22 листопада 2018 рокуЛьвів№ 857/623/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Багрія В. М.,
суддів Мікули О. І., Старунського Д. М.,
з участю секретаря судового засідання Болюк Н. В.,
позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Шимін Н.М.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 березня 2015 року (постанова ухвалена у м. Івано-Франківську судом у складі головуючого судді Григорука О. Б., повний текст постанови виготовлений 13 березня 2015 року) у справі № 809/3751/14 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до прокуратури Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні позивача - Територіальна державна інспекція праці в Івано-Франківській області, про визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до прокуратури Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні позивача - Територіальна державна інспекція праці в Івано-Франківській області, про визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позивач, з урахуванням уточнень до позовної заяви, просив визнати протиправним та скасувати наказ від 15.10.2014 № 1004к про звільнення його, ОСОБА_1, з посади заступника Калуського міжрайонного прокурора Івано-Франківської області; визнати протиправним та скасувати наказ від 26.11.2014 № 1112к, яким змінено наказ від 15.10.2014 № 1004к в частині дати звільнення з посади; поновити позивача на посаді заступника Калуського міжрайонного прокурора Івано-Франківської області; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодування за моральну шкоду в розмірі 50000 грн.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 березня 2015 року позивачу в задоволенні позову відмовлено.
Постанову суду першої інстанції оскаржив ОСОБА_1, подавши на неї апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначає, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх обставин, що призвело до неправильного вирішення справи. Суд першої інстанції залишив поза увагою, що відповідачем не було запропоновано позивачу всіх вакантних посад під час попередження про наступне звільнення, які б відповідали його освіті, кваліфікації, стажу та досвіду роботи. Також не враховано, що відповідачем не надано належних доказів відмови ОСОБА_1 від запропонованих йому посад, а складені за період з 17 липня по 9 вересня 2014 року акти не можуть свідчити про небажання позивача залишитися на роботі в прокуратурі та про його відмову від запропонованих посад при скороченні посади, яку він обіймав. Крім того, відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції не взяв до уваги факт перебування позивача на лікарняному листку під час звільнення, а також не врахував наявність у позивача переважного права залишення на роботі.
Скаржник просить скасувати постанову суду першої інстанції від 10 березня 2015 року та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Вислухавши суддю-доповідача, апелянта, який апеляційну скаргу підтримав, представника відповідача, яка просить апеляційну скаргу відхилити, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Відмовляючи позивачу в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку про правомірність звільнення його з посади, оскільки прокуратурою Івано-Франківської області було дотримано норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції та, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, враховує таке.
У справі встановлено, що ОСОБА_1 працював в органах прокуратури на різних посадах з 28.02.1997. З 13.02.2013 позивач перебував на посаді заступника Калуcького міжрайонного прокурора.
Згідно з наказом Генеральної прокуратури України № 44ш від 24.06.2014 вирішено скоротити у структурі та штатному розписі органів прокуратури Івано-Франківської області 25 штатних одиниць, в тому числі посаду, яку обіймав ОСОБА_1
15.07.2014 позивач був попереджений про наступне вивільнення із займаної посади з 15.09.2014 згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку із змінами до структури та штатної чисельності - скорочення посади заступника Калуського міжрайонного прокурора. З вказаним попередженням позивача ознайомлено, копію письмового попередження ним отримано 15.07.2014.
Наказом прокуратури Івано-Франківської області від 15.10.2014 №1004к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника Калуського міжрайонного прокурора в зв'язку із скороченням штатної чисельності на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
26.11.2014 відповідачем прийнято наказ № 1112к «Про внесення змін до наказу прокурора області від 15.10.2014 № 1004к «Про звільнення ОСОБА_1.» відповідно до якого змінено дату звільнення позивача з 15.10.2014 на 22.10.2014. Підставою прийняття вказаного наказу зазначено листки непрацездатності № 343760 та № 353471, згідно з якими позивач з 04.10.2014 по 15.10.2014 та з 15.10.2014 по 21.10.2014 перебував на амбулаторному лікуванні.
Закон України «Про прокуратуру» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначав повноваження прокурорів, організацію, засади та порядок діяльності прокуратури.
В статті 46 Закону України «Про прокуратуру» встановлювалися вимоги до осіб, які призначаються на посади прокурорів та слідчих, а в статті 46-2 цього Закону підстави для звільнення працівників прокуратури.
