Головуючий І інстанції: Литовченко О.В.
23 листопада 2018 р. м. ХарківСправа № 592/10887/18
Харківський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Курило Л.В.,
суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. ,
за участю секретаря судового засідання - Патової Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою інспектора взводу №2 роти №3 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції Левченко Ніни Володимирівни на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 26.09.2018 року по справі № 592/10887/18
за позовом ОСОБА_2
до інспектора взводу №2 роти №3 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції Левченко Ніни Володимирівни
про скасування постанови про адміністративне правопорушення,
У серпні 2018 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач) звернувся до Ковпаківського районного суду м. Суми з адміністративним позовом до інспектора взводу №2 роти №3 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції Левченко Ніни Володимирівни (далі - відповідач), в якому просив:
- скасувати постанову інспектором взводу №2 роти №3 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції Левченко Н.Н. серія ВР №290062 від 31.07.2018 р. про притягнення до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу на ОСОБА_2 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КУпАП, ч.1 ст. 122 КУпАП;
- стягнути з відповідача судові витрати, а саме витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 грн. 00 коп.
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 26.09.2018 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ВР №290062 від 31.07.2018 р., щодо притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121, ч. 2 ст. 122 КУпАП у вигляді штрафу в сумі 340,00 грн.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Управління патрульної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_2 500 грн. в рахунок відшкодування судових витрат.
Провадження по справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності закрито.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Позивачем надано заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на правильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду - без змін.
У судове засідання учасники справи не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлялися належним чином.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності учасників справи.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши в межах апеляційної скарги рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 31.07.2018 р. інспектором взводу №2 роти №3 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції Левченко Н.Н. складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ВР №290062, згідно з якою ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 122 КУпАП, та притягнутий до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 340 грн.
За змістом вищевказаної постанови ОСОБА_2, 31.07.2018 р. о 01 год. 48 хв. в м. Чернігів на проспекті Перемоги 26, керуючи транспортним засобом MAN L 2000, державний номер НОМЕР_1, здійснив рух в зоні дії дорожнього знаку 3.3. "Рух вантажних автомобілів заборонено" та, при цьому, на автомобілі відсутній передбачений конструкцією бризковик, а також встановлено задній габаритний ліхтар білого кольору замість червоного кольору та на вітровому склі наявна тріщина в зоні роботи склоочисників, чим порушив вимоги стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху: ДСТУ 3649:2010 п.6.1.5 і п.6.8.5 стандарту, а також розділ 33, п.п. 31.4.7 в); п.п.31.4.3 а), п.п.31.1 Правил дорожнього руху (а.с. 5).
Не погоджуючись з постановою від 31.07.2018 р. серії ВР №290062, позивач звернувся із зазначеним позовом до суду.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем без наявності доказів, які б поза розумним сумнівом підтверджували порушення позивачем ДСТУ 3649:2010 п.6.1.5 і п.6.8.5 стандарту, а також розділ 33, п.п. 31.4.7 е); п.п.31.4.3 а), п.п.31.1 Правил дорожнього руху.
Надаючи правову оцінку обставинам зазначеної справи, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) передбачено, що органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху (частина перша статті 121 та частина перша статті 122). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Таким чином, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, іншими визначеними законодавством доказами.
Відповідно до ч.2 ст. 258 КУпАП (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) протокол про адміністративне правопорушення не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено, зокрема, до компетенції Національної поліції. Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення.
Згідно з ч.3 вказаної статті, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 - 3 цього Кодексу та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення ( частина 5 статті 258 КУпАП).
Процедуру оформлення поліцейськими підрозділів патрульної поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов'язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція (далі - поліцейський), матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі визначені Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015р. за № 1395 (зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 р. за № 1408/27853) ( далі - Інструкція № 1395).
Пунктом 4 р.1 Інструкції № 1395 передбачено, що у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених, зокрема, частиною першою статті 121 та частиною першою статті 122 КУпАП.
