19 листопада 2018 рокуЛьвів№ 857/СК-1/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Пліша М.А.,
Судової-Хомюк Н.М.,
секретаря судового засідання Копанишин Х.В.,
розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя - Кузан Р.І.), ухвалену у відкритому судовому засіданні в м.Львові о 13 год 46 хв 03 травня 2017 року у справі №461/1696/17 за позовом Державного підприємства «Львівський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, -
06.03.2017 Державне підприємство «Львівський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» (далі - Підприємство) звернулось в суд з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області, просило скасувати постанову №1301/1940239-0104 про накладення на підставі абз.9 ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України штрафу у розмірі 3200 (три тисячі двісті) гривень.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 03 травня 2017 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що виплата заробітної плати з проміжком більшим, ніж встановлений законом, зумовлена об'єктивними причинами, при цьому, виплата заробітної плати з порушенням умов колективного договору була погоджена профспілковим органом підприємства та проведена на прохання самих працівників. Враховуючи те, що у діях позивача відсутня шкода чи загроза її завдання правам та інтересам працівників ДП «Львівський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації», а також інтересам держави, суд першої інстанції дійшов висновку, що притягнення позивача до відповідальності за вказане вище порушення не відповідає переслідуваній відповідачем меті та порушує баланс між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача та цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення. Також судом першої інстанції враховано, що позивачем вживались заходи для своєчасного вручення Бойкович О.М. трудової книжки та наказу про звільнення, іншої, передбаченої законодавством, можливості вручити Бойкович О.М. наказ про звільнення безпосередньо у день її звільнення, у позивача не було. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що притягнення ДП «Львівський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» до відповідальності за встановлені в ході проведення перевірки порушення зумовить порушення розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване спірне рішення та інтересами позивача.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Держпраці у Львівській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03.05.2017 та прийняти нову, якою в задоволені позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що позивачем як юридичною особою, що використовує працю найманих працівників було порушено передбачені законом та гарантовані Конституцією строки виплати заробітної плати, а заяви працівників про виплату заробітної плати за другу половину грудня не можуть слугувати підставою для звільнення позивача від відповідальності, оскільки не можуть коригувати зміст правової норми. Скаржник вказує, що адміністрація підприємства не була позбавлена можливості виплатити іншу частину заробітної плати до 14.01.2017 з метою дотримання змісту приписів норм законодавства. Також зазначає, що ч.2 ст.47 Кодексу законів про працю України не містить вичерпного переліку способів вручення працівнику копії наказу про звільнення, а тому не звільняє роботодавця від обов'язку видати працівнику копію наказу в день звільнення, при цьому законодавчо не встановлено форму, у якій має відбуватись видача такого наказу. Скаржник звертає увагу, що чинне законодавство не забороняє роботодавцю в день звільнення надіслати працівнику копію наказу про звільнення поштою, оскільки це б обмежувало роботодавця у виконанні ним обов'язку по вжиттю конкретної дії: видання працівникові копії наказу при звільненні останнього з ініціативи роботодавця.
Підприємство подало відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що позивачем вживались заходи для своєчасного вручення Бойкович О.М. трудової книжки та наказу про звільнення. Вказано, що Галицьким районним судом м.Львова винесено рішення від 04.07.2017 у справі №461/8141/16-ц, яким відмовлено в задоволені позовних вимог Бойкович О.М. та встановлено, що Підприємством не було порушено вимог чинного законодавства при звільненні останньої. Також зазначено, що виплата авансу за січень 2017 року проведена позивачем в межах строків, визначених колективним договором. З врахуванням вказаного, просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, позивач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що відповідно до ч.2 ст.313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.
Згідно з ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам ст.242 КАС України відповідає.
Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, на підставі Наказу від 31.01.2017 №0205-П та направлення на перевірку від 31.01.2017 №0205 головним державним інспектором Головного управління Держпраці у Львівській області Довгун І.І. з 01.02.2017 по 03.02.2017 проведено позапланову перевірку ДП «Львівський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» за результатами проведення якої складено акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування №13-01-194-0239 (а.с.104-110).