Відповідно до частини 1 статті 46-2 Закону України «Про прокуратуру» прокурори і слідчі можуть бути звільнені з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною 2 статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до частини 1 статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Частиною 1 та 8 статті 43 КЗпП України ( в редакції, чинній на час прийняття відповідачем оскаржуваного наказу від 26.11.2014, яким остаточно звільнено позивача з посади з зазначенням підстав звільнення та дати такого) передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, працівником органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
Відповідно до частин 1-3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Пленум Верховного Суду України у пункті 19 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами) зазначив, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи був попереджений за 2 місяці про наступне вивільнення.
Згідно з матеріалами справи, 15 липня 2014 року ОСОБА_1 був попереджений про наступне вивільнення із займаної посади з 15 вересня 2014 року згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України в зв'язку із змінами до структури та штатної чисельності - скорочення посади заступника Калуського міжрайонного прокурора. З вказаним попередженням позивача ознайомлено, копію письмового попередження ним отримано 15 липня 2014 року (т. 1 а.с. 64).
Відповідно до частини 1 статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.
В ході судового розгляду встановлено, що в штаті Калуської міжрайонної прокуратури було дві посади заступника прокурора, одну з яких обіймав позивач ОСОБА_1, іншу - ОСОБА_3 При визначенні посади заступника, яка підлягала скороченню відповідачем бралися до уваги, зокрема, продуктивність праці і кваліфікація осіб, які займали вказані посади. При цьому, було також враховано інформацію безпосереднього керівника позивача - Калуського міжрайонного прокурора від 10.07.2014 № 78-2417, у якій з наведенням підстав та обставин останній вважав за доцільне скоротити в структурі та штатному розписі Калуської міжрайонної прокуратури саме посаду заступника Калуського міжрайонного прокурора Рибки О.М.
Згідно з інформацією та копіями документів, що додатково подані відповідачем на виконання вимоги протокольної ухвали апеляційного суду від 20.09.2018, при визначенні переважного права щодо залишення на посаді одного з заступників були враховані наступні обставини.
ОСОБА_3 у 2006 році закінчив Національну юридичну академію України імені Я. Мудрого і отримав диплом з відзнакою про повну вищу освіту за спеціальністю «правознавство». В органах прокуратури працює з 10.04.2006. У 2013 році пройшов курс підвищення кваліфікації з організації прокурорської діяльності та здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням, за результатами якого склав іспит на «відмінно». За успішне виконання службових обов'язків ОСОБА_3 був заохочений Генеральним прокурором України, наявних дисциплінарних стягнень не має.
ОСОБА_1 у 1997 році закінчив Національну юридичну академію України імені Я. Мудрого за спеціальністю «правознавство». В органах прокуратури працює з 28.02.1997. За час роботи в органах прокуратури проходив курси підвищення кваліфікації в 2011, 2012 та 2014 роках. За час роботи в органах прокуратури ОСОБА_1 двічі заохочувався прокурором Полтавської області.
Проте, ОСОБА_1 неодноразово притягувався до дисциплінарної відповідальності у зв'язку з неналежним виконанням службових обов'язків, порушенням виконавської дисципліни, підтвердженням чого є накази № 825к від 27.08.2013, № 1162к від 25.11.2013, № 713к від 22.07.2014. Вказані накази у встановленому порядку позивачем не оскаржувалися. Крім того, відповідно до наказу прокуратури Івано-Франківської області № 499к від 11.06.2013 ОСОБА_1 за неналежне виконання службових обов'язків, суттєві недоліки в організації роботи з питань діяльності прокурорів у кримінальному провадженні, здійсненні та організації нагляду за додержанням законів органами досудового розслідування та виконання роботи з питань внутрішньої безпеки в органах прокуратури оголошено догану. Даний наказ був оскаржений позивачем до суду. Згідно з постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду в справі № 809/3053/13-а від 10.12.2013, яка набрала законної сили, ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог про скасування наказу № 499к від 11.06.2013.
Крім того, наказом прокурора Полтавської області від 6.01.2006 за попереднім місцем роботи позивач за грубе порушення вимог КВК України, був підданий дисциплінарному стягненню у вигляді догани.
Апеляційний суд вважає, що однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Тому при застосуванні положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі слід враховувати, в тому числі, і наявність дисциплінарних стягнень.