Відповідно до п.1 р. ІІІ Інструкції № 1395, справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Пунктом 2 р. ІІІ наведеної Інструкції передбачено, що постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, частиною першою статті 121 та частиною першою статті 122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
З аналізу наведених норм чинного законодавства України вбачається, що постанова у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.121, ч.1 ст.122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення без складання відповідного протоколу.
По суті зафіксованих в оскаржуваній постанові правопорушень суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.
За приписами ч.1 ст. 121 КУпАП керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з ч.1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху (далі - ПДР), затверджені постановою КМ України від 10 жовтня 2001 року №1306.
Відповідно до статті 14 Закону України "Про дорожній рух", учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Розділом 31 ПДР України врегульовано питання технічного стану транспортних засобів та їх обладнання.
Згідно з п. 31.1 ПДР України технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації.
Відповідно до п.п. 31.4.7 "е" ПДР України забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам: відсутній передбачений конструкцією бампер або задній захисний пристрій, грязезахисні фартухи і бризковики.
За приписами п.п. 31.4.3 "а" ПДР України забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам: кількість, тип, колір, розміщення і режим роботи зовнішніх світлових приладів не відповідають вимогам конструкції транспортного засобу.
Розділом 33 ПДР України врегульовано питання дорожніх знаків.
Згідно зі ст. 23 Закону України "Про стандартизацію" національні стандарти та кодекси усталеної практики застосовуються безпосередньо чи шляхом посилання на них в інших документах (ч. 1 ст. 23). Національні стандарти та кодекси усталеної практики застосовуються на добровільній основі, крім випадків, якщо обов'язковість їх застосування встановлена нормативно-правовими актами (ч. 2 ст.23).
ДСТУ 3649:2010 НАЦІОНАЛЬНИЙ СТАНДАРТ УКРАЇНИ КОЛІСНІ ТРАНСПОРТНІ ЗАСОБИ "Вимоги щодо безпечності технічного стану та методи контролювання" (далі - Стандарт) поширюються на колісні транспортні засоби категорій M, MG, N, NG, O, призначені для перевезення вантажів та (або) пасажирів, а також на КТЗ, які за своєю конструкцією та обладнанням призначені для виконання спеціальних робочих функцій, або призначені для перевезення пасажирів чи вантажів певних категорій, на дорогах загального користування.
Пунктом 6.1.5 Стандарту визначено, що кількість, колір та наявність зовнішніх приладів на колісному транспортному засобі визначають відповідно до таблиці 1 Стандарту, згідно якої задній габаритний ліхтар повинен бути червоного кольору для всіх категорій колісних транспортних засобів.
Відповідно до п. 6.8.5 Стандарту, на вітровому склі КТЗ не дозволено сколи чи тріщини в зоні роботи склоочисників.
За приписами п. 1.9. Правил, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Статтею 9 КупАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Заперечуючи проти встановлених відповідачем обставин щодо скоєння ним адміністративного правопорушення, позивач вказував, що не порушував Правил дорожнього руху.
Стаття 280 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений.
Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
У контексті наведеного слід відмітити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
За приписами п. 9 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про Національну поліцію" поліція може застосовувати такі превентивні заходи, зокрема, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Відповідно до ч. 1 ст. 40 цього Закону поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Відповідачем надано DVD-RW диск з відеозаписами, які, на думку суб'єкта владних повноважень, підтверджують скоєння позивачем адміністративних правопорушень.
Разом з тим, з наданого відповідачем DVD-RW диску з відеозаписами з нагрудного реєстратора вбачається наявність на автомобілі передбаченого конструкцією бризковика.
Вимоги ГОСТ 5727-88 "Скло безпечне для наземного транспортного засобу. Загальні технічні умови", не допускають наявність тріщин завдовжки більш як 50 мм на вітровому склі в зоні роботи склоочисників транспортного засобу. Наявність тріщини на вітровому склі в зоні роботи склоочисників транспортного засобу погіршують його прозорість .
В матеріалах справи відсутні жодні докази того, що посадовою особою поліції було встановлено розмір тріщини на вітровому склі автомобіля позивача.
