15 листопада 2018 рокуЛьвів№857/954/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Бруновської Н.В., Затолочного В.С.,
при секретарі судового засідання: Дутка І.С.
з участю представників: позивача Кулака І.О., відповідача Антонюка І.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 червня 2018 року у справі №813/3211/16, винесене головуючим суддею Гуликом А.Г., проголошене о 16.17 год. у м. Львові, повний текст складений судового рішення складений 02.07.2018р., за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар» (далі - ТзОВ «Яблуневий дар») звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби, в якому з врахуванням заяви про зміну підстав позову, просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000092200/12375 від 21.09.2016.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в акті документальної позапланової виїзної перевірки від 12.01.2015 №1/28-06-45/32475074 відповідач дійшов помилкових висновків про порушення позивачем податкового законодавства, зокрема, про порушення позивачем граничних строків повернення валютної виручки. Позивач зазначає, що він не отримував валютної виручки в розумінні Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Так валютною виручкою є грошові кошти, отримані підприємством за поставлені/реалізовані товари або послуги. Натомість, позивач здійснював передоплату на адресу компанії-нерезидента за майбутні поставки товарів. Тому, на думку позивача, вказані грошові кошти не можуть вважатися виручкою і до нього безпідставно застосовано санкції, визначені Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Також відповідач не врахував, що пеня, нарахована за порушення строків повернення валютної виручки, зупиняється з моменту звернення підприємства до суду. Крім того, позивач вважає, що до оскарженого податкового повідомлення-рішення відповідач не додав оформлений належним чином розрахунок визначених в ньому сум.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 червня 2018 року позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби від 21.09.2016 №0000092200/12375.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду прийняте без врахування фактичних обставин справи, положень чинного законодавства, з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню. Зокрема апелянт зазначає про те, що безпідставним є посилання суду на лист виконавчого директора ТзОВ «Яблуневий Дар» від
12.10.2017, згідно якого після призначення на посаду ним при прийнятті фінансово-господарських документів товариства виявлені оригінали векселів, виданих від імені компанії «Francoso Corporation Limited» на користь компанії PETERGROW LTD, тому, граничні строки ним не пропущені. Однак, на момент проведення перевірки обліковувалась прострочена дебіторська заборгованість перед нерезидентом. Позивач звертався у суд з позовами щодо стягнення даної заборгованості та нерезидент визнав позов. Також посилається на норми ч. 4 ст. 78 КАС України щодо встановлених судом обставин у даній справі та зазначає, що у даній справі рішення суду за нововиявленими обставинами не переглядалось. Покликається на те, що строки надходження виручки в іноземній валюті на рахунки резидента визначаються ст.1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». У вказані строки виручка, отримана позивачем від компанії-нерезидента PETERGROW LTD, незважаючи на передачу ним векселів, не надійшла. Тому, відповідач правомірно нарахував позивачу пеню за порушення строків повернення валютної виручки. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
24.09.2018 р. відповідачем подано доповнення до апеляційної скарги, суть яких зводиться до того, що позивачем не надано належних та достатніх доказів, які б підтверджували обставини відсутності можливості сплати судовий збір, оскільки обставина відсутність достатніх коштів на рахунках ТзОВ «Яблуневий дар» не свідчить про майновий стан позивача, тому така обставина сама по собі не може вважатися підставою для звільнення або відстрочення від сплати судового збору, відтак судом першої інстанції безпідставно було відстрочено позивачу сплату судового збору.
Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує на те, що у апеляційній скарзі відповідач зазначає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не врахував Постанову Вищого адміністративного суду України від 10 листопада 2016 року у справі № 813/3911/16., проте таке твердження не заслуговує на увагу через те, що у даній справі зовсім інший предмет судового оскарження, інші підстави, обставини справи та відповідно докази. Нерезидентом в якості оплати було передано ТОВ «Яблуневий Дар» прості векселі на суму боргу за вищезазначеними контрактами, яка складає 70 650 000 євро, строками платежів за пред'явленням але не пізніше 2020 та 2021 років. Отже з моменту видачі вказаних векселів припиняються грошові зобов'язання щодо платежів за вищезазначеними контрактами та виникають грошові зобов'язання щодо платежів за простими векселями. Таким чином судом першої інстанції вірно не враховано висновки Вищого адміністративного суду України у справі 813/3911/16. Зазначає, що позивач скористався своїми процесуальними правами, передбаченими ст. 44, 41, 47 КАС України та подав суду докази на підтвердження неправомірності винесеного відповідачем податкового повідомлення-рішення. Як зазначав позивач у суді першої інстанції ТОВ «Яблуневий Дар» взагалі не мало простроченої заборгованості від нерезидента по поверненню валютної виручки. Однак вказана обставина була виявлена позивачем значно пізніше ніж Вищий адміністративний суд виніс постанову у справі 813/3911/16. Зокрема, згідно протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Яблуневий Дар» від 09 жовтня 2017 року було звільнено з займаної посади Виконавчого директорі товариства ОСОБА_3 та призначено на цю посаду з 10 жовтня ОСОБА_4 та зобов'язано вказаних осіб здійснити передачу установчих документів товариства ті інших фінансово-господарських документів щодо діяльності товариства. За результатами такої передачі документів Виконавчим директором ОСОБА_4 було виявлено ряд документів від компанії нерезидента «Petergrow LTD», а саме прості векселі, які згідно індосаменту передані ТОВ «Яблуневий Дар» в якості виконаній грошового зобов'язання по контрактах, укладених між ТОВ «Яблуневий Дар» та компанією «Petergrow LTD» №12/02/13 від 12.02.2013р., №30/10/13 від 30.10.2013р., №14/02/13 від 14.02.2013р., №09/10/12 від 09.10.2012р„ №27/06/13 від 27.06.2013р., №01/ЕХ/2014 від 13.01.2014р., №04/ІМ/2014 від 20.01.2014р., №05/ІМ/2014 в; 27.01.2014р., 06/ІМ/2014 від 04.02.2014р. Із самих векселів вбачається, що вони були передані товариству 15 квітня 2014 року згідно акту приймання - передачі, яким представник компанії «Francos Corporation Limited» передав Виконавчому директору ТОВ «Яблуневий Дар» вказані векселі. Така передача відбулась ще до настання граничних строків повернеш валютної виручки. Копія вказаного акту приймання- передачі міститься в матеріалах справи.
Таким чином компанія нерезидент «Petergrow LTD» повністю виконала свої зобов'язання щодо розрахунків із ТОВ «Яблуневий Дар». Нерезидентом в якості оплати було передано ТОВ «Яблуневий Дар» прості векселі на суму боргу за вищезазначеними контрактами, яка складає 70 650 000 євро, строками платежів за пред'явленням, але не пізніше 2020 та 2021 років, з моменту видачі вказані векселів припиняються грошові зобов'язання щодо платежів за вищезазначеними контрактами та виникають грошові зобов'язання щодо платежів за простимі векселями. Положення статей 1 і 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», які встановлюють строки зарахування виручки за експортним контрактом на валютні рахунки в уповноважених банках та відповідальність за їх порушення, не регулюють правовідносини щодо здійснення розрахунків за векселем між нерезидентами і резидентами. Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» не містить заборони виконання зобов'язання за зовнішньоекономічними договорами в іншій формі окрім грошової. Отже, розрахунок не грошовими коштами, а векселем є правомірним. Однак, через виявлення вказаних векселів лише 12.10.2017 року ТОВ «Яблуневий Дар» був позбавлений можливості посилатись на вказані обставини у справі 813/3911/16. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник відповідача апеляційну скарзі підтримав з підстав зазначених у скарзі, проси апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Крім цього зазначив, що позивач обрав невірний спосіб захисту, оскільки був не вправі звертатись із даним позовом, а повинен був звернутись до суду із заявою про перегляд судового рішення у справі № 813/3911/15 за нововиявленими обставинами. Окрім того, отримавши векселі в якості розрахунку згідно зовнішньо - економічних контрактів позивач повинен був би отримати у Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України висновок про продовження розрахунків у ЗЕД.
