Справа № 296/11350/18
2-о/296/187/18
про відмову у відкритті провадження в цивільній справі
"22" листопада 2018 р. м. Житомир
Суддя Корольовського районного суду м. Житомира Сингаївський О.П. розглянув матеріали заяви ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про встановлення за участі заінтересованих осіб Міністерства соціальної політики України та Російської федерації факту, що має юридичне значення,
20 листопада 2018 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулись до Корольовського районного суду м. Житомира із вказаною заявою, в якій просять встановити юридичний факт того, що вони вимушено переселились у липні 2014 року з окупованої території Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
Фактично заявники просять в судовому порядку встановити факт щодо вимушеного переселення внаслідок збройної агресії Росії.
За приписами ст.2 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
У подальшому, Постановою ВРУ від 27.01.2015 № 129-УІІІ затверджено Звернення ВРУ до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської ОСОБА_3 Європи, Парламентської ОСОБА_3 НАТО, Парламентської ОСОБА_3 ОБСЄ, Парламентської ОСОБА_3 ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, у якому зазначено наступне: Україна залишається об'єктом воєнної агресії з боку Російської Федерації, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац 1 Звернення); Верховна ОСОБА_3 України визнає Російську Федерацію державою - агресором та закликає міжнародних партнерів України визнати Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність ОСОБА_3 Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані «ДНР» і «ЛНР» визнати терористичними організаціями (абзаци 6 та 8 Звернення); міжнародне співтовариство закликано визнати факт агресії проти України, окупації її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно визнаних кордонів України, запобігши створенню небезпечного прецеденту у вигляді грубого порушення світового порядку та системи безпеки, що склалися після Другої світової війни (абзац 12 Звернення).
Також, ВРУ Постановою від 21.04.2015 № 337-VІІІ схвалила текст Заяви ВРУ «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», у абзаці першому пункту 1 якої констатовано, що збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20.02.2014. У вказаній Заяві Парламенту також вказано, що і фактично, і юридично збройна агресія Російської Федерації проти України триватиме до повного відведення з території України всіх підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, включно з підтримуваними нею найманцями, та повного відновлення територіальної цілісності України (абзац 3 пункту 4 Заяви), та наведено численні факти порушень Російською Федерацією своїх міжнародних зобов'язань, посягань на територіальну цілісність України, на які, в тому числі, посилається і заявник в обґрунтування необхідності встановлення відповідного юридичного факту судом.
Крім того, Президент України своїм Указом від 24.09.2015 № 555 ввів у дію рішення ОСОБА_3 національної безпеки і оборони України від 02.09.2015 «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» та затвердив Воєнну доктрину України, у п.п.3, 9, 11, 16, 17, 28-30, 36, 42, 49, 65 якої визнано та зафіксовано факт збройної агресії Російської Федерації проти України.
За приписами ч.ч.2, 3 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. За змістом правової позиції, викладеної у Рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 це означає, що до юрисдикції Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції належить, відповідно до їх повноважень вирішення питань, які мають правовий (а не політичний) характер.
Із системного аналізу викладених правових норм слідує, що факт збройної агресії проти держави України встановлюється, уповноваженими на те Конституцією України, органами державної влади (Президентом України та Верховною ОСОБА_3 України) та відноситься до політичної сфери (публічно-правової), оскільки стосується виконання імперативних повноважень органами державної влади у політичній сфері. Підтвердженням такої позиції є прийняття парламентом та Президентом України низки актів, якими вже встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.
У даному випадку факт збройної агресії проти України зі сторони Російської Федерації встановлено наведеними актами ВРУ та Президента України.
Крім того, згідно ч.1 ст.1 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної ОСОБА_3 України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи, в розумінні цього Закону, визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у ч.1 цієї статті.
З цього слідує, що необхідності встановлювати такий факт у судовому порядку немає.
З наведеного, а також з роз'яснень, викладених у п.1 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», вбачається, що в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Таким чином, судом можуть встановлюватися юридичні факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян (тобто факти у сфері приватного права).
У даному випадку заявники просять суд встановити вказаний факт, як такий, що має юридичне значення, що по своїй правовій природі є деліктним правовідношенням, а не юридичним фактом, від якого залежить виникнення, зміна або припинення будь-яких особистих чи майнових прав заявників.
Зважаючи на зазначені положення чинного законодавства України та ратифікованих Україною міжнародних актів в цій галузі, що є невід'ємною частиною національного законодавства України, право на життя, безпеку та захист такого права, в тому числі шляхом звернення до суду, а також обов'язок держави захищати права громадян є, абсолютним як правом, так і обов'язком та не може залежати від встановлення юридичного факту, підтвердження його наявності або відсутності.
В узагальненнях Верховного суду України «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 01.01.2012, а саме в п.4 зазначено, що оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження на підставі ч.1 ст.186 ЦПК, а коли справу вже відкрито - закриває провадження в ній.
На підставі викладеного та враховуючи те, що обставини, які просять визнати заявники визначено нормами законодавства України, суддя відмовляє ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у відкритті провадження за їх заявою.
Керуючись вимогами ст.ст.186, 293-294 ЦПК України, суддя
Відмовити у відкритті провадження в справі окремого провадження за заявою ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про встановлення за участі заінтересованих осіб Міністерства соціальної політики України та Російської федерації факту, що має юридичне значення.
Ухвала суду першої інстанції може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається Житомирському апеляційному суду через Корольовський районний суд м. Житомира протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя О. П. Сингаївський