ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
22 листопада 2018 року № 826/7705/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомПублічного акціонерного товариства "КИЇВСОЮЗШЛЯХПРОЕКТ"
доШевченківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві
про представники сторін:визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії позивача: директор - Бондаренко С.О., представник - Місевра А.І.; відповідача - не з'явилися,
Публічне акціонерне товариство "КИЇВСОЮЗШЛЯХПРОЕКТ" (адреса: 04053, м. Київ, вул. Кудрявська, буд. 3/5, ідентифікаційний код - 01388437) (далі - позивач або ПАТ "КИЇВСОЮЗШЛЯХПРОЕКТ") звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві (адреса: 04032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 110, ідентифікаційний код - 34967593) (надалі - відповідач або ДВС), у якому просить суд:
- визнати незаконною бездіяльність Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві щодо ненадання відповідей на заяви боржника ПАТ "КИЇВСОЮЗШЛЯХПРОЕКТ" про зняття арешту із рахунку № 26049455000845 у АТ "ОТП Банк", МФО 300528 зі спеціальним режимом використання, та невчинення необхідних дій щодо зняття арешту із вказаного рахунку;
- зобов'язати Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві зняти арешт із рахунку № 26049455000845 у АТ "ОТП Банк", МФО 300528 зі спеціальним режимом використання - для можливості використання його ПАТ "КИЇВСОЮЗШЛЯХПРОЕКТ" для перерахування нарахованих сум єдиного соціального внеску та соціальних виплат до державного бюджету.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2018 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.09.2018 витребувано у Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві докази надсилання відповіді на клопотання позивача № 161 (вхідний № 25687 від 02.12.2016).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2018 витребувано повторно у Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві докази надсилання відповіді на клопотання позивача № 161 (вхідний № 25687 від 02.12.2016).
У судових засіданнях 11.10.2018 та 31.10.2018 судом оголошувалась перерва.
В судовому засіданні 22.11.2018 представники позивача підтримали позовні вимоги та просили задовольнити позов.
Представники відповідача в судове засідання 22.11.2018 не з'явилися, причин неявки не повідомили. Про час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином.
За ч. 3 ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України), неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
З огляду на положення ч. 3 ст. 268 КАС України, суд вважає, що неявка ДВС не перешкоджає розгляду справи.
Вирішуючи по суті клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з відповідним позовом, проаналізувавши наявні у матеріалах позовної заяви докази, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Судом також враховується те, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантується право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами ст. 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Своєрідним механізмом, який дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію є практика Європейського суду з прав людини, яку він викладає у своїх рішеннях.
Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.
Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення ст. 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.
У справі Bellet v. France Європейський суд зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
При цьому, як випливає з рішення Європейського суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Отже, як свідчить позиція Європейського суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Дослідивши у сукупності наведені позивачем у позові доводи та наявні у матеріалах справи докази, з метою забезпечення можливості позивача звернутись до суду для вирішення спору, суд вважає обґрунтованим клопотання позивача та таким, що підлягає задоволенню, у зв'язку з чим пропущений позивачем строк звернення до суду з позовом про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, за висновком суду, підлягає поновленню.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
21.11.2016 державним виконавцем ДВС - Байрамовичем Т.Р., у виконавчому провадженні ЗВП № 25874121, винесена постанова про арешт коштів боржника - ПАТ "КИЇВСОЮЗШЛЯХПРОЕКТ".
Зі змісту резолютивної частини вказаної постанови, серед іншого, слідує, що постановлено накласти арешт на грошові кошти, що містяться на всіх інших відкритих рахунках ПАТ "КИЇВСОЮЗШЛЯХПРОЕКТ", а також на рахунках, які будуть відкриті після винесення відповідної постанови.
Як відмічає позивач, отримувавши від ПАТ "КИЇВСОЮЗШЛЯХПРОЕКТ" неодноразові заяви із підтверджуючими документами щодо зняття арешту із рахунку ПАТ "КИЇВСОЮЗШЛЯХПРОЕКТ" № 26049455000845 у AT «ОТП Банк», МФО 300528, який призначений для обліку і виплати бюджетних коштів соціального страхування, ДВС так і не було вчинено дій, спрямованих на зняття відповідного арешту.