Відповідно до вказаного акта перевіркою встановлено, зокрема, що виплата заробітної плати працівникам Підприємства проводиться не менше двох разів на місяць через проміжок часу, що перевищує 16 календарних днів, не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата, а саме: заробітна плата працівникам за другу половину грудня 2016 року виплачена 29 грудня 2016 року, згідно наданих відомостей розподілу заробітної плати від 29.12.2016 через установу ПАТ КБ «Приватбанк», заробітна плата працівникам за першу половину січня 2017 року виплачена 20.01.2017, згідно наданих відомостей розподілу заробітної плати від 20.01.2017 через установу ПАТ КБ «Приватбанк», що перевищує 16 календарних днів, чим порушено ч.1, 2 ст.115 КЗпП України, ч.1 ст.24 Закону України «Про оплату праці».
Також встановлено, що адміністрацією Підприємства повідомлено Бойкович О.М. листом №13-14/877 від 11.09.2015 щодо отримання трудової книжки та наказу про звільнення: Наказ №77-К від 11.09.2015 про звільнення Бойкович О.М. з роботи 18.08.2015 на підставі п.4 ст.40 КЗпП України за прогул без поважних причин 19.08.2015.
Однак, копію цього наказу (№77-к від 11.09.2015) не долучено до листа, чим порушено ч.2 ст.47 КЗпП України: зобов'язання власника у день звільнення видати працівнику про звільнення з роботи.
03.02.2017 державним інспектором винесено припис №13-01-194/0239-0164, яким Підприємство зобов'язано забезпечити дотримання вимог ч.1 та 2 ст.115 КЗпП України та ч.1 ст.24 Закону України «Про оплату праці», забезпечити дотримання вимог ч.4 ст.115 КЗпП України та ч.1 ст.21 Закону України «Про відпустки» (а.с.102-103).
23.02.2017 першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Львівській області за результатом розгляду акта від 03.02.2017 №13011940239 щодо порушень ДП «Львівський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими особами №13011940239-0104, якаю на підставі абз.8 ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України вирішено накласти на Підприємство штраф у розмірі 3200 грн. (а.с.6-7).
Вважаючи вказану постанову протиправною, Підприємство звернулось із позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 КАС України законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Згідно з абз.7 ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до абз.8 ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України, в редакції чинній на час винесення оскаржуваної постанови, (далі - КЗпП України) юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.
Відповідно до абзаців 2 та 4 статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Частиною 1 статті 115 КЗпП України встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання визначає Закон України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР (далі - Закон №108/95-ВР), відповідно до ч.1 ст.21 якого працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Відповідно до положень ч.2 ст.12 Закону №108/95-ВР норми і гарантії в оплаті праці, передбачені Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.
Згідно з ч.1 ст.24 Закону №108/95-ВР заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Стаття 115 КЗпП України та ст.24 Закону №108/95-ВР викладені у вказаних редакціях Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо строків виплати заробітної плати» від 23.09.2010 №2559-VI з метою захистити право найманих працівників на справедливі строки оплати праці. При цьому йдеться про граничні терміни виплати заробітку за вже відпрацьований час (за вже виконану роботу), питання ж конкретних строків виплати заробітної плати та питання виплати авансу (попередньої плати, плати за ще не відпрацьований час) віднесено до предмету регулювання колективних та індивідуальних трудових договорів.
