Головуючий І інстанції: Біленський О.О.
20 листопада 2018 р. м. ХарківСправа № 2040/5356/18
Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: Старостіна В.В.
суддів: Рєзнікової С.С. , Бегунца А.О.
за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2018 по справі № 2040/5356/18, повний текст складено 03.09.2018, повний текст складено 03.09.2018, за адресою: вул. Мар'їнська, 18-Б-3, м. Харків, 61004
за позовом ОСОБА_1
до Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова
про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
05.07.2018, позивач, ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Харкова, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова від 17.05.2018 року про відмову ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії з 07.10.2009 року;
- зобов'язати Слобожанське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова поновити з 07.10.2009 року та виплачувати в подальшому пенсію ОСОБА_1, з урахуванням всіх підвищень, перерахунків та розміру мінімальної пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
В обґрунтування позовних вимог позивачено, що ОСОБА_1, громадянка України, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1, 01.12.1993 року по досягненні пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу позивачу була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась йому до виїзду за кордон що підтверджується відповідним пенсійним посвідченням та копією трудової книги. Перед виїздом за кордон Позивач мешкав за адресою: АДРЕСА_1. 10.01.2004 року позивач виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Починаючи з 2004 року і станом на сьогоднішній день, позивач призначеної по закону пенсії не отримує. 08 травня 2018 року представник позивача, діючи на підставі нотаріальної довіреності, подав безпосередньо до Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова особисту заяву позивача про поновлення пенсії. Відповіддю Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова від 07.06.2018 року №9080/48-02-03 позивачу було відмовлено з огляду на те, що позивачем не була дотримана вимога особистого звернення про поновлення пенсії та не надано паспорт громадянина України з місцем реєстрації або інший документ підтверджуючий проживання (реєстрацію) на території України. Позивач вказав, що вказане рішення порушує його право на соціальний захист, є незаконним і таким, що підлягає скасуванню, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2018 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем, ОСОБА_1, подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2018 скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце судового засідання були повідомлені своєчасно та належним чином.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасникв справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України та не втрачала свого громадянства. Позивач мешкала за адресою: АДРЕСА_1, Україна. По досягненні пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу позивачу 01.12.1993 року була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась до виїзду за кордон що підтверджується відповідним пенсійним посвідченням. 10.01.2004 року позивач виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.
Згідно вимог законодавства, чинного на час виїзду позивача на постійне проживання за межі України, виплата пенсії припинялася на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Таким чином виплата пенсії позивачу була припинена з 2004 року.
08 травня 2018 року до Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова звернувся представник позивача, який діє на підставі виданої довіреності, посвідченої нотаріально з заявою позивача про призначення/перерахунок пенсії, копію паспорта позивача для виїзду за кордон, копією ідентифікаційного коду, оригіналом трудової книжки позивача, копію пенсійного посвідчення та копією посвідчення "ветерана праці".
Листом Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова №9080/48-02-03 від 07.06.2018 року було розглянуто вказане звернення та надіслано позивачу витяг з рішення від 17.05.2018 року про відмову у поновленні пенсій за віком ОСОБА_1 через відсутність підстав відповідно до діючого законодавства України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не дотримано встановленого порядку звернення за поновленням пенсії, оскільки він не звертався до відповідача із заявою встановленого зразка про призначення та виплату пенсії за віком відповідно до вимог статті 44 Закону №1058-IV та необхідним пакетом документів для поновлення виплати пенсії, а відтак відповідач не мав достатніх законних підстав для прийняття рішення щодо поновлення раніше призначеної пенсії, тому діяв у межах повноважень, наданих Законом.
Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до витягу з рішення Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова зазначено, що у поновленні пенсії за віком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка постійно проживає в Ізраїлі, згідно наданого паспорта громадянина України для виїзду за кордон, дійсного з 08.02.2016 по 02.02.2016 відмовити, оскільки відповідно до п. 2 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з абз. 6, 11 ч. 1 ст. 7 цього Закону загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципом рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених Законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 45 цього Закону визначено, що пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.
Із змісту наведених вище норм слідує, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі протягом невизначеного періоду часу (безстроково), тому не можуть бути призначені на певний строк, а визначається лише дата, з якої особа має право на отримання пенсії. Також слід зазначити, що пенсія за віком призначається особі лише один раз і кінцевий строк, на який вона призначається, не може встановлюватись, оскільки це суперечить самому її визначенню та суті та обмежує право особи на отримання пенсії.
Водночас Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено випадки, коли виплата пенсії може зупинятись.
Так, п. п. 1, 3-5 ч. 1 ст. 49 цього Закону передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Також п. 2 ч. 1 цієї статті було передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" було визначено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Однак рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України вищезазначених положень Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування".
Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Відповідно до ст. 152 Конституції України вказані положення Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" втратили чинність з дня ухвалення цього рішення.
Таким чином, з 07.10.2009 року відсутня така законодавча підстава припинення виплати пенсії як проживання пенсіонера за кордоном у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно зі статтею 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 7 липня 1989 року у справі "Сорінг проти Сполученого Королівства" Судом зазначено, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини". У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі "Ріс проти Сполученого Королівства" Суд зазначив, що, з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини".
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст.1 Першого протоколу до конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до ст. 46 конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до ст.17 закону "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що з дня набрання чинності рішенням №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону №1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного закону. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Аналогічний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладений у постанові від 02.11.2018 по справі № 302/1409/16-а.
Крім того, посилання відповідача у спірному рішенні від 17.05.2018 про відсутність права ОСОБА_1 на поновлення пенсії за віком відповідно до діючого законодавства України через не надання нею паспорта громадянина України, колегія суддів вважає помилковими з урахуванням наступного.
Постановою правління Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади, 25 листопада 2005 року за №22-1 затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846.
Відповідно до п. 2.8. Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, проведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
За документ, що засвіджує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації) у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання. Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і в копіях, посвічених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.
В ході розгляду справи, колегію суддів було досліджено матеріали пенсійної справи ОСОБА_1, в яких, зокрема, міститься належним чином оформлена її заява про поновлення виплати пенсії встановленого зразка, яка прийнята спеціалістами управління, завірена належним чином копія паспорта ОСОБА_1, заява представника ОСОБА_3 з копіями додатків загранпаспорту, ідентифікаційного коду, пенсійного посвічення, посвічення "ветеран праці" ОСОБА_1 та довіреністю на представництво її інтересів.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем надано всі необхідні документи, на підставі яких їй має бути поновлена пенсія.
У відповідності до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Наведені вище та встановлені судом факти та правові норми, що регулюють спірні правовідносини, вказують на те, що дії відповідача щодо відмови у поновленні пенсії позивачу є протиправним. Встановлені судом обставини підтверджують право позивача ОСОБА_1 на поновлення пенсії, а відтак колегія суддів вважає за необхідне задовольнити позов у повному обсязі.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню та прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат підлягають розподілу відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2018 по справі № 2040/5356/18 скасувати.
Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова від 17.05.2018 про відмову ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії з 07.10.2009.
Зобов'язати Слобожанське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова поновити з 07.10.2009 та виплачувати в подальшому пенсію ОСОБА_1, з урахуванням всіх підвищень, перерахунків та розміру мінімальної пенсії відповідно до Закону України " Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання адміністративного позову у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1057 (одна тисяча п'ятсот сім) гривні 20 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
.
Головуючий суддя В.В. Старостін
Судді С.С. Резнікова А.О. Бегунц
Повний текст постанови складено 23.11.2018.