Справа № 346/4805/18
Провадження № 2/346/2225/18
25 жовтня 2018 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області
у складі: головуючого судді Беркещук Б.Б. ,
секретаря Матушевської Г.Д.,
з участю відповідача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коломиї справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання особи такою, що вратила право на користування житлом та зняття з реєстраційного обліку ,-
Позивач звернулась до суду з даним позовом мотивуючи тим, що їй на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1. У вказаному будинку зареєстровані відповідачі: її син ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_3. Вказує, що відповідачі більше п»ятнадцяти років не проживають у вказаному будинку, участі в його утриманні та благоустрої не беруть, не сплачують комунальні платежі .
Непроживаючи в будинку, однак будучи зареєстрованими в ньому, відповідачі створюють їй, позивачу незручності в користуванні належним їй на праві власності нерухомим майном, тому, просить суд визнати відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 такими, що втратили право на користування житлом у будинку АДРЕСА_1 та зняти їх з реєстрації в даному будинку.
Позивач у судове засідання не з"явилась, подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримує , просить їх задовільнити.
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилась, про день,час та місце слухання справи належним чином повідомлена шляхом публікації оголошення про виклик на сайті "Судова влада".
Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні ствердив, що не проживає в спірному будинку близько 30 років, тому не заперечує щодо задоволення позовних вимог.
Вислухавши пояснення позивача, свідка, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
У відповідності до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно із ст.319 ЦК України власник володіє, користується , розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи бути обмеженим в його здійсненні.
У відповідності до ст.325 ЦК України фізичні особи можуть бути власниками будь-якого майна.
У відповідності до ст.386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутись до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право.
У пункті 39 ППВССУ від 07 лютого 2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина 1 статті 405 ЦК). Таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК, тому стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним застосовуються положення статті 405 ЦК. Відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом, і у цьому випадку положення статей 71, 72 ЖК УРСР застосуванню не підлягають.
В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_1, що стверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, посвідченого державним нотаріусом Першої Коломийської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_4 25.11.2008 року та зареєстрованого в Коломийському МБТІ в реєстрову книгу під №172 (а.с.7-8) та свідоцтвом про право особистої власності на жилий будинок від 24 червня 1991 року (а.с.9).
У вказаному спірному будинку зареєстровані відповідачі: син позивача ОСОБА_1 та дочка позивача ОСОБА_3, що підтверджується довідкою Ковалівської сільської ради Коломийського району № 614 від 24.09.2018 року (а.с.10).
Однак, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не проживають у спірному будинку, що підтверджується Актом від 24 вересня 2018 р. (а.с.11) та не заперечив в судовому засіданні відповідач ОСОБА_1
Факт не проживання відповідачів в спірному будинку в АДРЕСА_1 підтвердив також свідок, сусід позивача - ОСОБА_5, який зазначив, що відповідачі не проживають у вищезгаданому будинку близько 20 років, їх особистих речей в даному будинку не має.
Отже, в спірному будинку на даний час зареєстровані відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3, які більше 15 років в будинку не проживають, не беруть будь-якої участі в утриманні житла, не дбають про його схоронність, не сплачують комунальних послуг.
Наявність зареєстрованих відповідачів у вищезгаданому будинковолодінні позивача, не дає останній належним чином користуватись, володіти та розпоряджатись будинком.
Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97 відповідно до закону №475/97-ВР від 17.07.97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст.316, 317, 319, 321 ЦК України, ст.48 закону «Про власність»).
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст ст.16, 386, 391 ЦК України.
Згідно ст. 405 ч. 2 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом.
За змістом ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-4 «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2)позбавлення права користування житловим приміщенням; 3)визнання особи безвісно відсутньою; 4)оголошення фізичної особи померлою.
Отже даний Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, і положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Тобто, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм житловим приміщенням, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши одночасно одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
З огляду на це вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст.ст.71,72,116,156 ЖК УРСР;ст. 405 ЦК України).
Верховним Судом України у постанові від 16.01.2012 року у справі №6-57цс11 вказано, що вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (статті71,72,116,156 ЖК УРСР;стаття 405 ЦК України).
Таким чином, аналізуючи норми даних статей, суд вбачає, що прийняте рішення суду про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням вже є підставою дня зняття цієї особи з реєстрації, а тому додатково зобов'язувати уповноважений на це орган знімати особу з реєстрації не має потреби. З даною вимогою сторона вправі звертатись до суду в разі відмови в знятті з реєстраційного обліку особи, яка визнана за рішенням суду такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково та визнати відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житлом у будинку АДРЕСА_1, а в решті позову слід відмовити.
На підставі наведеного та ст. 41 Конституції України, ст. 405 ЦК України, керуючись ст.ст. 268, 273, 354 ЦПК України,-
Позов задовільнити частково .
Визнати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 такими, що втратили право на користування житлом у будинку АДРЕСА_1 .
В решті вимог позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Найменування та ім'я сторін, їх місцезнаходження та проживання:
ОСОБА_2, місце проживання АДРЕСА_1, 78293, реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_1;
ОСОБА_1, місце проживання АДРЕСА_2 , 78200.
ОСОБА_3, місце проживання АДРЕСА_3, 78213.
Повний текст рішення складено 02 листопада 2018 року .
Суддя Беркещук Б. Б.