Представник позивача проти апеляційної скарги заперечив, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що відповідач у період з 23 по 29.12.2014 провів документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Яблуневий Дар» з питань дотримання вимог валютного законодавства по взаєморозрахунках з контрагентами PROEKO Mikolaj Marciniak, GATEBORG SOLUTIONS та PETERGROW LTD.
За результатами вказаної перевірки 12.01.2015 складено акт №1/28-06-45/32475074, в якому зазначено про допущення позивачем порушень вимог статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19.02.1993.
На підставі вказаного акта перевірки відповідач 27.02.2015 прийняв податкове повідомлення-рішення № 0000024500/2877, яким визначив суму грошового зобов'язання позивача за платежем порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, порушення порядку декларування валютних цінностей у сумі 40422734,39 грн.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 31.08.2016 №К/800/9148/16 скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.11.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2017 у справі №813/3911/15 в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів №0000024500/2877 від 27.02.2015 про визначення суми грошового зобов'язання в розмірі 22714235,75 грн. В цій частині ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000024500/2877 від 27.02.2015 в частині визначення суми грошового зобов'язання в розмірі 22714235,75 грн.
Вказаною постановою Вищого адміністративного суду України, зокрема, встановлено, що між позивачем та компанією-нерезидентом PETERGROW LTD укладено договори від 12.02.2013 №12/02/13, від 09.10.2012 №09/10/12, від 14.02.2013 №14/02/12, від 27.06.2013 №27/06/13. ТзОВ «Яблуневий Дар» звертався до Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України з позовом про стягнення вказаної суми заборгованості, що підтверджується відповідними ухвалами про порушення провадження. Проте, Міжнародний комерційний арбітражний суд при ТПП України рішень про стягнення боргу не приймав, оскільки позивач відкликав позови. Тому, на думку Вищого адміністративного суду України, сам факт звернення позивача за захистом до Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України не є підставою для зупинення нарахування пені за порушення строків повернення валютної виручки. З огляду на наведене, Вищий адміністративний суд України погодився з висновками податкового органу про порушення позивачем строків повернення валютної виручки за договорами з компанією-нерезидентом PETERGROW LTD.
З урахуванням вказаної постанови Вищого адміністративного суду України відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 21.09.2016 №0000092200/1375, яким застосував до позивача штрафні фінансові санкції за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД на суму 22714235,75грн.
Позивач вважає, що граничні строки повернення валютної виручки він не пропустив, що підтверджується векселями, отриманими від компанії-нерезидента PETERGROW LTD.
Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що компанія-нерезидент PETERGROW LTD належним чином виконала свої зобов'язання перед позивачем за вказаними договорами в межах граничного строку повернення валютної виручки, встановленого Законом України ««Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», тому, відповідач безпідставно дійшов висновку про порушення позивачем граничних строків повернення валютної виручки та нарахував йому штрафні фінансові санкції за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності на суму 22714235,75грн.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Що стосується строків повернення позивачем валютної виручки, отриманої від компанії-нерезидента PETERGROW LTD (Великобританія), судом встановлено та з матеріалів справи слідує наступне.
Між позивачем та компанією-нерезидентом PETERGROW LTD укладено договори від 12.02.2013 №12/02/13, від 09.10.2012 №09/10/12, від 14.02.2013 №14/02/12, від 27.06.2013 №27/06/13.
За договором від 12.02.2013 №12/02/13 здійснено попередню оплату 05.12.2013 та 27.12.2013. Отже, граничні строки поставки товару або повернення валютної виручки становили відповідно 05.03.2014 та 27.03.2014.
Відповідно до листа PETERGROW LTD від 22.02.2014 вказана компанія-нерезидент передала позивачу вексель від компанії «Francoso Corporation Limited» на суму 17 000 000євро в якості виконання зобов'язань за вказаним договором.
Відповідно до договору від 09.10.2012 №09/10/12 проведено часткову попередню оплату за вказаним договором 20.12.2013 та 27.12.2013, а також 08.01.2014. Отже, граничні строки поставки товару або повернення валютної виручки становили 20.03.2014 та 27.03.2014, а також 08.04.2014.
