61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua
іменем України
21.11.2018 Справа № 905/1498/18
Господарський суд Донецької області у складі судді Курило Г.Є.
при секретарі судового засідання Конько В.В.
розглянувши матеріали справи
за позовом Приватного підприємства "СИДОРЕНКО", м. Маріуполь
до відповідача Приватного акціонерного товариства "ЄНАКІЄВСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ ЗАВОД", м. Маріуполь
про стягнення заборгованості за договором підряду від 31.12.2015 №15001848 в розмірі 679564,13грн., пеню в розмірі 12075,27грн., інфляційні втрати у розмірі 102756,08грн.
Представники сторін:
від позивача: Малушко Г.Ю. - за довіреністю;
від відповідача: не з'явився.
В судовому засіданні 14.11.2018
оголошувалась перерва до 21.11.2018.
Суть спору: Позивач, Приватне підприємство "СИДОРЕНКО", м. Маріуполь звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Приватного акціонерного товариства "ЄНАКІЄВСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ ЗАВОД", м. Маріуполь про стягнення заборгованості за договором підряду від 31.12.2015 №15001848 в сумі 896430,88грн., в тому числі сума основного боргу в розмірі 679564,13 грн., індексу інфляції в розмірі 103053,72 грн., пені в розмірі 113813,03 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору підряду №15001848 від 31.12.2015.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 15.08.2018 позовну заяву залишено без руху на підставі п. 1 ч.1 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.
21.08.2018 на адресу суду від позивача надійшла заява б/н від 20.08.2018 про усунення недоліків з доданими до неї накладної та фіскальним чеком ПАТ «Укрпошта», описом вкладення у цінний лист, з якого вбачається, що позивачем усунуті недоліки позовної заяви визначених в ухвалі суду від 15.08.2018.
Ухвалою суду від 23.08.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/1498/18; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 20.09.2018 о 12:20 год.
27.08.2018 представник позивача до канцелярії суду надав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
08.10.2018 від представника відповідача на адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Клопотання судом задоволено.
Ухвалою суду від 11.10.2018 продовжено строк підготовчого провадження у справі №905/1498/18 на 30 (тридцять) днів; відкладено підготовче засідання на 30.10.2018.
04.10.2018 від позивача до канцелярії суду надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в яких позивач останній просить стягнути з відповідача заборгованості в розмірі 679564,13грн., пеню в розмірі 12075,27грн., інфляційні втрати у розмірі 102756,08грн.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
З урахуванням того, що заяву про зменшення розміру позовних вимог позивачем подано в порядку та за правилами, визначеними ст. 46 ГПК України, суд розглядає позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.
Ухвалою від 30.10.2018 підготовче провадження закрито, призначено розгляд справи по суті на 14.11.2018 о 14:00 год.
Суд ухвалами від 23.08.2018 в строк до 20.09.2018, 20.09.2018 в строк до 11.10.2018, 11.10.2018 в строк до 30.10.2018, запропонував відповідачу надати відзив, однак відповідач після закриття підготовчого провадження (01.11.2018) надав до суду відзив на позов, в якому проти позову заперечує з підстав недоведеності позивачем позовних вимог оскільки акти КБ-2в підписані з боку відповідача не уповноваженими особами, доказів направлення на адресу відповідача позивачем рахунків не надано.
Згідно із ст.118 Господарського процесуального кодексу України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Відповідачем не надано заяви про поновлення пропущеного процесуального строку для подачі відзиву, доказів поважних причин поновлення строків для подання відзиву відповідачем також не надано, отже суд залишає без розгляду відзив відповідача на позов.
Крім того, відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій до 100 грн. та відстрочення виконання рішення на 1 рік, позивач проти задоволення клопотань заперечив, що виклав в поясненнях.
В судовому засіданні 14.11.2018 оголошувалась перерва до 21.11.2018.