За переконанням позивача, накладення арешту на рахунок боржника, який призначений для обліку і виплати податків, єдиного соціального внеску, та коштів соціального страхування в національній валюті унеможливлює своєчасну виплату заробітної плати та інших виплат працівникам ПАТ «КИЇВСОЮХШЛЯХПРОЕКТ», що призводить до порушення конституційних прав громадян, що працюють на підприємстві, тому така бездіяльність ДВС суперечить положенням Закону України «Про виконавче провадження», а тому, з огляду також на приписи ч. 1 ст. 115, ч. 5 ст. 97 Кодексу законів про працю, ст. 22, ч.ч. 1, 6 ст. 24, ч. 3 ст.15 Закону України «Про оплату праці», ч. 2 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», постанова відповідача від 21.11.2016 в частині накладення арешту на кошти боржника - ПАТ «КИЇВСОЮЗШЛЯХПРОЕКТ» у розмірі 7 437,19 грн., які містяться на рахунку 26049455000845 у AT «ОТП Банк», МФО 300528, зі спеціальним режимом використання, і призначені для виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та витратами, зумовленими похованням та на кошти, які використовуються для виплати допомоги від нещасних випадків на виробництві за рахунок коштів відповідного Фонду, та інших соціальних виплат, а також подальша бездіяльність із скасування вже накладеного арешту - є протиправною, оскільки арешт такого рахунку (зі спеціальним використанням) порушує права та охоронювані законом інтереси як боржника - ПАТ «КИЇВСОЮЗШЛЯХПРОЕКТ», так і третіх осіб - працівників ПАТ «КИЇВСОЮЗШЛЯХПРОЕКТ».
З викладеними позивачем твердженнями відповідач не погоджується та у своєму відзиві, поданим 03.09.2018 через канцелярію до суду, ДВС зауважило про відсутність інформації щодо підстав накладення банківською установою арешту на розрахункові рахунки позивача зі спеціальним режимом використання. Окрім цього, відповідач зазначив, що надсилав відповіді на запити ПАТ «КИЇВСОЮЗШЛЯХПРОЕКТ».
Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження», та іншими нормативно-правовими актами (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, в період виникнення спірних правовідносин врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» (в подальшому - Закон або Закон № 1404-VIII).
Згідно зі ст. 1 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів; 4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; 8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9) рішень (постанов) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.
Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 18).
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей (п. 7 ч. 3 ст. 18).
Загальний порядок звернення стягнення на кошти боржника визначений у Розділі VII Закону. Зокрема, у відповідності до ч. 4 ст. 48, ч. 3 ст. 52 Закону, на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту. Не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову державного виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника (ч.ч. 1, 2 ст. 56).
Виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в органах доходів і зборів, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов'язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача (ч. 2 ст. 52).
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (ч. 1 ст. 74).
З правового аналізу викладених вище норм Закону слідує висновок, що завданням відповідача у сфері виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є не лише дотримання формальної процедури виконання передбачених повноважень, а також і запобігання факту порушення відповідним рішенням прав, свобод чи інтересів інших осіб. Зокрема, у випадку накладення арешту на кошти боржника, орган державної виконавчої служби повинен системно застосовувати положення законодавства, в тому числі з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
Під час розгляду справи судом встановлено, що спірною постановою, з поміж іншого, накладено арешт на грошові кошти, що містяться на всіх інших відкритих рахунках ПАТ «КИЇВСОЮЗШЛЯХПРОЕКТ», а також на рахунках, які будуть відкриті після винесення відповідної постанови.
Згідно довідок АТ «ОТП Банк»: № 017-3/29 від 25.09.2017 та № 017-1-3/175 від 11.10.2018, ПАТ «КИЇВСОЮЗШЛЯХПРОЕКТ» 21.05.2015 та 05.10.2015 відповідно відкрито поточний рахунок № 26049455000845 зі спеціальним режимом використання - проведення страхових виплат.
Також зі змісту виписки з АТ «ОТП Банк» за період з 17.02.2017 по 10.04.2017 видно про перерахування 25.11.2016 ПАТ «КИЇВСОЮЗШЛЯХПРОЕКТ» коштів на фінансування страхувальника для надання застрахованим особам матеріального забезпечення.
В силу припису ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Так, норми ст. 43 та ст. 48 Конституції України передбачають, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом та кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 № 95, ратифікованої Україною 04.08.1961, ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім'ї.
Приписами ч. 1 ст.115, ч. 5 ст. 97 Кодексу законів про працю, ст. 22, ч.ч. 1, 6 ст. 24, ч. 3 ст.15 Закону України «Про оплату праці» визначено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості, оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку, всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Частини 5 та 6 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» передбачають, що за особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.