Що стосується посилання відповідача в оскаржуваній постанові на те, що на автомобілі встановлений задній габаритний лихтар білого кольору замість червого кольору колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідальність за ч.1 ст. 121 КУпАП наступає, зокрема, у разі керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється.
Проте, як убачається із відеозапису нагрудної камери патрульного, зовнішні світлові прилади на автомобілі позивача не були несправні.
Крім того, дослідженим відеозаписом нагрудної камери патрульного, яка працювала у період часу, коли було виявлено адміністративне правопорушення, а саме - здійснення руху автомобіля позивача в зоні дії дорожнього знаку 3.3. "Рух вантажних автомобілів заборонено", достеменно не зафіксовано, оскільки позивач був зупинений інспектором на проспекті Перемоги в м. Чернігів не в зоні дії вказаного знаку.
Відповідачем, всупереч вимогам ч.1,2 ст.77 КАС України, не надано належних доказів у справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, відповідачем, всупереч вимогам ч.1,2 ст.77 КАС України, не надано належних доказів того, що позивач вчинив адміністративні правопорушення, передбачені ДСТУ 3649:2010 п.6.1.5 і п.6.8.5 стандарту, а також розділ 33, п.п. 31.4.7 в); п.п.31.4.3 а), п.п.31.1 Правил дорожнього руху, за які настає відповідальність за ч. 1 ст. 121 КУпАП та ч.1 ст. 122 КУпАП.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 Кодексу України про адміністративне правопорушення, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність в діях ОСОБА_2 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 121, ч.1 ст. 122 КУпАП.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає юридично правильними висновки суду першої інстанції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ВР №290062 від 31.07.2018 р. та закриття справи про адміністративне правопорушення.
Доводи апелянта про те, що позивач проігнорував вимогу дорожнього знаку 3.3. "Рух вантажних автомобілів заборонено" та проїхав вантажним автомобілем через все місто, де рух вантажних автомобілів заборонено, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки, виходячи з положень Конституції України про те, що обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях і всі сумніви щодо недоведеності вини особи тлумачаться на її користь, суд вважає, що відповідачем не проведено всебічного, повного та об'єктивного дослідження та зібрання фактичних даних у справі, що не дає підстав для висновку про скоєння ОСОБА_2 адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 121 та ч.1 ст.122 КУпАП.
Доводи апелянта про те, що наданими до суду першої інстанції документами обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено належними та допустимими доказами колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
За приписами статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Статтею 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Як вбачається зі статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають розподілу судові витрати на професійну правничу допомогу, яка надається саме адвокатами.
Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було подано для підтвердження понесених витрат на оплату правничої допомоги до суду першої інстанції такі документи: договір №21-08/18 від 07.08.2018р., рахунок №13/21-08/18 від 07.08.2018р., в якому зазначено вартість юридичних послуг в розмірі 1000 грн., акт №01 передачі-приймання правової допомоги, в якому зазначено вартість послуг зі складання адміністративного позову в розмірі 1000 грн. та квитанцію від 07.08.2018р. №0.0.1102465615.1 на оплату юридичних послуг в сумі 1000 грн. (а.с. 6, 9, 25, 27).
Під час розгляду справи встановлено, що в акті виконаних робіт вказано, що затрачений час на складання позовної заяви складав 2 години.
Проаналізувавши зроблений позивачем розрахунок, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що з урахуванням рівня складності справи та фактичного часу на складання адміністративного позову, на користь позивача підлягають розподілу судові витрати на правову допомогу в сумі 500 грн.
Щодо посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 22.05.2018 р. по справі № 826/8107/16, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що правовідносини, які розглядав Верховний Суд, не є тотожними правовідносинам, що склалися у цій справі.
Щодо інших доводів, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Відповідно до п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу інспектора взводу №2 роти №3 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції Левченко Ніни Володимирівни залишити без задоволення.
Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 26.09.2018р. по справі № 592/10887/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Л.В. Курило
Судді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова