19 листопада 2018 року Чернігів Справа № 2540/3165/18
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:
судді Баргаміної Н.М.,
при секретарі Вершняк Л.Л.,
за участю представника відповідача Койди А.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_2 до Борзнянської міської ради Чернігівської області про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Борзнянської міської ради Чернігівської області про визнання незаконним та скасування рішення № 14-XXII/VII 22 сесії 7 скликання від 14.06.2018 щодо розгляду заяви позивача від 12.10.2017 про надання у власність земельної ділянки та прийняття рішення на захист порушеного законного конституційного права позивача; зобов'язання відповідача прийняти новий нормативно-правовий акт з урахуванням позиції суду на отримання позивачу у власність земельної ділянки загальною площею 0,3569 га, яка знаходиться за адресою: Чернігівська область, м. Борзна, вул. Незалежності, 8-а для ведення особистого селянського господарства.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржуваним рішенням протиправно відмовлено у наданні у власність земельної ділянки, на якій розміщено її майно, для ведення особистого селянського господарства. Вказує, що неодноразово зверталась до відповідача із заявами про використання свого права на отримання у власність земельної ділянки, однак Борзнянська міська рада Чернігівської області приймає рішення з мотивів їх невідповідності Конституції України та законів України.
Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову та зазначив, що ОСОБА_2 набула право власності на нежитлову будівлю, що розміщена на земельній ділянці, яка у попереднього землекористувача знаходилась на умовах оренди, а тому до неї право користування земельною ділянкою перейшло на тих самих умовах. Вказує, що позивач не є власником земельної ділянки і не може мати її у постійному користуванні, а тому користування нею земельною ділянкою можливе лише на умовах оренди зі сплатою орендної плати.
Позивачем було подано відповідь на відзив, в якій зазначила, що конституційне право на отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства нею не було використано. Крім того, вказує на те, що рішенням позачергової 34 сесії 6 скликання Борзнянської міської ради від 26.02.2015 було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,3569 га в зв'язку зі зміною виду її використання із земель для товарного сільськогосподарського виробництва в землі особистого селянського господарства, а тому посилання відповідача на рішення судів 2013 та 2014 років є безпідставними.
Процесуальні дії у справі: ухвалою суду від 05.11.2018, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, було відмовлено в задоволенні клопотання позивача про кваліфікування судом визнання відповідачем позову.
В судове засідання позивач не з'явився, надіслав на адресу суду клопотання про розгляд справи без його участі.
Вислухавши пояснення представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_2 є власником нежитлового приміщення загальною площею 1115,6 кв.м, розташованого по АДРЕСА_1, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта (а.с. 80-81).
27.11.2014 Борзнянською міською радою прийнято рішення, яким надано позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,3569 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у зв'язку зі зміною виду її використання із земель фермерського використання на землі особистого селянського господарства на умовах оренди (а.с. 20).
26.02.2015 рішенням позачергової 34 сесії 6 скликання Борзнянської міської ради було затверджено позивачу проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,3569 га в зв'язку зі зміною виду її використання із земель для товарного сільськогосподарського виробництва в землі особистого селянського господарства (а.с. 22).
01.01.2015 між Борзнянською міською радою в особі уповноваженої особи - міського голови Койди Анатолія Миколайовича як орендодавцем та позивачем як орендарем укладено договір оренди землі, який діє до 01.12.2019, та згідно з яким орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування вищевказану земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства (а.с. 86-87).
18.02.2016, розглянувши заяву позивача щодо набуття права власності на земельну ділянку, відповідачем було ухвалено рішення № 8-і-V/VII, яким відмовлено позивачу у наданні земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1, площею 0,3569 га, кадастровий номер НОМЕР_2 на виконання рішення Борзнянського районного суду від 28.11.2014 у справі № 2-а/730/40/2014 та відмінено рішення позачергової 32 сесії 6 скликання від 27.11.2014 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» та рішення позачергової 34 сесії 6 скликання від 26.02.2015 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» у зв'язку з рішенням Борзнянського районного суду від 28.11.2014 у справі № 2-а/730/40/2014 (а.с. 23).
Постановою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 07.07.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.08.2016 та ухвалою Вищого адміністративного суду від 12.07.2017, у справі № 730/580/16-а за позовом ОСОБА_2 до Борзнянської міської ради Чернігівської області про визнання незаконним та скасування рішення п'ятої сесії сьомого скликання Борзнянської міської ради Чернігівської області та зобов'язання вчинити певні дії позовні вимоги задоволено частково, визнано незаконним та скасовано рішення п'ятої сесії сьомого скликання Борзнянської міської ради Чернігівської області від 18.02.2016 «Про розгляд заяви громадянки ОСОБА_2 щодо набуття права власності земельної ділянки» (а.с. 15-19).
12.10.2017 позивач звернулась до відповідача з заявою про передачу їй у власність земельної ділянки загальною площею 0,3569 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою: Чернігівська область, АДРЕСА_1 (а.с. 13).
Водночас, рішенням 22 сесії 7 скликання Борзнянської міської ради від 14.06.2018 № 14-ХХІІ/VII було повторно вирішено відмовити позивачу у наданні у власність земельної ділянки площею 0,3569 га для ведення особистого селянського господарства (безкоштовна приватизація) за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 83).
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.
Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, серед іншого: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: 1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; 2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Згідно з частинами першою та третьою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
В силу частини першої статті 118 Земельного кодексу України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки (частина друга статті 118 Земельного кодексу України).
Аналіз наведеної норми Земельного кодексу України свідчить про те, що у випадку передачі земельної ділянки у власність особі у разі приватизації, в якої ця земельна ділянка перебувала у користуванні, така передача здійснюється на підставі поданої особою заяви, технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. При цьому, вказівка на необхідність подання зацікавленою особою у разі приватизації земельної ділянки разом із заявою також технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки, в частині першій статті 118 Земельного кодексу України відсутня.
Відповідно до пункту «б» частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Згідно з частиною десятою статті 118 Земельного кодексу України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Як свідчать наявні у справі матеріали, починаючи з січня 2015 року, позивач є користувачем земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_2, розміром 0,3569 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства за адресою: Чернігівська область, АДРЕСА_1, власником якої є Борзнянська міська рада Чернігівської області.
17.10.2017 міська рада отримала заяву позивача від 12.10.2017, подану в порядку частини першої статті 118 Земельного кодексу України, зі змісту якої вбачається, що позивач просила відповідача передати їй у власність земельну ділянку, що використовується нею згідно договору оренди земельної ділянки від 01.01.2015, для цілей та у розмірі, що відповідають цільовому призначенню, та у межах норм безоплатної приватизації.
Таким чином, з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 20, статей 33, 121 Земельного кодексу України, категорія земель, до якої відноситься спірна земельна ділянка, а саме «для ведення особистого селянського господарства» відповідає вимогам щодо безоплатної передачі такої земельної ділянки у власність позивача.
В оскаржуваному рішенні 22 сесії 7 скликання Борзнянської міської ради Чернігівської області № 14-XXII/VII від 14.06.2018 «Про надання у власність земельної ділянки (безкоштовна приватизація) ОСОБА_2» вказано, що при прийнятті рішення орган місцевого самоврядування керувався статтями 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України.
Так, частиною другою статті 120 Земельного кодексу України передбачено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Частиною першою статті 377 Цивільного кодексу також передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Суд в повній мірі погоджується з доводами представника відповідача, що в разі набуття права власності на вказані об'єкти нерухомості до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Однак, чинне законодавство та, зокрема, вищевказані норми не містять заборони користувачу земельної ділянки змінити в подальшому обсяг та умови користування такою земельною ділянкою, у тому числі, отримання її у власність на умовах, визначених законодавством.
Суд зазначає, що перебування земельної ділянки у користуванні позивача на умовах оренди не є законодавчо визначеною перешкодою для реалізації позивачем свого права на одержання у власність земельної ділянки із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації.
Частина друга статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення 22 сесії 7 скликання Борзнянської міської ради Чернігівської області № 14-XXII/VII від 14.06.2018 «Про надання у власність земельної ділянки (безкоштовна приватизація) ОСОБА_2».
Щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання відповідача прийняти новий нормативно-правовий акт з урахуванням позиції суду на отримання позивачу у власність земельної ділянки загальною площею 0,3569 га, яка знаходиться за адресою: Чернігівська область, АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства, суд зазначає наступне.
У відповідності до частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Водночас, індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Таким чином, рішення органу місцевого самоврядування щодо розгляду звернень конкретних осіб, що стосуються набуття права користування або права власності земельними ділянками, є індивідуальним, а не нормативно-правовим актом органу місцевого самоврядування, як зазначає позивач.
Крім того, згідно статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Положення частини другої статті 118 Земельного кодексу України вказують на те, що за результатами розгляду заяви, технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки відповідач наділений повноваженнями прийняти рішення щодо приватизації земельної ділянки.
Так, згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 20.03.2018 у справа № 461/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі № 569/16681/16-а та від 12.04.2018 у справі № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.
Стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб'єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційним повноваженням є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Натомість, у цій справі, відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 208/8402/14-а та від 29.03.2018 у справі № 816/303/16.
Водночас, перед прийняттям відповідного рішення відповідач зобов'язаний здійснити перевірку відповідності наміру заявника вимогам законів, у тому числі передбачених статтею 111 Земельного кодексу України щодо обмежень у використанні земель, частиною четвертою статті 116 цього Кодексу щодо норм безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян, частиною п'ятою статті 116 зазначеного Кодексу щодо передачі в власність земельних ділянок, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, тощо.
З огляду на вищевикладене та обов'язок саме відповідача, визначений законом, перевірити наміри позивача щодо отримання у власність земельної ділянки зазначеним вище вимогам, суд вважає, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача прийняти новий нормативно-правовий акт з урахуванням позиції суду на отримання позивачу у власність земельної ділянки загальною площею 0,3569 га, яка знаходиться за адресою: Чернігівська область, АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства задоволенню не підлягають.
Частина друга статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву від 12.10.2017 про надання у власність земельної ділянки загальною площею 0,3569 га, яка знаходиться за адресою: Чернігівська область, АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Борзнянської міської ради Чернігівської області на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню сплачений нею при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 704,80 грн.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_2 (АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1) до Борзнянської міської ради Чернігівської області (вул. П. Куліша, 107, м. Борзна, Чернігівська область, 16400, код ЄДРПОУ 04061725) про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення 22 сесії 7 скликання Борзнянської міської ради Чернігівської області № 14-XXII/VII від 14.06.2018 «Про надання у власність земельної ділянки (безкоштовна приватизація) ОСОБА_2»
Зобов'язати Борзнянську міську раду Чернігівської області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 12.10.2017 про надання у власність земельної ділянки загальною площею 0,3569 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
В решті позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Борзнянської міської ради Чернігівської області на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 704,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 23.11.2018.
Суддя Н.М. Баргаміна