ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
21 листопада 2018 року м. ОдесаСправа № 916/1134/18
м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Савицького Я.Ф.,
суддів Колоколова С.І.,
Принцевської Н.М.,
секретар судового засідання - Селиверстова М.В.
за участю представників учасників судового процесу:
від позивача: Любимова О.В., за ордером;
від відповідача: Степанович Д.Г., за довіреністю;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (адміністрація Одеського морського порту)
на рішення Господарського суду Одеської області
від 08 серпня 2018 року (повний текст складено 13 серпня 2018 року)
у справі № 916/1134/18
за позовом Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (адміністрація Одеського морського порту)
до відповідача Одеського прикордонного загону Військової частини НОМЕР_1
про зобов'язання укласти договір на відшкодування експлуатаційних витрат з підстав ухилення від укладання договору, -
суддя суду першої інстанції: Демешин О.А.
час та місце винесення рішення: 08.08.2018р., м. Одеса, проспект Шевченка, 29 Господарський суд Одеської області
Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.
В судовому засіданні 21.11.2018р. відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
У червні 2018 року Державне підприємство „Адміністрація морських портів України” в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії Державного підприємства „Адміністрація морських портів України”(адміністрація Одеського морського порту) (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Одеського прикордонного загону Військова частина НОМЕР_1 (далі - відповідач) про зобов'язання укласти договір на відшкодування витрат за спожиту електроенергію в редакції, запропонованій позивачем.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між РВ ФДМ України по Одеській області та Військовою частиною НОМЕР_1 було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № ДФ-155 від 18.07.2008р., за умовами якого за актом приймання-передачі, що є додатком до договору, у строкове платне користування до орендаря перейшли нежитлові приміщення будинку морського вокзалу (інв. № 073000), загальною площею 820,8 кв.м, розміщені за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6. За умовами даного договору оренди балансоутримувачем орендованого майна визначено ДП «Одеський морський торговельний порт». Починаючи з 13.06.2013 року Адміністрація є правонаступником ДП «ОМТП» за договором оренди нерухомого майна ДФ-155 від 18.07.2008р. з відповідними правами і зобов'язаннями та є балансоутримувачем орендованого майна за договором. При цьому позивач зазначає, що відповідно до п. 5.9 договору орендар зобов'язався здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна, шляхом укладання протягом 15 робочих днів після підписання договору з балансоутримувачем орендованого майна договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг. Такі умови договору оренди є чинними, жодні зміни до цього пункту договору сторонами не вносились. Також, відповідно до п. 10.4 договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення його строку протягом одного місяця та у разі належного виконання орендарем умов цього договору, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором та чинним законодавством за умови відсутності заперечень органу уповноваженого управляти об'єктом оренди, наданих орендодавцю у встановлений законодавством термін. На даний час відповідач продовжує використовувати орендовані приміщення, які відповідно до вимог чинного законодавства не повернуті балансоутримувачу. На виконання п. 5.9 договору, балансоутримувач звернувся до орендаря супровідним листом від 13.09.2017 р. за вих. № 33А/ з пропозицією підписати у строк, встановлений чинним законодавством України, два екземпляри договору на відшкодування експлуатаційних витрат за спожиту електроенергію на підставі дії договору оренди нерухомого майна № ДФ-155 від 18.07.2008р., після чого підписані договори повернути на адресу балансоутримувача, проте відповідач листом від 02.10.2017р. відмовив позивачу у підписанні зазначеного вище договору посилаючись на те, що він не продовжував дію договору. Водночас, посилаючись на ст.ст. 11, 53, 638, 649, ЦК України, ст. ст. 20, 173, 174, 179, 181, 187 ГК України, позивач вказує, що обов'язок орендаря з укладання договорів по утриманню орендованого майна, зокрема, про відшкодування витрат балансоутримувача за спожиту електричну енергію прямо передбачений умовами договору (п. 5.9 договору) та безумовно виступає правовою підставою для здійснення такого правочину, тому в разі відмови орендаря від укладення договору балансоутримувач має право на судовий захист в обраний ним спосіб.