Згідно з листом PETERGROW LTD від 02.03.2014 вказана компанія-нерезидент передала позивачу вексель від компанії «Francoso Corporation Limited» на суму 43 900 000 євро в якості виконання зобов'язань за вказаним договором.
Частково попередню оплату за договором від 14.02.2013 №14/02/12 проведено: 20.12.2013 на суму 370000 євро; 08.01.2014 року на суму 2851000,00 євро; 14.01.2014 на суму 7783887,60 євро; 20.01.2014 на суму 370000,00 євро.
Отже, граничні строки поставки товару або повернення валютної виручки становили 20.03.2014, 08.04.2014, 14.04.2014, 20.04.2014 відповідно.
Відповідно до листа PETERGROW LTD від 02.03.2014 вказана компанія-нерезидент передала позивачу вексель від компанії «Francoso Corporation Limited» на суму 43 900 000 євро в якості виконання зобов'язань за вказаним договором.
Частково попередню оплату за договором від 27.06.2013 №27/06/13 проведено: 20.12.2013 на суму 9800000,00 євро; 08.01.2014 на суму 800000,00 євро, а також 14.01.2014 на суму 3450000,00 євро. Отже, граничні строки поставки товару або повернення валютної виручки становили 20.03.2014, 08.04.2014 та 14.04.2014.
Згідно з листом PETERGROW LTD від 02.03.2014 вказана компанія-нерезидент передала позивачу вексель від компанії «Francoso Corporation Limited» на суму 43 900 000 євро в якості виконання зобов'язань за вказаним договором.
Як слідує з листа компанії «Francoso Corporation Limited» вказані векселі підтверджують заборгованість перед позивачем на суму 70 650 000євро.
Згідно з актом передачі від 15.04.2014 представник «Francoso Corporation Limited» передав, а представник позивача отримав оригінали векселів та супровідних листів від 10.04.2014, 22.02.2014, від 31.03.2014, від 02.03.2014, тобто до настання граничних строків платежів.
В листі виконавчого директора ТзОВ «Яблуневий Дар» ОСОБА_4 від 12.10.2017, адресованого представнику компанії «Francoso Corporation Limited» зазначено, що після призначення на посаду, ним при прийнятті фінансово господарських документів товариства виявлені оригінали векселів, виданих від імені компанії «Francoso Corporation Limited» на користь компанії PETERGROW LTD. У зв'язку з цим, виконавчий директор ТзОВ «Яблуневий Дар» ОСОБА_4 просить повідомити його про необхідність повернення векселів компанії «Francoso Corporation Limited».
На вказаний лист від представника «Francoso Corporation Limited» отримано відповідь, якою підтверджено, що вказана компанія має заборгованість перед позивачем в сумі 70650000 євро, а також дійсність векселів та право останнього пред'явити їх до виконання.
Таким чином, суд дійшов вірного висновку, що позивач виявив вказані векселі лише після 10.10.2017р., відповідно відповідач не надав доказів, які б спростовували вказані обставини.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що наведені обставини спростовують аргументи відповідача про те, що при розгляді в Господарському суді Львівської області справи №914/1274/14 (рішення від 07.10.2014), справи №914/1575/14 (рішення від 10.03.2015), справи №914/1424/14 (від 03.12.2014), справи №914/1423/14 (рішення від 22.12.2014), справи №914/1301/14 (рішення від 07.10.14) за позовами ТзОВ «Яблуневий Дар» до PETERGROW LTD про стягнення боргу, сторони не посилались на наявність векселів. При цьому, визнання представником PETERGROW LTD заборгованості перед позивачем з врахуванням правил оцінки доказів, визначених ст.90 КАС України, само по собі не спростовує факту наявності векселів та виявлення їх після 10.10.2017.
Тому, положення ч.4 ст. 78 КАС України, якою передбачено підстави звільнення від доказування обставин, встановлених рішенням суду, зокрема, в господарській справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, не застосовуються при розгляді цієї справи.
