ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
22 листопада 2018 року м. ОдесаСправа № 923/459/18
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Лавриненко Л.В., Філінюка І.Г.
при секретарі судового засідання: Чеголі Є.О.
За участю представників учасників справи:
від ФОП Семенової Н.В. - Семенова Н.В. особисто та адвокат Лодига М.Т.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Фізичної особи-підприємця Семенової Наталії Володимирівни
на рішення Господарського суду Херсонської області від 28.08.2018
по справі №923/459/18
за позовом Фізичної особи-підприємця Семенової Наталії Володимирівни
до Приватного акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль"
про визнання недійсної додаткової угоди № 1 від 26.04.2014 року до договору про надання послуг з центрального опалення та постачання гарячої води
У травні 2018 Фізична особа-підприємець Семенова Наталя Володимирівна звернулась до Господарського суду Херсонської області із позовом до Приватного акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» про визнання недійсною додаткову угоду №1 від 26.10.2014р. до договору про надання послуг з центрального опалення та постачанні гарячої води за №515 від 04.10.2013р.
В обґрунтування позовних вимог ФОП Семенова Н.В. з посиланням на приписи ст.ст. 203, 215, 227 ЦК України та ст. 188 ГК України зазначає, що п.3 укладеного між сторонами договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води визначено істотну умову договору, а саме показник максимального теплового навантаження на опалення для приміщення позивача - 0,002133 Гкал/годину. На думку позивача, в розрахунках за теплову енергію відповідач використовує неузгоджений показник теплового навантаження, оскільки жодної належним чином оформленої додаткової угоди до договору позивач не підписувала. Позивач звертає увагу суду, що жодна додаткова угода до діючого договору жодним судом не визнавалась укладеною. Позивач вважає, що Додаткова угода від 26.10.2014 року №1 до договору є недійсною, так як при її вчиненні не було дотримано вимог ст.203 ЦК України. Позивач стверджує, що не підписувала додаткову угоду, що вказує на недотримання форми її укладання.
Рішенням Господарського суду Херсонської області від 28.08.2018р. по справі №923/459/18 відмовлено в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Рішення мотивоване тим, що позивачем не доведено відповідними доказами існування підстав для визнання недійсною додаткової угоди №1 до договору про надання послуг з центрального опалення та постачання гарячої води.
Крім того, пославшись на приписи ст. 75 ГПК України суд першої інстанції зазначив, що у постанові Одеського апеляційного господарського суду від 10.03.2016 року по справі №923/1759/15 судом першої інстанції було розглянуто та відхилено доводи Фізичної особи-підприємця Семенової Н.В. щодо внесення Публічним акціонерним товариством «Херсонська теплоелектроцентраль» в односторонньому порядку змін до договору, оскільки такі суперечать наявним матеріалам справи та фактичним діям ФОП Семенової Н.В.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Фізична особа-підприємець Семенова Наталія Володимирівна звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення Господарського суду Херсонської області від 28.08.2018р. по справі №923/459/18 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Звертаючись з апеляційною скаргою апелянт посилається на те, що судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного судового рішення в неповному обсязі було досліджено всі фактичні обставини справи, які суттєве значення мали для вирішення справи по суті.
Обгрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт зазначає, що судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного судового рішення не було надано правової оцінки доводам позивача про порушення порядку укладення спірної угоди, а відтак на думку апелянта укладання вищевказаної угоди є незабезпечення належного волевиявлення сторони договору - ФОП Семенової Н.В.
Також, в обґрунтування апеляційної скарги апелянтом зазначається та обставина, що судом першої інстанції не було досліджено доданого до матеріалів справи копії додаткової угоди №2, яка надсилалась і отримувалась позивачем.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.10.2018р. по справі №923/459/18 було визначено склад колегії суддів у складі: головуючого судді Величко Т.А., суддів Будішевської Л.О., Богатиря К.В.
Указом Президента України №454/2017 від 29.12.2017 "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" ліквідовано Одеський апеляційний господарський суд та утворено Південно-західний апеляційний господарський суд.
Згідно з ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
03.10.2018 в газеті "Голос України" опубліковано повідомлення про початок роботи Південного-західного апеляційного господарського суду.
