23 жовтня 2018 року
м. Київ
Справа № 916/2915/15
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Катеринчук Л.Й. - головуючий, Білоус В.В., Погребняк В.Я.
за участі секретаря судового засідання Лавринчук О.Ю.
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк",
представник - адвокат Свистунов А.В. (довіреність від 27.09.2018),
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Іллічівський олійножировий комбінат",
представник - адвокат Яценко С.А. (довіреність №64/17 від 09.11.2017),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк",
представник - Малік Т.І. (довіреність №010-01/556 від 08.02.2016)
розглянув касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича
на постанову Одеського апеляційного господарського суду
від 21.11.2017
у складі колегії суддів: Головей В.М. (головуючий), Гладишева Т.Я., Савицький Я.Ф.
та на додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду
від 23.11.2017
у складі колегії суддів: Головей В.М. (головуючий), Гладишева Т.Я., Савицький Я.Ф.
у справі № 916/2915/15
за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"
до Публічного акціонерного товариства "Іллічівський олійножировий комбінат"
про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності
1. Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича звернулося з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 та додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 у справі №916/2915/15.
2. Ухвалою Верховного Суду від 15.03.2018 у складі колегії суддів: Селіваненка В.П. (головуючого), Булгакової І.В., Львова Б.Ю. відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 та додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 у справі №916/2915/15 та призначено її розгляд на 03.05.2018 об 11 год. 00 хв.
3. За результатом повторного автоматизованого розподілу справи №916/2915/15, у зв'язку з відпусткою судді Львова Б.Ю., визначено склад колегії суддів Касаційного господарського суду: Селіваненко В.П. (головуючий), Булгакова І.В., Пільков К.М.
4. Ухвалою Верховного Суду від 20.06.2018 задоволено заяву суддів Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В., Пількова К.М. про самовідвід у розгляді справи №916/2915/15.
5. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/2915/15 було визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: головуючий суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Білоус В.В., суддя - Пєсков В.Г., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.07.2018.
6. Ухвалою Верховного Суду від 23.07.2018 справу №916/2915/15 Господарського суду Одеської області за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 та додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 прийнято до провадження та призначено розгляд касаційної скарги на 25.09.2018 о 09 год. 30 хв.
7. Ухвалою Верховного Суду від 25.09.2018 заяву судді Пєскова В.Г. від 25.09.2018 про самовідвід у розгляді справи №916/2915/15 задоволено.
8. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/2915/15 було визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: головуючий суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Білоус В.В., суддя - Погребняк В.Я., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.09.2018.
9. Ухвалою від 27.09.2018 Верховний Суд у складі колегії суддів: головуючий суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Білоус В.В., суддя - Погребняк В.Я. прийняв справу №916/2915/15 Господарського суду Одеської області за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 та додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 до провадження, призначив розгляд касаційної скарги на 23.10.2018.
10. Від Публічного акціонерного товариства "Іллічівський олійножировий комбінат" (далі ПАТ "Іллічівський олійножировий комбінат", відповідач) надійшов відзив на касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича (далі - ПАТ "Дельта Банк", позивач).
Розгляд справи в суді першої інстанції та прийняте ним рішення
11. У липні 2015 року ПАТ "Дельта Банк" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до ПАТ "Іллічівський олійножировий комбінат" про звернення стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку площею 8 5895 га шляхом визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 28.09.2015, в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором №НКЛ-2005814/3 від 27.02.2012 на суму 565 877 715, 93 грн.
11.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.09.2015 позов ПАТ "Дельта Банк" задоволено частково, в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором №НКЛ-2005814/3 від 27.02.2012 в розмірі 554 046 735, 93 грн., яка складається з: суми строкової заборгованості за кредитом в розмірі 308 634 260 грн., суми простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 85 731 740 грн., пені за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 8 984 216, 60 грн., суми трьох процентів річних від суми простроченого кредиту в розмірі 490 432, 52 грн., суми заборгованості за строковими відсотками в розмірі 20 948 632, 96 грн., суми заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 20 796 085, 19 грн., пені за несвоєчасну сплату відсотків в розмірі 1 883 197, 74 грн., штрафу в розмірі 106 478 820 грн., суми трьох процентів річних від суми прострочених процентів в розмірі 99 350, 92 грн., звернено стягнення за іпотечним договором №НКЛ-2005814/3/S1 від 27.07.2012 шляхом визнання за ПАТ "Дельта Банк" права власності на предмет іпотеки, що належить на праві власності ПАТ "Іллічівський олійножировий комбінат", в решті заявлених позовних вимог відмовлено, стягнено з відповідача на користь Державного бюджету України 73 080 грн. судового збору.
