21 листопада 2018 рокуЛьвів№ 857/206/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О.І.,
суддів - Качмара В.Я., Курильця А.Р.,
з участю секретаря судового засідання - Федчук М.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 липня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, -
суддя в 1-й інстанції - Каленюк Ж.В.,
час ухвалення рішення - 16.07.2018 року, 16:35 год,
місце ухвалення рішення - м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - 20.07.2018 року,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Управління Державної міграційної служби України у Волинській області, в якому просив скасувати рішення №0703/15 від 17 травня 2018 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну та зобов'язати відповідача повернути посвідку на постійне проживання, вилучену на підставі оскарженого рішення.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16 липня 2018 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Державної міграційної служби України у Волинській області від 17 травня 2018 року №0703/15 про скасування дозволу на імміграцію в Україну. Зобов'язано Управління Державної міграційної служби України у Волинській області повернути ОСОБА_1 посвідку на постійне проживання в Україні, що була вилучена на підставі рішенні від 17 травня 2018 року №0703/15 про скасування дозволу на імміграцію в Україну.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що дії іммігранта ОСОБА_1 становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку України, тому відповідно до п.3 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію», з врахуванням пунктів 18, 21, 22 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 251 від 28 березня 2012 року, УДМС України у Волинській області складено висновок про доцільність скасування дозволу на імміграцію в Україні громадянину Республіки Грузія ОСОБА_1 від 30 серпня 2004 року, прийнято оскаржене рішення та вилучено посвідку на постійне проживання. Таким чином, при прийнятті оскаржуваного рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідач діяв правомірно, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством України. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Представник відповідача (апелянта) - Сагайдак Д.М. у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Позивач - ОСОБА_1 та представник позивача - ОСОБА_5 у судовому засіданні не погодилися з доводами апеляційної скарги і вважають, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Республіки Грузія, 17 березня 2004 року звернувся до відповідного відділу Горохівського районного відділу Управління МВС України у Волинській області із заявою-анкетою про надання дозволу на постійне проживання в Україні (імміграцію) на підставі п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію» як такий, що має батька - громадянина України.
30 серпня 2004 року за результатами розгляду поданих документів та проведених перевірок позивачу надано дозвіл на імміграцію в Україну з дітьми ОСОБА_6, ОСОБА_7
На підставі вказаного дозволу позивач отримав посвідку на постійне місце проживання серії НОМЕР_1 від 09 листопада 2009 року.
16 січня 2018 року ГУ НП у Волинській області звернулося до УДМС України у Волинській області з клопотанням про скасування дозволу на імміграцію та прийняття рішення про видворення за межі України із забороною в'їзду громадянина Республіки Грузія ОСОБА_1, мотивуючи його тим, що останній систематично порушує законодавство України, вчиняючи злочини та адміністративні правопорушення, зокрема, вироком Маневицького районного суду Волинської області від 22 травня 2009 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 364, ч.2 ст.366, ч.3 ст.357 КК України та призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі (на підставі ст.75 КК України від призначеного йому покарання звільнено з випробуванням на 2 роки); вироком Горохівського районного суду Волинської області від 31 серпня 2010 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст.124 КК України, позивач неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ст.130, 173, 185 КУпАП. Крім того, в листі від 29 грудня 2017 року № 11/2/31дск Служби зовнішньої розвідки України вказано, що позивач належить до міжнародного злочинного угрупування і може становити загрозу національній безпеці України.
Враховуючи наведене, з метою забезпечення вимог законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інтересів національної безпеки України та охорони громадського порядку, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні, відповідно до п.1 ст.1, п.1-3 ст.2, пп.1, 2 п.1 ст.23 Закону України «Про національну поліцію», статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст.12 Закону України «Про імміграцію» ГУ НП у Волинській області просило УДМС України у Волинській області прийняти рішення про скасування дозволу на імміграцію та прийняти рішення про видворення за межі України із забороною в'їзду громадянина республіки Грузія ОСОБА_1
Листами від 19 січня 2018 року, від 22 лютого 2018 року Управління ДМС України у Волинській області зверталось до 5 департаменту Служби зовнішньої розвідки України, УСБУ у Волинській області відповідно з проханням підтвердити факти, викладені в листі Служби зовнішньої розвідки України №11/2/31дск щодо того, чи належить ОСОБА_1 до міжнародного злочинного угрупування та його дії становлять загрозу національній безпеці України.
17 травня 2018 року Управління ДМС України у Волинській області за результатами розгляду матеріалів щодо скасування дозволу на імміграцію склало висновок, відповідно до якого вважав би за доцільне скасувати рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Грузії ОСОБА_1, прийняте 30 серпня 2004 року; вилучити, визнати недійсною та знищити у встановленому законом порядку посвідку на постійне проживання в Україні НОМЕР_1, видану 09 листопада 2009 року.