Позивач у судових засіданнях просив суд задовольнити позовні вимоги, відповідач у судовому засіданні 14.11.2018 проти позову заперечував.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності, суд встановив:
31.12.2015 між позивачем, Приватним підприємством "СИДОРЕНКО" (підрядник) та відповідачем, Приватним акціонерним товариством "Єнакієвський металургійний завод" (замовник) укладений договір підряду №15001848 (договір), відповідно до п.1.1 договору, замовник доручає, а підрядник зобов'язується на свій ризик виконати в порядку та на умовах, передбачених цим договором, перелік яких наводиться у Специфікаціях до договору (далі-роботи).
Строки виконання робіт за договором, а також їх окремих обсягів визначаються у відповідних Специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору. В межах строків виконання робіт, зазначених в специфікаціях, роботи виконуються на загальних умовах, без урахування вихідних, святкових і неробочих днів, якщо інше не зазначено в специфікаціях (п.2.1. договору).
Найменування, вартість, належність, кількість, якість та норми витрат матеріалів визначається у Специфікаціях до договору (п.6.2. договору).
Згідно з п.4.1. договору, оплата замовником виконаних робіт здійснюється протягом 30 (тридцяти) календарних днів від дати підписання сторонами відповідних актів КБ-2в з додатками до актів КБ-2в, підтверджених довідками КБ-3 (або інших документів, узгоджених сторонами відповідно до пункту 2.3. договору), на підставі наданих підрядником рахунків та податкових накладних.
Сторонами були узгоджені відповідні специфікації до договору, зокрема, Специфікації №16 від 05.09.2016, №23 від 07.12.2016, №24 від 07.12.2016, №25 від 07.12.2016, №27 від 30.12.2016.
Відповідно до Специфікацій №16 від 05.09.2016, №23 від 07.12.2016, №24 від 07.12.2016, №25 від 07.12.2016 оплата замовником виконаних робіт здійснюється протягом 45 (сорока п'яти) календарних днів від дати підписання сторонами відповідних актів КБ-2 з додатками до актів КБ-2в, підтверджених довідками КБ-3, на підставі наданих підрядником рахунків та податкових накладних.
В специфікації №27 від 30.12.2016 відсутні строки здійснення оплат, тому оплата повинна бути здійснена протягом 30 (тридцяти) календарних днів від дати підписання сторонами відповідних актів КБ-2в з додатками до актів КБ-2в у відповідності до п. 4.1. договору.
Відповідно до п. 15.6 договору, за всіма видами зобов'язань і відповідальності сторін встановлюється загальний строк позовної давності тривалістю три роки (за винятком термінів давності, що перевищують трирічний період у відповідності до чинного законодавством України).
Договір діє до 31.12.2017. Закінчення строку дії договору не звільняє сторін від виконання прийнятих на себе зобов'язань за договором (п.15.5.договору).
Приватне акціонерне товариство "ЄНАКІЄВСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ ЗАВОД" направляв на адресу Приватного підприємства "СИДОРЕНКО" повідомлення №73/5-50/30 від 15.03.2017 про припинення зобов'язань неможливістю його виконання.
ПП "СИДОРЕНКО" направляв на адресу ПрАт "ЄНАКІЄВСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ ЗАВОД" лист №09 від 05.04.2017, в якому зазначив, що відповідно до п.15.5. «діючий договір діє до 31.12.2017. Закінчення строку дії договору не звільняє сторін від виконання прийнятих на себе зобов'язань за договором та запропонував сплатити заборгованість у сумі 679564,13грн. з ПДВ.