Провадження в суді апеляційної інстанції та обґрунтування прийнятої ним постанови від 21.11.2017 та додаткової постанови від 23.11.2017
12. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ПАТ "Іллічівський олійножировий комбінат" звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення скасувати, прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
12.1. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не розглянуто вимоги зустрічного позову ПАТ "Іллічівський олійножировий комбінат" та письмових пояснень щодо недійсності договору кредитної лінії №НКЛ-20058144/3 від 27.07.2012, яким обґрунтовано підстави для відмови у задоволенні позову, неправомірно відмовлено в призначенні судової експертизи, невірно встановлено обставину у справі щодо співвідношення вартості предмета іпотеки та розміру заборгованості, що підлягає стягненню. Місцевий суд не зазначив в резолютивній частині рішення вартість предмета іпотеки, за якою позивачем набувається право власності.
13. Одеський апеляційний господарський суд апеляційну скаргу ПАТ "Іллічівський олійножировий комбінат" задовольнив, рішення Господарського суду Одеської області від 29.09.2015 скасував, у задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" відмовив.
13.1. Апеляційним судом встановлено, що 27.07.2012 між банком (кредитор) та ПАТ "Іллічівський олійножировий комбінат" укладено договір кредитної лінії №НКЛ-2005814/3, за умовами якого банк зобов'язався надати кредитору ПАТ "Іллічівський олійножировий комбінат" грошові кошти для поповнення обігових коштів у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (пункти 1.1., 1.2. договору).
13.2. Судом встановлено, що в процесі виконання умов договору кредитної лінії №НКЛ-2005814/3 від 27.07.2012 його умови неодноразово змінювались в частині строків та порядку сплати процентів за користування кредитом.
13.3. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем допущено порушення зобов'язання щодо виконання графіку зменшення ліміту заборгованості (додатку 1 до договору) за період січень-травень 2015 року щодо своєчасної сплати процентів за період з січня 2014 року по травень 2015 року. Відповідно до наданих розрахунків позивача, станом на 21.05.2015 за відповідачем рахувалася сума простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 85 731 740 грн., сума заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 20 948 632, 96 грн., сума заборгованості за строковими відсотками в розмірі 20 948 632, 96 грн.
13.4. Апеляційним судом встановлено, що на виконання умов договору 27.07.2012 ПАТ "Дельта Банк" перерахувало ПАТ "Іллічівський олійножировий комбінат" суму кредитних коштів в розмірі 394 366 000 грн., що підтверджується меморіальним ордером (т. 1, а.с. 61). Крім того, у зв'язку з допущеними відповідачем порушеннями положень договору кредитної лінії №НКЛ-2005814/3 від 27.07.2012, в тому числі строків повернення кредиту та сплати строкових відсотків, позивачем здійснено розрахунок 3% річних на суму простроченого кредиту (розрахунок проведено з 13.01.2015 по 21.05.2015) та пені (розрахунок проведено станом на 21.05.2015). Також, позивачем розраховано передбачений пунктом 4.2 договору штраф. Відповідно до зазначеного розрахунку за відповідачем рахується строкова заборгованість за кредитом на суму 308 634 260 грн., прострочена заборгованість за кредитом на суму 85 731 740 грн., пеня за несвоєчасне повернення кредиту на суму 8 984 216, 60 грн., 3% річних від суми простроченого кредиту - 490 432, 52 грн., заборгованість за строковими відсотками - 20 948 632, 96 грн., пеня за несвоєчасну сплату відсотків - 1 883 197,74 грн., штраф - 106 478 820 грн., 3% річних від суми прострочених процентів - 99 350, 92 грн.
13.5. Судом також встановлено, що між ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "Іллічівський олійножировий комбінат" 27.07.2012 укладено договір іпотеки №НКЛ-2005814/3/S1, за умовами пункту 2.1 якого кредитор для забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з договору кредитної лінії №НКЛ-2005814/3 від 27.07.2012, передав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно (земельну ділянку площею 8 5895 га цільовим призначенням - для розміщення олійножирового комбінату, розташовану в Одеській області, місті Іллічівськ по вулиці Транспортній,45, кадастровий номер 5110800000:03:001:0011.
13.6. Апеляційний суд погодився з правильністю розрахунку суми заборгованості за кредитним договором, яка була перерахована судом першої інстанції. При цьому, апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції щодо можливості забезпечення вимог кредитора у спосіб, зазначений ним у позовній заяві, а саме -звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на іпотечне майно.
14. Аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", статей 328, 335, 376, 392 ЦК України, апеляційний суд дійшов висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту щодо задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту, а зокрема, на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. При цьому, договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина 1 статті 37 Закону України "Про іпотеку").
