Справа № 754/11113/18 Суддя (судді) першої інстанції: Зотько Т.А.
22 листопада 2018 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді: Собківа Я.М.,
суддів: Губської Л.В., Ісаєнко Ю.А.,
за участю секретаря: Рагімової Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 на ухвалу Деснянського районного суду м.Києва від 26 вересня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Інспектора 2 роти 1 батальйону 2 полку Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту поліції Національної поліції України Бондаренка Романа Миколайовича про скасування постанови,-
Позивач ОСОБА_3 звернувся до Деснянського районного суду м.Києва з адміністративним позовом до Інспектора 2 роти 1 батальйону 2 полку Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту поліції Національної поліції України Бондаренка Романа Миколайовича про скасування постанови серії НК №551612 від 09.08.2018р.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 26 вересня 2018 року провадження у справі закрито на підставі п. 8 ч.1 ст. 238 КАС України.
Не погоджуючись з вищевказаним судовим рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Деснянського районного суду м.Києва від 26 вересня 2018 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Оскільки сторони до суду не з'явилися, справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 статті 229 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга апелянта підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як свідчать матеріали даної справи, 24.09.2018р. до суду першої інстанції від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи відповіді Департаменту патрульної поліції у м.Києві №В-9215/41/11/2/02.2018 від 20.09.2018р., зі змісту якої вбачається, що Департаментом патрульної поліції у м.Києві було розглянуто подане ОСОБА_3 звернення щодо можливих неправомірних дій окремих працівників УПП у м.Києві ДПП, під час винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі, в результаті чого було скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення серії НК №551612 від 09.08.2018р., винесену інспектором 2 роти 1 батальйону 2 полку Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту поліції Національної поліції України Бондаренком Р.М., справу закрито, а ОСОБА_3 звільнено від адміністративної відповідальності.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
З аналізу наведеної норми вбачається, що вона підлягає застосуванню у випадку, коли суб'єкт владних повноважень погодився з допущеними ним порушеннями та такі порушення були виправлені ним самостійно за власною ініціативою, що призвело до повного відновлення законних прав та інтересів позивача без необхідності визнавати протиправними рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
В свою чергу, приписами п. 3 ч. 1 ст. 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) передбачено, що постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення (у тому числі постанову інспектора патрульної поліції) може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Вказаною нормою встановлено право вибору особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, порядку оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення. При цьому звернення особи до вищестоящого органу зі скаргою на постанову у справі про адміністративне правопорушення не є досудовим вирішенням спору, а є альтернативним способом захисту своїх прав.
Аналогічна позиція підтримується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 30.01.2018 року у справі №210/3915/17.
Дослідженням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що оскаржувана постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії НК №551612 від 09.08.2018 була скасована вищестоящим органом, провадження у справі закрито, а позивача звільнено від адміністративної відповідальності, що підтверджується даними, викладеними у листі т.в.о. начальника ДПП у м.Києві Євдокимова Д.А. №В-9215/41/11/2/02.2018 від 20.09.2018.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції вказав на наявність належних обставин для закриття провадження у справі з підстав п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України, оскільки на думку суду оскаржувана постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії НК №551612 від 09.08.2018 була скасована саме суб'єктом владних повноважень, справу про притягнення позивача до адміністративної відповідальності закрито, а самого позивача звільнено від адміністративної відповідальності.
Однак, під час розгляду даної справи судом першої інстанції не було досліджено рішення вищестоящого органу суб'єкта владних повноважень, яким власне було скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії НК №551612 від 09.08.2018, винесену інспектором 2 роти 1 батальйону 2 полку Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту поліції Національної поліції України Бондаренком Р.М., справу закрито, а ОСОБА_3 звільнено від адміністративної відповідальності.
Крім того, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року було продовжено строк розгляду даної справи на 15 днів з метою витребування у відповідача належним чином завіреної копії рішення, яким було скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії НК №551612 від 09.08.2018р., проте станом на 22 листопада 2018 року жодних доказів на підтвердження факту існування (наявності) вищевказаного рішення суб'єкта владних повноважень до суду апеляційної інстанції не надходило. Не містять таких і матеріали даної справи.
Відповідно до статті 245 КУпАП, завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, тощо.
Положеннями статті 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також не з'ясовані інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото -і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Разом з тим, в силу статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
При вирішенні спору колегія суддів виходить із загальних засад недопустимості притягнення особи до адміністративної відповідальності на припущеннях та усі сумніви щодо доведеності провини особи тлумачить на її користь (ч.2ст.62 Конституції України).
Таким чином усі сумніви у правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень трактуються на користь позивача. Для позивача достатньо вказати на факт прийняття рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, якщо допустимі докази для цього недоступні. У свою чергу відповідач має довести факт прийняття такого рішення чи вчинення дії і їх правомірність, або ж спростувати цей факт і довести правомірність своєї бездіяльності. У разі невиконання цього обов'язку адміністративний суд повинен задовольнити вимогу позивача і визнати протиправними рішення, дії чи бездіяльність, на які вказував позивач. Єдиною умовою для цього є повідомлення позивачем мінімально достатньої інформації про такі рішення чи дії (Постанова Вищого адміністративного суду України від 13 вересня 2006 р. у справі № К-7375/06).
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не в повній мірі було досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі згідно п. 8 ч.1 ст. 238 КАС України.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Разом з цим, приписами ч.2 ст.6 та ч.ч.1,2 ст 7 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику суду як джерело права.
Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За таких обставин, керуючись ст.320 КАС України, апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а ухвала Деснянського районного суду м.Києва від 26 вересня 2018 року - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 243, 246, 229, 286, 308, 315, 321, 320, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Деснянського районного суду м.Києва від 26 вересня 2018 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Головуючий суддя Собків Я.М.
Суддя Губська Л.В.
Суддя Ісаєнко Ю.А.