На виконання умов договору протягом грудня 2016 року, січня 2017 року та лютий 2017 року позивачем виконано, а відповідачем прийнято роботи за договором підряду №15001848 від 31.12.2015 згідно актів приймання виконаних робіт (форма КБ-2в): за грудень 2016 року №308 від 20.01.2017 на суму 11242,80грн. (специфікація № 16); за січень 2017 року №1 від 20.01.2017 на суму 35997,28грн. (специфікація № 27), №2 від 20.01.2017 на суму 117927,60грн. (специфікація № 23), №3 від 20.01.2017 на суму 23799,60грн. (специфікація № 24), №4 від 20.01.2017 на суму 10812,00грн. (специфікація № 24), №5 від 20.01.2017 на суму 10449,60грн. (специфікація № 24), №6 від 20.01.2017 на суму 1561,20грн. (специфікація № 24), №7 від 20.01.2017 на суму 6102,00грн. (специфікація № 24), №8 від 20.01.2017 на суму 1939,20грн. (специфікація № 24), №9 від 20.01.2017 на суму 11606,40грн. (специфікація № 24), №10 від 20.01.2017 на суму 6962,40грн. (специфікація № 24), №11 від 20.01.2017 на суму 1174,80грн. (специфікація № 24), №12 від 20.01.2017 на суму 12066,00грн (специфікація № 24), №13 від 20.01.2017 на суму 2731,20грн. (специфікація № 24), №14 від 20.01.2017 на суму 7650,00грн (специфікація № 24), №15 від 20.01.2017 на суму 18584,40грн. (специфікація № 24), №16 від 20.01.2017 на суму 2850,00грн. (специфікація № 24), №17 від 20.01.2017 на суму 20901,60грн. (специфікація №24), №18 від 20.01.2017 на суму 1005,60грн. (специфікація № 24), №19 від 20.01.2017 на суму 2401,20грн. (специфікація №24), №20 від 20.01.2017 на суму 2422,80грн. (специфікація № 24), №21 від 20.01.2017 на суму 2422,80грн. (специфікація № 24), №22 від 20.01.2017 на суму 8985,02грн.; за лютий 2017 року №23 від 21.02.2017 на суму 35997,28грн. (специфікація № 27), №24 від 20.02.2017 на суму 151942,80грн. (специфікація № 23), №25 від 20.02.2017 на суму 10380,00грн. (специфікація № 24), №26 від 20.02.2017 на суму 21024,00грн (специфікація № 24), №27 від 20.02.2017 на суму 3482,40грн. (специфікація № 24), №28 від 20.02.2017 на суму 10628,40грн. (специфікація № 24), №29 від 20.02.2017 на суму 3876,00грн (специфікація № 24), №30 від 20.02.2017 на суму 11583,60грн. (специфікація № 24) , №31 від 20.02.2017 на суму 5656,80грн. (специфікація № 24), №32 від 20.02.2017 на суму 654,00грн. (специфікація № 24), №33 від 20.02.2017 на суму 16816,80грн. (специфікація № 24), №34 від 20.02.2017 на суму 5241,60грн. (специфікація № 24), №35 від 20.02.2017 на суму 16455,60грн. (специфікація № 24), №36 від 20.02.2017 на суму 1545,60грн. (специфікація № 24), №37 від 20.02.2017 на суму 15130,80грн. (специфікація № 24), №38 від 20.02.2017 на суму 3907,20грн. (специфікація № 24), №39 від 20.02.2017 на суму 1435,20грн. (специфікація № 24), №40 від 20.02.2017 на суму 1706,40грн. (специфікація № 24), №41 від 20.02.2017 на суму 2169,60грн. (специфікація № 24), №42 від 20.02.2017 на суму 1005,60грн. (специфікація № 24), №43 від 20.02.2017 на суму 3624,00грн. (специфікація № 24), №44 від 20.02.2017 на суму 18704,60грн. (специфікація № 24), №45 від 20.02.2017 на суму 3096,00грн. (специфікація № 24), №46 від 20.02.2017 на суму 11904,35грн. (специфікація № 25). Загальна сума за вищевказаними актами склала 679564,13грн.
Акти приймання виконаних робіт підписані сторонами без заперечень, з боку відповідача акти підписані заступником директора по інжинірингу - начальником управління ремонтів, головним спеціалістом, начальником цеха, заступником начальника по інжинірингу, механіком. Підписи скріплені печатками підприємств. Відсутність повноважень означених у актах осіб на підписання цих документів суду не доведено. Суд оцінює означені акти як підтвердження юридичними особами - позивачем та відповідачем, фактів вчинення господарських операцій з виконання робіт на загальну суму 679564,13грн.
До матеріалів справи надані відповідні довідки про вартість виконаних робіт форми №КБ-3, які підписані сторонами без заперечень.
Поряд з цим, в матеріалах справи містяться відповідні рахунки на оплату за роботи. Проте доказів направлення рахунків відповідачу позивач не надав.