На виконання положень абз. 2 ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ч. 5 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України, матеріали справи №923/459/18 передані до Південно-західного апеляційного господарського суду.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом від 19.10.2018, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Лавриненко Л.В., Філінюка І.Г.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.10.2018р. прийнято справу №923/459/18 до провадження та розпочато апеляційний розгляд справи колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Лавриненко Л.В., Філінюка І.Г.; призначено розгляд справи №923/459/18 на 22 листопада 2018 року о 15:30 годині в режимі відеоконференції.
19.11.2018 Південно-західним апеляційним господарським судом отримано відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач просить залишити апеляційну скарг без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
У своїх запереченням відповідач зазначає, що посилання апелянта на відсутність вільного волевиявлення при укладенні оскаржуваної додаткової угоди є помилковими, оскільки позивачем не враховано той факт, що укладення договору з теплопостачальною організацією є обов'язком споживача.
Відповідач також відзначає, що ним було виконано всі вимоги чинного законодавства з направлення проекту додаткової угоди на юридичну адресу позивача, а доводи позивача про порушення укладення такої угоди спростовуються обставинами, що встановлені у постанові Одеського апеляційного господарського суду від 10.03.2016 року по справі №923/1759/15.
У судовому засіданні від 22.11.2018 представник апелянт та його представник підтримали вимоги за апеляційною скаргою та наполягали на її задоволенні.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши апелянта та його представника, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Херсонської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ФОП Семенової Н.В. не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення господарського суду Херсонської області від 13.05.2014 року у справі №923/293/14 за позовом Публічного акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» до Фізичної особи-підприємця Семенової Н.В. про визнання укладеним договору було укладено у письмовій формі договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води №515 (далі - договір) між Публічним акціонерним товариством «Херсонська теплоелектроцентраль» та Фізичною особою-підприємцем Семеновою Н.В. Рішення по справі №923/293/14 апеляційною інстанцією не переглядалось. У вищевказаному рішенні зазначено - набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
Пунктом 3 договору визначено істотну умову договору, що відповідно до пунктів 9, 20, 23, 25 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою КМУ від 03.10.2007 р. №1198 впливає на розрахунок вартості послуг, а саме: показник максимального теплового навантаження на опалення для приміщення позивача - 0,002133 Гкал/годину.
В подальшому, 26.10.2014 р. ПАТ «Херсонська ТЕЦ» склало проект додаткової угоди від 26.10.14 р. до Договору, який було надіслано на юридичну адресу ФОП Семенової Н.В.
Звертаючись із позовом до суду першої інстанції позивач зазначила, що Додаткова угода від 26.10.2014 року №1 до договору є недійсною, так як при її вчиненні не було дотримано вимог ст.203 ЦК України. Позивач стверджує, що не підписувала додаткову угоду, що вказує на недотримання форми її укладання.
Судом першої інстанції позовні вимоги визнано необґрунтованими та відмовлено у їх задоволенні.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з таким висновком Господарського суду Херсонської області, з наступних підстав.
Частини 1, 4 ст.202 ЦК України визначають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює умови чинності правочинів, а саме: законність змісту правочину, наявність у сторін необхідного обсягу цивільної дієздатності, наявність об'єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину, його адекватність внутрішній волі, відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону, спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно частині 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновителями), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Отже, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
У відповідності до приписів ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, у постанові Одеського апеляційного господарського суду від 10.03.2016 року по справі №923/1759/15, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 17.05.2016, за позовом Публічного акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» до Фізичної особи-підприємця Семенової Наталії Володимирівни - доводи Фізичної особи-підприємця Семенової Н.В. щодо внесення Публічним акціонерним товариством «Херсонська теплоелектроцентраль» в односторонньому порядку змін до договору не заслуговують на увагу, оскільки суперечать наявним матеріалам справи та фактичним діям ФОП Семенової Н.В.
