ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
19 листопада 2018 року 11:16 № 826/18899/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І., за участі представника позивача ОСОБА_1, відповідача Худякової Н.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:
за позовомОСОБА_3
додержавної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.04.2016 №2296-1305,
ОСОБА_3 (далі - позивач/ ОСОБА_3.) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач/ ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить суд визнати протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.04.2016 №2296-1305.
Позивач мотивує свої вимоги тим, що звільнений від обов'язку нарахування сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), оскільки є платником єдиного податку.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, мотивуючи тим, що позивач є платником земельного податку, а тому спірне податкове повідомлення-рішення є правомірним та не підлягає скасуванню.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.12.2017 у справі №826/18899/16 позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2018 у справі №826/18899/16 апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві задоволено; постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року скасовано; ухвалено нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №826/18899/16 касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року у справі № 826/18899/16 скасовано. Справу № 826/18899/16 направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
В постанові від 26.06.2018 у справі №826/18899/16 Верховний Суд зазначив, що суди попередньої інстанції не звернули уваги на місце провадження господарської діяльності, який зазначений у витязі Реєстру платників єдиного податку, а отже дійшли до передчасного висновку про недоведеність використання нежилого приміщення, а відтак земельної ділянки під цими приміщеннями для провадження господарської діяльності.
Верховий Суд також звернув увагу на те, що центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), відповідно до п. 1 Положення про зазначений орган, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15. Однак, судом апеляційної інстанції при винесенні рішення взято до уваги витяг з технічної документації наданий Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, який не є центральним органом виконавчої влади.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
22 червня 2004 року між ДП "Соларіс Трейд Інвестментс Україна" (продавець) та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, за умовами якого продавець передав, а покупець прийняв у власність нежитлові приміщення, що складають 7/100 частин від домоволодіння, а саме підвал: з приміщення №1 по приміщення №9 площею 174,2 кв.м., І поверх: з приміщення №10 по приміщення №17, прим І площею 2,4 кв.м., прим. ІІ площею 1,5 кв.м., всього площею 148,2 кв.м.
Загальна площа відчужуваних приміщень 322,4 кв.м., розташованих за адресою: місто Київ, вул. І.Лепсе, 49.
Згідно з реєстраційним посвідченням, виданим Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 30 червня 2004 року, зазначені нежитлові приміщення зареєстровані за позивачем на праві приватної власності, про що внесено запис в реєстраційну книгу №д.7П-192 за реєстровим №2195-П.
27 квітня 2016 року ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення № 2296-1305, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб у розмірі 63 240, 76 гривень.
Позивач вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся з даним позовом до суду.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.п. 14.1.72 та 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (надалі - ПК) земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
За пунктом 287.7 статті 287 ПК у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).
Згідно з пунктом 287.8 цієї ж статті власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України установлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
За статтями 125 та 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України. За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Отже, аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
Зокрема, в розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правових можливостей, як-от набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.
Відповідно до пункту 291.3 статті 291 ПК, юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
За пунктом 291.2 статті 291 ПК спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
У пункті 269.2 статті 269 ПК також передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).
За підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.
У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Відтак, наявність двох умов надання пільги, а саме використання позивачем власного нежилого приміщення у своїй господарській діяльності та наявність у нього статусу платника єдиного податку третьої групи, обумовлює звільнення його від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач у справі 14 вересня 2011 року зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, а відповідно до копії витягу з реєстру платників єдиного податку, починаючи з 01 січня 2012 року перебуває на спрощеній системі оподаткування та сплачує єдиний податок.
З витягу Реєстру платників єдиного податку від 25 жовтня 2016 року №1626503407698 вбачається, що позивач здійснює господарську діяльність згідно з КВЕД ДК 009:2010 за кодом 68:20 "Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна", місце провадження господарської діяльності - м. Київ, вул. Щербаковського, 37 та м. Київ, бульвар Лепсе, 49.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що позивач, як платника єдиного податку третьої групи впроваджує господарську діяльність - використовує власні нежитлові приміщення шляхом надання в оренду й експлуатацію за адресою реєстрації земельної ділянки.
Поряд з наведеним, при вирішенні питання правомірності визначення позивачу грошового зобов'язання із земельного податку необхідним є й встановлення факту використання контролюючим органом офіційних відомостей при здійсненні розрахунку такого зобов'язання.