14.1. Суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд, ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, неправильно застосував до спірних правовідносин норми статей 36, 38, 39 Закону України "Про іпотеку", оскільки позивач не звертався до іпотекодавця про задоволення своїх вимог у позасудовому порядку шляхом визнання права власності, не звертався він і до державного реєстратора для реєстрації права власності на іпотечне майно у відповідності до відповідного застереження в іпотечному договорі. Зокрема, позивачем не надано доказів того, що він звертався до державного реєстратора для реєстрації права власності на підставі договору іпотеки та доказів відмови у такій реєстрації.
15. Апеляційний суд дійшов висновку про те, що у даній справі позивач не надав доказів порушення своїх прав, оскільки він не довів звернення як до іпотекодавця, так і до державного реєстратора для отримання та реєстрації права власності на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі, докази відмови у реєстрації права власності та докази відмови відповідача у позасудовому порядку передати право власності позивачу матеріали справи не містять. Апеляційним судом прийнято до уваги висновок Верховного Суду України про застосування статті 39 Закону України "Про іпотеку", викладений у Постанові ВСУ від 22.03.2017 у справі №6-2967цс16, про те, що на підставі судового рішення можливо звернути стягнення на предмет іпотеки лише з дотриманням порядку, встановленого статтею 39 Закону України "Про іпотеку", яка передбачає судовий спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, або застосування процедури продажу, встановленої статтями 37, 38 цього Закону, яка в свою чергу передбачає дотримання іпротекодержателем певних вимог: за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу (в даному випадку-звернення з позовом до суду) письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти договір), а також звернутися до державного реєстратора про реєстрацію заяви про звернення стягнення на предмет іпотеки. Відтак, недотримання іпотекодержателем зазначеної процедури та подання позову до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань вчинено з неправильним застосуванням норм статей 37, 38 Закону України "Про іпотеку".
З огляду на таке, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки позивач не вчинив дій щодо реалізації свого права на набуття права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку в порядку статей 37, 38 Закону України "Про іпотеку", а звернення до суду з відповідним позовом за захистом своїх порушених прав у даному випадку можливе, коли такі права порушені, то позивачем не доведено порушення своїх прав та обґрунтованості вимог про визнання за ним права власності на предмет іпотеки у судовому порядку.
16. Додатковою постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 апеляційний суд на підставі статей 49, 88, пункту 10 частини 2 статті 105 ГПК України (в редакції, чинній на момент прийняття додаткової постанови) ухвалив додаткову постанову до постанови Одеського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 про стягнення з ПАТ "Дельта Банк" на користь ПАТ "Іллічівський олійножировий комбінат" 80 400 грн. відшкодування витрат зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги, стягнув з ПАТ "Дельта Банк" на користь ПАТ "Іллічівський олійножировий комбінат" 80 400 грн. відшкодування витрат зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги.
Доводи скаржника (позивач у справі)
17. Скаржник доводив, що суд апеляційної інстанції, підтвердивши встановлений місцевим судом факт порушення відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого утворилася заборгованість на загальну суму 554 046 735, 93 грн., порушив право позивача на ефективний захист своїх прав відповідно до статті 16 ЦК України, який допускає можливість захисту прав особи як способами, встановленими законом, так і в інший спосіб, встановлений договором. Скаржник посилався на висновки ВСУ у Постанові від 11.12.2013 у справі №6-124цс13. Скаржник зазначав, що судами не було враховано, що ПАТ "Дельта Банк" знаходиться в процесі ліквідації та у випадку прийняття позитивного рішення у справі скаржник мав би змогу реалізувати це майно та спрямувати кошти на виплату вкладникам банку та повернення позики Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який отримує кредити від держави для виплати коштів вкладникам. А кредити від держави отримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, який формується в тому числі й за рахунок відрахувань фізичних осіб, які і так постраждали внаслідок ліквідації банку.
17.1. Скаржник зазначив про фактичну неможливість реєстрації права власності в позасудовому порядку, оскільки не міг надати державному реєстратору підтвердження отримання відповідачем письмової вимоги про усунення порушень виконання умов кредитного договору, а з моменту такого отримання і відраховується сплив 30-денного терміну, що, на його думку, є підставою для захисту порушеного права.
Доводи інших учасників справи
18. У відзиві ПАТ "Іллічівський олійножировий комбінат" на касаційну скаргу зазначено, що Одеським апеляційним господарським судом обґрунтовано здійснено посилання на правові висновки та позиції, викладені в постановах ВСУ, в тому числі від 14.09.2016 у справі №6-124цс13, а також з урахуванням таких позицій було правильно застосовано норми матеріального права, зокрема, статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку" та правильно встановлено, що відсутні підстави для застосування статей 328, 335, 376, 392 ЦК України за встановлених обставин справи.
НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ
19. Цивільний кодекс України
Частина 1 статті 328 - право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Частина 2 статті 328 - право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Частина 1 статті 335 - безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий.
