м. Вінниця
13 листопада 2018 р. Справа № 0240/2644/18-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Дмитришеної Р.М.,
за участю:
секретаря судового засідання: Макарової К.В.
представник відповідача: Малик Я.С.
без участі представника позивача
розглянувши у судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_2
до: Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці
про: визнання неправомірним рішення та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_2 з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці про визнання неправомірним рішення та зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є громадянкою України, проте перебуває на постійному місці проживання у Федеративній республіці Німеччина та на консульському обліку у місті Франкфурт - на Майні з 2007 року.
В свою чергу, ОСОБА_2 користуючись своїм правом, як громадянин України в зв'язку із досягненням пенсійного віку звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії. Однак, відповідач відмовив ОСОБА_2 у призначенні пенсії, в зв'язку із відсутністю необхідних документів передбачених порядком.
Позивач, не погоджуючись із діями відповідача, через свого представника звернулась до суду із адміністративним позовом та просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці за №023830001179 від 05.02.2018 року про відмову в призначенні пенсії та протокол №023830001179 від 05.02.2018 року;
- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці призначити з 23.01.2018 року пенсію за віком ОСОБА_2, нарахувати та виплатити з указаної дати пенсію відповідно до законодавства України.
Ухвалою суду від 13.08.2018 року відкрито провадження у адміністративній справі та вирішено розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Призначено перше судове засідання.
Стороною відповідача на виконання вимог ухвали суду від 13.08.2018 та положень КАС України подано до суду відзив щодо заявлених позовних вимог ОСОБА_2 Зі змісту відзиву убачається, що відповідач заперечує та просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову з огляду на наступне.
Принципи, засади і механізми функціонування системи пенсійного забезпечення в Україні, призначення, перерахунку і виплати пенсій передбачені Законами України «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).
Частиною першою ст.44 Закону передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Пунктом 1.1 Порядку передбачено, що заява про призначення непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається особисто або через представника, який діє на підставі виданої довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації). При цьому відповідно до п. 2.9 Порядку особа звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує особу, місце її проживання (реєстрацію та вік) і свідчить про правовий зв'язок фізичної особи з державою Україна (громадянство України).
Пунктом 2.22 цього Порядку передбачено, що за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації) у тому числі органу місцевого самоврядування. Документи, до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій потрібний тимчасовий захист, довідка про звернення за захистом в Україні. Іноземні громадяни та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання.
Розділом II вказаного Порядку передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про місце проживання (реєстрації) особи.
Відповідно до п.2.9 Розділу II Порядку, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує особу, місце її проживання (реєстрації) та вік. Пунктом 2.22 цього Порядку передбачено, що за документ, який засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземні громадяни та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (реєстрації).
Відповідно до ч.1 ст.47 Закону №1058 пенсія виплачується за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України.
Згідно наданих документів, місцем проживання та реєстрації ОСОБА_2 є Німеччина. На території України вона не зареєстрована та не проживає.
Відповідно до ч.4 ст.1 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
Враховуючи вищезазначене, виникнення права на пенсію пов'язується з умовою постійного проживання заявника на території України (в даному випадку безпосередньо в м. Вінниці) або укладенням Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення - в разі проживання таких осіб в іншій країні.
На даний час договір в області пенсійного забезпечення між країною Німеччиною та Україною не укладений.
До того ж, відповідно до ст. 8 Закону №1058 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом
України "Про пенсійне забезпечення" - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.
Отже, з огляду на вищевикладене, Управління не вбачає правових підстав для призначення пенсії по віку ОСОБА_2 та діє правомірно та в межах чинного законодавства.
Ухвалою суду від 04.09.2018 року розгляд справи за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці про визнання неправомірним рішення та зобов'язання вчинити дії вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Замінено перше судове засідання підготовчим судовим засіданням.
04.09.2018 року ухвалою суду за клопотанням представника відповідача витребувано у Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області інформацію щодо перебування або скасування платника податків ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 у Державному реєстрі фізичних осіб. Витребувано у Міністерства закордонних справ України інформацію щодо громадянства ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2.
На адресу суду від Головного управління ДФС 21.09.2018 року надійшла інформація про те, що громадянка ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків з 09.12.1996 за реєстраційним номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.