Отже, роботодавець зобов'язаний дотримуватись мінімальної кількості виплат заробітної плати на місяць (не менше двох), однак має право виплачувати зарплату і більше двох разів, так само як і не заборонено законодавцем виплачувати заробітну плату раніше, за умови дотримання вимог щодо строків виплати такої (заробіток за першу половину місяця, тобто за перші 15 днів, має бути виплачено не пізніше 22-го числа поточного місяця, а заробітна плата за другу частину місяця виплачується не пізніше 7-го числа місяця, що настає за місяцем нарахування зарплати). При цьому потрібно дотримуватися вимоги про 16 календарних днів між виплатами зарплати за один календарний місяць (тобто не можна виплачувати аванс, наприклад, 16-го числа, а заробітну плату за другу половину місяця - 7-го числа, оскільки розрив між цими виплатами перевищує 16 календарних днів).
З матеріалів справи встановлено, що згідно з Розділом 3 Колективного договору ДП «Львівський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» на 2016-2020 року, прийнятим на конференції трудового колективу 25.02.2016, адміністрація зобов'язується проводити оплату праці у відповідності з Положенням про оплату праці, затвердженим генеральним директором ДП «Львівстандартметрологія» та погодженим з Профспілковим комітетом (пп.3.1.1 п.3.1). Профспілковий комітет зобов'язується здійснювати контроль за дотриманням у ДП «Львівстандартметрологія» законодавчих, нормативних актів з питань оплати праці, в тому числі за своєчасною виплатою заробітної плати (пп.3.2.1 п.3.2).
Відповідно до Розділу 6 Положення про оплату праці працівників ДП «Львівстандартметрологія» на 2016 - 2020 роки виплата заробітної плати проводиться 2 рази на місяць: 21 числа поточного місяця аванс, 5 числа наступного за звітним місяцем - заробітна плата.
Як зазначено в письмових запереченнях Підприємства на акт перевірки та позовній заяві протягом 2016 року заробітна плата працівникам виплачувалась двічі на місяць, а саме: за першу половину поточного місяця 21 числа, та 5 числа наступного за звітним місяця, що передбачено в колективному договорі. В зв'язку з Новорічними та Різдвяними святами, на численні звернення працівників підприємства видати заробітну плату за другу половину грудня 2016 року достроково та зверненням профспілкового комітету до адміністрації підприємства, було прийнято спільне рішення адміністрації та профспілкового комітету провести виплату заробітної плати за грудень 2016 року до 01 січня 2017 року. Враховуючи операційний час роботи банку, 29 грудня 2016 року була нарахована заробітна плата, яка поступила на карткові рахунки працівників 30 грудня 2016 року. Оскільки повний розрахунок з працівниками по заробітній платі за грудень 2016 року проведений 29 грудня 2016 року, 05 січня 2017 нарахування не проводилось, за першу половину січня 2017 року заробітна плата виплачена 20 січня.
Крім того, Підприємством зазначено, що виплата заробітної плати за першу половину грудня 2016 року раніше встановленого в колективному договорі терміну, а саме 15 грудня 2016 року, пов'язана із зміною керівника підприємства та втратою чинності після 15.12.2016 права підпису особи, яка виконувала обов'язки генерального директора до 14.12.2016.
Вказане підтверджено долученими до матеріалів справи копіями Спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету ДП «Львівстандартметрологія» на 2016 рік від 28.12.2016 (а.с.11), платіжних доручень №2527 від 15.12.2016, №2545 від 29.12.2016 та №61 від 20.01.2017 (а.с.8-10), Наказів з особового складу від 14.12.2016 №179-п та від 13.12.2016 №178-п (а.с.135-136).