Частина 1 статті 376 - житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Частина 5 статті 376 - на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Стаття 392 - власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
20. Закон України "Про іпотеку"
Стаття 33 - у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
У разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Стаття 36 - сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:
- передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;
- право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.
Стаття 37 - іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Стаття 39 - у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються:
- загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;
- опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя;
- заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;
- спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону;
- пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки;
- початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
Суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.
А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
21. З урахуванням повноважень касаційного суду відповідно до статті 300 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу щодо доводів скаржника про неправильне застосування судами положень статей 33, 36-39 Закону України "Про іпотеку".
А.2. Щодо застосування норм матеріального та процесуального права
22. Стаття 33 Закону України "Про іпотеку" передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Тобто, Законом України "Про іпотеку" передбачено три чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.
23. Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку", сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
При цьому, необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України "Про іпотеку" не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду. Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
24. Разом з тим, частиною 1 статті 38 Закону України "Про іпотеку" право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві може бути передбачено в рішенні суду або договорі про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі). При цьому, законодавець зобов'язав іпотекодержателя, який ініціює таке право, вчинити певні дії: за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. Зазначений обов'язок іпотекодержателя конкретизується статтею 18 Закону України №1953-ІV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМУ №1127 від 25.12.2015, згідно з якими для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1). копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2). документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3). заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу.
Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з пунктів 7.2.-7.4. Іпотечного договору №НКЛ-20058114/S від 27.02.2012, сторони прямо передбачили, що іпотекодержатель має право на свій розсуд обрати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, а зазначений договір та письмове рішення іпотекодержателя про придбання предмета іпотеки у власність мають силу правовстановлюючих документів та надають право іпотекодержателю подати заяву про реєстрацію права власності на предмет іпотеки. При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції, скаржник із зазначеною заявою до реєстратора не звертався.
Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком. Отже, для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку. При цьому, позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку" можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.
Такі правові висновки зазначено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №760/14438/15-ц, при цьому Верховний Суд не відступив від правового висновку в Постанові Верховного Суду України від 30.03.2016 у справі №6-1851цс15 .
25. Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства. Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях ГПК України.
На позивача покладено обов'язок доказування тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, виходячи з положень частин 1, 3, 4 статті 74 ГПК України, а суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що оскільки позивач не звертався як до іпотекодавця, так і до державного реєстратора для отримання та реєстрації права власності на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі, не надав доказів відмови у реєстрації права власності та доказів відмови відповідача у позасудовому порядку передати право власності позивачу, то скаржником не доведено порушення його прав іпотекодержателя і, як наслідок, відсутні підстави для задоволення його позовних вимог.
26. Верховний Суд звертає увагу, що виходячи з аналізу статей 36, 37 Закону України "Про іоптеку", на які посилався скаржник, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до зазначених норм Закону є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Крім того, застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб врегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно в договорі, про що також зроблено правовий висновок у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №760/14438/15-ц.
Відтак, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду щодо неможливості судового звернення про захист прав кредитора-іпотекодержателя у спосіб, зазначений ним у позовній заяві, а саме звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на іпотечне майно.
Також, касаційний суд зазначає, що з моменту порушення справи про банкрутство ПАТ "Іллічівський олійножировий комбінат" №916/80/16 ухвалою місцевого суду від 29.01.2016, банк може реалізувати свої права іпотекодержателя тільки способами, які передбачені процедурами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.
27. В рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007, аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов'язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін. Аналізуючи мотивацію постановлених судами рішень крізь призму статті 6 Конвенції та зазначеної практики ЄСПЛ, Суд зазначає про належне виконання покладеного на суд обов'язку щодо мотивації прийнятих судом апеляційної інстанції постанов, оскільки обґрунтування щодо відхилення доводів скаржника ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права та демонструє справедливий та однаковий підхід до заслуховування доводів сторін у даній справі.
А.3. Мотиви прийняття (відхилення) доводів касаційної скарги
28. Доводи скаржника, зазначені в пунктах 17-17.1. даної постанови, Суд вважає необґрунтованими з підстав, зазначених у пунктах 22-27 мотивувальної частини цієї постанови.
Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
29. З огляду на зазначене та відсутність порушень норм матеріального та процесуального права при прийнятті апеляційним судом постанови від 21.11.2017 та додаткової постанови про розподіл судових витрат від 23.11.2017, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги позивача та залишення без змін оскаржуваних постанов апеляційного суду.
В. Судові витрати
30. У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.
На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-
1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича залишити без задоволення.
2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 та додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 у справі №916/2915/15 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Л.Й. Катеринчук
Судді В.В. Білоус
В.Я. Погребняк