Відповідач заперечував проти позову посилаючись на те, що обов'язків у військової частини НОМЕР_1 , пов'язаних із утриманням приміщень та укладанням оплатних договорів (про відшкодування експлуатаційних витрат) актами чинного законодавства не передбачено, а передбачено тільки те, що саме на позивача як структурний підрозділ Міністерства транспорту (Міністерство інфраструктури) покладається обов'язок здійснювати утримання приміщень, в яких дислокуються підрозділи Держприкордонслужби України. Неспроможними, на думку військової частини 2138, є й посилання позивача на п. 5.9 договору № ДФ-155 від 18.07.2008р., оскільки ДП «ОМТП» не є стороною по вищевказаному договору і договірних зобов'язань між позивачем і відповідачем щодо виконання пункту 5.9. цього договору не існує, а тому позивач як правонаступник не є уповноваженою стороною, яка має правомочності щодо зобов'язання відповідача з виконання зазначеного пункту договору оренди, оскільки відповідне положення договору не містить правових підстав для відступу від загальних приписів цивільного і господарського законодавства щодо порядку укладення договору та не дають можливості вважати, що третя особа (не сторона договору) може зобов'язати сторону договору укласти договір або прийняти замість сторін рішення щодо виконання умов договору. При цьому відповідач посилався на те, що строк дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № ДФ-155 від 18.07.2008р. сплинув ще 15.04.2014 року. Дії орендаря щодо припинення з позивачем орендних правовідносин у зв'язку із закінченням терміну дії договору оренди є законними, цитованими, не суперечать приписам діючого законодавства України. Поряд з цим, відповідач вважає, що органам Держприкордонслужби України для здійснення своїх повноважень на державному кордоні не обов'язково укладати договори оренди. Поряд з цим, військова частина вважає, що вимоги позивача щодо укладання договору на відшкодування експлуатаційних витрат не можуть бути задоволені, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду з даною вимогою.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.08.2018 року у справі №916/1134/18 (суддя Демешин О.А.) у задоволенні позову відмовлено з мотивів недоведеності позовних вимог.
Вказане рішення мотивовано тим, що договір оренди державного нерухомого майна №ДФ-155 від 18.07.2008 року припинив свою дію 15.07.2014 року в порядку передбаченому умовами самого договору. Таким чином, будь-які посилання на умови договору, який припинив свою дію, або вимоги щодо виконання умов такого договору суд вважав безпідставними. Чинним законодавством України не передбачено обов'язок сторони договору виконувати його умови після спливу строку дії договору, крім випадків, коли такий обов'язок покладено на сторону умовами самого договору, або самою природою договірних відносин. Також суд зазначив, що оскільки обов'язок укладення договору про відшкодування витрат на спожиту електроенергію нормами чинного законодавства не встановлений, то це є додатковою підставою для відмови у задоволенні позову.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ДП "АМПУ" в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії ДП "АМПУ" (адміністрація Одеського морського порту) звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
У апеляційній скарзі скаржник посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність викладених у рішенні висновків обставинам справи та порушення і неправильне застосування норм матеріального і процесуального права. При цьому, скаржник зазначає, що обов'язок орендаря з укладання договорів на відшкодування витрат балансоутримувача, зокрема, відшкодування витрат за спожиту електроенергію прямо передбачений умовами договору (п. 5.9 договору) та безумовно виступає правовою підставою для здійснення такого правочину, тому в разі відмови орендаря від укладення договору балансоутримувач має право на судовий захист в обраний ним спосіб. Також позивач стверджує, що жодним з нормативно-правових актів, на які посилається відповідач, не передбачено, що забезпечення орендованих відповідачем приміщень послугами з електропостачання, водопостачання та водовідведення, теплопостачання, а також утримання мереж водопостачання та водовідведення, повинно здійснюватися безоплатно за рахунок балансоутримувача такого орендованого майна. Також судом не враховано, що сторонами договору прямо передбачений обов'язок відповідача здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна (п.5.9 Договору), а в силу ст. 509, 525, 526, 599, 610, 629 та ін. ЦКУ, ст.ст. 173, 174, 193, 202 ГК України, п.5.13 Типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, затвердженого наказом ФДМУ 23.08.2000 р. № 1774 (зі змінами), договір та його умови є обов'язковим для виконання сторонами та, насамперед відповідачем. Тобто й ці норми закону судом було грубо порушено та неправильно застосовано, що у свою чергу призвело до прийняття необґрунтованого та незаконного рішення і в цій частині.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
У судовому засіданні 21.11.2018р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Згідно зі ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 18.07.2008 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та Військовою частиною НОМЕР_1 (орендар) укладено договір оренди № ДФ-155 нерухомого майна, що належить до державної власності, за умовами п. 1.1 якого, за актом приймання-передачі, що є додатком до договору, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення, загальною площею 820,8 кв.м, територіально розташовані в будинку морського вокзалу (інв. №073000), що перебуває на балансі Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт, за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6.
