19 листопада 2018 рокуЛьвів№ 857/769/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів :
головуючого судді: Запотічного І.І.,
суддів: Кузьмича С.М., Сапіги В.П.,
при секретарі судового засідання: Бедрій Х.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Ужгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 липня 2018 року (суддя- Маєцька Н.Д., ухвалене в м. Ужгород) у справі № 807/444/18 за позовом ОСОБА_1 до Ужгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити дії,-
В травні 2018р. ОСОБА_1 в особі ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом Ужгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Ужгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо не поновлення виплати пенсії за віком позивачу та зобов'язати відповідача провести перерахунок і відновити виплату позивачу довічно пенсії за віком, шляхом призначення пенсії заново відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням змін в пенсійному законодавстві як непрацюючому пенсіонеру і дитині війни в розмірі не менше прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок і доплат, передбачених пенсійним законодавством України на момент поновлення пенсії, на підставі документів, що знаходяться в його пенсійній справі та додатково поданих документів про стаж та заробітну плату з проведенням перерахунку, індексації пенсії, виплатою компенсації втрати частини доходів на визначений позивачем банківський рахунок, починаючи з 07 жовтня 2009 року; допустити негайне виконання рішення суду в повному обсязі заявлених позовних вимог, шляхом стягнення всієї суми боргу починаючи з 07 жовтня 2009 року по день фактичної виплати; покласти обов'язки щодо забезпечення виконання рішення на начальника Ужгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області; зобов'язати начальника Ужгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області в 14-денний термін надати до суду звіт про виконання судового рішення, зверненого до негайного виконання.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 липня 2018 року позов задоволено; визнано протиправною бездіяльність Ужгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо не перерахунку та не поновлення ОСОБА_1 виплати пенсії за віком; зобов'язано Ужгородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області здійснити перерахунок та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 18 листопада 2017 року в розмірі не менше прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як не працюючому пенсіонеру та дитині війни на визначений ним рахунок; стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Ужгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області судові витрати у розмірі 704,80 грн.; зобов'язати Ужгородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області подати звіт про виконання рішення суду у 30 -денний строк з дня набрання ним законної сили.
Не погодившись з даним рішенням суду Ужгородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області оскаржило його, подавши апеляційну скаргу. Вважає, що оскаржуване рішення винесене без належного з'ясування обставин справи і з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати його і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Як на доводи апеляційної скарги, посилається, зокрема, на те, що позивачем не було дотримано порядку звернення за поновленням пенсії. Зазначає, що позивач із заявою встановленого зразка та необхідними для поновлення виплати пенсії документами до пенсійного органу повинен особисто звернутись, чого не було зроблено. Також зазначає, що під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено чинним міжнародним договорам між Україною та країною де перебуває позивач. Такого договору між Україною та Ізраїлем не має.
Позивач просив розгляд справи проводити за його відсутності.
Відповідач повідомлявся судом про час та місце розгляду справи, однак явки представника в судове засідання не забезпечив, що відповідно до ч.2 ст.313 КАС України не перешкоджає розгляду справи без його участі.
Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з 18 грудня 1985 року по 09 лютого 1996 року ОСОБА_1 проживав за адресою: АДРЕСА_1.
Довідкою Управління праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради від 18 квітня 2018 року підтверджується, що позивач перебував на обліку у відділі соціального забезпечення Ужгородської міської ради та отримував пенсію по інвалідності внаслідок трудового каліцтва з 15 червня 1992 року по 05 травня 1993 рік.
З 06 березня 1993 року згідно поданої ним заяви був переведений на пільгову пенсію за віком Список 2, яку йому було виплачено по 31 серпня 1996 року. Позивач знятий з обліку 10 квітня 1996 року у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон. Відтак, з 01 вересня 1996 року позивачу припинена виплата пенсії.
Судом встановлено, що позивач перебуває на консульському обліку в консульському відділі Посольства України в державі Ізраїль, про що свідчить відмітка в паспорті громадянина України для виїзду за кордон.
В подальшому 26 квітня 2018 року позивач, через свого представника за довіреністю, звернувся до Ужгородського ОУПФ Закарпатської області із заявою про перерахунок і поновлення виплати пенсії за віком разом із необхідними для перерахунку документами.
Рішенням Ужгородського ОУПФ Закарпатської області, оформленим листом від 16 травня 2018 року № 02/Д-88 позивачу відмовлено в перерахунку і відновленні виплати пенсії із зазначенням, що для поновлення пенсії ОСОБА_1 необхідно особисто звернутися до управління Пенсійного фонду з паспортом громадянина України із зазначенням місця проживання на території України.
Не погодившись з такою відмовою ОСОБА_1 звернувся в суд з даним позовом.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зробив висновок, що відповідач відмовляючи в поновленні виплати пенсії позивачу з 18 листопада 2017 року в розмірі не менше прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як не працюючому пенсіонеру та дитині війни діяв неправомірно.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Припинення виплат пенсій було передбачено пунктом 2 частини першої статті 49 та статтею 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в редакції, діючій до 07 жовтня 2009 року.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Статтею 51 вказаного закону передбачалось, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року по справі № 1-32/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV.
Відповідно до статті 152 частини 2 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
З огляду на зазначене, положення пункту 2 частини 1 статті 49 та другого речення статті 51 Закону втратили чинність з 07.10.2009 року, тобто від дати прийняття рішення Конституційним Судом України № 25-рп/2009.
Відповідно до частини 2 статті 49 Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Отже, з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу органи ПФУ мали відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
В Рішенні № 25-рп/2009 констатовано, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Таким чином, суд першої інстанції правильно виходив з безпідставності мотивів неможливості поновлення виплати пенсії, зазначених пенсійним органом.
Також колегія суддів погоджується з судом першої що відновлення та виплату пенсії слід проводити в розмірі не менше прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як не працюючому пенсіонеру та дитині війни, оскільки він є громадянином України і користується тими ж самими правами, що й інші громадяни, оскільки обмежувати права особи за місцем її проживання заборонено законодавством.
Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Ужгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 липня 2018 року у справі №807/444/18 без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
На постанову протягом тридцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя І. І. Запотічний
судді С. М. Кузьмич
В. П. Сапіга
Повне судове рішення складено 23.11.2018р.