Також, 04.10.2018 року Міністерством закордонних справ України повідомлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, оформила дозвіл компетентних органів України для залишення на постійне місце проживання у Федеративній Республіці Німеччина у 2007 році через Генеральне консульство України у Франкфурті - на - Майні. Відповідно до чинного законодавства України ОСОБА_2 вважається громадянкою України, що постійно проживає за кордоном, відомості щодо припинення громадянства відсутні.
Ухвалою суду від 10.10.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.11.2018 року.
13.11.2018 року представник позивача в судове засідання не з'явився, натомість подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, на задоволенні позовних вимог наполягає.
Представник відповідача щодо заявлених позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Заслухавши думку представника відповідача, дослідивши надані сторонами докази та матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України. Позивач оформила дозвіл компетентних органів України для залишення на постійне місце проживання у Федеративній Республіці Німеччина у 2007 році через Генеральне консульство України у Франкфурті - на - Майні.
В зв'язку із досягненням пенсійного віку ОСОБА_2 звернулась до Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці про призначення їй пенсії.
Рішенням №023830001179 від 05.02.2018 року та протоколом відмовлено в призначенні пенсії. Мотивами відмови є те, що виникнення права на пенсію пов'язується з умовою постійного проживання заявника на території України або укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення в разі проживання таких осіб в іншій країні.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно з ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до вимог ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Європейська соціальна хартія (переглянута), 1996 року, згода на обов'язковість якої надано Верховною Радою України та яка набрала чинності з 01.02.2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами «досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися» права та принципи, що закріплені у Хартії.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року за № 1058-IV № 1058-IV, з наступними змінами та доповненнями.
Статтею 8 даного Закону передбачено право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною 3 ст. 4 цього ж Закону визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону визначено, що загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Так, підставою для відмови у призначенні ОСОБА_2 стало те, що остання не проживає на території України та проживає постійно на території країни з якою не укладено відповідного міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.
Однак, вказані підстави відповідача для відмови у призначенні ОСОБА_2 пенсії є порушенням положень Конституції та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Оскільки, в законодавстві України чітко визначено, що громадяни України, які застраховані та досягли встановленого пенсійного віку мають право на пенсію.
Згідно до матеріалів справи, позивач є громадянкою України, що підтверджує перебування ОСОБА_2 в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків з 09.12.1996 за реєстраційним номер облікової картки платника податків НОМЕР_1. Також, те, що згідно інформації Міністерства закордонних справ України ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 лише оформила дозвіл компетентних органів України для залишення на постійне місце проживання у Федеративній Республіці Німеччина у 2007 році через Генеральне консульство України у Франкфурті - на - Майні. Відповідно до чинного законодавства України ОСОБА_2 є громадянкою України, що постійно проживає за кордоном, відомості щодо припинення громадянства відсутні.
Відтак, рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці за №023830001179 від 05.02.2018 року про відмову в призначенні пенсії та протокол №023830001179 від 05.02.2018 року є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; а винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Ратифікувавши Конвенцію та протоколи до неї, держава передусім зобов'язалася гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції та цих протоколах.
Належним та ефективним захистом порушених прав позивача є зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці призначити з 23.01.2018 року пенсію за віком ОСОБА_2, нарахувати та виплатити з указаної дати пенсію відповідно до законодавства України.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.,
За наведеного вище, перевіривши мотиви та аргументи кожної із сторін, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
За вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, а тому стягненню підлягає судовий збір у розмірі 1405,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці про визнання неправомірним рішення та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці за №023830001179 від 05.02.2018 року про відмову в призначенні пенсії та протокол №023830001179 від 05.02.2018 року.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці призначити з 23.01.2018 року пенсію за віком ОСОБА_2, нарахувати та виплатити з указаної дати пенсію відповідно до законодавства України.
Стягнути на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці (код ЄДРПОУ 37979905) сплачений судовий збір в сумі 1405,60 грн. відповідно до квитанцій №37 та №38 від 04.08.2018 року.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Реквізити: ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1); Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці (код ЄДРПОУ 37979905)
Повний текст рішення суду складено: 23.11.2018
Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна