Єдиний унікальний номер № 285/4105/18
Провадження № 1-кп/0285/596/18
23 листопада 2018 року м. Новоград-Волинський
Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області в складі:
головуючого-судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Новограді-Волинському кримінальне провадження № 285/4105/18 (42018060360000255 від 30.10.2018 року) по обвинуваченню
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Червоне, Андрушівського району, Житомирської області, зареєстрованого та мешканця АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, одруженого, на утриманні одна неповнолітня дитина, непрацюючого, учасника бойових дій (учасника АТО), раніше несудимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 407 КК України, -
21 березня 2014 року старшого сержанта запасу ОСОБА_4 призвано ІНФОРМАЦІЯ_2 на військову службу під час мобілізації та направлено для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ).
21 березня 2014 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 78 старшого сержанта ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу вказаної військової частини, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду водія-заправника роти матеріального забезпечення батальйону матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 419 від 30 квітня 2014 року вказана військова частина перейшла на умовне найменування «польова пошта НОМЕР_2 ».
Відповідно до ст. ст. 11, 16, 30, 35, 37, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, старший сержант ОСОБА_4 зобов'язаний свято і непорушно додержуватися вимог Військової присяги, Конституції України, законів України та статутів Збройних Сил України, сумлінно та чесно виконувати військовий обов'язок, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), знати та зразково виконувати свої службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
09 вересня 2014 року усним наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 підполковника ОСОБА_5 . ОСОБА_4 надано звільнення від військової служби, з дозволом виїзду за межі військової частини до 20 вересня 2014 року, коли останній мав з'явитись на службу до військової частини в пункті постійної дислокації за адресою: АДРЕСА_2 .
Однак, 20 вересня 2014 року о 08 год. 00 хв. старший сержант ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем за призовом під час мобілізації на посаді водія-заправника роти матеріального забезпечення батальйону матеріально- технічного забезпечення військової частини польова пошта НОМЕР_2 , в порушення ст. ст. 11, 16, 30, 35, 37, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, без дозволу відповідних командирів та поважних причин, знаючи про те, що він повинен проходити військову службу та маючи реальну можливість для цього, нез'явився вчасно на службу до військової частини польова пошта НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_2 після чого проводив час на власний розсуд не пов'язуючи його з проходженням військової служби до 30 березня 2015 року.
За час відсутності у військовій частині старший сержант ОСОБА_4 обов'язки військової служби за посадою не виконував, перебуваючи поза межами військової частики правоохоронні органи або органи державної влади про свою належність до військової служби, про вчинене ним нез'явлення вчасно на службу та його причини, не повідомив та проводив час на власний розсуд.
30 березня 2015 року старший сержант ОСОБА_4 добровільно прибув до військової частини польова пошта НОМЕР_2 та приступив до виконання обов'язків військової служби. Того ж дня, 30 березня 2015 року, наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 № 79 старшого сержанта ОСОБА_4 звільнено з військової служби у запас на підставі п/п. «е» п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону України " Про військовий обов'язок і військову службу», тобто через службову невідповідність.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 407 КК України визнав повністю, дав покази, підтвердив обставини скоєння кримінального правопорушення, викладені в установочній частині вироку. У вчиненому злочині щиро кається, просить суворо не карати. Також, просить застосувати до нього як учасника бойових дій ст. 2 Закону України «Про амністію у 2016 році» та звільнити його від відбування покарання.
Покази обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, суд прийшов до висновку про недоцільність дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які обвинуваченим не оспорюються, зміст даної статті обвинуваченому ОСОБА_4 , роз'яснено.
Наведене свідчить про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, встановлених судом.
Проаналізувавши всі досліджені докази в їх сукупності, суд знаходить доведеною винність обвинуваченого ОСОБА_4 та його умисні дії, які виразилися у нез'явленні військовослужбовцем (крім строкової служби) вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад один місяць, кваліфікує за ч. 3 ст. 407 КК України.
При обранні виду і міри покарання обвинуваченому, суд враховує характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , є щире каяття.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , не встановлено.
При обранні виду і міри покарання обвинуваченому, суд також враховує, що обвинувачений раніше несудимий, вперше вчинив злочин середньої тяжкості, вину визнав, щиро розкаявся у вчиненому, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, збитків кримінальним правопорушенням не завдано, на утриманні має одну неповнолітню дитину, за місцем проживання характеристика відсутня, не працює, захищав незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, отримав статус учасника бойових дій.
Враховуючи вищевикладене, наявність у обвинуваченого обставини, що пом'якшує покарання, визнання ним своєї вини, ураховуючи його особу, суд приходить до висновку, що обвинуваченому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк в межах санкції ч. 3 ст. 407 КК України, що є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Разом з тим, у судовому засіданні від обвинуваченого надійшло клопотання про звільнення його від відбування покарання відповідно до ст. 2 Закону України «Про амністію у 2016 році».
Прокурор не заперечував щодо заявленого клопотання та вважає, що воно підлягає задоволенню.
Суд враховує, що відповідно до ст. 85 КК України на підставі закону про амністію або акту про помилування засуджений може бути повністю або частково звільнений від основного і додаткового покарань. Статтею 86 КК України передбачено, що амністія оголошується законом України стосовно певної категорії осіб. Законом про амністію особи, визнані винними у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили, можуть бути повністю або частково звільнені від відбування покарання.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 1 Закону України «Про застосування амністії в Україні» амністія є повне або часткове звільнення від відбування покарання осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили; амністія оголошується законом про амністію, який приймається відповідно до положень Конституції України, Кримінального Кодексу України та цього Закону.
Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що установивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання.
Згідно ст. 2 Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22.12.2016 року, який набрав чинності 07.09.2017 року, підлягають звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, особи, кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, а також особи, визнані винними у вчиненні злочину, що не є особливо тяжким злочином проти життя та здоров'я особи та не є діянням, передбаченим частинами другою, третьою і четвертою статті 408, статтею 410, частинами другою, третьою і четвертою статті 411 Кримінального кодексу України, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, отримали статус учасника бойових дій (крім осіб, зазначених у частині четвертій статті 86 Кримінального кодексу України, статті 4 Закону України "Про застосування амністії в Україні" та статті 9 цього Закону).
Статтею 13 Закону України «Про амністію у 2016 році» передбачено, що його дія поширюється на осіб, які вчинили злочини до набрання ним чинності включно.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 вчинив злочин до набрання чинності Закону України «Про амністію у 2016 році», приймав безпосередню участь в антитерористичній операції і на день набрання цим Законом чинності (7 вересня 2017 року) має статус учасника бойових дій, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_3 від 05.12.2017 року.
Обмежень щодо застосування відносно обвинуваченого амністії, передбачених ч. 4 ст. 86 КК України, ст. 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні» та ст. 9 Закону України «Про амністію у 2016 році», судом не встановлено, амністія до нього не застосовувалась.
За таких обставин суд вважає, що на обвинуваченого ОСОБА_4 поширюється дія Закону України «Про амністію у 2016 році», а тому він підлягає звільненню від відбування покарання.
Наслідки застосування амністії обвинуваченому роз'яснено і зрозумілі.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Арешт на майно обвинуваченого не накладався.
Речові докази та судові витрати у даному кримінальному провадженні відсутні.
Керуючись ст.ст. 370, 371, 374 КПК України, суд, -
Визнати винним ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 407 КК України і призначити йому покарання у вигляді 2-х років позбавлення волі.
Звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного за цим вироком покарання на підставі ст. 2 Закону України "Про амністію у 2016 році".
Вирок може бути оскаржений до Житомирського апеляційного суду через Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Копію вироку, після його проголошення, негайно вручити обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Головуючий :