Вказаний висновок мотивовано тим, що дії іммігранта ОСОБА_1 становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, а тому відповідно до п.3 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію в Україну підлягає скасуванню.
В обґрунтування такого висновку відповідач покликається на вироки, якими позивача визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, лист Служби зовнішньої розвідки України № 11/2/31дск, лист від Управління Служби безпеки України у Волинській області № 54/2/167дск від 16 березня 2018 року з інформацією про задокументовану причетність ОСОБА_1 до діяльності членів злочинних угрупувань, які обґрунтовано підозрюються у вчиненні розбійних нападів, вимагання грошових коштів та інших злочинів.
Рішенням від 17 травня 2018 року №0703/15 на підставі п.3 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію» скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий громадянину та уродженцю Грузії ОСОБА_1
Копію вказаного рішення позивач отримав 22 травня 2018 року, що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було доведено наявність підстав, не надано розумних обґрунтувань існування загроз, передбачених п.3 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію», які могли б бути підставами для скасування позивачу дозволу на імміграцію. Таким чином, оскаржене позивачем рішення №0703/15 від 17 травня 2018 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну є протиправним та підлягає скасуванню. Належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача повернути посвідку на постійне проживання, вилучену на підставі оскарженого рішення.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п.1 ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Предметом заявленого позову є питання правомірності прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну.
Згідно із ст.26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначені Законом України "Про імміграцію".
Відповідно до ст.1 Закону України "Про імміграцію" імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
Згідно з п.3 ч.1 ст.6 Закону України «Про імміграцію» спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються.
П.3 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію» передбачає, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо з'ясується, дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.
Відповідно до п.21 - 24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року №1983, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до ст.13 Закону України «Про імміграцію».
Ст.12 Закону України «Про імміграцію» передбачає, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Згідно з п.18 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року №251, посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до ст.12, 13 Закону України "Про імміграцію".
Як вбачається з матеріалів справи, компетентний орган дійшов висновку, що дії іммігранта - ОСОБА_1 становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.
Ст.1 Закону України «Про основи національної безпеки» надано визначення поняттям: національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров'я, охорони дитинства, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, кібербезпеки та кіберзахисту, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв'язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам; загрози національній безпеці - наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України.
Колегія суддів звертає увагу на те, що законодавством більш детально не врегульовано питання, які конкретно обставини є достатніми для висновку про скасування дозволу на імміграцію згідно з ч.3 ст.12 Закону України "Про імміграцію".
Відповідно, це питання віднесено до дискреційних повноважень компетентного органу - центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції та його територіальних відділень, які при прийнятті рішення щодо конкретного випадку самостійно визначають, чи дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.
Зокрема, при застосуванні поняття національної безпеки як предмета інтересу, захист якого може обґрунтовувати необхідність скасування дозволу особі на імміграцію в Україну, необхідно виходити з доречності та достатності аргументів в користь посилання на такі інтереси. Можливість широкого тлумачення цих інтересів може призвести до звуження прав людини, що суперечить одному із провідних принципів і загальних засад конституційного ладу України - принципу верховенства права.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на прецеденту практику ЄСПЛ, який у рішенні у справі «Ljatifi v. the former Yugoslav Repablic of Macedonia» вказав, що навіть у випадку, коли справа стосується національної безпеки, концепція законності та верховенства права в демократичному суспільстві вимагають, щоб заходи з депортації, які впливають на фундаментальні права людини, були предметом змагального провадження в незалежному органі або суді, який має повноваження ефективно перевірити підстави депортації та відповідні докази, якщо необхідно, з відповідними процесуальними обмеженнями у випадку наявності інформації з обмеженим доступом. Особа повинна мати можливість оскаржити твердження державного органу про ризик для національної безпеки. Хоча оцінка державного органу того, у чому саме полягає загроза для національної безпеки, об'єктивно має значну вагу, незалежний орган або суд повинен мати можливість реагувати в справах, у яких застосування цієї концепції не ґрунтується на відповідних фактах або виявляє тлумачення «національної безпеки», що суперечить закону або загальноприйнятому значенню і є свавільним.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в обґрунтування доводів про те, що позивач становить загрозу національній безпеці України покликається на службову інформацію з грифом «Для службового користування», разом з тим, така інформація не була представлена під час судового розгляду та не надавалася для ознайомлення.
Також відповідач покликається на наявність вироків суду про притягнення позивача до кримінальної відповідальності та інформації з інтегрованої інформаційно-пошукової системи Міністерства внутрішніх справ України про притягнення його до адміністративної відповідальності.
Матеріалами справи стверджується, що відповідні кримінальні та адміністративні правопорушення вчинені позивачем до червня 2013 року, за які він поніс покарання.
Разом з тим, питання про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну ГУ НП у Волинській області ініційоване лише в січні 2018 року на підставі листа Служби зовнішньої розвідки України № 11/2/31дск, отриманого останнім 29 грудня 2017 року.
