20 листопада 2018 рокуЛьвів№ 857/351/18
Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Ніколіна В.В.,
суддів Заверухи О.Б., Старунського Д.М.
за участі секретаря судового засідання Смидюк Х.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2018 року про залишення позовної заяви без розгляду (суддя - Брильовський Р.М., м. Львів, повний текст ухвали складено та підписано 28 серпня 2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Біля цитаделі» про визнання протиправним і скасування рішення,-
ОСОБА_1 24.04.2018 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Біля Цитаделі» у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 31.01.2017 №69 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на будівництво ТОВ «Біля цитаделі» багатоквартирного житлового будинку з вбудованими автостоянками та приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_1».
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2018 року у справі №813/1648/18 позовну заяву ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТОВ «Біля Цитаделі» про визнання протиправним та скасування рішення залишено без розгляду у зв'язку з пропущенням позивачем строку звернення до адміністративного суду, встановленого ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та ухвалити нове про направлення справи на продовження розгляду до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначає, що ним не пропущено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом, оскільки позивач скористався свої правом на досудове врегулювання спору. Вказує, що неодноразово звертався із заявами до міського голови Садового А.І., директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Львівській області, начальника Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, в яких повідомляв про виявлені порушення, однак вказані заяви були залишені без вирішення. Апелянт вважає, що таке незаконне ухилення керівників від прийняття законного рішення по суті наявних земельних та містобудівних спорів щодо даного будівництва зумовило необхідність позивачу звернутися із даним позовом до суду у відповідні строки.
Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача у письмовому відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, прийнятим з врахуванням всіх обставини справи та таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що строк на оскарження рішення Виконавчого комітету виконкому Львівської міської ради від 31.01.2017 №69 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на будівництво ТОВ «Біля цитаделі» багатоквартирного житлового будинку з вбудованими автостоянками та приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_1», сплинув ще у серпні 2017 році. Позивач фактично мав можливість звернутись за захистом свого права і не був обмежений у доступі до суду у встановлений законом строк. Крім цього, позивачем не наведено доводів, які б свідчили про існування поважних обставин пропуску строку звернення до суду з позовом, а отже, суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними та поновлення такого строку звернення до суду.
Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції підставними і такими, що відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.
З матеріалів справи встановлено, що Виконавчий комітет Львівської міської ради рішенням від 31.01.2017 №69 затвердив «Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на будівництво ТОВ «Біля цитаделі» багатоквартирного житлового будинку з вбудованими автостоянками та приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_1».
У позовній заяві позивач вказує, що неодноразово звертався до міського голови Садового А.І., директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції Україниу Львівській області, начальника Головного управління Держгеокадастру у Львівській області із заявами, в яких повідомляв про встановлені порушення щодо здійснення на думку позивача незаконного будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованими автостоянками та приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_1. Позивач звернув увагу суду, що останню скаргу ним було скеровано 09 січня 2018 року до Львівського міського голови та керівника ДАБІ у Львівській області, однак до сьогодні не прийнято та не вручено позивачу рішення за результатами розгляду такої скарги.
Щодо вказаних доводів судом досліджено зміст наявного в матеріалах справи копії інформаційного запиту ОСОБА_1 від 30.01.2017 №01/2017 «Щодо приховування міським головою документів та інформації щодо незаконного будівництва на АДРЕСА_1». Як вбачається із змісту вказаного запиту, в якому позивач зазначив: «черговим підтвердженням службової підробки офіційних документів є остання брехлива інформація начальника департаменту містобудування ОСОБА_3, який в своєму листі від 25.01.17 за №2401-111 стверджує, що містобудівні умови і обмеження на будівництво багатоповерхового житлового будинку на цій вулиці «не надавалися». А через два дні виконком Львівської міської ради затвердив цей документ, підготовлений ОСОБА_3 та ОСОБА_4». Також, у вказаному запиті позивач просить терміново надати інформацію щодо правомірності надання містобудівних умов і обмежень на дане будівництво та, серед іншого, належним чином завірені містобудівні умови та обмеження на даний об'єкт, затверджений виконкомом Львівської міської ради.
За результатами розгляду інформаційного запиту позивача від 30.01.2017 №01/2017 Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради листом від 21.02.2017 №2401-340 надало відповідь позивачу, в якій зазначило, що рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 31.01.2017 №69 затверджено Містобудівні умови та обмеження на будівництво ТОВ «Біля цитаделі» багатоповерхового житлового будинку з вбудованими автостоянками та приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_1. Зазначено, що підставою для підготовки проекту рішення були матеріали згідно вимог рішення виконкому від 16.03.2015 №219. Також позивача повідомлено що з рішенням виконкому позивач може ознайомитись на офіційному сайті Львівської міської ради за адресою: www.city-adm.lviv.ua у розділі «Документи ЛМР». Отже, позивач мав можливість дізнатися про порушення на його думку прав, свобод чи інтересів з часу отримання відповіді на його запит та оприлюднення спірного рішення на офіційному сайті Львівської міської ради за адресою: www.city-adm.lviv.ua у розділі «Документи ЛМР».
Враховуючи вищенаведене, на переконання суду апеляційної інстанції, позивач дізнався про порушення на його думку своїх прав, свобод та інтересів саме в лютому 2017 року, з часу отримання відповіді на його запит, що не заперечується й самим позивачем.
Окрім того, апеляційний суд звертає увагу, що оскаржуване рішення було оприлюднено на офіційному сайті Львівської міської ради та було відкритим і загальнодоступним. Таким чином, саме лютий 2017 року є початком перебігу шестимісячного строку звернення до суду з даним позовом. Відповідно строк звернення до суду із вказаним позовом сплив у серпні 2017 року.
ОСОБА_1 не заперечує, що йому було відомо про оскаржуване рішення, однак наголошує, що ним вживалися заходи досудового врегулювання спору, що й стало причиною пропуску звернення до суду з даним адміністративним позовом. Зокрема, позивач вказує, що ним 09.01.2018 до Львівського міського голови та керівника ДАБІ у Львівській області скеровано скаргу, а відтак початок відліку строку звернення до суду скаржник обраховує, як щодо спору, стосовно якого передбачено досудове врегулювання спору.
Що стосується таких доводів позивача, судом встановлено наступне.
Відповідно до ч.3 ст.3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Частиною 1 ст.120 КАС України встановлено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
КАС України визначає, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними.
У випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Окрім цього, початок строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Апеляційний суд звертає увагу, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно таким критеріям: - це обставина або кілька обставин, які безпосередньо унеможливлювали або ускладнювали можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк і створювали об'єктивні перешкоди, які перешкоджали зверненню до суду; - це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; - ця причина виникла протягом строку, який пропущено; - ці обставини підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Як на підставу пропуску строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, скаржник покликається на вжиття ним заходів для досудового врегулювання спору.
Відповідно до ч.1 та 2 ст.17 КАС України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення позову.
Також, відповідно до ч.4 ст.122 КАС України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
На переконання суду, позивач у зв'язку із бездіяльністю суб'єктів владних повноважень міг звернутися до суду у визначений законом строк, оскільки з наведеного слідує, що переписка позивача щодо досудового врегулювання спору тривала близько року, водночас законом не визначено обов'язковість досудового врегулювання спору, що дає підстави вважати, що у позивача виникла можливість звернення до суду з вказаним позовом значно раніше ніж квітень 2018 року.
Таким чином, строк на оскарження рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 31.01.2017 №69 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на будівництво ТОВ «Біля цитаделі» багатоквартирного житлового будинку з вбудованими автостоянками та приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_1», сплинув ще у серпні 2017 році. Отже, позивач фактично мав можливість звернутись за захистом свого права і не був обмежений у доступі до суду у встановлений законом строк.
Стосовно тверджень скаржника щодо наявності підстав застосувати до нього частину четверту статті 122 КАС України, як до особи, що скористалась досудовим порядком вирішення спору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що таке звернення не передбачене чинним законодавством та не зупиняє перебігу строків давності звернення до суду.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що можливість врегулювання спору в досудовому порядку можлива лише тоді коли воно прямо передбачено законом, а не в будь якому іншому досудовому порядку. Однак, позивачем 09 січня 2018 року подано скаргу про скасування містобудівних умов і обмежень, яка адресована міському голові міста Львів, який не є суб'єктом уповноваженим вирішувати містобудівні спори. Отже, такі дії позивача не можуть трактуватись, як процедура досудового вирішення спору.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Слід зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таким чином, враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з даною позовною вимогою та будь-яких обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом позивачем не наведено та не доведено, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду з даним позовом та про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у відповідності до вимог КАС України.
Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановлювати відповідні процесуальні строки, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судових захист і доступ до правосуддя.
Положеннями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України з 1997 року, кожному гарантується право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому, якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип resjudicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), заява №3236/03, п.41, від 03.04.2008).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" від 28.10.1998 року та "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 року. У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Отже, поважними причинами пропуску строку на подання позову можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та повинні бути підтверджені належними доказами.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24.04.2018 у справі №816/1630/17.
Втім, вказані позивачем причини пропуску строку звернення до суду з позовом не підтверджуються доказами, і не можуть бути визнаними судом поважними. У зв'язку з наведеним, залишення позовної заяви без розгляду не є порушенням права позивача на справедливий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду.
За таких умов наявність правових підстав вважати строк звернення до суду з даним адміністративним позовом пропущеним без поважних причин (що покладена в основу ухвали суду про залишення позову без розгляду) підтверджується наявними матеріалами справи. Наведений апелянтом аналіз руху справи не спростовує правильності правових висновків суду першої інстанції; доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої ухвали не впливають. Оцінюючи в сукупності вищезазначене, в суду першої інстанції були достатні і належні підстави для залишення позовної заяви ОСОБА_1 на підставі ч.4 ст.123, п.8 ч.1 ст.240 КАС України, а тому оскаржувана ухвала суду відповідає вимогам закону.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстави для скасування ухвали колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
Керуючись ч.3 ст.243, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2018 року про залишення позовної заяви без розгляду - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. Б. Заверуха
Д. М. Старунський
Повне судове рішення складено 23 листопада 2018 року.