Згідно з п. 1.2 договору майно передається в оренду з метою: для службового використання.
Пунктом 2.1 договору сторони встановили, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.
За умовами п. 5.9 договору орендар зобов'язується здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.
Відповідно до п. 10.1 договору останній укладено строком до одного року, що діє з 18.07.2008р. до 15.07.2009р.
Згідно з п. 10.2. договору зміни до умов цього договору або його розірвання допускаються за взаємної згоди сторін. Зміни, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх надходження до розгляду іншою стороною, можуть укладатися у вигляді договору про внесення змін, або у вигляді листів.
В пункті 10.4 договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця та у разі належного виконання орендарем умов цього договору, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором та чинним законодавством за умови відсутності заперечень органу уповноваженому управляти об'єктом оренди, наданих орендодавцю у встановлений законодавством термін.
18.07.2008р. Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та військовою частиною 2138 (орендар) підписано акт приймання-передачі державного нерухомого майна, що перебуває на балансі ДП «ОМТП» до договору оренди від 18.07.2008р., укладеного з Військовою частиною № НОМЕР_1 .
29.12.2009 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та військовою частиною НОМЕР_1 (орендар) було укладено договір № ДФ/155/1 про внесення змін до договору оренди від 18.07.2008р. нерухомого майна, що належить до державної власності, яким п.п. 10.1 договору оренди від 18.07.2008р. доповнено реченням такого змісту: Продовжити термін дії цього договору до 15.06.2010р. включно.
05.09.2012 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та військовою частиною НОМЕР_1 (орендар) було укладено договір № ДФ/155/2 про внесення змін до договору оренди від 18.07.2008р. нерухомого майна, що належить до державної власності, яким п.п. 10.1 договору оренди від 18.07.2008р. доповнено реченням такого змісту: продовжити термін дії цього договору до 15.04.2013р. включно.
Відповідно до Закону України «Про морські порти України», що набрав чинності 13.06.2013 р., розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013р. №133-р та наказу Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013р. № 163 державні підприємства морського транспорту були реорганізовані шляхом виділу стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та зобов'язань щодо них, відповідно до розподільчих балансів.
Так, Державне підприємство Адміністрація морських портів України, яке є позивачем, було утворено на виконання вищезазначених нормативно-правових актів внаслідок виділу та стало правонаступником державних підприємств морського транспорту у частині майна, прав та обов'язків відповідно до розподільчих балансів. У результаті реорганізації Державного підприємства Одеський морський торговельний порт стратегічні об'єкти портової інфраструктури, частина іншого майна, прав та обов'язків щодо них були передані до Державного підприємства Адміністрація морських портів України відповідно до розподільчого балансу, підписаного між зазначеними юридичними особами станом на 13.06.2013 р.
Відповідно до зазначеного розподільчого балансу та акта приймання-передачі майна, майнових прав та зобов'язань до позивача - Державного підприємства Адміністрація морських портів України (балансоутримувач) як правонаступника були передані від ДП «ОМТП» певні основні засоби, в тому числі нежитлові приміщення будинку морського вокзалу (інв. № 073000), які знаходяться у користуванні відповідача відповідно до договору оренди № ДФ-155 від 18.07.2008р. Також відповідно до зазначеного акта приймання-передачі до позивача як правонаступника ДП «ОМТП» були передані всі права та зобов'язання за договором оренди рухомого майна № ДФ-155 від 18.07.2008р., укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та відповідачем.
Згідно наказу ДП «АМПУ» № 17 від 13.06.2013р. Одеську філію ДП «Адміністрація морських портів України» наділено відповідним майном, правами та зобов'язаннями, що перешли до неї від ДП «ОМТП», яке було передано адміністрації Одеського морського порту за актом приймання-передачі майна, майнових прав та зобов'язань № 19 від 13.06.2013р., для здійснення відповідних повноважень (діяльності) від імені та в інтересах Адміністрації.
