вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"15" листопада 2018 р. м. Київ Справа № 911/1957/18
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м. Київ, бульвар Т.Шевченка, 18) в особі Київської міської філії ПАТ "Укртелеком" (01033, м. Київ, вул. Антоновича, 40; 03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 34-А)
до Управління соціального захисту населення Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області (09200, Київська обл., м. Кагарлик, вул. Незалежності, 1)
про стягнення 603550,29 грн. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах,
секретар судового засідання: Мамчур А.О.
представники сторін:
від позивача: Золотаренко В.В. (довіреність № 3303 від 25.06.2018 р.);
від відповідача: не з'явився.
Обставини справи:
Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Київської міської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Управління соціального захисту населення Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області (далі - відповідач) про стягнення 653550,29 грн. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, згідно з договором № 17 від 02.10.2017 р., за період 2016 - 2017 р.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем передбачених законом зобов'язань із відшкодування витрат за надані позивачем телекомунікаційні послуги окремим категоріям громадян, які користуються правом на пільги, у зв'язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача 653550,29 грн. заборгованості, а також судовий збір.
Ухвалою господарського суду Київської області від 10.09.2018 р. було відкрито провадження у даній справі за вказаним позовом і підготовче засідання було призначено на 25.10.2018 р.
11.09.2018 р. до господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява № 14-10/200 від 11.09.2018 р. (вх. № 18727/18 від 11.09.2018 р.) про зменшення розміру позовних вимог, за змістом якої позивач просить суд стягнути з Управління соціального захисту населення Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області 603550,29 грн. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, згідно з договором № 17 від 02.10.2017 р., у зв'язку зі здійсненням відповідачем часткової оплати боргу в сумі 50000,00 грн., а також судовий збір.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання.
З огляду на вищезазначене та враховуючи дотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 46 ГПК України, суд прийняв заяву позивача про зменшення позовних вимог і здійснює розгляд позовних вимог в редакції заяви позивача № 14-10/200 від 11.09.2018 р. (вх. № 18727/18 від 11.09.2018 р.), а саме - про стягнення з відповідача 603550,29 грн. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, згідно з договором № 17 від 02.10.2017 р.
24.09.2018 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача надійшли пояснення № 171 від 20.09.2018 р. (вх. № 19695/18 від 24.09.2018 р.), за змістом яких відповідач зазначає про те, що заборгованість перед позивачем виникла у зв'язку з відсутністю фінансування районного бюджету і станом на 01.09.2018 р. складає 603550,29 грн.
У судовому засіданні 25.10.2018 р. представник позивача підтримував позовні вимоги у повному обсязі; представник відповідача у судове засідання не з'явився. Водночас, про дату, час і місце судового засідання всі учасники процесу були повідомлені в порядку, передбаченому ГПК України.
Також у судовому засіданні 25.10.2018 р. представник позивача заявив про надання суду всіх наявних у позивача доказів, що мають значення для вирішення спору.
Ухвалою господарського суду Київської області від 25.10.2018 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.11.2018 р.
У судовому засіданні 15.11.2018 р. представник позивача позовні вимоги підтримував; представник відповідача у судове засідання не з'явився. Про дату, час і місце судового засідання відповідач був повідомлений в порядку, передбаченому ГПК України.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Поряд з цим, відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
У судовому засіданні 15.11.2018 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" є оператором телекомунікацій і у своїй діяльності керується нормами діючого законодавства, зокрема, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про телекомунікації", Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012 р. (далі - Правила № 295), іншими законодавчими актами України.
Згідно з ч. 3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації" та п. 63 Правил № 295 оператори телекомунікацій повинні надавати споживачам, які мають встановлені законодавством пільги, телекомунікаційні послуги, з урахуванням цих пільг, відповідно до законодавства України.
Статтею 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що виключно Законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Пільги з оплати за послуги зв'язку для окремих категорій осіб встановлюються відповідно до приписів Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про жертви нацистських переслідувань", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та "Про охорону дитинства".
Законом України "Про телекомунікації" визначено повноваження держави щодо управління та регулювання зазначеної діяльності, а також права, обов'язки та засади відповідальності фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у даній діяльності або користуються телекомунікаційними послугами.
