Справа № 314/5095/18
Провадження № 2/314/1785/2018
21.11.2018 року м.Вільнянськ
Вільнянський районний суд Запорізької області в особі судді Мануйлової Н.Ю., розглянувши в приміщенні суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу №314/5095/18 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
05.11.2018 до Вільнянського районного суду Запорізької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ПАТ «Запоріжжяобленерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 10.12.2015 року він був прийнятий на роботу до ПАТ "Запоріжжяобленерго» Вільнянський район електричних мереж на посаду електромонтера з обслуговування підстанцій 3 групи кваліфікації.
23.02.2018 року він був звільнений за власним бажанням у зв'язку з невиконанням власником або уповноваженим органом законодавства про працю. Ці факти підтверджуються відповідними записами у його трудовій книжці та засвідченими копіями наказів про прийняття на роботу №4061к від 19.12.2015 року та про припинення трудового договору № 707-к від 22.02.2018 року.
При звільненні виплати належних йому сум заробітної плати здійснено не було, у зв'язку з чим він звернувся до Вільнянського районного суду Запорізької області з позовом про стягнення не виплаченої при звільненні заробітної плати та середнього заробітку за затримку з розрахунку. При цьому, компенсація за затримку в розрахунку обчислена за період з 23.02.2018 року (дня видачі наказу про звільнення) до 13.06.2018 (до дата подачі позову).
Виплата належних при звільненні сум відбулась лише 27.07.2018 року. Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 25.10.2018 року справа №314/2643/18 позовні вимоги було задоволено частково, стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 21430,02грн. (сума без відрахування обов'язкових платежів та зборів).
При цьому період з 14.06.2018 року (після подачі позовної заяви) по 27.07.2018 року (дата фактичного розрахунку) не був обрахований при визначенні розміру компенсації. Отже, за період з 14.06.2018 року (після подачі позовної заяви) по 27.07.2018 року (дата фактичного розрахунку) підприємство також повинно виплатити йому компенсацію за затримку в розрахунку.
З огляду на вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь суму середнього заробітку у зв'язку із затримкою виплати заробітної плати при звільненні за період з 14.06.2018 по 27.07.2018 у розмірі 12534,54 грн., застосувавши розрахунок середнього заробітку, який було зроблено відповідачем при розгляді справи № 314/2644/18, тобто, 404,34грн.
Сторони належним чином повідомлені про те, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику). Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні із викликом сторін від позивача та відповідача не надходило.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що за змістом статті 233 Кодексу законів про працю України - працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012, яке є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене, зазначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, колі звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Оскільки виплата належних ОСОБА_1 при звільнені сум відбулась 27.07.2018, останнім днем звернення до суду в межах строку позовної давності із заявою про вирішення даного трудового спору є 29.10.2018 (оскільки 27.10.2018 був вихідним днем). Враховуючи, що позов подано 05.11.2018, позивач пропустив строк, визначений ч.1 чт.233 КЗпП України для звернення до суду з вказаною позовною вимогою, у зв'язку з чим просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1
Дослідивши докази, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Як вбачається із позовної заяви та відзиву відповідача, сторони визнають ту обставину, що при звільненні ОСОБА_1, 23.02.2018, відбулась затримка із виплатою всіх нарахованих йому сум, а також те, що повний розрахунок відбувся лише 27.07.2018. Також, у сторін відсутній спір щодо часу затримки та визначення розміру середнього заробітку позивача, який становить 404,34грн.
Таким чином, суд вважає, що вказані обставини із застосуванням вимог ч. 1 ст.82 ЦПК України, не підлягають доказуванню.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, у червні 2018 року ОСОБА_1 звертався до суду із вимогою про стягнення середнього заробітку за час прострочення виплати заробітної плати, однак, не за весь період до фактичного розрахунку з ним, а лише до дати подання позову - 13.06.2018. Протягом часу розгляду справи позивач свої позовні вимоги не збільшував.
Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.
Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом з тим у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.
Аналогічна правова позиція викладена й у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395цс16.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Отже, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.
Згідно із частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, Постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року №6-116 цс15 дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Судом встановлено, що відповідач повністю розрахувався із ОСОБА_1 27.07.2018, що визнає сам позивач, а також підтверджується відмовою позивача при розгляді справи № 314/2643/18 від позовних вимог в частині стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, у зв'язку з чим 25.10.2018 Вільнянським районним судом Запорізької області було постановлено ухвалу про закриття провадження, яка набрала законної сили.
Таким чином, ОСОБА_1, дізнавшись, що 27.07.2018 відповідач фактично з ним розрахувався, свої позовні вимоги під час розгляду справи № 314/2643/18 не збільшив, а звернувся до суду із новими позовними вимогами лише 05.11.2018. Із заявою про поновлення строку звернення до суду з поважних причин позивач не звертався.
За таких обставин суд вважає, що позивачем пропущений передбачений ст.233 КЗпП України тримісячний строк для звернення до суду з вимогами про стягнення на підставі ч.2 ст.117 КЗпП грошових коштів.
Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).
На підставі викладеного, керуючись ст.12,81,82, 263-265, 354 ЦПК України, ст.267 ЦК України, ст.ст.116, 117, 223, 233 КЗпП України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (місцезнаходження: 69035, місто Запоріжжя, вулиця Сталеварів, будинок 14, код ЄДРПОУ 00130926) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду через Вільнянський районний суд Запорізької області. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частину другій статті 358 ЦПК України.
Суддя Наталія Юріївна Мануйлова
21.11.2018