Крім того, в матеріалах справи наявні податкові накладні, які складені та зареєстровані позивачем у встановленому законом порядку за наслідками проведення відповідних господарських операцій.
Позивач звертався до відповідача з претензією про сплату боргу у розмірі 679564,13грн., проте дана претензія залишилась без відповіді.
У зв'язку з несплатою відповідачем заборгованості за договором підряду №15001848 від 31.12.2015 позивач звернувся з позовом до суду (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) про стягнення заборгованості в розмірі 679564,13грн., пені в розмірі 12075,27грн. та інфляційних втрат у розмірі 102756,08грн.
Проаналізувавши вищезазначений договір, судом встановлено, що останній за своєю правовою природою є договором підряду та підпадає під регулювання статей 837-864 Цивільного кодексу України.
За статтею 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 509 Цивільного кодексу України закріплено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п.4.1. договору, оплата замовником виконаних робіт здійснюється протягом 30 (тридцяти) календарних днів від дати підписання сторонами відповідних актів КБ-2 з додатками до актів КБ-2в, підтверджених довідками КБ-3 (або інших документів, узгоджених сторонами відповідно до пункту 2.3. договору), на підставі наданих підрядником рахунків та податкових накладних.
Відповідно з Специфікаціями №16 від 05.09.2016, №23 від 07.12.2016, №24 від 07.12.2016, №25 від 07.12.2016 оплата замовником виконаних робіт здійснюється протягом 45 (сорока п'яти) календарних днів від дати підписання сторонами відповідних актів КБ-2 з додатками до актів КБ-2в, підтверджених довідками КБ-3, на підставі наданих підрядником рахунків та податкових накладних.
Суд зазначає, що рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 ЦК та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК, а отже, наявність або відсутність доказів направлення рахунку на адресу відповідача не звільняє відповідача від обов'язку сплатити борг з урахуванням умов договору підряду №15001848 від 31.12.2015.
Судом встановлено, що позивач виконав господарські зобов'язання за договором підряду, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами форми КБ-2в, проте відповідач після підписання актів свої обов'язки щодо здійснення оплати за виконання робити за договором у розмірі 679564,13грн. у встановлений договором строк не виконав.
За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість і правомірність позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 679564,13грн., а отже і про їх задоволення.
Позивач також просить суд стягнути з відповідача (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) пеню в розмірі 12075,27грн. та інфляційні втрати у розмірі 102756,08грн.
Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Також, відповідно до приписів Закону України від 22.11.1996 № 543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з п.10.2. договору в разі порушенная строку оплати виконаних робіт замовник сплачує контракту у розмірі 0,01% від неоплаченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за яку нараховується пеня.
Відповідно до п. 15.6 договору, за всіма видами зобов'язань і відповідальності сторін встановлюється загальний строк позовної давності тривалістю три роки (за винятком термінів давності, що перевищують трирічний період у відповідності до чинного законодавством України).
Позивач нарахував пеню у загальній сумі 12075,27грн. За здійсненим господарським судом перерахунком пені суд визнає його не вірним, оскільки позивачем не вірно визначена дата виникнення зобов'язань за відповідними актами. З огляду на що, задоволенню підлягає сума пені у розмірі 10607,79грн., нарахована на борг за актами:
- №308 від 16.12.2016 (на суму 11242,80грн) за період з 31.01.2017 по 16.06.2017 у сумі 154,03грн. (специфікація №16);
- №2 від 20.01.2017 (на суму 117927,60грн) за період з 07.03.2017 по 19.07.2017 в сумі 1592,02грн. (специфікація №23);
- №24 від 20.02.2017 (на суму 151942,80грн) за період з 07.04.2017 по 21.07.2017 в сумі 2081,62грн.(специфікація №23);
- №№3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22 від 20.01.2017 (на загальну суму 156427,82рн) за період з 07.03.2017 по 19.08.2017 в сумі 2596,70грн. (специфікація №24);
- №№25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45 від 20.02.2017 (на загальну суму 158124,20грн) за період з 07.04.2017 по 21.09.2017 в сумі 2656,49грн. (специфікація №24);
- №46 від 20.02.2017 (на суму 11904,35грн) за період з 21.05.2017 по 21.11.2017 в сумі 220,23грн.(специфікація №25). Дата виникнення зобов'язань за даним актом виникла з 07.04.2017, проте позивач заявив пеню з 21.05.2017. Враховуючи те, що згідно з вимогами ч.2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, суд бере до розрахунку вказаний позивачем період.