При цьому, наведені у вказаному листі обставини щодо належності ОСОБА_1 до міжнародного злочинного угрупування не підтверджені жодними доказами в розумінні ст. 72-76 КАС України.
Також колегія суддів акцентує на тому, що в клопотанні ГУ НП у Волинській області від 16 січня 2018 року міститься формулювання про те, що позивач лише може становити загрозу національній безпеці України.
Разом з тим, позивачем надано ряд доказів на спростування вищевказаних тверджень відповідача.
Зокрема, листом УСБУ у Волинській області від 25 червня 2018 року №54/3-3640 на адвокатський запит представника позивача повідомлено про те, що визначення ОСОБА_1 як фігуранта в кримінальному провадженні № 12016030010002537 у листі УСБУ у Волинській області від 09 червня 2018 року №54/3/3312 з тих підстав, що в ході службової діяльності було отримано інформацію про можливу причетність останнього до підготовки та вчинення кримінального правопорушення; листом №33-2512вих18 від 09 липня 2018 року Луцька місцева прокуратура повідомила відповідача, що в кримінальному провадженні № 12016030010002537 ОСОБА_1 підозра не оголошувалась та обвинувачення не пред'являлось; листом ГУ НП у Волинській області від 26 червня 2018 року №26аз/01/24/1-2018 на адвокатський запит представника позивача повідомлено про те, що в управлінні інформаційно-аналітичної підтримки ГУ НП у Волинській області відсутні відомості щодо притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 у період з 01 січня 2016 року по 25 червня 2018 року.
Також позивач надав довідку-характеристику №30 від 22 травня 2018 року, видану виконавчим комітетом Горохівської міської ради про те, що за період проживання на території міської ради питання щодо ОСОБА_1 комісіями при виконкомі міської ради не розглядались, до адміністративної відповідальності останній не притягався.
Довідки серії ІАА №0624640 Департаменту інформаційних технологій МВС України підтверджується, що станом на 23 травня 2018 року до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 не притягується, не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що про соціальні зв'язки позивача з Україною свідчать довідка виконавчого комітету Горохівської міської ради від 22 травня 2018 року №1676, відповідно до якої ОСОБА_1 проживає в Україні разом із сім'єю: матір'ю, ІНФОРМАЦІЯ_2, двома дітьми, 1996 та ІНФОРМАЦІЯ_3, та дружиною; в Україні похований його батько; сини позивача - ОСОБА_6 має громадянство України, а ОСОБА_7 народився в Україні.
Вказані обставини, на думку колегії суддів, свідчать про те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували обставини, які покладені в основу оскаржуваного рішення - вчинення позивачем діянь, що загрожують національній безпеці України, громадському порядку в Україні.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено існування загроз, передбачених п.3 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію», які могли б бути підставами для скасування позивачу дозволу на імміграцію.
Ч.2 ст.77 КАС України передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Разом з тим, УДМС України у Волинській області не доведено наявність достатніх правових підстав для скасування позивачу дозволу на імміграцію.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що в особовій справі ОСОБА_1 відсутні докази повідомлення останнього про те, що стосовно нього розглядається питання про скасування дозволу на імміграцію в Україну та докази того, що позивача запрошували в Управління ДМС у Волинській області для надання відповідних пояснень. Таких доказів також не надано ні під час судового розгляду справи в суді першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду.
Колегія суддів звертає увагу на те, що право особи на безпосередню участь у проведенні процедури про скасування дозволу на імміграцію в Україну гарантовано національним законодавством України, а саме: п.23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26 грудня 2002 року.
На думку колегії суддів, громадянин країни, якого стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинен мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності.
Вказана позиція суду ґрунтується на прецедентній практиці ЄСПЛ, який вказує, що ефективність засобу юридичного захисту у значенні ст.13 Конвенції включає також «процесуальні гарантії», зокрема, право бути вислуханим компетентним органом під час проведення процедури, що передувала оскаржуваному рішенню.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що конвенційний механізм захисту прав передбачає, зокрема, те, що основоположні права, гарантовані ЄКПЛ, повинні виконуватися безпосередньо на державному рівні, зокрема, державними органами.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах порушено вимоги п.23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26 грудня 2002 року, оскільки позивача позбавлено процесуальних гарантій, встановлених ст.13 ЄКПЛ щодо безпосередньої участі сторони у процедурі прийняття рішення компетентним органом.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №820/2262/17.
Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржене позивачем рішення №0703/15 від 17 травня 2018 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну є протиправним та підлягає скасуванню.
Також колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно обрано належний спосіб захисту порушеного права позивача шляхом зобов'язання відповідача повернути посвідку на постійне проживання, вилучену на підставі оскарженого рішення.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 липня 2018 року у справі №803/919/18 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий- суддя О.І. Мікула
Судді В.Я. Качмар
А.Р. Курилець
Повне судове рішення складено 23 листопада 2018 року.