22 листопада 2018 рокуЛьвів№ 857/949/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Рибачука А. І.,
суддів - Багрія В. М., Старунського Д. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 серпня 2018 року у справі № 161/12310/18 (рішення ухвалене о 10.03 год. судом у складі головуючого судді Подзірова А. О., повний текст рішення виготовлено 23 серпня 2018 року) за позовом ОСОБА_1 до інспектора роти № 3 батальйону Управління патрульної поліції у Волинській області Бондара Тараса Васильовича про скасування постанови,
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до інспектора роти № 3 батальйону Управління патрульної поліції у Волинській області Бондара Т. В., в якому просила скасувати постанову про накладення на неї адміністративного стягнення від 28 липня 2018 року серії ЕАВ № 504680.
Позовні вимоги обґрунтовувала посиланням на відсутність у її діях складу адміністративного правопорушення.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 серпня 2018 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити її позов.
Апеляційну скаргу обґрунтовує посиланням на обставини, викладені в позовній заяві.
Оскільки від учасників справи не надходило клопотань про розгляд справи за їх участю, суд відповідно до пункту 1 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як видно з матеріалів справи, 28 липня 2018 року інспектором роти № 3 батальйону Управління патрульної поліції у Волинській області Бондарем Т. В. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕАВ № 504680, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 255 грн.
У вказаній постанові зазначено, що 28 липня 2018 року, о 13 год. 51 хв., ОСОБА_1, керуючи автомобілем «Renault Laguna», державний номерний знак НОМЕР_1, в місті Луцьку по вул. Кравчука, 35, здійснила зупинку транспортного засобу ближче 10 м від пішохідного переходу, чим порушила пункт 15.9 «г» Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.
Не погодившись із вказаною вище постановою, ОСОБА_1 оскаржила її до суду.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення мав місце та підтверджений належними та допустимими доказами у справі, а відтак відповідачем правомірно винесено оскаржувану постанову.
Такий висновок суду першої інстанції є помилковим з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення правил зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
Відповідно до статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до статті 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Представлений відповідачем відеозапис з персональної нагрудної відеокамери інспектора поліції не може вважатися належним доказом вчинення позивачем згаданого вище правопорушення, оскільки з нього неможливо встановити марку та номер транспортного засобу, зафіксованого на цьому відеозаписі, а також сам факт зупинки транспортного засобу ближче 10 м від пішохідного переходу.
Інших доказів в підтвердження факту вчинення позивачем згаданого вище адміністративного правопорушення відповідачем не надано.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи те, що відповідачем не доведено належними і допустимими доказами правомірності прийнятої ним постанови про накладення адміністративного стягнення, така постанова є протиправною та підлягає скасуванню, а відтак висновок суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог є помилковим.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову.
Керуючись статтями 241, 308, 310, 315, 317, 318, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 серпня 2018 року у справі № 161/12310/18- скасувати та прийняти нове, яким позов ОСОБА_1 до інспектора роти № 3 батальйону Управління патрульної поліції у Волинській області Бондара Тараса Васильовича про скасування постанови задовольнити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення від 28 липня 2018 року серії ЕАВ № 504680, винесену інспектором роти № 3 батальйону Управління патрульної поліції у Волинській області Бондарем Тарасом Васильовичем та закрити справу про адміністративне правопорушення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя А. І. Рибачук
судді В. М. Багрій
Д. М. Старунський