Київська міська філія Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" надає телекомунікаційні послуги на пільгових умовах категоріям споживачів, на яких поширюється дія вищезазначених законів.
Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу регулюються Бюджетним кодексом України.
Згідно з ст. 2 Бюджетного кодексу України видатки бюджету - це кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом.
Положеннями статті 30 Бюджетного кодексу України визначено, що видатки Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, що пов'язані з реалізацією державних програм, перелік яких визначено статтею 87 цього Кодексу.
Відповідно до п. 9 ст. 87 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі - на державні програми соціальної допомоги.
У відповідності з пп. "б" п. 4 ст. 89 Бюджетного кодексу України до видатків, які здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, зокрема, державні програми соціального захисту.
Статтею 102 Бюджетного кодексу України видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 97 Бюджетного кодексу України).
Порядок та механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету встановлений Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 р. № 256 (далі - Порядок).
Пунктами 2, 3 Порядку передбачено, що фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.
Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).
Згідно з п. 5 Порядку головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення), зокрема, щодо пільг з послуг зв'язку.
З метою удосконалення обліку осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою, Кабінет Міністрів України постановою від 29.01.2003 р. № 117 затвердив Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги (далі - Положення).
Згідно з п. 3 Положення Управління праці та соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, структурні підрозділи з питань праці та соціального захисту населення виконавчих органів міських рад (далі уповноважені органи): організовують збирання, систематизацію і зберігання інформації про осіб, які мають право на пільги та забезпечують її автоматизоване використання для контролю за відомостями, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги; ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою " 1-пільга", в якій використовується індивідуальний ідентифікаційний номер пільговика у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; вносять до Реєстру відповідні уточнення у разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги; надають консультації пільговикам, підприємствам та організаціям, що надають послуги.
Пунктом 11 Положення визначено, що уповноважений орган щомісяця: 1) звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації; 2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає: реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою "5-пільга" та реєстр розрахунків згідно з формою "7-пільга"; акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою "3-пільга"; 3) до 15 числа подає: фінансовим органам районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських рад акти звіряння розрахунків згідно з формою "3-пільга"; Міністерству соціальної політики Автономної Республіки Крим, головним управлінням праці та соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій звіти згідно з формами "4-пільга" та "6-пільга".
З огляду на викладене, чинне законодавство передбачає відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян. При цьому, такі зобов'язання виникають безпосередньо із законів України.
Водночас, слід зазначити, що 02.10.2017 р. між Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" (виконавець) та Управлінням соціального захисту населення Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області (платник) було укладено договір № 17 про відшкодування витрат за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян, відповідно до п. 1.1 якого договір регламентує взаємовідносини сторін щодо відшкодування витрат за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян, за видами пільг окремим категоріям громадян, які згідно діючого законодавства України мають право на отримання пільг.
Згідно з пп. 2.2.1 п. 2.2 договору виконавець зобов'язується здійснювати пільгове надання телекомунікаційних послуг громадянам, які мають право на відповідні пільги.
У відповідності з пп. 2.4.1 п. 2.4 договору платник зобов'язується перераховувати виконавцю кошти по мірі надходження їх з місцевого бюджету для компенсації витрат по наданню пільг пільговим категоріям громадян.
Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2017 р., але в будь-якому разі до повного виконання зобов'язань взятих сторонами по даному договору та поширюється на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2017 р. (п. 5.1 договору).
На виконання вимог законів України, якими встановлені пільги окремим категоріям громадян, позивачем, як оператором телекомунікації, а також умов договору № 17 про відшкодування витрат за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян від 02.10.2017 р., в період з 01.01.2016 р. до 31.12.2017 р. позивачем було надано телекомунікаційні послуги на пільгових умовах пільговим категоріям громадян на загальну суму 688550,29 грн., з яких відповідачем на момент звернення позивача до суду було профінансовано лише 35000,00 грн.
Слід зазначити, що у даному випадку здійснення відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг за користування телефоном пільговим категоріям громадян, які мають право на відповідні пільги згідно чинного законодавства покладається у відповідності до вищезазначених норм законодавства на Управління соціального захисту населення Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області як розпорядника коштів Кагарлицького району на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, до компетенції якого належать питання праці та соціального захисту населення.