Щодо аргументів відповідача про те, що постановою Вищого адміністративного суду України від 31.08.2016 у справі №К/800/9148/16 встановлено відсутність у позивача підстав для зупинення нарахування пені за порушення строків повернення валютної виручки за договорами від 12.02.2013 №12/02/13, від 09.10.2012 №09/10/12, від 14.02.2013 №14/02/12, від 27.06.2013 №27/06/13 з компанією-нерезидентом PETERGROW LTD, то суд першої інстанції також вірно зазначив, що такі є безпідставними з огляду на наступне.
Аналіз постанови Вищого адміністративного суду України від 31.08.2016 у справі №К/800/9148/16 свідчить про те, що при розгляді справи обставини щодо наявності векселів та можливості використання їх для розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності судом не досліджувались та оцінка таким обставинам не надавались, у зв'язку з тим, що векселі виявлені позивачем лише після 10.10.2017, тобто по завершенню розгляду справи.
З огляду на це, положення ч. 4 ст. 78 КАС України, якою передбачено підстави звільнення від доказування обставин, встановлених рішенням суду, зокрема, в адміністративній справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, не застосовуються при розгляді цієї справи.
Суд також відхиляє аргументи відповідача про те, що оскільки вказані векселі не відображені в бухгалтерському обліку позивача у 2017 році, тому доводи останнього про їх фактичну наявність є безпідставними, виходячи з такого.
Згідно з поясненнями виконавчого директора позивача ОСОБА_4 від 21.03.2018 №144 та головного бухгалтера ОСОБА_5 вказані векселі не відображені у фінансовій звітності за 2017 рік через відсутність їх оригіналів, які передані в адвокатське провадження як докази у судовій справі. При цьому, головний бухгалтер зобов'язується операції за векселями відобразити у фінансовій звітності за 2018 рік.
Згідно з листами без номера і дати до ЗР ПАТ«Укрсоцбанк», ПАТ «ПриватБанк», ПАТ «Оксі Банк», Львівське відділення №5 ПАТ «Сбербанк» позивач повідомив відповідні банківські установи про зміну способу розрахунку за договорами з компанією-нерезидентом PETERGROW LTD та про виконання вказаним контрагентом своїх зобов'язань за такими договорами.
Щодо застосування вексельної форми розрахунків при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, суд зазначає наступне.
Основні засади державної політики щодо розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності визначаються Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Відповідно до ст.1 вказаного Закону України виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.
Частиною 4 вказаної статті закріплено, що Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною 1 вказаної статті.
У період виникнення спірних правовідносин, постановами Національного банку України було запроваджено інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною 1 статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», а саме 90 календарних днів.
Законодавство України не дає правового визначення терміну «валютна виручка». Згідно з п.1 Рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 17.12.2004 №04-05/3360 виручкою резидента у іноземній валюті слід вважати суму грошових коштів, яка підлягала отриманню на рахунок за фактично реалізовану суб'єктом господарювання - резидентом продукцію (роботи, послуги).
Статтею 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» передбачено, що порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 вказаного Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 вказаного Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).
У разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені статтями 1 і 2 вказаного Закону або встановлені Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 вказаного Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.
У разі прийняття судом рішення про відмову в позові повністю або частково або припинення (закриття) провадження у справі чи залишення позову без розгляду строки, передбачені статтями 1 і 2 вказаного Закону або встановлені Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 вказаного Закону, поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці строки було зупинено.
У разі прийняття судом рішення про задоволення позову пеня за порушення строків, передбачених статтями 1 і 2 вказаного Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 вказаного Закону, не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом.
Органи доходів і зборів вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену вказаною статтею.
Законодавство України про обіг векселів складається, зокрема, з Конвенції, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі від 07.06.1930, до якої Україна приєдналась відповідно до Закону України №826-XIV від 06.07.1999 (дата набрання чинності для України 06.01.2000), Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів та Закону України «Про обіг векселів в Україні».
Відповідно до ст.3 Закону України «Про обіг векселів в Україні» зобов'язуватися та набувати права за переказними і простими векселями на території України можуть юридичні та фізичні особи.
