ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.10.2018Справа № 910/10145/18
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Бондаренко Г. П., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
За позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва" (04214, м. Київ, вул. Північна, 22)
До Фізичної особи-підприємця Алієва Джаміля Ілдимир Огли (04210, АДРЕСА_1)
Про стягнення 10 598,45 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Алієва Джаміля Ілдимир Огли (далі - відповідач) про стягнення 10 598, 45 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 12331 від 30.04.2018, укладеним між Оболонською районною в місті Києві державною адміністрацією, Фізичною особою-підприємцем Алієвим Джамілем Ілдимиром Огли та Комунальним підприємством "Житлосервіс "Куренівка" Оболонського району в місті Києві (відповідно до додаткової угоди № 1 від 02.02.2015 до договору, підприємство-балансоутримувач Комунальне підприємство "Житлосервіс "Куренівка" Оболонського району в місті Києві замінено на Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва"), у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 10 598, 45 грн, з яких 9 022, 32 грн основного боргу, 1 245, 14 грн пені, 234, 12 грн втрат від інфляції, 96, 88 грн трьох відсотків річних за період з 21.11.2015 по 31.07.2016 та витрати по сплаті судового збору. Разом з тим, позивач просив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2018 залишено позовну заяву Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва" без руху, встановлено позивачеві строк на усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали шляхом: подання до суду письмової заяви із долученням документів, якими позивач уповноважив свого представника підписувати позовну заяву; подання заяви з попереднім орієнтовним розрахунком судових витрат по справі, які позивач поніс та з яких сум складаються вказані витрати; подання до суду письмової заяви з доданням до неї доказів відповідно до ст. 91 ГПК України.
17.08.2018 від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 02.08.2018, якими останній усунув недоліки, встановлені даною ухвалою.
Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, задоволено клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи № 910/10145/18 ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без виклику сторін.
10.09.2018 від Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації надійшли пояснення по справі.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 30.08.2018 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04210, м. Київ, ПРОСПЕКТ ГЕРОЇВ СТАЛІНГРАДА, будинок 17 А, квартира 370.
Однак, 02.10.2018 конверт з ухвалою від 30.08.2018 було повернуто до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою "За закінченням терміну зберігання" з зазначенням дати 20.09.2018.
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про невручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 30.08.2018 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши наявні в матеріалах справи докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
30.04.2014 між Оболонською районною в місті Києві державною адміністрацією (далі - орендодавець), фізичною особою-підприємцем Алієвим Джамілем Ілдимир Огли (далі - орендар) та Комунальним підприємством "Куренівка" Оболонського району у м. Києві укладено договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 12331 (далі за текстом - договір).
30.04.2014 між представниками Комунального підприємства "Житлосервіс "Куренівка" Оболонського району в місті Києві та Фізичною особою-підприємцем Алієвим Джамілем Ілдимир Огли було підписано акт приймання-передачі нежитлового приміщення, яким відповідач прийняв дане приміщення за адресою: вул. Автозаводська, 9-Б.
Відповідно до п.1 Розпорядження Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 31 січня 2015 року № 41 «Про деякі питання комунального майна територіальної громади міста Києва, що віднесено до сфери управління Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації» та додатку 1 до даного розпорядження, нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, вул. Автозаводська, буд. № 9-Б закріплено на праві господарського відання без права розпорядження за Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва».
Відповідно до додаткової угоди № 1 від 02.02.2015 до договору, підприємство - балансоутримувач - Комунальне підприємство «Житлосервіс «Куренівка» Оболонського району у м. Києві замінено на Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва».
Відповідно до п. 1.1 договору, орендодавець на підставі протоколу постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 01.04.2014р. № 171 та розпорядження Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 15.04.2014 № 223 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва; далі - об'єкт оренди, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. АВТОЗАВОДСЬКА, буд. № 9-Б, для розміщення торговельного об'єкту з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи.
Пунктом 2.1 даного договору зазначено, що об'єктом оренди є нежиле приміщення, загальною площею 11.40 кв. м.; вартість об'єкта оренди згідно із затвердженим висновком про вартість майна станом на « 31» жовтня 2013 р. становить 69900, 00 грн, без ПДВ (п. 2.2).
Відповідно до п. 3.1 за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київської міської ради від 22 вересня 2011 року № 34/6250 та на дату підписання договору, згідно розрахунку орендної плати, що є невід'ємною частиною цього договору, без ПДВ становить: 42, 41 грн за 1 кв. м. орендованої площі, що в цілому складає 483, 43 грн.
Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікованому у поточному місяці.
Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики розрахунку та порядку використання орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, відповідних цін і тарифів та в інших випадках передбачених законодавством України (п. 3.2 договору). Крім того, відповідно до п. 3.4 визначено, що додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою.