Відтак, починаючи з 13.06.2013р. Адміністрація є правонаступником ДП «ОМТП» за договором оренди нерухомого майна ДФ-155 від 18.07.2008р. з відповідними правами, зобов'язаннями та відповідно виступає балансоутримувачем орендованого майна за договором.
Як з'ясовано судом, 13.09.2017 року головним інженером Адміністрації Одеського морського порту було направлено командиру військової частини НОМЕР_1 лист (вих. № 33А/1961) з проектами договорів згідно п. 5.9 договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № ДФ-155 від 18.07.2008р. на відшкодування експлуатаційних витрат (водопостачання, водовідведення та теплопостачання) та відшкодування експлуатаційних витрат за спожиту електричну енергію з проханням підписати вказані проекти і повернути для подальшого узгодження з боку Одеської філії ДП „АМПУ.
У відповідь на цей лист відповідач листом від 02.10.2017 року № 721/9231 повідомив позивача про те, що Одеський прикордонний загін не продовжував дію договору оренди на вищевказане у листі майно. Також відповідач зазначав, що підставами перебування підрозділів Одеського прикордонного загону в приміщеннях, що знаходяться на балансі ДП «Адміністрація морський портів» та розташовані в пункті пропуску через державний кордон України, є ст. 17 Конституції України, Закон України «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003р., Постанова КМУ від 18.08.2010р. № 751 «Про затвердження Положення про пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю», Постанова КМУ від 22.02.1994р. № «Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства», Розпорядження КМУ від 29.02.1996 року № 143-р «Про відкриття пунктів пропуску через державний кордон» та численні нормативно-правові акти, що регламентують статус та повноваження органів та підрозділів Державної прикордонної служби України при здійсненні прикордонного контролю, як однієї з основних функцій в пунктах пропуску через державний кордон України. Таким чином, проекти договорів не можуть бути погоджені.
Також, листом від 29.12.2017 року начальник Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України повідомив адміністрацію ОМП
Отже, не укладення відповідачем договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю й стало підставою для звернення позивача до суду із позовом про зобов'язання відповідача укласти договір на відшкодування витрат за спожиту електроенергію в наведеній у позові редакції.
Судом встановлено, що Військова частина НОМЕР_1 користується орендованими приміщеннями для забезпечення покладених на неї обов'язків по прикордонному контролю осіб, транспортних засобів, вантажів, які перетинають державний кордон України.
Згідно п. 25 Положення про пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.08.2010 р. № 751, проектування, будівництво (реконструкція) та утримання пунктів пропуску, пунктів контролю здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.1994 р. № 100 „Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства” та Порядку здійснення координації діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань додержання режимів на державному кордоні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.1999 р. № 48.
В п. 8 постанови Кабінету Міністрів України „Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства” від 22.02.1994р. № 100 установлено, що проведення роботи, пов'язаної з обладнанням, утриманням і ремонтом у пунктах пропуску через державний кордон приміщень для виконання зазначених видів контролю та службових приміщень для розміщення відповідних прикордонних підрозділів, митних та інших установ, що здійснюють контроль на державному кордоні, покладається на Міністерство транспорту (пункти пропуску для залізничного, морського, річкового, паромного та повітряного сполучення) і на Державний митний комітет (пункти пропуску для автомобільного сполучення).
Відповідно до п.13 цієї ж постанови Кабінету Міністрів України для забезпечення режиму державного кордону Прикордонні війська можуть безплатно використовувати водний і повітряний простір України, морські та річкові порти, аеропорти та аеродроми (посадкові майданчики), розташовані на території України, незалежно від їхньої відомчої приналежності і призначення.
Також, слід зазначити, що ч. 3 ст. 11 та п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про морські порти України» від 17.05.2012 № 4709-VI передбачають обов'язок адміністрації морських портів України або власника морського терміналу на безоплатній основі надавати у користування приміщення для організації пункту пропуску через державний кордон України, а також зобов'язує суб'єктів господарювання, що провадять господарську діяльність у морському порту, забезпечувати можливість здійснення повноважень органами доходів і зборів, органами охорони державного кордону та іншими державними органами, що здійснюють свої повноваження у морському порту.