У вищевказаній Постанові Одеського апеляційного господарського суду встановлено наступне: «ПАТ "Херсонська ТЕЦ" направлено на юридичну адресу ФОП Семенової Н.В. проект додаткової угоди від 26.10.14 р. до Договору. Скаржник вважає, що ПАТ "Херсонська ТЕЦ" порушила порядок оформлення та направлення додаткової угоди, оскільки супровідний лист до неї датовано 07.10.2014, в той час як додаткова угода датована 26.10.2014. Однак, судова колегія вважає, що це є технічною помилкою при датуванні вказаного листа, що підтверджується поштовим штемпелем на конверті, згідно якого лист було направлено 13.11.2014, тобто при написанні дати супровідного листа помилково зазначено 07.10.2014 замість 07.11.2014. Також слід зазначити, що дата Договору в додатковій угоді замість 04.10.13 р. позивачем зазначена 13.05.14 р, тобто дату судового рішення, яким визнано укладеним Договір від 04.10.13 р., однак це не змінює змісту договору та самого факту наявності цього договору. Щодо номеру договору, то жодна із сторін не довела належними доказами факт існування між сторонами іншого договору, ніж договору, укладеного на підставі рішення господарського суду Херсонської області від 13.05.14 р., а тому додаткова угода №1 від 26.10.14 р. укладена саме до цього договору. Сама ж додаткова угода була направлена за юридичною адресою відповідача - м. Херсон, вул. Комкова,83, кв.314….».
Отже, судом апеляційної інстанції у справі №923/1759/15 було встановлено, що скаржник свідомо відмовилась від отримання додаткової угоди, тобто, позбавила себе можливості своєчасно належним чином оформити додаткову угоду, або, у разі виникнення розбіжностей, вжити заходи щодо їх врегулювання в судовому або досудовому порядку. До того ж, ФОП Семенова Н.В. здійснила платіж з цільовим призначенням: "За спожиту теплоенергію зг. рах. №0-195 за 2015 рік". Зазначений платіж не є помилковим, його здійснення скаржником визнано, із заявами щодо повернення цих коштів, як помилково сплачених скаржник не зверталась. Таким чином, відповідачем вчинено дії з виконання її зобов'язань за договором з урахуванням змін, передбачених додатковою угодою.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції щодо застосування положень ч.4 ст.75 ГПК України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Щодо посилань апелянта на приписи ч.ч.3,4 ст. 203 ЦК України колегія суддів зазначає наступне.
У відповідності до приписів ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» постачання теплової енергії (теплопостачання) це господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Статтю 24 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що основними обов'язками споживача теплової енергії є, зокрема, своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії;.
Згідно з ст.ст. 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Отже, посилання скаржника на приписи ст. 203 ЦК України не заслуговують на увагу, оскільки укладення договору з теплопостачальною організацією є обов'язком споживача.
Отже, твердження апелянта щодо того, що судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного судового рішення не було надано правової оцінки доводам позивача про порушення порядку укладення спірної угоди, а відтак на думку апелянта укладання вищевказаної угоди є незабезпечення належного волевиявлення сторони договору - ФОП Семенової Н.В., колегією суддів апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки вищевказані твердження апелянта повністю спростовуються обставинами встановленими постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10.03.2016 року по справі №923/1759/15, яка має преюдиційне значення для розгляду вищевказаної справи.
Тобто, вищевказане підтверджує ту обставину, що не має підстав для визнання недійсної додаткової угоди № 1 від 26.04.2014 року до договору про надання послуг з центрального опалення та постачання гарячої води, оскільки зазначена угода була укладена з додержанням норм законодавства, що і встановлено відповідними судовими рішеннями.
Посилання апелянта на порушення приписів ст. 227 ЦК України, а саме вчинення правочину без відповідного дозволу (ліцензії), оскільки даною угодою були внесені зміни в будівельному проекті приміщення, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки позивачем не доведено того, що додатковою угодою внесено будь-які зміни, які потребують наявності дозволів для сторін такого правочину.
Отже, судова колегія не вбачає будь-яких передбачених ст. ст. 277-279 ГПК України правових підстав для скасування рішення місцевого суду.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене судова колегія вважає, що рішення Господарського суду Херсонської області від 28.08.2018р. по справі №923/459/18 є законним, обґрунтованим та таким, що прийнято з додержання норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Рішення Господарського суду Херсонської області від 28.08.2018 р. у справі №923/459/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 26.11.2018.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Лавриненко Л.В.
Суддя Філінюк І.Г.