вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua
"19" листопада 2018 р. Cправа № 902/481/18
Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Акціонерного товариства "Укртрансгаз", м.Київ
до: Комунального підприємства "Вінницяміськтеплоенерго", м.Вінниця
про стягнення 258 388,72 грн.
За участю секретаря судового засідання Василишеної Н.О.
Представники сторін не з'явились.
Акціонерним товариством "Укртрансгаз" подано позов до Комунального підприємства "Вінницяміськтеплоенерго" про стягнення 258 388,72 грн., з яких: 209 787,15 грн пені за прострочення виконання зобов'язань за договором № BRD/2012/0160 від 22.11.2012 на транспортування природного газу магістральними трубопроводами, 18 552,12 грн. - 3% річних, 30 049,45 грн інфляційних.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вказану позовну заяву розподілено до розгляду судді Тісецькому С.С., який ухвалою від 14.08.2018 відкрив провадження у даній справі вирішивши здійснювати її розгляд у порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 28.08.2018.
В подальшому на підставі заяви судді Тісецького С.С. від 20.08.2018 та розпорядження керівника апарату суду від 20.08.2018 у зв'язку з тим, що підстави для проведення автоматизованого розподілу без врахування спеціалізації відпали здійснено повторний автоматизований розподіл справи № 902/481/18 за результатами якого справу передано на розгляд судді Банаську О.О.
Ухвалою суду від 23.08.2018 р. справу № 902/481/18 прийнято новим складом суду до свого. Також даною ухвалою призначено підготовче судове засідання на 28.08.2018 р.
28.08.2018 р. в судовому засіданні з метою подання додаткових доказів оголошено перерву до 26.09.2018 р.
30.08.2018 р. на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 30.08.2018 р. (вх. № 02.1-34/6693/18 від 30.08.2018 р.), в якому останній позовні вимоги не визнає, вважає їх не достатньо обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі. Також у відзиві представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені повністю.
26.09.2018 р. до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 26.09.2018 р. (вх. № 02.1-34/7487/18 від 26.09.2018 р.), в якій останній підтримує заявлені позовні вимоги повністю.
В судовому засіданні 26.09.2018 р. оголошено перерву до 09.10.2018 р.
За результатом судового засідання 09.10.2018 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті про що постановлено ухвалу занесену до протоколу судового засідання.
Ухвалою суду від 09.10.2018 р. призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 19.10.2018 р.
19.10.2018 р. в судовому засіданні оголошено перерву до 19.11.2018 р.
19.11.2018 р. на адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання б/н від 19.11.2018 р. (вх. № 02.1-34/9026/18 від 19.11.2018 р.), в якому останній просить суд проводити судове засідання без участі останнього. Також, в клопотанні останній просить суд проводити судове засідання з урахуванням всіх заперечень викладених у відзиві на позовну заяву.
19.11.2018 р. до суду від представника позивача надійшло клопотання б/н від 19.11.2018 р. (вх. № 02.1-34/9027/18 від 19.11.2018 р.), в якому останній просить суд проводити розгляд справи по суту без участі представника останнього за наявними в матеріалах справи доказах.
В судове засідання 19.11.2018 р. представники сторін не з'явилися, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином, ухвалою суду, яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією.
При цьому суд зазначає, що в матеріалах справи міститься клопотання представників сторін, в яких останні просить суд провести розгляд справи за їх відсутності.
Згідно із п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі "Шульга проти України" та справі "Красношапка проти України" зазначено, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ та організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними.
Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
З огляду на вищевказане, враховуючи наявні в справі докази стосовно повідомлення сторін про розгляд справи в суді, а також той факт, що у відповідності до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про можливість здійснення розгляду даної справи за відсутності останніх.
У зв'язку із неявкою учасників справи фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
Як вбачається із позовної заяви позивач в якості підстави позовних вимог посилається на укладення з відповідачем Договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № BRD/2012/0106 від 22.11.2012 р. відповідно до якого останньому надано послуги у 2018 р. на загальну суму 2 085 075 грн 09 коп. за які відповідач розрахувався з простроченням оплати платежів.
З огляду на вказане, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 209 787 грн 15 коп. пені за прострочення виконання зобов'язань, 18 552 грн 12 коп. - 3% річних та 30 049 грн45 коп. інфляційних втрат.
Відповідач у поданому до суду відзиві на позовну заяву заявлені вимоги не визнає, зазначаючи про наявність помилок у здійсненні розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат та пені. Крім того вказує, що розмір штрафних санкцій є явно завищеним, в зв'язку з чим позов в частині стягнення пені просить задовольнити частково.
У відповіді на відзив позивач вказує про необґрунтованість тверджень відповідача викладених у відзиві, оскільки останні не звільняють його від відповідальності за порушення умов Договору. Також зазначає, що оскільки зарахування коштів за рахунок субвенцій не відрізняється від зарахування коштів безпосередньо з рахунків відповідача або з рахунків зі спеціальним призначенням твердження відповідача про невірність розрахунку штрафних санкцій є необгрунтовне.
Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 22.11.2012р. між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" (Газотранспортне підприємство, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Комунальним підприємством "Вінницяміськтеплоенерго" (Замовник, відповідач) укладено договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № BRD/2012/0160 (Договір), відповідно до п. 1.1. якого Газотранспортне підприємство зобов'язується надати Замовнику послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу Замовника від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій (ГРС), а Замовник зобов'язується внести плату за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, передбаченими умовами Договору (а.с. 10-15, т. 1).
Відповідно до п. 3.1. Договору послуги з транспортування газу оформлюються Газотранспортним підприємством і Замовником актами наданих послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами.
Газотранспортне підприємство до 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за завітним, надсилає Замовнику два примірники акта наданих послуг за звітний місяць, підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою газотранспортного підприємства (п 3.2 Договору).
