Справа № 357/10295/18
2/357/3689/18
Категорія 26
15 листопада 2018 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Кошель Л. М. ,
при секретарі - Вангородська О. С.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, приватний виконавець Виконавчого округу Київської області ОСОБА_3 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-
Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з цивільним позовом до ТОВ «Кредитні ініціативи», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, приватний виконавець Виконавчого округу Київської області ОСОБА_3 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, мотивуючи тим, що 10 липня 2013 року між нею та ПАТ «Альфа-Банк» було укладено кредитний договір №500390410 на суму 50 000,00 грн. для власних потреб. Договір ніколи не засвідчувався нотаріально, додаткових угод до нього не укладалося. У серпні 2018 року позивачка дізналась, що 08 серпня 2018 року приватним виконавцем округу Київської області ОСОБА_3 було відкрито виконавче провадження № 56961987 на підставі виконавчого напису нотаріуса. Спірний виконавчий напис був вчинений приватним нотаріусом ОСОБА_2 Київського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі під №3270 від 13 липня 2018 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» боргу в сумі 23 197,46 грн. На думку позивачки спірний виконавчий нотаріус вчинено протиправно, з порушенням відповідного порядку, тому вона просила суд визнати виконавчий напис №3270 від 13 липня 2018 року, вчинений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу ОСОБА_2 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» боргу в сумі 23 197,46 грн. таким, що не підлягає виконанню.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому зазначається, що відповідачем було надано нотаріусу всі передбачені законом документи для вчинення виконавчого напису, тому доводи позивачки на увагу не заслуговують.
У відповіді на відзив ОСОБА_1 не погоджується з доводами відповідача викладеними у відзиві та наполягає на задоволенні позовних вимог.
З'ясувавши правову позицію учасників судового процесу, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 10 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Альфа-Банк» укладено кредитний договір №500390410 на суму 50 000,00 грн. для споживчих потреб. Договір нотаріально не посвідчувався.
21 червня 2016 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу №1 за змістом якого до ТОВ «Кредитні ініціативи» перейшло право вимоги від ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 за кредитним договором №500390410.
13 липня 2018 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулось до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 із заявою про вчинення виконавчого напису з метою стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь стягувача ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованості за кредитним договором №500390410 у розмірі 22197,46 грн., у тому числі: 22 194,50 грн. - заборгованості за тілом кредиту та 2,96 грн. заборгованості по відсотках. До заяви додано: оригінал кредитного договору; виписка рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; копія договору факторингу №1 від 21.06.2016 року; копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань; копія довіреності на представництво інтересів заявника; копія повідомлення про порушення основного зобов'язання; докази повідомлення боржника про бажання стягувача стягнути заборгованість за кредитним договором шляхом вчинення виконавчого напису; довідка про відсутність спору на момент звернення із заявою про вчинення виконавчого напису нотаріуса.
13 липня 2018 року приватним нотаріусом ОСОБА_2 Київського міського нотаріального округу видано виконавчий напис №3270 за змістом якого запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» боргу в сумі 23 197,46 грн.
08 серпня 2018 року приватним виконавцем ОСОБА_3 відкрито виконавче провадження № 56961987 з примусового виконання зазначеного виконавчого напису.
Позивачка вважає, що оскільки кредитний договір нотаріально не посвідчувався, то нотаріусом безпідставно видано виконавчий напис. Зазначає, що відповідач не повідомив її про зміну кредитора у зобов'язанні, тому відсутні підстави вважати заборгованість що утворилася безспірною. Крім того, ОСОБА_1 стверджує, що припинила вносити чергові платежі за кредитним договором з 10 квітня 2015 року, тому є підстави для застосування строків позовної давності до вимог кредитора.
Відповідач вважає, що зміна кредитора у зобов'язанні не має правового значення для спірних правовідносин та не позбавляє позивачку обов'язку погашати утворену заборгованість за кредитним договором. Зазначає, що відповідач подав нотаріусу усі необхідні документи для вчинення виконавчого напису, позивачка не надала доказів відсутності заборгованості чи заборгованості у іншому розмірі, тому підстави для задоволенню позову відсутні.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 18 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Визначення поняття зобов'язання міститься у частині перші статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Встановлено, що 10 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Альфа-Банк» укладено кредитний договір №500390410 на суму 50 000,00 грн. для споживчих потреб. Договір нотаріально не посвідчувався.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтями 1077, 1078 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
21 червня 2016 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу №1 за змістом якого до ТОВ «Кредитні ініціативи» перейшло право вимоги від ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 за кредитним договором №500390410.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України "Про нотаріат"). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України "Про нотаріат"). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава14 Закону України "Про нотаріат" та Глава16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій.
Згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу II Порядку).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку).
Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу II Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року N 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій.
Стаття 50 Закону України "Про нотаріат" передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. Саме до цього зводяться висновки Верховного Суду викладені у постанові від 10.10.2018 року справа N 61-10285св18.
З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Судом встановлено, що в розрахунок заборгованості за Кредитним договором, на підставі якого був вчинений оспорюваний виконавчий напис, було включено сплачені боржником грошові кошти. Крім того, на окрему увагу заслуговують доводи позивачки про можливість застосування до правовідносин з повернення кредитних коштів строків позовної давності.
Так, ОСОБА_1 припинила вносити чергові платежі за кредитним договором з 10 квітня 2015 року, що підтверджується розрахунком заборгованості наданим ТОВ «Кредитні ініціативи» приватному нотаріусу ОСОБА_2.
Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст.257 ЦПК України). Отже, строк позовної давності сплив 11 травня 2018 року.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (правова позиція Верховного Суду України викладена у справі №6-2469цс16).
За таких обставин, визначена відповідачем заборгованість не може вважатися безспірною.
Існування спору щодо розміру заборгованості за кредитним договором на момент вчинення виконавчого напису є тією обставиною, яка виключає безспірність боргу та можливість його стягнення з боржника за виконавчим написом нотаріуса.
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
В даному випадку позивачка ОСОБА_1 довела належними доказами заявлені позовні вимоги, в той час, як доводи відповідача їх не спростовують.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований, тому підлягає до задоволення в повному обсязі.
Крім того, в силу ст. 141 ЦПК України, оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, з відповідача на користь Держави слід стягнути судовий збір у розмірі 704,80 грн..
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 18 ЦК України, ст. 87 Закону України «Про нотаріат», ст.ст. 4, 12, 141, 223, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України,-
Позов задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №3270 від 13 липня 2018 року, вчинений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу ОСОБА_2 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» боргу в сумі 23 197,46 грн..
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (ЄДРПОУ:35326253) на користь Держави судовий збір у розмірі 704,80 грн.
Рішення може бути оскаржено.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суд через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складено 15.11.2018 року.
СуддяОСОБА_4