Проаналізувавши зазначені норми матеріального права, колегія суддів зазначає, що чинними на теперішній час нормативними актами обов'язок з утримання службових приміщень Прикордонних військ, до яких належить відповідач, покладено на Міністерство транспорту України, правонаступником якого є Міністерство інфраструктури України, а не на орендаря.
Наявність п. 5.9 договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 28.01.2011 р. не спричиняє зворотній висновок, оскільки названий пункт, будучи відображеним у Типовому договорі оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, затвердженому наказом Фонду державного майна України від 23.08.2000 р. № 1774 (із змінами), не враховує специфіку правовідносин та суб'єктний склад сторін.
Крім того, в ч. 3 ст. 48 Бюджетного кодексу України прямо встановлено, що розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, є недійсними; за такими операціями не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість.
Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на приписи ст. 187 ГК України та ст. 649 ЦК України, якими передбачено, що судом розглядаються спори, що виникають при укладенні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі, якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
За змістом ст. 649 ЦК України, ч. 7 ст. 181 ГК України, розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору можуть вирішуватися судом лише у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом. Виключення становлять випадки, коли договір укладається на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, коли договір заснований на державному замовленні або його укладання є обов'язковим для сторін на підставі закону, або виконавцем є монополіст, на якого покладається обов'язок передати відповідний спір на вирішення суду у разі отримання ним договору з протоколом розбіжностей, з якими він не згоден.
Враховуючи викладене, а також відсутність в даному випадку зазначених вище виключень, так само, як і не встановлення обов'язковості в силу закону спірного договору, а також того факту, що ДП «АМПУ» не є стороною договору оренди державного майна і договірних зобов'язань між позивачем і відповідачем щодо виконання пункту 5.9. цього договору не існує, ст. ст. 179, 181, 187 ГК України, ст.ст. 322, 649 ЦК України, правомірним є висновок суду першої інстанції про відмову в позові саме з вищенаведених підстав.
Разом з тим, під час розгляду даної справи відповідачем було заявлено про застосування позовної давності.
При цьому, перш ніж застосовувати позовну давність за правилами ст. 267 ЦК України, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого він чи в інтересах якого звернулися до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості чи недоведеності. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Так, спірні правовідносини між сторонами спору виникли на підставі договору № ДФ-155 від 17.08.2008р. оренди нерухомого майна, що належить до державної власності. Відповідно до п. 5.9. договору орендар зобов'язався здійснювати витрати, повязані з утриманням орендованого майна, а також протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю. Враховуючи те, що договір оренди був укладений 17.08.2008 р., відповідно граничний строк укладення відповідачем договору відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг сплинув 03.09.2008 р. (з урахуванням вихідних днів). В свою чергу порушення прав балансоутримувача виникло з 04.09.2008р. Таким чином, строк на звернення балансоутримувача до суду за захистом своїх прав розпочався 04.09.2008 року та сплив 04.09.2011 року. Враховуючи те, що балансоутримувач звернувся із заявленим позовом до суду лише у червні 2018 року, суд вважає, що позивачем подано позов з пропущенням строку позовної давності для заявлення вказаних вимог до відповідача.
Проте, вищевказаного місцевим судом взагалі не було враховано.
Враховуючи, що судом першої інстанції відмовлено у задоволення позову саме з підстав не встановлення порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся, то відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин позовної давності.
Посилання скаржника на те, що договір № ДФ-155 від 18.07.2008 року є дійсним та свою дію не припиняв, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки як вже було зазначено вище ДП «АМПУ» не є стороною договору оренди державного майна і договірних зобов'язань між позивачем і відповідачем щодо виконання пункту 5.9. цього договору не існує.
Інші, доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.
Таким чином, Південно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Одеської області від 08.08.2018 року у справі №916/1134/18 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (адміністрація Одеського морського порту) - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Рішення Господарського суду Одеської області від 08.08.2018р. по справі №916/1134/18 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова відповідно до вимог ст. 284 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.
Повний текст постанови підписаний 26.11.2018р.
Головуючий суддя Савицький Я.Ф.
Суддя Колоколов С.І.
Суддя Принцевська Н.М.