Враховуючи, що ОСОБА_1 неодноразово притягувався до дисциплінарної відповідальності, відповідач прийшов до правильного висновку в частині того, що переважне право на залишення на роботі має ОСОБА_3, в якого більш висока продуктивність праці, про що свідчить, як зазначено в листі першого заступника прокурора Івано-Франківської області від 4.10.2018 № 05/2-113 вих.18, відсутність дисциплінарних стягнень.
Частиною 2 статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Згідно з частиною 3 статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в органiзацiї виробництва i праці власник або уповноважений ним орган пропонує працiвниковi іншу роботу на тому самому пiдприємствi, в установі, органiзацiї.
Судом встановлено, що з часу попередження позивача про наступне звільнення і до його звільнення з посади в органах прокуратури відповідачем, на виконання статті 49-2 КЗпП України, пропонувалися ОСОБА_1 тимчасово вакантні посади на час відпустки основного працівника для догляду за дитиною, зокрема, прокурора прокуратури Косівського, Тлумацького, Рогатинського районів, Коломийської міжрайонної прокуратури Івано-Франківської області, від яких позивач відмовився.
Доводи позивача в частині протилежного суд апеляційної інстанції вважає не переконливими, оскільки такі доказами в справі не підтверджені.
Крім того, як видно з інформації та копій документів, які додатково надані апеляційному суду, відповідачем, в Калуській міжрайонній прокуратурі Івано-Франківської області, в якій працював позивач, і яка є окремим структурним підрозділом в системі органів прокуратури України та в силу ст. 54 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час спірних правовідносин, є юридичною особою, у період з 01.07.2014 по 22.10.2014 (день звільнення ОСОБА_1.) були відсутні вакантні чи тимчасові вільні посади, які могли бути запропоновані позивачу.
Судом першої інстанції з'ясовано, що 17.07.2014, 28.07.2014, 30.07.2014, 21.08.2014 та 08.09.2014 ОСОБА_1 ознайомлювався з пропозиціями щодо подальшого працевлаштування, однак відмовився від їх прийняття (т. 1 а.с. 67-72, а.с. 76).
З огляду на вказане, доводи скаржника щодо невиконання відповідачем вимог частини 3 статті 49-2 КЗпП України є безпідставними, оскільки від пропозицій працевлаштування на прокурорські посади в прокуратурах інших районів ОСОБА_1 відмовився, а в Калуській міжрайонній прокуратурі вакантних посад не було.
В справі встановлено, що 26.11.2014 відповідачем прийнято наказ № 1112к «Про внесення змін до наказу прокурора області від 15 жовтня 2014 року №1004к «Про звільнення ОСОБА_1.». Відповідно до цього наказу було частково змінено наказ №1004к від 15.10.2014, а саме змінено дату звільнення позивача з 15 жовтня 2014 року на 22 жовтня 2014 року. Підставою прийняття вказаного наказу зазначено, що після прийняття наказу № 1004к від 15 жовтня 2014 року ОСОБА_1 надіслано до Калуської міжрайонної прокуратури листки непрацездатності № 343760 та № 353471, згідно з якими позивач з 04.10.2014 по 15.10.2014 та з 15.10.2014 по 21.10.2014 перебував на амбулаторному лікуванні.
Оскільки про існування листків непрацездатності відповідачу стало відомо після прийняття наказу від 15 жовтня 2014 року № 1004к, тому з метою усунення порушень та дотримання вимог частини 3 статті 40 КЗпП України відповідачем правомірно винесено наказ № 1112к від 26.11.2014, в якому було зазначено підстави звільнення та зазначено дату звільнення.
Щодо доводів позивача про недотримання відповідачем порядку його звільнення в частині неодержання попередньої згоди первинної профспілкової організації, то такі є помилковими, оскільки відповідно до частини 1 статті 43 КЗпП України в редакції на час прийняття остаточного наказу про звільнення позивача з посади така згода не потрібна.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що відповідачем дотримано вимоги законодавства при звільненні ОСОБА_1 з посади заступника Калуського міжрайонного прокурора відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, тому відсутні законні підстави для скасування наказів від 15.10.2014 № 1004к та від 26.11.2014 № 1112к, а також для поновлення позивача на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Постанова суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з врахуванням усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, тому підстави для її зміни чи скасування відсутні.
Доводи апелянта, наведені в апеляційній скарзі та в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 березня 2015 року у справі № 809/3751/14 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. М. Багрій
судді О. І. Мікула
Д. М. Старунський
Повний текст постанови виготовлений 23.11.2018.