Замовник протягом двох днів з дати одержання акта наданих послуг зобов'язується повернути Газотранспортному підприємству один примірник оригіналу акта наданих послуг, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою Замовника, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають врегулюванню відповідно до умов Договору або в судовому порядку. До прийняття рішення судом відповідні розрахунки за вартість послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами здійснюються відповідно до даних Газотранспортного підприємства (п. 3.3 Договору).
Згідно із п. 3.4. Договору акти наданих послуг є підставою для проведення остаточних розрахунків Замовника з Газотранспортним підприємством.
Вартість фактично наданих Газотранспортним підприємством Замовнику послуг за звітний місяць визначається на підставі акта наданих послуг (п. 5.4 Договору).
Відповідно до п. 5.5. Договору оплата вартості послуг за транспортування газу здійснюється Замовником (крім газотранспортного постачальника) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Газотранспортного підприємства на умовах 100% попередньої оплати за десять днів до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу. Замовник самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Замовником до 20 (двадцятого) числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
У випадку, якщо Замовник є гарантованим постачальником, то Замовник здійснює оплату послуг з транспортування газу в місяці, у якому здійснюється транспортування газу, шляхом щоденного перерахування коштів на рахунок Газотранспортного підприємства в порядку, установленому алгоритмом розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання газотранспортних підприємств, який затверджується Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики. Остаточний розрахунок Замовником за виконані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами здійснюється після отримання замовником повних (100%) розрахунків за використаний газ підприємствами, що надають населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання (п. 5.6 Договору).
Договір набирає чинності з 31.10.2012 р. та укладається на строк до 31.12.2012 р. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії Договору жодною зі сторін не буде заявлено клопотання про припинення його дії або перегляд його умов (п. 11.1 Договору).
Додатковими угодами №№ 1 -7 сторони вносили зміни до умов Договору стосовно обсягів та вартості транспортування газу т платіжних реквізитів, умов транспортування порядку оплати (а.с. 16-23, т. 1).
Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивачем у 2018 р. надано відповідачу послуги з транспортування природного газу в сумі 2 085 075 грн 09 коп. на підтвердження чого у справі містяться обопільнопідписані та скріплені печатками сторін акти наданих послуг (а.с. 24-28, т. 1).
Відповідач в свою чергу за наданні послуги розрахувався не своєчасно, з порушенням строку визначеного умовами Договору.
Неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Договором щодо своєчасної оплати наданих послуг слугувало підставою звернення позивача з даним позовом до суду про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат.
З урахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.
Згідно із п. 3 ч.1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
З моменту укладення сторонами Договору між ними виникли зобов'язання, які мають правову природу договору послуг.
Згідно із ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною першою статті 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Слід зазначити, що у відповідності до п.3,4 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Розділом 7 Договору сторони передбачили відповідальність за неналежне виконання зобов'язань.
Зокрема, пунктом 7.3 Договору сторони передбачили, що у разі порушення Замовником строків оплати, передбачених розділом 5 Договору, із Замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Беручи до уваги викладене, а також те, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення боржника по сплаті отриманого природного газу суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та нормам чинного законодавства.
Перевіркою розрахунку 3% річних та інфляційних втрат судом не виявлено помилок, в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню судом в повному обсязі.
Крім того, перевіркою правильності розрахунку пені не виявлено помилок, в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.
Разом з тим, у поданому до суду відзиві позивач просить суд зменшити розмір заявленої до стягнення пені посилаючись на принципи розумності, справедливості та компенсування збитків позивача за рахунок 3 % річних та інфляційних втрат.
Будь-яких заперечень щодо обгрунтованості розархунку позивача, незгоди із заявленим розміром штрафних санкцій відповідачем не надано.
З урахуванням даного клопотання відповідача та встановлених обставин справи та наявних в ній доказів, зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
Згідно з п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.ч.2-4 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу (ч.3 ст.15 ЦК України).
Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Згідно із ч. 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Таким чином вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Приймаючи рішення про зменшення розміру пені суд взяв до уваги наступні обставини:
- розмір заявленої до стягнення пені є явно завищеним, враховуючи погашення станом на момент розгляду спору заборгованості відповідачем за Договором в повному обсязі;
- пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.
Крім того, враховано самий правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
З огляду на викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, зменшує розмір заявленої до стягнення пені до 100 000 грн 00 коп.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).
За вказаних обставин у своїй сукупності, позов підлягає задоволенню судом частково, з урахуванням наведених вище мотивів щодо зменшення пені до 100 000 грн 00 коп.
Витрати зі сплати судового збору підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України з покладенням витрат по сплаті судового збору і в частині вимоги за якою відмовлено у позові (109 787 грн 15 коп. пені).
19.11.2018 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення із зазначенням про відкладення складання тексту повного судового рішення на строк не більше ніж на десять днів з дня закінчення розгляду справи.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 3, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 113, 118, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства "Вінницяміськтеплоенрго", вул. 600-річчя, буд. 13, м. Вінниця, 21100 (ідентифікаційний код - 33126849) на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз", Клокський узвіз , 9/1, м. Київ, 01021 (ідентифікаційний код - 30019801) - 100 000 грн 00 коп. - пені, 18 552 грн 12 коп. - 3 % річних, 30 049 грн 45 коп. - інфляційних втрат, 4 280 грн 83 коп. - відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. У стягненні 109 787 грн 15 коп. пені відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
6. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
7. Примірник повного судового рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повне рішення складено 23 листопада 2018 р.
Суддя О.О. Банасько
віддрук. 3 прим.:
1 - до справи.
2 - позивачу - вул. Кловський узвіз, 9/1, м. Київ, 01021.
3 - відповідачу - вул. 600-річчя, 13, м. Вінниця, 21100.