19 листопада 2018 р. м. ХарківСправа № 820/5118/18
Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: Бенедик А.П.
суддів: Мельнікової Л.В. , Донець Л.О.
за участю секретаря судового засідання Багмет А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції - Шевченко О.В.) від 18.09.2018р. (повний текст рішення складено 27.09.2018р.) по справі №820/5118/18
за позовом Головного управління ДФС у Харківській області
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про підтвердження обгрунтованості адміністративного арешту майна,зупинення видаткових операцій,
Позивач, Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області, звернувся до суду із адміністративним позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, в якому просив:
- підтвердити обґрунтованість умовного арешту майна ФОП ОСОБА_1;
- зупинити видаткові операції платника податків на рахунках відкритих в банківських установах, які обслуговують ФОП ОСОБА_1
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у зв'язку з відмовою платника податків в реалізації контролюючим органом права на проведення фактичної перевірки, заступником начальника Головного управління ДФС у Харківській області прийнято рішення №6455/ФОП/20-40-14-10-19 від 22.06.2018 р. про застосування адміністративного арешту майна платника податків. Так, з урахуванням вказаних обставин та в силу діючих норм законодавства, контролюючий орган просить підтвердити обґрунтованість адміністративного арешту майна відповідача та зупинити видаткові операції платника податків на рахунках платника податків, відкритих у банківських установах, які обслуговують відповідача.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.09.2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.09.2018 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
Вказує, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції неправильно застосував норми Податкового кодексу України (далі - ПК України) та дійшов неправомірного висновку про відсутність правових підстав для підтвердження обґрунтованості умовного арешту майна ФОП ОСОБА_1 застосованого на підставі рішення заступника начальника Головного управління ДФС у Харківській області прийнято рішення №6455/ФОП/20-40-14-10-19 від 22.06.2018 р., а також зупинення видатковий операцій платника податків на рахунках відкритих в банківських установах, які обслуговують відповідача.
Відповідач правом надання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Представники сторін про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку.
Від представника позивача надійшло клопотання, в якому просив перенести розгляд справи у зв'язку з тим, що частина працівників відділу супроводження судових спорів з питань банкрутства та адміністративного арешту юридичного управління Головного управління ДФС у Харківській області в іншому судовому засіданні знаходяться в щорічній відпустці, а інша частина - на лікарняному. Разом з тим, враховуючи, що жодного доказу на підтвердження вказаних обставин надано не було, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, визначених Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість вказаного клопотання, та як наслідок, відсутність правових підстав для перенесення розгляду справи.
Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що на підставі наказу №4089 від 07.06.2018 р. та направлень на проведення перевірки №5377, №5376, №5300, №5301 від 07.06.2018 р., співробітниками Головного управління ДФС у Харківській області 12.06.2018 р. з метою здійснення контролю за дотриманням суб'єктами господарювання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, свідоцтв, виробництва та обігу підакцизних товарів, проведення перевірок дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, оформлення трудових відносин з працівниками, було здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_1, місце здійснення господарської діяльності відповідача для проведення фактичної перевірки.
Однак, представник ФОП ОСОБА_1 від отримання копії наказу та направлення на перевірку відмовився, ним було відмовлено в допуску до перевірки та надано письмове пояснення щодо причин не допуску до фактичної перевірки.
Відповідно до п.81.2 ст.81 ПК України посадовими особами Головного управління ДФС у Харківській області за місцем проведення перевірки, а саме: АДРЕСА_1, складено акт недопуску до проведення фактичної перевірки від 12.06.2018 р. №4382/20-40-14-10/НОМЕР_1, що засвідчує факт відмови представника ФОП ОСОБА_1 у допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки.
На підставі п.п.94.2.3 п.94.2 ст.94 ПК України заступником начальника Головного управління ДФС у Харківській області 22.06.2018р. о 12:35 год. прийнято рішення №6455/ФОП/20-40-14-10-19 про застосування адміністративного арешту майна ФОП ОСОБА_1 у зв'язку з відмовою від допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки.
В послідуючому позивач звернувся до суду із даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на час розгляду справи, рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна відповідача фактично припинило свою дію, у зв'язку зі спливом 96 годин для визнання арешту обґрунтованим. Крім того, оскільки контролюючим органом не надано, а під час розгляду справи не добуто доказів вжиття позивачем заходів щодо встановлення майна, яке може слугувати джерелом погашення податкового боргу, то відсутні правові підстави зупинення видаткові операції платника податків на рахунках відкритих в банківських установах, які обслуговують ФОП ОСОБА_1
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Згідно положень п. 94.1 ст. 94 ПК України, адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.
Згідно положень п. 94.2 статті 94 ПК України, арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин: 94.2.1. платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; 94.2.2. фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; 94.2.3. платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу; 94.2.4. відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; 94.2.5. відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов'язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; 94.2.6. платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; 94.2.7. платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу; 94.2.8. платник податків (його посадові особи або особи, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню) відмовляється від проведення відповідно до вимог цього Кодексу інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки).
Тобто, арешт майна може бути застосований за наявністю хоча б однієї з визначених статтею 94 ПК України обставин.
Під час розгляду справи встановлено, що фактичною підставою для прийняття рішення про накладення адміністративного арешту майна слугував факт відмови платника податків від допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення у відношенні нього документальної перевірки.
Відповідно до п. 94.4 ст. 94 ПК України, арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.