Проаналізувавши наведені вище норми права суд приходить до висновку, що зобов'язання із сплати заробітної плати мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, а тому на кошти, призначенням яких є оплата праці, не може бути звернуто стягнення за іншими вимогами. Відповідно накладення арешту на рахунки, кошти на яких використовуються для виплати заробітної плати працівникам, спричиняє порушення їх конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», страхувальник-роботодавець відкриває окремий поточний рахунок для зарахування страхових коштів у банках у порядку, встановленому Національним банком України. Кошти Фонду, що надходять на зазначений рахунок, обліковуються на окремому субрахунку. Страхові кошти, зараховані на окремий поточний рахунок у банку або на окремий рахунок в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, можуть бути використані страхувальником виключно на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам. Страхові кошти, зараховані на окремий рахунок, не можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів, на стягнення на підставі виконавчих та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до закону.
З наведеної норми слідує про неможливість спрямування коштів з окремого рахунку на задоволення вимог кредиторів, на стягнення на підставі виконавчих та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до закону.
Як зазначалось вище, державним виконавцем накладено арешт на рахунок № 26049455000845 у АТ "ОТП Банк", МФО 300528 зі спеціальним режимом використання.
Дані обставини вказують про те, що накладення арешту на відповідний рахунок ПАТ «КИЇВСОЮЗШЛЯХПРОЕКТ» унеможливлює як право на отримання заробітної плати працівниками останнього, закріплене нормами Конституції України, Кодексу законів про працю України та Закону України «Про оплату праці», так і можливість виконувати зобов'язання з перерахування нарахованих сум єдиного соціального внеску та соціальних виплат до державного бюджету.
Станом на день розгляду справи у суді порядок та умови зняття арешту з майна визначено в ст. 59 Закону. Так, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
З огляду на наведені судові висновки, враховуючи приписи ст. 59 Закону, суд вважає обґрунтованою позицію позивача про наявність правових підстав про зобов'язання ДВС зняти арешт із рахунку № 26049455000845 у АТ "ОТП Банк", МФО 300528 зі спеціальним режимом використання (дані висновки суду відповідають правовій позиції Вищого адміністративного суду України, викладеній в його ухвалі від 23.03.2016 № К/800/53640/15, справа № 805/4593/15-а).
В частині вимог про визнання незаконної бездіяльності ДВС щодо ненадання відповідей на заяви боржника ПАТ "КИЇВСОЮЗШЛЯХПРОЕКТ", суд відмічає, що враховуючи викладення у клопотаннях від 02.12.2016 № 161 та від 11.08.2017 № 98 вимог про зняття коштів з рахунку № 26002455009300, зважаючи, що на клопотання від 06.03.2018 № 24 про зняття арешту з рахунку № 26049455000845 ДВС надано та 11.03.2018 направлено відповідь № ДВ/12 щодо суті порушеного у клопотанні від 06.03.2018 № 24 питання, невмотивованими є позиції позивача в частині протиправної бездіяльності відповідача.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо судових витрат у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).
Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, то судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, як то відповідача у справі.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 72-78, 241-246, 268-271, 287 КАС України, суд, -
1. Позов ПАТ "КИЇВСОЮЗШЛЯХПРОЕКТ" задовольнити частково.
2. Зобов'язати Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві (адреса: 04032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 110, ідентифікаційний код - 34967593) зняти арешт із рахунку № 26049455000845 у АТ "ОТП Банк", МФО 300528 зі спеціальним режимом використання - для можливості використання його ПАТ "КИЇВСОЮЗШЛЯХПРОЕКТ" (адреса: 04053, м. Київ, вул. Кудрявська, буд. 3/5, ідентифікаційний код - 01388437) для перерахування нарахованих сум єдиного соціального внеску та соціальних виплат до державного бюджету.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства "КИЇВСОЮЗШЛЯХПРОЕКТ" (адреса: 04053, м. Київ, вул. Кудрявська, буд. 3/5, ідентифікаційний код - 01388437) за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві (адреса: 04032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 110, ідентифікаційний код - 34967593) понесені ПАТ "КИЇВСОЮЗШЛЯХПРОЕКТ" витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 767,00 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят сім гривень).
Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтею 287 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 6 ст. 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя К.С. Пащенко