Зокрема відповідач зазначив, що обчислення розміру земельного податку проведено з урахуванням наявного в ДПІ витягу про нормативно-грошову оцінку частини земельної ділянки Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації від 16.08.2004 №Ю-29078/2004, згідно з яким площа земельної ділянки складає 453,9 кв.м. та вказує, що згідно з даними Державного земельного кадастру бульвар Івана Лепсе, 49 відноситься до 249 економіко-планувальної зони. Грошова оцінка в межах зони становить 961,04 грн./кв.м, сума земельного податку на земельну ділянку площею 453,9 кв.м. становить 453,9 х 961,04 х 2,5х1,08 х 1,249 х 1,433 х 3% = 63240,76 грн., де
2,5 - коефіцієнт на функціональне використання земельної ділянки;
1,08 - узагальнюючий локальний коефіцієнт;
1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки відповідно до листа Держгеокадастру від 14.01.2015 № 6-28-0 22-215/2-15;
1,443 - коефіцієнт індексації грошової оцінки відповідно до листа Держгеокадастру від 11.01.2016 № 6-28-0 22-201/2-16№
3 - відсоток ставки земельного податку.
Суд акцентує увагу, що згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно положень статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Отже, вирішення даної справи залежить від доведеності відповідачем правомірності прийняття спірних рішень.
Як зазначалось вище, базою оподаткування земельним податком є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.
Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок розташованих у межах населених пунктів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (п. 271.2 ст. 271 ПК).
Одночасно, пунктом 286.1 статті 286 ПК установлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (зокрема, за приписами норм ст.ст.15, 20 Закону України "Про Державний земельний кадастр" від 07 липня 2011 №3613-VI) до Державного земельного кадастру включаються цілий ряд відомостей про земельні ділянки, зокрема: кадастровий номер; місце розташування; площа; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; нормативна грошова оцінка, а також інформацію про її власників (користувачів), зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Такі відомості внесені до Державного земельного кадастру є офіційними).
Відповідні центральні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів та державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (п. 274.1 ст. 274 Податкового кодексу України).
Відповідно до п. 286.5 ст. 285 ПК нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.
З контексту наведених правових норм можна дійти висновку, що нарахування фізичним особам сум земельного податку проводиться контролюючим органом на підставі даних державного земельного кадастру та з використанням нормативної грошової оцінки земельної ділянки, визначеної у встановленому порядку.
Статтями 1, 18 Закону України від 11.12.03р. №1378-IV "Про оцінку земель" (надалі Закон №1378-IV) установлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.
Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, проводиться незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України "Про землеустрій". За результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація.
Відповідно до ст.ст.15, 20, 23 Закону №1378-IV підставою для проведення оцінки земель, у тому числі нормативної грошової оцінки земельних ділянок, є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Виготовлена технічна документація нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.
За результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.
Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), відповідно до п.1 Положення про зазначений орган, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15.
Згідно з п.21 Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.95р. №213, дані за результатами проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель, що видається територіальним органом Держгеокадастру за місцезнаходженням земельної ділянки у строк, що не перевищує трьох робочих днів з дати надходження відповідної заяви.
Таким чином, належним джерелом даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки є витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, який виданий територіальним органом Держгеокадастру за місцем розташування земельної ділянки, або в силу норми ст.15 Закону України "Про Державний земельний кадастр", - відомості з Державного земельного кадастру про нормативну грошову оцінку станом на відповідну дату. При цьому, безпосередньо контролюючий орган не наділений повноваженнями на встановлення та зміну нормативної грошової оцінки земельних ділянок самостійно (в тому числі окремих її складових).
Проте, відповідачем як суб'єктом владних повноважень взагалі не виконано передбаченого процесуальним законом обов'язку доказування правомірності своїх дій, не було надано детальний, розгорнутий, викладений у хронологічній послідовності розрахунок податкового зобов'язання, що зазначене в оскаржуваному податковому повідомленні-рішення, не надано дані державного земельного кадастру і матеріалів нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що розташована під приміщеннями, що перебувають у власності позивача.
Також, суд враховує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36 від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
В Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
З врахуванням вищевикладеного, відповідачем не доведено правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення, відповідно приписів, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_3 підлягає задоволенню, податкове повідомлення-рішення від 27.04.2016 №2296-1305 підлягає скасуванню.
Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 2, 7, 72-77, 143, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1.Позов ОСОБА_3 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м.Києві від 27.04.2016 №2296-1305.
3. Присудити на користь суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 витрати на судовий збір у розмірі 632,40 грн. (шістсот тридцять дві гривні 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м.Києві (код ЄДРПОУ 39471390).
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Повний текст рішення складено 23.11.2018.
Суддя С.К. Каракашьян