Згідно з ст.4 вказаного Закону України видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, за виключенням фінансових банківських векселів, векселів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та фінансових казначейських векселів.
На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем.
Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за вказаним договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.
На підставі наведених положень, суд дійшов висновку, що в момент передачі компанією-нерезидентом PETERGROW LTD простих веселів відповідно до листів від 22.02.2014 та від 02.03.2014 між сторонами припинились зобов'язання за договорами від 12.02.2013 №12/02/13, від 09.10.2012 №09/10/12, від 14.02.2013 №14/02/12, від 27.06.2013 №27/06/13, а виникли зобов'язання щодо платежу за векселем.
Суд враховує те, що норми Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» не містять заборони виконання зобов'язання за зовнішньоекономічними договорами в іншій формі, крім готівкової.
З наведеного вбачається, що компанія-нерезидент PETERGROW LTD належним чином виконала свої зобов'язання перед позивачем за вказаними договорами в межах граничного строку повернення валютної виручки, встановленого Законом України ««Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Тому, відповідач безпідставно дійшов висновку про порушення позивачем граничних строків повернення валютної виручки та нарахував йому штрафні фінансові санкції за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності на суму 22714235,75грн.
Суд вірно відхилив посилання відповідача на постанову Верховного Суду України від 13.02.2012 у справі №21-422а11, оскільки у зазначеній постанові не надавався правовий висновок щодо можливості застосування вексельної форми розрахунків при здійсненні зовнішньоекономічних операцій.
Що стосується доповнень позивача до апеляційної скарги, то відповідно до ч. 1 ст. 303 КАС України, особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень. Позивачем подано доповнення до апеляційної скарги 24.09.2018р. та в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції щодо перегляду рішення за нововиявленим обставинами та отримання у Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України висновку про продовження розрахунків у ЗЕД.
Що стосується посилань апелянта в судовому засіданні на ту обставину, що позивач із врахуванням зміни предмету позову був не вправі звертатись із даним позовом до суду, а зобов'язаний подавати заяву про перегляд постанови Вищого адміністративного суду у справі №813/3911/15, то такі є безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційна скарга позивача не містить таких доводів, як невірним спосіб захисту порушеного права позивачем. Крім цього, за результатами касаційного розгляду справи № 813/3911/15, Вищий адміністративний суд України частково задовольнив касаційну скаргу відповідача, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та позов задовольнив частково. З урахуванням вказаного рішення суду касаційної інстанції, відповідач 21.09.2015 р. відкликав податкове повідомлення - рішення №0000024500/2877 від 27.02.2015 р., яке було предметом оскарження у справі №813/3911/15 та прийняв нове податкове повідомлення- рішення № 0000092200/12375 від 21.09.2016 р., яке є предметом оскарження у даній справі.
Таким чином, у справі №813/3911/15 відсутній предмет спору, податкове повідомлення - рішення №0000024500/2877 від 27.02.2015р., і провадження у справі за такою заявою про перегляд постанови за нововиявленими обставинами не могло б бути відкритим.
Також, у випадку подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами не зупинило б чинності оскаржуваного у даній справі податкового повідомлення - рішення, відповідно таке б стало узгодженим податковим зобов'язанням по новому податковому повідомленню - рішенню.
Що стосується доводів апелянта про те, що отримавши векселі в якості розрахунку згідно зовнішньо - економічних контрактів позивач повинен був би отримати у Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України висновок про продовження розрахунків у ЗЕД, то такі є безпідставними, оскільки такі були передані позивачу ще до настання граничних строків повернення валютної виручки. Крім цього, чинне законодавство України не передбачає отримання компанією резидентом чи нерезидентом будь - якого дозволу чи ліцензії н операції із простими векселями.
З урахуванням наведеного вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, вважає, що податкове повідомлення-рішення від 21.09.2016 №0000092200/12375 підлягає скасуванню.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування постанови суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби - залишити без задоволення, а Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 червня 2018 року у справі №813/3211/16 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді Н. В. Бруновська
В. С. Затолочний
Повний текст постанови складено 23.11.2018р.