.КОМ") згідно Договору поставки № 12546К від 04.02.2014 в межах суми у розмірі 1000,00 грн., тоді як вимога про стягнення солідарно з відповідача-1 та відповідача-2 1000,00 грн. заявлена позивачем у спірному випадку не з огляду на порушення відповідачем-1 зобов'язань за Договором поставки № 12546К від 04.02.2014, а з огляду на безпідставність набуття відповідачем-1 спірних грошових коштів (ст. 1212 ЦК України). Суд додатково зазначає, що Договір поруки припинив свою дію 05.02.2015.
Таким чином, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО" належить відмовити повністю.
Стосовно розподілу судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Перелік витрат, пов'язаних з розглядом справи, містить ч. 3 ст. 123 ГПК України.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Сторонами не подано попереднього розрахунку суми судових витрат в порядку ст. 124 ГПК України.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведені приписи статті 129 ГПК України та відмову в позові повністю, судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 13, 73-80, 86, 129, 165, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва
Відмовити в позові повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повне рішення складено 26.11.2018
Суддя Гумега О.В.