Також судом першої інстанції встановлено, що 15 грудня 2016 року Правління Національного банку України прийняло рішення №489 щодо регламенту роботи системи електронних платежів (далі - СЕП) Національного банку України та порядку роботи банківської системи України на період завершення звітного року відповідно до якого: « 28, 29 грудня 2016 року система електронних платежів Національного банку працюватиме в режимі продовженого банківського дня на дві години; 30 грудня 2016 року до 13.00 усі учасники СЕП можуть здійснювати платежі в СЕП лише між банківськими установами, підпорядкованими одній юридичній особі, а також платежі, спрямовані до Національного банку України та органів Державної казначейської служби України; Національний банк та органи Державної казначейської служби України можуть здійснювати платежі на адресу всіх учасників СЕП. Банківський день у СЕП закінчується о 15.00.; 2 та 9 січня 2017 року СЕП, система електронної пошти Національного банку України, депозитарій Національного банку України, Система кількісного обліку депозитних сертифікатів СЕРТИФ, Система підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України Національного банку, система з купівлі та продажу кредитних ресурсів у національній валюті на міжбанківському кредитному ринку України «КредІнфо2», Автоматизована інформаційна система «Реєстр договорів з нерезидентами 2» не працюватимуть; 3 січня 2017 року банки працюватимуть без клієнтів і забезпечуватимуть комплекс робіт, пов'язаних із початком нового звітного року. Міжбанківські перекази коштів через СЕП у цей день не здійснюватимуться.»
За таких обставин, враховуючи, що 16 календарних днів - це максимальний проміжок часу для виплати зарплати за окремо взятий місяць, а тому не може застосовуватись до інтервалу між зарплатою за грудень та авансом за наступний місяць (січень), які є виплатами за різні місяці.
Оскільки Підприємством не було порушено право найманих працівників на своєчасне одержання винагороди за працю, для захисту якого і було внесено законодавцем зміни у ст.115 КЗпП України та ст.24 Закону №108/95-ВР, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними аргументи скаржника щодо порушення позивачем, як юридичною особою, що використовує працю найманих працівників, передбачених Законом №108/95-ВР та гарантованих Конституцією строків виплати заробітної плати.
Суд першої інстанції з врахуванням ст.8 КАС України, принципу верховенства права та судової практики Європейського суду з прав людини, враховуючи відсутність у діях позивача шкоди чи загрози її завдання правам та інтересам працівників ДП «Львівський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації», з метою захисту прав яких було проведено перевірку, а також шкоди чи загрози її завдання інтересам держави, дійшов вірного висновку, що притягнення позивача до відповідальності за вказане вище порушення не відповідає переслідуваній відповідачем меті та порушує баланс між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача та цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення.
Щодо аргументів скаржника в частині порушення позивачем ч.2 ст.47 КЗпП України, а саме не виконання обов'язку видати працівнику копію наказу про звільнення в день звільнення, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною 2 статті 47 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.
Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, Наказом №77-К від 11.09.2015 інженер технічного відділу ДП «Львівський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» Бойкович О.М. звільнена з роботи 18.08.2015 за прогул без поважних причин (19.08.2015) згідно з п.4 ст.40 КЗпП України (а.с.113).
В день прийняття вказаного наказу Бойкович О.М. була відсутня на підприємстві, копію наказу про звільнення та трудову книжку не отримувала, а тому Бойкович О.М. скеровано лист від 11.09.2015 №13-14/877 з проханням з'явитись до Відділу управління персоналом ДП «Львівстандартметрологія» для отримання трудової книжки та наказу про звільнення (а.с.117).
Враховуючи, що надіслання копії наказу про звільнення листом на адресу звільненого працівника не передбачено нормами чинного законодавства, відсутність працівника на роботі у день звільнення та не з'явлення за повідомленням роботодавця для отримання трудової книжки та копії відповідного наказу, на переконання суду апеляційної інстанції не може вказувати на допущену бездіяльність позивача, оскільки таким вживались заходи для своєчасного вручення Бойкович О.М. як трудової книжки, так і копії наказу про звільнення.
За таких обставин суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувана постанова від 23.02.2017 №13011940239-0104 прийнята відповідачем без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такої, з порушенням принципу пропорційності, тобто без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що адміністративний позов слід задовольнити в повному обсязі.
Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення ст.316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності винесення відповідачем постанови № 13011940239-0104 від 23.02.2017, наведено обґрунтовані підстави скасування такої та на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 229, 241, 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 травня 2017 року у справі №461/1696/17 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді М. А. Пліш
Н. М. Судова-Хомюк
Повне судове рішення складено 23.11.2018