Поряд з цим, відповідно до пункту 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 р. № 117 та пункту 5 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 р., на відповідача було покладено обов'язок щодо оформлення Актів звіряння розрахунків за надані населенню телекомунікаційні послуги, на які надаються пільги відповідно до законодавства - «форма № 3-пільга».
Позивач стверджує, що у зв'язку з невиконанням вказаних зобов'язань відповідачем зазначені акти звіряння розрахунків за надані населенню телекомунікаційні послуги, на які надаються пільги відповідно до законодавства - «форма № 3-пільга» були складені позивачем та направлені відповідачу для проведення звірки взаєморозрахунків.
Проте, акти звіряння розрахунків за період з лютого 2016 року до березня 2016 року та за вересень 2016 року відповідачем належним чином оформлені не були.
Окрім того, позивачем надано до суду розрахунок видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за спірний період по кожній пільговій категорії та по кожному місяцю окремо.
Водночас, заперечень щодо розміру нарахованих сум, вказаних у актах «форма № 3-пільга» за період з 01.01.2016 р. до 31.12.2017 р. відповідач не надавав та частково відшкодував витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах за період з 01.01.2016 р. до 31.12.2017 р., у зв'язку з чим Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" і звернулось з даним позовом до суду про стягнення заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.
Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконаїи роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України).
Відповідно до приписів ст.ст. 525, 526 та 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктами 1, 6 ст. 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту тощо.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".
Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Слід зазначити, що суд прийняв подану позивачем заяву про зменшення позовних вимог і здійснює розгляд позовних вимог в редакції заяви позивача № 14-10/200 від 11.09.2018 р. (вх. № 18727/18 від 11.09.2018 р.), а саме - про стягнення з відповідача 603550,29 грн. заборгованості.
Як слідує з матеріалів справи, відповідач не виконав обов'язку щодо відшкодування витрат, які понесені позивачем в результаті надання послуг на пільгових умовах за період з 01.01.2016 р. до 31.12.2017 р., внаслідок чого за відповідачем рахується заборгованість по відшкодуванню витрат на телекомунікаційні послуги, надані на пільгових умовах за спірний період, в сумі 603550,29 грн.
Водночас, відповідач у своїх поясненнях № 171 від 20.09.2018 р. (вх. № 19695/18 від 24.09.2018 р.), зазначив про те, що заборгованість перед позивачем виникла у зв'язку з відсутністю фінансування районного бюджету і станом на 01.09.2018 р. складає 603550,29 грн.
Між тим, слід зазначити, що посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань, не може бути підставою для звільнення особи від обов'язку виконання свого зобов'язання належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Згідно з приписів ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України особа не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів.
За таких обставин, відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 р.
Крім того, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
З урахуванням викладеного, враховуючи відсутність заперечень відповідача щодо нарахованих позивачем сум за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян у період з 01.01.2016 р. до 31.12.2017 р. на загальну суму 603550,29 грн., які відображені в актах звірки розрахунків за послуги зв'язку пільговим категоріям населення за зазначений період, а також, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не може бути підставою для звільнення особи від обов'язку виконання свого зобов'язання належним чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем доведені та обґрунтовані, не спростовані відповідачем і підлягають задоволенню в повному обсязі.
Стосовно розподілу у даній справі судових витрат слід зазначити таке.
Згідно з приписами частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Поряд з цим, у разі зменшення розміру позовних вимог зайво сплачена сума судового збору підлягає поверненню за клопотанням особи, яка його сплатила (п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір»).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку щодо покладення на відповідача судового збору в сумі 9053,26 грн. та повернення решти сплаченого позивачем судового збору з Державного бюджету України в порядку п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», яке може бути здійснено ухвалою суду за клопотанням особи, що сплатила судовий збір.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Управління соціального захисту населення Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області (09200, Київська обл., м. Кагарлик, вул. Незалежності, 1, код 03193594) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, буд. 18, код 21560766) в особі Київської міської філії ПАТ "Укртелеком" (01033, м. Київ, вул. Антоновича, 40, код 01189910) 603550 (шістсот три тисячі п'ятсот п'ятдесят) грн. 29 коп. витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, 9053 (дев'ять тисяч п'ятдесят три) грн. 26 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складене 26.11.2018 р.
Суддя В.М. Бабкіна