Згідно з п. 94.6 ст. 94 ПК України, керівник контролюючого органу (його заступник) за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків.
Законність вимоги щодо арешту коштів на рахунках платника податку на підставі підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 ПК України пов'язана з наявністю, правомірністю та обґрунтованістю рішення керівника податкового органу щодо застосування арешту майна платника податків.
Відповідно до п. 94.10 ст. 94 ПК України, арешт на майно може бути накладено рішенням керівника контролюючого органу (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.
Згідно з пп. 94.19.1 п. 94.1 ст. 94 ПК України, припинення адміністративного арешту майна платника податків здійснюється у зв'язку з відсутністю протягом строку, зазначеного у п. 94.10, рішення суду про визнання арешту обґрунтованим.
Таким чином, на час звернення до суду та розгляду справи, рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна відповідача фактично припинило свою дію, у зв'язку зі спливом 96 годин для визнання арешту обґрунтованим.
Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 22.05.2018 року по справі №820/2040/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про відсутність правових підстав для підтвердження обґрунтованості умовного арешту майна ФОП ОСОБА_1 застосованого на підставі рішення заступника начальника Головного управління ДФС у Харківській області прийнято рішення №6455/ФОП/20-40-14-10-19 від 22.06.2018 р.
З приводу заявлених позовних вимог про зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках відкритих в банківських установах, які обслуговують ФОП ОСОБА_1, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пп. 20.1.33 ПК України, контролюючий орган має право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
Відповідно до пп. 20.1.31 п.20.1 ст. 20 ПК України, контролюючий орган має право звертатися до суду щодо зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках такого платника податків у банках та інших фінансових установах (крім операцій з видачі заробітної плати та сплати податків, зборів, єдиного внеску, а також визначених контролюючим органом грошових зобов'язань платника податків, погашення податкового боргу), у тому числі при недопущенні посадових осіб контролюючих органів до обстеження територій та приміщень.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що заявником не надано доказів наявності податкового боргу у підприємства, відсутності у нього майна та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу, а також доказів недопущення відповідачем посадових осіб до обстеження територій та приміщень.
При вирішенні справи судом враховані висновки Верховного суду, зазначені в рішенні у справі №820/2312/17 від 15.05.2018, в якому зокрема зазначено, що на законодавчому рівні, положеннями норм податкового законодавства розрізненні правові поняття щодо арешту майна та арешту на кошти, що знаходяться в банківських установах платника податків.
Не зважаючи на те, що кошти є також складовою майна платника податків, що складає загальний об'єкт, в той же час має свої особливості та різницю виникнення підстав для вчинення відповідних дій пов'язаних із встановленням певного виду обмеження щодо такого майна (коштів), у вигляді арешту, а також можливим порядком його застосування. Обидва види арешту розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). В зв'язку з чим, має місце різна правова природа виникнення та регулювання цих предметів, які не можна вважати тотожними в межах спірних правовідносинах. Суд дійшов висновку, що законодавством чітко встановлена не тільки процесуальна можливість на звернення до суду з законодавчо визначеним предметом позову, що складає суть вимог, але ж і за наявністю підстав (умов), за яких існує правова можливість для задоволення таких вимог.
В даному випадку такими правовими підставами (умовами) є саме, або наявність податкового боргу, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
В той же час, звернення з вимогами щодо накладення арешту на кошти, що знаходяться в банку платника податків, а також накладення арешту на майно платника шляхом зупинення видаткових операцій на рахунку платника податків з підстав не допуску перевіряючих до перевірки, не передбачено чинним законодавством.
Арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця, приватного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зняття арешту з майна та коштів здійснюється за постановою державного виконавця, приватного виконавця або за рішенням суду.
Доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для зупинення видаткових операцій, з посиланням на ч.2 ст. 59 Закону України "Про банки та банківську діяльність" (далі - Закон України №2121-ІІІ) колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.59 Закону України № 2121-ІІІ, арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця, приватного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зняття арешту з майна та коштів здійснюється за постановою державного виконавця, приватного виконавця або за рішенням суду.
Відповідно до ч. 2 ст.59 Закону України № 2121-ІІІ, зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а також видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється в разі накладення арешту відповідно до частини першої цієї статті, а також в інших випадках, передбачених договором, Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", іншими законами та/або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, кореспондентському рахунку. Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми або коли інше передбачено договором, законом чи умовами такого обтяження.
Згідно зазначених норм права зупинення видаткових операцій здійснюється в разі накладення арешту на майно або кошти, зокрема рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом, а також в інших випадках, передбачених договором, Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", іншими законами та/або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, кореспондентському рахунку.
Враховуючи, що доказів наявності рішень суду про стягнення коштів з позивача, або накладення арешту на його майно, договорів, інших умов обтяжень, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, кореспондентському рахунку заявником не надано, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про зупинення видаткових операцій.
Відтак, зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на правові приписи законодавства, яке регулює спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та як наслідок, відсутність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 77 та ч. 1 ст. 90 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, в суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.09.2018р. по справі №820/5118/18 за позовом Головного управління ДФС у Харківській області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про підтвердження обгрунтованості адміністративного арешту майна, зупинення видаткових операцій залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя (підпис)А.П. Бенедик
Судді(підпис) (підпис) Л.В. Мельнікова Л.О. Донець
Повний текст постанови складено 23.11.2018 року.