Згідно п. 3.5 договору орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства, за яким закріплене майно на праві господарського відання чи оперативного управління (балансоутримувач).
Орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця на рахунок підприємства (п. 3.6 Договору).
Відповідно до п. 4.2 договору орендар зобов'язаний вносити орендні платежі своєчасно та в повному обсязі.
Згідно до п. 5.2. при несплаті орендарем орендної плати протягом 3-х місяців з дня закінчення строку платежу орендодавець має право відмовитись від договору та порушити справу в суді про примусове виселення орендаря.
За несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь підприємства пеню в розмірі 0,5 % від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством (п. 6.2 договору).
Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва" надсилалася на адресу відповідача претензія від 05.03.2018 № 463-1347 на суму 9 022, 32 грн, в якому позивач інформував відповідача про наявну у останнього заборгованість в розмірі 9 022, 32 грн станом на 01.03.2018 за період з 21.11.2015 по 31.07.2016, невиконання укладеного договору та пропонував розглянути претензію в 10-денний строк і сплатити претензію до 15 березня 2018 року на рахунок підприємства, адже у разі невиконання вимог даної претензії Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва" буде звертатися до суду для стягнення заборгованості з урахуванням нарахованих штрафних санкцій, 3 % річних, інфляційних збитків.
Як зазначає позивач в позовній заяві відповідачем його зобов'язання за договором виконувалися неналежним чином, орендна плата відповідачем не сплачувалась, внаслідок чого у відповідача перед позивачем сформувалась заборгованість за період з 21.11.2015 по 31.07.2016 в розмірі 9 022, 32 грн, доказів сплати якої матеріали справи не містять.
Предметом позову у справі є матеріально - правові вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього 10 598, 45 грн, з яких 9 022, 32 грн основного боргу, 1 245, 14 грн пені за загальний період прострочення з 21.11.2016 по 31.07.2017, 234, 12 грн втрат від інфляції та 96, 88 грн трьох відсотків річних за загальний період прострочення з 21.11.2015 по 31.07.2016.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив що спір між сторонами виник з орендних правовідносин, які регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна" та відповідними статтями Цивільного кодексу України (далі за тексом - ЦК України) та Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України).
Внаслідок укладення договору між його сторонами, згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Згідно з ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ч.1. ст. 760 ЦК України).
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Згідно ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності
Частинами 1, 4 ст. 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надав відповідачеві у тимчасове платне користування об'єкт оренди на певний строк та за відповідну плату згідно умов договору, а відповідач в порушення умов договору не сплатив на користь позивача орендну плату в розмірі 9 022, 32 грн (за період з 21.11.2015 по 31.07.2016), у зв'язку з чим має перед позивачем заборгованість зі сплати вказаної суми.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 9 022, 32 грн основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.
Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача 1 245, 14 грн пені, 234, 12 грн втрат від інфляції та 96, 88 грн трьох відсотків річних за загальний період з 21.11.2015 по 31.07.2016.
Відповідач припустився прострочення сплати вартості отриманих послуг, а тому позивач, керуючись п.6.2. договору просить суд стягнути з відповідача пеню, яка за розрахунками позивача становить 1 245, 14 грн.
За умовами п. 6.2 договору за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь підприємства пеню в розмірі 0,5 % від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").
Відповідно до ч. 1 ст. 546, ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).
Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в розмірі 1 245, 14 грн пені, нараховані відповідно до законодавства, тому підлягають задоволенню.
Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь 234, 12 грн втрат від інфляції та 96, 88 грн трьох відсотків річних.
Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 234, 12 грн втрат від інфляції та 96, 88 грн трьох відсотків річних нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі № 910/10145/18 підлягають задоволенню в повному обсязі та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 9 022, 32 грн основного боргу, 1 245, 14 грн пені, 234, 12 грн втрат від інфляції та 96, 88 грн трьох відсотків річних.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73-77, 86, 129, 182, 183, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва" до Фізичної особи-підприємця Алієва Джаміля Ілдимир Огли про стягнення 10 598,45 грн задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Алієва Джаміля Ілдимир Огли (04210, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва" (04214, м. Київ, вул. Північна, 22, ідентифікаційний код 39611267) 9 022 (дев'ять тисяч двадцять дві) грн 32 коп. основного боргу, 1 245 (одна тисяча двісті сорок п'ять) грн 14 коп. пені, 234 (двісті тридцять чотири) грн 12 коп. втрат від інфляції, 96 (дев'яносто шість) грн 88 коп. трьох відсотків річних та 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 23.11.2018.
Суддя Г.П. Бондаренко