- №1 від 20.01.2017 (на суму 35997,28грн) за період з 20.02.2017 по 19.08.2017 в сумі 651,55грн. (специфікація №27);
- №23 від 21.02.2017 (на суму 35997,28грн) за період з 24.03.2017 по 21.09.2017 в сумі 655,15грн.(специфікація №27). На даному акті не міститься дата документа, проте в матеріалах справи міститься податкова накладна, з якої вбачається, що 21.02.2017 позивачем зареєстровано у встановленому законом порядку за наслідками проведення господарської операції на суму 35997,28грн. відповідно акту №23.
За приписами ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За приписами п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013р., індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Тобто, з огляду на вищенаведене, базою для нарахування інфляційної складової боргу є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
Крім того, суд звертає увагу на те, що згідно Методики розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженої наказом Держкомстату від 23.12.2011р. №386, інфляція це зростання загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу.
Як зазначено у Методологічних положеннях щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунків індексів споживчих цін, затверджених наказом Держстату України 01.07.2013 №190 (зі змінами, затвердженими наказами Держстату від 28.11.2014 №371 та від 05.11.2015 №315) (далі Методологічні положення), індекс споживчих цін є показником, який характеризує рівень інфляції.
Законодавчо визначено, що звітним періодом встановлення індексу інфляції є місяць. Отже, найменший період визначенні індексу інфляції місяць, і обрахування знецінення боргу можливе лише тоді, коли таке знецінення відбувалось протягом місяця, а не іншої меншої кількості календарних днів.
За висновками суду, позивачем при здійсненні розрахунку інфляційних збитків, вказаних правил враховано не було, що призвело до безпідставного збільшення інфляційної складової боргу.
За розрахунком суду, стягненню з відповідача на користь позивача належить інфляційна складова боргу (в межах визначеного позивачем періоду) у розмірі 93650,01грн, нарахована на за актами:
- №308 від 16.12.2016 (на суму 11242,80грн) за період з лютого 2017 року по червень 2018 року у сумі 1949,89грн. (специфікація №16). Проте позивачем заявлено до стягнення 1945,00грн. Суд не виходить за межі вимог та задовольняє інфляційні у розмірі 1945,00грн.;
- №2 від 20.01.2017 (на суму 117927,60грн) за період з квітня 2017 року по червень 2018 року в сумі 16660,02грн. (специфікація №23);
- №24 від 20.02.2017 (на суму 151942,80грн) за період з травня 2017 року по червень 2018 року в сумі 19918,70грн.(специфікація №23);
- №№3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22 від 20.01.2017 (на загальну суму 156427,82рн) за період з квітня 2017 року по червень 2018 року в сумі 22099,07грн. (специфікація №24);
- №№25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45 від 20.02.2017 (на загальну суму 158124,20грн) за період з травня 2017 року по червень 2018 року в сумі 20729,05грн. (специфікація №24);
- №46 від 20.02.2017 (на суму 11904,35грн) за період з червня 2017 року по червень 2018 року в сумі 1387,78грн. (специфікація №25);
- №1 від 20.01.2017 (на суму 35997,28грн) за період з березня 2017 року по червень 2018 року в сумі 5824,94грн. (специфікація №27);
- №23 від 21.02.2017 (на суму 35997,28грн) за період з квітня 2017 року по червень 2018 року в сумі 5085,45грн. (специфікація №27).
Суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення на 1 рік з наступних підстав.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Частиною третьою статті 331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Згідно положень ч.4 ст.331 Господарського процесуального кодексу України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує ступінь вини відповідача у виникненні спору, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Як встановлено, в обґрунтування своєї заяви про відстрочення виконання рішення господарського суду Донецької області по справі відповідач посилається на наявність обставин, що ускладнюють повне та негайне виконання рішення суду, зокрема: знаходження підприємства в зоні проведення антитерористичної операції, захоплення виробничих потужностей, майна та первинної документації підприємства, перебування останнього у дуже скрутному становищі, відсутність коштів для погашення суми заборгованості перед позивачем.
На підтвердження вказаних обставин відповідачем до справи надано копії податкової декларації з податку на прибуток підприємств, звіт про фінансові результати за 2017 рік, баланс за 31.12.2017.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом ст.13 Господарського процесуального кодексу України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписом ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.
За висновками суду, відповідачем не надано належних доказів в підтвердження наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Зокрема, за доданими відповідачем до справи документами відсутні відомості щодо стану рахунків підприємства станом на момент звернення до суду із заявою відстрочення виконання рішення суду, іншого майна, що унеможливлює суд об'єктивно оцінити фінансовий стан підприємства.
Судом також прийнято до уваги ті обставини, що відповідачем не визначено способів, обставин, які нададуть змогу виконати судове рішення після закінчення періоду відстрочення.
Таким чином, обставини, якими відповідач обґрунтовує заяву про відстрочку виконання судового рішення, не є такими, що дійсно ускладнюють виконання судового рішення, а сам по собі скрутний матеріальний стан відповідача не свідчить про виключність обставин, з яким пов'язується відстрочення виконання рішення.
Крім того судом встановлено, що прострочення виконання зобов'язання триває більш року, та приймаючи до уваги матеріальні інтереси позивача, заява відповідача про відстрочення виконання рішення господарського суду Донецької області по справі підлягає залишенню без задоволення.
Суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій до 100 грн. на підставі наступного.
Згідно з ч.1 ст.233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Як встановлено судом, відповідачем всупереч вимог ст.ст.13, 74, 76 Господарського процесуального кодексу України клопотання в частині зменшення розміру пені не обґрунтоване жодним чином.
При цьому, за висновками суду, нарахування позивачем до стягнення з відповідача пені не є завищеним та відповідає, передбаченим у п.6 ст.3, ч.3 ст.509 та ч.ч.1, 2 ст.627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності.
За таких обставин, враховуючи викладене, клопотання відповідача про зменшення пені до 100,00 грн. підлягає залишенню без задоволення.
Судовий збір, у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягає віднесенню на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 74, 76, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позовні вимоги Приватного підприємства "СИДОРЕНКО", м. Маріуполь до відповідача, Приватного акціонерного товариства "ЄНАКІЄВСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ ЗАВОД", м. Маріуполь про стягнення заборгованості за договором підряду від 31.12.2015 №15001848 в розмірі 679564,13грн., пеню в розмірі 12075,27грн., інфляційні втрати у розмірі 102756,08грн., задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ЄНАКІЄВСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ ЗАВОД" (87504, Донецька область, м. Маріуполь, проспект Ілліча, буд.54, блок 4, код ЄДРПОУ 00191193) на користь Приватного підприємства "СИДОРЕНКО" (87507, Донецька обл., м. Маріуполь, площа Лепсе,буд.17, код ЄДРПОУ 36835556) заборгованість в розмірі 679564,13грн., пеню в розмірі 10607,79грн., інфляційні втрати у розмірі 93650,01грн., витрати на оплату судового збору в розмірі 11757,33грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішення законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до апеляційного суду через Господарський суд Донецької області (п. 8, 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).
Позивач (стягувач) - Приватне підприємство "СИДОРЕНКО" (87507, Донецька обл., м. Маріуполь, площа Лепсе,буд.17, код ЄДРПОУ 36835556).
Відповідач (боржник) - Приватне акціонерне товариство "ЄНАКІЄВСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ ЗАВОД" (87504, Донецька область, м. Маріуполь, проспект Ілліча, буд.54, блок 4, код ЄДРПОУ 00191193).
У судовому засіданні 21.11.2018 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення складено та підписано 26.11.2018.
Суддя Г.Є. Курило